12 стільців від Михайла Булгакова

Володимир Козаровецкій

Я це зробив не в інтересах істини, а в інтересах правди.

"Золоте теля"

Викриття талановитої містифікації завжди викликає інтерес; якщо до того ж це містифікація навколо досить відомого художнього твору - інтерес виявляється загальним. Що ж говорити про те, який вибух інтересу викличе пропонована тут інформація: романи «12 стільців» і «Золоте теля» насправді написані Булгаковим ?! Передбачаю першу реакцію більшості читачів: да ладно, це гарний жарт, але не морочте нам голову!

Повинен зізнатися, що, нехай не так категорично, але все ж недовірливо відреагував і я на дзвінок Ірини Амлінський, автора книги «12 стільців від Михайла Булгакова» (Берлін, 2013). Хоча ступінь мого скепсису була досить високою, я все ж був більш-менш підготовлений до сприйняття навіть настільки несподіваною інформації, будучи добре знайомий з літературними містифікаціями Шекспіра, Стерна, Пушкіна і Булгакова. Крім того, я знаю, що Булгаков був геніальним містифікатором і що його літературні містифікації до цих пір прочитані лише поодинокими читачами, а їх дослідження А.Н.Барковим і П.Б.Маслаком практично не освоєні нашим літературознавством. Але ці два величезних романи? ..

Зрозуміло, справа не тільки в обсязі - хоча і в обсязі теж. Приховати таку грандіозну містифікацію непросто. Але це тільки перше, що спадає на думку; варто припустити, що і справді мала місце літературна містифікація, як відразу ж виникає безліч питань:

Навіщо ця містифікація знадобилася Булгакову? Хто брав у ній участь, крім Булгакова, Ільфа і Петрова? Звідки взявся стиль «12 стільців» (надалі, говорячи про «12 стільцях» я буду мати на увазі обидва романи), так відрізняється від стилю речей Ільфа і Петрова, написаних до цього роману? Звідки взявся Остап Бендер і інші головні герої? Яким чином вдалося Булгакову написати «12 стільців» і «Золотого теляти» в різні роки так, що це не було помічено дружиною (Л.Е.Белозерская)? Або вона була присвячена в містифікацію і, нарівні з Петровим і Ільфом, чесно промовчала до самої смерті? Як бути зі спогадами про те, що Ільф і Петров писали «12 стільців» вечорами і ночами? І, нарешті, як узгодити світогляд які брали участь в містифікації письменників? Булгаков був непримиренним антирадянщиком і в цьому сенсі ніколи собі не зраджував, а Ільф і Петров були цілком радянськими письменниками - і в цьому начебто теж були незмінні. Тим часом, при всій сутнісної антирадянську цих двох романів, в них присутня і якийсь радянський елемент, для Булгакова зовсім неприйнятний.

Правда, на останнє запитання мені відповісти було досить просто, оскільки я знаю, якими прийомами користувався Булгаков-містифікатор, щоб сказати, що думав, і не бути звинуваченим в «білогвардійщини», - але і без цього питань, які вимагали відповіді, вистачало. Я запропонував Амлінський надіслати книгу.

У міру вчитування мій скепсис став танути з випереджаючої читання швидкістю. Величезна кількість наведених Амлінський цитат зі слідами участі в текстах Булгакова змусили мене визнати: у цих романів було як мінімум три учасника, а не два. Але і тут я сам же знайшов контраргумент: так, це так, але ж вони працювали - і якраз в той час - в одній редакції (московської газети «Гудок»), можна сказати, сиділи за одним столом, без кінця перекидалися жартами і дотепами, ділилися задумами. До того ж Булгаков був людиною щедрим, він багато чого міг подарувати - і, ймовірно, дарував.

Але багато - це не все. А з книги Амлінський виходило, що ці тексти не могли бути написані ні в подібному співавторстві, ні в якому б то не було ще. Вона «проорала» всі твори Булгакова (в тому числі - редакції глав, що не увійшли в остаточний текст «Майстра і Маргарити», «12 стільців» і «Золотого теляти»), все твору Ільфа і Петрова і всі спогади про них - про всі трьох. Проаналізувавши тексти по безлічі «перетинів», вона виявила, що в цих двох романах мають місце разюче схожі за структурою і словником опису подібних сцен, наявних і в творах Булгакова, написаних до описуваних романів (сцени вербування, сцени вбивства, сцени потопу в квартирі, опису багатоквартирного будинку, позичання одягу і т.д. і т.п.); що головні образи «12 стільців» перекочували туди з колишніх творів Булгакова; що стиль прози романів - той же, що і в написаних Булгаковим до і після творах; і що дилогія буквально просякнута фактами з його біографії та випадками з його життя, його звичками і вподобаннями, прикметами видів і характерів його друзів і знайомих і маршрутами його пересувань. Причому все це таким чином використано і включено в плоть прози, що мови про спільну роботу над нею йти не може. Так разом не пишуть. Так міг писати тільки сам Михайло Булгаков. Але не Ільф і Петров.

Але в такому випадку нам слід відволіктися від цих хоча і множинних, але подробиць і спробувати відповісти на питання, задані на початку статті. І починати слід, звичайно ж, зі стилю. Амлінський, наприклад, наводить дві фрази - з «12 стільців» і «Майстра і Маргарити»:

«О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшов молодий чоловік років двадцяти восьми». ( «12 стільців»)

«У білому плащі з кривавим підкладкою, човгає кавалерійської ходою, рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана ...» ( «Майстер і Маргарита»)

Так, дійсно, музика, ритм цих двох фраз практично збігається - але по одній фразі судити не можна, навіть розуміючи, що такий збіг не може бути випадковим. А ось якщо продовжити цей розпочатий Амлінський аналіз ритму прози «12 стільців» і «Майстра», то неважко переконатися, що і навколо цих фраз в тих же місцях обох романів ритм - з невеликими варіаціями - той же.

Але сюди прекрасно лягає і ще одна фраза - з роману «Золоте теля», - якої, як і в двох попередніх випадках, оповідач вперше знайомить читача з новим героєм:

«Людина без капелюха, в сірих парусинових штанях, шкіряних сандалях, одягнутих по-чернечому на босу ногу, і білій сорочці без комірця, пригнувши голову, вийшов з низенькому хвіртки будинку номер шістнадцять».

Більш того, в прозі і «Майстри», і «12 стільців» постійно мають місце аналогічні за звучанням, «довгі» періоди, що перемежовувалися короткими фразами, і ритмічна основа її в обох випадках ідентична. (Зрозуміло, мова йде про прозу розповіді, а не про діалогах.) Але ритм прози індивідуальний, якщо не запозичений. Мені можуть заперечити: «Майстер і Маргарита» написаний після «12 стільців». Тим більше! Якщо ми визнаємо це вражаюче ритмічне схожість, але не погодимося з тим, що «12 стільців» написані Булгаковим, нам доведеться визнати Булгакова епігоном Ільфа і Петрова! І, нарешті, Ільф і Петров у всіх своїх творах до «12 стільців» і «Золотого теляти» писали зовсім іншим, «рубаним» стилем, характерним навіть не стільки саме для них, скільки взагалі для радянської прози 1920-х - короткими реченнями ( горезвісний «заметільний» стиль »).

Перейдемо до головного героя.

«Послідовно, з твору в твір (Булгакова - В.К.), ми зустрічаємо образ Остапа Бендера, - пише Амлінський. - Це спритний, авантюрний, розумний, чарівний і симпатичний шахрай, ... не позбавлений акторських здібностей, досить ерудований, здатний до місця сказати пару французьких, рідше - німецьких слів, швидко приймає рішення в скрутних ситуаціях, картковий гравець, балагур, знаходить з усіма спільну мова, який намагається взяти від життя по максимуму і володіє здатністю підпорядковувати своєму впливу різних людей, ... який приживається в будь-якому середовищі і змінює від твору до твору лише прізвище та ім'я, залишаючись вірним своєму создат лю Булгакову, - тоді як образу героя, схожого з Остапом немає ні в одному творі Ільфа і Петрова. Близнюки-брати Остапа - Аметистів (п'єса "Зойчина квартира"), народжений до Бендера, і Жорж Милославський (п'єса "Іван Васильович"), створений після Остапа ». І, як вона показує в подальшому, у великій мірі - Чарнота з п'єси «Біг», а В.Лосев, крім Аметистова і Милославського, включає в цю галерею ще й Коров'єва з «Майстра і Маргарити».

Цікаво, що, незалежно від Амлінський, виявив і виклав в Інтернеті в статті «12 стільців з" Зойкіной квартири "» практично ті ж риси подібності А.Б.Левін. Я не сумніваюся в тому, що дослідниця і сама виявила те, що помітив і описав Левін (вона знайома з цією публікацією і посилається на неї), але справа тут не в тому, «хто перший кукарекнул». Важливо, що, в разі відбулася літературної містифікації і що склалася у зв'язку з цим непростим літературознавчої ситуацією, Амлінський придбала несподіваного і наглядової союзника (повністю текст його статті можна знайти за адресою http://www.netslova.ru/ab_levin/12s.html )

«Наведені ... численні збіги виключають, як мені здається, їх випадковість, - пише Левін. - Якщо взяти, що кожне із зазначених збігів незалежно від інших, а ймовірність кожного (свідомо завищена) становить одну другу, то ймовірність їх одночасного появи в дилогії лежить між однієї мільйонної і однієї десятимільйонна. Всіх російських романів у багато тисяч разів менше, ніж потрібно для випадкового появи такої послідовності збігів. У той же час встановити причини виникнення кожного з цих збігів через півстоліття після смерті всіх трьох авторів навряд чи можливо ».

Чудово, що Левін застосовує в міркуванні імовірнісний підхід: справді, з урахуванням і безлічі інших подібностей, які виявлені Амлінський, випадковість такої кількості збігів ця величина настільки мала, що просто не може бути прийнята до уваги. Разом з тим викликає заперечення останнє речення процитованого тут абзацу з його статті, які не випливає з попереднього. Саме очевидна невипадковість цих збігів і повинна була рано чи пізно змусити кого-небудь зайнятися розслідуванням їх причини, незважаючи на «термін давності». Таким дослідником і стала Ірина Амлінський.

Отже, схоже, дійсно мала місце літературна містифікація, і автором «12 стільців» і «Золотого теляти» був Михайло Булгаков. У зв'язку з цим нам належить відповісти на головне питання: кому і навіщо знадобилася ця містифікація. Але перш ніж відповідати на нього, слід задати інший: а чи не залишив нам Булгаков якогось натяку, якого-небудь «ключика», який допоміг би нам на це питання відповісти? Адже знаючи Булгакова, ми розуміємо, що він просто не міг не дати нам такий підказки, якщо він і справді здійснив цю містифікацію. Схоже, Амлінський цей ключик знайшла ...

Далі буде