31 березня 1966 року стартувала космічна станція «Луна-10»

Цей день в історії:

День 31 березня 1966 року назавжди увійшов в історію як ще одна пам'ятна для вітчизняної космонавтики дата. В цей день відбувся успішний запуск першого в історії штучного супутника Місяця. В 13:49:59 за московським часом з космодрому Байконур злетіла ракета «Блискавка-М», яка вивела до Місяця автоматичну міжпланетну станцію «Луна-10». Супутник, оснащений різної науково-дослідницької апаратурою, 3 квітня 1966 року успішно вийшов на місячну орбіту.

Станція «Луна-10», маса якої становила 248,5 кілограма, пропрацювала на орбіті Місяця 56 діб. За цей час супутник встиг зробити 460 обертів навколо Місяця і здійснив 219 сеансів радіозв'язку з Землею. Під час цих сеансів зв'язку радянськими вченими було отримано інформацію про магнітних і гравітаційних полях природного супутника нашої планети, магнітному шельфі Землі, а також деяка інформація про радіоактивність і хімічний склад поверхневих порід Місяця. 30 травня 1966 року автоматична міжпланетна станція «Луна-10» припинила свою роботу, впавши на поверхню Місяця. Запланована програма польоту станції «Луна-10» була виконана в повному обсязі.

Варто відзначити, що Місяць, як найближче до Землі небесне тіло, завжди притягувала до себе погляди дослідників і вчених. Відкривши для себе дорогу в космос, людство в першу чергу зосередилася саме на цьому природному супутнику нашої планети. При цьому інтерес до Місяця не зник і в XXI столітті. Масштабні місячні програми опрацьовують сьогодні і Роскосмос, і CNSA (Китайське національне космічне управління). Пріоритет же в освоєнні Місяця назавжди залишився за СРСР. У Радянському Союзі до реалізації своєї місячної програми приступили практично відразу ж після успішного запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 року.

В СРСР масштабна програма дослідження Місяця проводилася з 1958 по 1976 рік, в ці роки проводилися запуски до Місяця космічних апаратів різного призначення. «Місяць» - загальна назва серії радянських автоматичних міжпланетних станцій, призначених для вивчення Місяця і космічного простору. Всі запуски (всього було вироблено 16 вдалих і 17 невдалих запусків) були проведені з космодрому Байконур. Програма була остаточно згорнута в 1977 році - скасований 34-й запуск, в рамках цього запуску на місячну поверхню повинен був бути доставлений «Місяцехід-3».

Радянська програма «Місяць» стала своєрідним поштовхом для подальшого освоєння далекого космосу. В рамках реалізації даної програми було встановлено цілий ряд рекордів. Наприклад, 2 січня 1959 року відразу космічним апаратом, пролетів поруч з Місяцем, стала радянська автоматична міжпланетна станція «Луна-1», а першим апаратом, який досяг поверхні Місяця, стала станція «Луна-2», це сталося 14 вересня 1959 року (жорстка посадка). Перша м'яка посадка на місячній поверхні, була здійснена 3 лютого 1966 року станцією «Луна-9», яка протягом трьох днів передавала на Землю зображення місячної поверхні.

Підготовка і запуск «Місяця-10»

Варто відзначити, що і радянська, і американська місячні програми супроводжувалися великою кількістю труднощів і поспіхом, а це призводило до аварій. Так, польоту автоматичної станції «Луна-10» передував аварійний запуск аналогічної станції, яку радянські інженери розробили і виготовили в рекордні короткі терміни - всього за 25 діб. Запуск цієї станції за допомогою ракети-носія «Молнія-М» відбувся 1 березня 1966 року в 14 годин 03 хвилини 49 секунд за московським часом. Три перших ступені ракети забезпечили виведення головного блоку, який складався з космічного апарату і розгінного блоку «Л», на опорну орбіту штучного супутника Землі. Але на ділянку Земля-Місяць даний апарат так і не вийшов. На ділянці роботи розгінного блоку «Л» сталася втрата стабілізації і автоматична станція так і залишилася на земній орбіті, їй був привласнений індекс «Космос-111». У підсумку «Місяцем-10» через місяць стала вже її станція-близнюк.

На цей раз поспіху з запуском було дещо менше, замість 25 діб витратили всі 30. За цей же час вдалося провести аналіз причин невдачі першого запуску. Вдалося встановити і оперативно усунути деякі слабкі місця в конструкції розгінного блоку «Л». В результаті 31 березня 1966 року в 13 годин 46 хвилин і 59 секунд з космодрому Байконур стартувала чергова ракета «Блискавка-М», поверх трьох ступенів якої був розташований розгінний блок «Л» і сама космічна станція «Луна-10». Конструктивно дана станція була схожа на станцію «Луна-9», але замість автоматичної місячної станції на «десятці» був розміщений відокремлюваний герметичний контейнер, який і був штучним супутником Місяця (ІСЛ). Так як для «Місяця-10» не потрібно було обладнання і двигун для здійснення м'якої посадки на Місяці, навантаження станції вдалося збільшити майже в 3 рази в порівнянні з «дев'яткою». Повна маса даних космічних апаратів була однаковою - близько 1584 кілограм, але маса станцій була різною - 248,5 кілограм у «Місяця-10» проти всього 100 кілограм у «Місяця-9».

На наступний день після запуску, 1 квітня, після отримання команди із Землі міжпланетна станція «Луна-10» провела корекцію своєї орбіти і рушила до наміченої мети. Ще через два дні, 3 квітня, на підльоті до природного супутника нашої планети на 57 секунд була запущена гальмівна рухова установка, після чого станція успішно вийшла на окололунную орбіту з мінімальною висотою - 350 кілометрів і максимальною висотою - 1016 кілометрів. З цієї орбіті «Луна-10» здійснювала повний оборот навколо Місяця за 2 години 58 хвилин 11 секунд. 3 квітня о 21 годині 45 хвилин 39 секунд від основного блоку станції відокремився вінчає її герметичний контейнер, який і став ІСЛ. Цей перший в історії штучний супутник Місяця здійснив навколо неї 450 витків, провівши на місячній орбіті 56 діб.

Конструкція і склад обладнання «Місяця-10»

Для запуску міжпланетної станції «Луна-10» використовувалася четирехступенчатая ракета-носій середнього класу «Блискавка-М», що входить в сімейство ракет-носіїв Р-7. В якості четвертої ступені на ній використовувався блок «Л», який був першим в Радянському Союзі ракетним блоком, що володів можливістю запуску в невагомості. Стартова маса ракети становила 305 тонн, довжина понад 43 метрів, діаметр - понад 10 метрів. Надалі ракета-носій «Молнія-М» стала основною для створення триступеневий варіантів ракет «Схід» і «Союз». Вона успішно експлуатувалася без малого півстоліття (останній запуск здійснений 30 вересня 2010 з космодрому Плесецьк), після чого була замінена на більш сучасну ракету «Союз-2» з розгінним блоком «Фрегат».

Передстартова підготовка ракети-носія «Молнія»

Космічний апарат «Луна-10» спочатку розроблявся для виходу на орбіту штучного супутника Місяця і проведення досліджень як самого Місяця, так і навколомісячного простору. При цьому ІСЛ був виконаний досить простим за конструкцією і складу встановленого на борту обладнання. Система орієнтації на штучному супутнику була відсутня, а тому цей апарат здійснював неоріентіруемий політ. При цьому у внутрішньому герметичному контейнері ІЛС були розміщені: телеметрична апаратура, призначена для збору і передачі на Землю наукової та службової інформації; радіосистема ВРХ метрового діапазону і пріемоответчік дециметрового діапазону РКТ1; програмно-тимчасове пристрій; електронні блоки наукових приладів, а також хімічні джерела струму. До складу системи терморегулювання герметичного контейнера штучного супутника був включений вентилятор, скидання зайвого тепла здійснювався безпосередньо через стінки контейнера. На зовнішній стороні супутника були встановлені штанга магнітометра (довжина 1,5 метра), антени радіокомплексів і датчики знаходяться на борту наукових приладів. Зовні перший штучний супутник Місяця був схожий на невеликий циліндр, який вінчав нерівно встановлений конус із закругленою верхівкою.

До складу наукової апаратури «Місяця-10» входили: гамма-спектрометр, призначений для дослідження інтенсивності і спектрального складу гамма-випромінювання поверхні Місяця, що характеризує тип місячних порід; прилад для вивчення сонячної плазми - Д-153; радіометр СЛ-1, призначений для вивчення радіаційної обстановки поблизу супутника Землі; трикомпонентний магнітометр СГ-59М на штанзі завдовжки 1,5 метра, призначений для дослідження міжпланетного магнітного поля і уточнення нижньої межі можливого магнітного поля супутника Землі; реєстратор метеоритних частинок - РМЧ-1; прилад для виявлення рентгенівського флуоресцентного випромінювання Місяця - РФЛ-1; ІД-1 - прилад, призначений для реєстрації інфрачервоного випромінювання місячної поверхні, а також для уточнення даних про її тепловому режимі.

Досягнення «Місяця-10»

Як вже зазначалося вище, перший в історії штучний супутник Місяця провів на орбіті 56 діб, здійснивши 219 сеансів радіозв'язку з Землею. За цей час, за словами фахівців, вдалося в повному обсязі виконати намічену польотну програму, отримавши величезний обсяг важливої ​​і дуже цікавої інформації про природний супутник нашої планети. Зокрема вдалося встановити: що магнітне поле Місяця володіє, швидше за все, сонячним походженням; що на орбіті Місяця щільність метеорів вище, ніж в міжпланетному просторі; що обурення її руху за рахунок нецентральних поля тяжіння в 5-6 разів вище, ніж обурення, викликані гравітаційними впливами Сонця і Землі.

За допомогою методу гамма-спектрометрії вдалося вперше виміряти вміст природних радіоактивних елементів (U, Th, K) і визначити тип порід, які залягають на місячній поверхні. Також було виявлено присутність на поверхні частинок реголіту (поверхневий шар сипучого місячного грунту) неокислених форм заліза, кремнію та титану. Крім цього, за допомогою «Місяця-10» вперше вдалося отримати дані про загальний хімічний склад Місяця за характером гамма-випромінювання місячної поверхні. З'ясувалося, що загальний рівень даного випромінювання трохи перевищує рівень гамма-випромінювання над породами земної кори. Також робота ІСЛ дозволила радянським вченим зробити висновок про те, що у Місяця відсутні радіаційні пояси.

Політ станції «Луна-10» став черговим досягненням Радянського Союзу в космічній гонці, ставши зайвим підтвердженням того, що країна здатна на унікальні космічні досягнення. За результатами польоту «Місяця-10» FAI (Міжнародна авіаційна федерація) офіційно зареєструвала пріоритетні науково-технічні досягнення радянської станції:

- виведення на орбіту штучного супутника Місяця;

- вперше в світі проведені науково-технічні дослідження та вимірювання за допомогою автоматичної станції, яка була виведена на орбіту Місяця.

Цікавий факт: під час проведення XXIII з'їзду КПРС з борту штучного супутника «Луна-10» була передана мелодія «Інтернаціоналу» (з 1922 по 1944 рр. Офіційний гімн СРСР, пізніше офіційний гімн КПРС), яку делегати партійного з'їзду слухали стоячи, зустрівши оваціями .

Джерела інформації:

http://galspace.spb.ru/index90.file/luna10.html

http: //russianpulse.ru/rusplt/2016/03/30/1514277-luna-10-sputnik-dlya-sp ...

http://www.laspace.ru/projects/planets/luna-10

Матеріали з відкритих джерел

Автор: Юферев Сергій