Агата Крісті - Смерть приходить в кінці

Агата Крісті

СМЕРТЬ ПРИХОДИТЬ В КІНЦІ

Примітки автора

Описані в цій книзі події відбуваються за 2000 років до нашої ери в Єгипті, а точніше, на західному березі Нілу біля Фів, нині Луксора. Місце і час дії обрані автором довільно. З таким же успіхом можна було назвати інші місце і час, але так вже вийшло, що сюжет роману і характери дійових осіб виявилися навіяні змістом декількох листів періоду XI династії, знайдених експедицією 1920-1921 років з нью-йоркського музею «Метрополітен» у скельній гробниці на протилежному від Луксора березі річки і переведених професором Баттіскоумбом Ганном для випускається музеєм бюлетеня.

Читачеві, можливо, буде цікаво дізнатися, що отримання посади жерця «ка» [1], а слід зазначити, що культ «ка» був невід'ємною ознакою давньоєгипетської цивілізації, - було по суті справи дуже схоже з передачею за заповітом каплиці для відправлення заупокійної служби в середні віки. Жерця «ка» - зберігача гробниці - наділяли земельними володіннями, за що він був зобов'язаний утримувати гробницю того, хто там спочивав, в повному порядку і в святкові дні здійснювати жертвоприношення, щоб душа покійного перебувала в світі.

У Стародавньому Єгипті слова «брат» і «сестра», зазвичай позначали коханих, часто служили синонімами словами «чоловік» і «дружина». Таке значення цих слів збережено і в цій книзі.

Сільськогосподарський рік Стародавнього Єгипту, що складався з трьох сезонів по чотири тридцятиденний місяці в кожному, визначав життя і працю хлібороба і з додаванням в кінці п'яти днів для узгодження з сонячним роком вважався офіційним календарним роком з 365 днів. Новий рік традиційно починався з підйому води в Нілі, що зазвичай траплялося в третій тиждень липня по нашим календарем. За багато століть відсутність високосного року викликало такий зсув у часі, що в ту пору, коли відбувається дія нашого роману, офіційний новий рік починався на шість місяців раніше, ніж сільськогосподарський, тобто в січні, а не в липні. Щоб позбавити читача від необхідності постійно тримати це в розумі, дати, зазначені на початку кожного розділу, відповідають сільськогосподарському календарем того часу, тобто Розлив - кінець липня - кінець листопада. Зима - кінець листопада - кінець березня і Літо - кінець березня - кінець липня.

Діючі лиця

Ренісенб - дочка Имхотепа. Занадто юна і красива, щоб довго залишатися вдовою, вона стоїть перед фатальним вибором: життя або смерть.

Яхмос - старший син Имхотепа. Сварлива дружина і владний батько позбавили його хоробрості відстоювати свої права.

Себек - другий син Имхотепа, красень і хвалько. Він теж незадоволений своїм підневільним становищем в будинку батька.

Імхотеп - марнославний і пихатий священнослужитель культу «ка», або, простіше кажучи, хранитель гробниці, він забезпечує утримання всіх членів своєї численної родини і, взявши в будинок наложницю, не підозрює, що накликає на себе біду.

Сатіпі - росла, енергійна, громкоголосая дружина Яхмоса, вона нехтує свого чоловіка і ображає всіх навколо.

Кайт - дружина Себека, нею володіє одна пристрасть: любов до дітей.

Хенет - домоправительниця Имхотепа; постійно скаржачись на власну долю, нишком вносить розлад у сім'ю і з насолодою роздуває сімейні сварки.

Іза - мати Имхотепа, яка вважає свого сина дурнем; вона не побоялася кинути виклик смерті, але і їй довелося дізнатися, що таке страх.

Хори - писар і керуючий у Имхотепа, він будує свої розрахунки, як уберегти Ренісенб від небезпеки, виходячи з логіки і .., любові.

ІПІ - молодший син Имхотепа; тільки батько готовий зносити хлоп'ячу зарозумілість свого улюбленця.

Нофрет - прекрасна юна наложниця старіючого Имхотепа, вона розпалила пристрасті, підспудно тліли в родині зберігача гробниці.

Камені - родич Имхотепа. Широкий в плечах красень, він співає любовні пісні, які знаходять відгук у серці Ренісенб.

Глава 1

Другий місяць Розливу, 20-й день

1

Ренісенб стояла і дивилася на Ніл.

Звідкись здалеку долинали голоси старших братів, Яхмоса і Себека. Вони сперечалися, чи варто зміцнити де в яких місцях дамбу. Себек, як зазвичай, говорив різко і впевнено. Він завжди висловлював свою думку з завидною визначеністю. Голос його співрозмовника звучав приглушено і нерішуче. Яхмос постійно перебував у сумнівах і тривозі з того чи іншого приводу. Він був старшим із синів, і, коли батько відправлявся в Північні Землі [2], все управління маєтком так чи інакше виявлялося в його руках. Щільного складання, неквапливий в рухах, Яхмос на відміну від життєрадісного і самовпевненого Себека був обережний і схильний відшукувати труднощі там, де їх не існувало.

З раннього дитинства пам'ятали Ренісенб точно такі ж інтонації в суперечках її старших братів. І від цього чомусь прийшло відчуття заспокоєння ... Вона знову вдома. Так, вона повернулася додому.

Але варто було їй побачити блискучу під променями сонця гладь річки, як душу знову захлиснули протест і біль. Хей, її чоловік, помер ... Хей, широкоплечий і усміхнений. Він пішов до Осірісу [3] в Царство мертвих, а вона, Ренісенб, його улюблена дружина, так самотня тут. Вісім років вони були разом - вона приїхала до нього зовсім юної - і тепер, уже вдовою, повернулася з малятком Тітки в будинок батька.

На мить їй здалося, що вона нікуди і не виїжджала ...

І ця думка була приємна ...

Вона забуде вісім років безхмарного щастя, безжально перерваного і зруйнованого втратою і горем.

Так, вона їх забуде, викине з голови. Знову перетвориться в юну Ренісенб, дочка зберігача гробниці Імхотепа, легковажну і вітряну. Любов чоловіка і брата жорстоко обдурила її своєю солодкістю. Вона побачила широкі бронзові плечі, сміється рот Хея - тепер Хей, набальзамований, обмотаний полотняними завісами, що охороняється амулетами, здійснює подорож по царству мертвих. Тут, в цьому світі, вже не було Хея, який плавав у човні по Нілу, ловив рибу і сміявся, дивлячись на сонце, а вона з малятком Тітки на колінах, розтягнувшись поруч, сміялася йому у відповідь ...

«Забудь про все, наказала собі Ренісенб. - З цим покінчено. Ти у себе вдома. І все тут так, як було раніше. І ти теж повинна бути такою, якою була. Тоді все буде добре. Тітки вже забула. Вона грає з дітьми і сміється ».

Круто повернувшись, Ренісенб попрямувала до будинку. По дорозі їй зустрілися навантажені поклажею осли, яких гнали до річки. Минувши засіки з зерном і комори, вона відкрила ворота і опинилася у внутрішньому дворі, обгородженій глиняними стінами. До чого ж тут було славно! Під покровом фігових дерев в оточенні квітучих олеандрів і жасмину блищав штучна водойма. Діти, а серед них і Тітки, шумно грали в хованки, ховаючись в невеликій альтанці, що стояла на березі водойми. Їх дзвінкі чисті голоси дзвеніли в повітрі. Тітки, помітила Ренісенб, тримала в руках дерев'яного лева, у якого, якщо смикнути за мотузку, відкривалася і закривалася пащу, це була улюблена іграшка її власного дитинства. І знову до неї прийшла радісна думка: «Я вдома ...» Ніщо тут не змінилося, все залишалося незмінним. Тут не знали страхів, не відали змін. Тільки тепер дитиною була Тітки, а вона стала однією з матерів, що мешкають в стінах цього будинку. Але саме життя, суть речей нітрохи не змінилася.

М'яч, яким грав хтось із дітей, підкотився до її ніг. Вона схопила його і, сміючись, кинула назад дитині.

Ренісенб піднялася на галерею, склепіння якої підтримували розписані яскравими фарбами стовпи, і увійшла в будинок, де, минувши головний зал, - його стіни нагорі були прикрашені зображенням лотоса і маку, - опинилася в задній частині будинку, на жіночій половині.

Гучні голоси змусили її застигнути на місці, щоб знову насолодитися майже забутими звуками. Сатіпі і Кайт - сваряться, як завжди! І, як завжди, голос Сатіпі різкий, владний, який не допускає заперечень. Високий на зріст, енергійна, громкоголосая Сатіпі, дружина Яхмоса, по-своєму красива, деспотична жінка. Вона вічно командувала в будинку, раз у раз чіплялася до слугам і домагалася від них неможливого злісної лайкою і неприборканим характером. Всі боялися її мови і поспішали виконати будь-який наказ. Сам Яхмос захоплювався рішучим і наполегливим характером своєї дружини і дозволяв їй зневажати собою, що призводило Ренісенб в лють.

У паузах між пронизливими вигуками Сатіпі чувся тихий, але твердий голос Кайт. Кайт, дружина красивого, веселого Себека, була широка в кістки і неприваблива особою. Вона обожнювала своїх дітей, і всі її помисли і розмови були тільки про дітей. У своїх щоденних сварках зі своячкою вона стійко тримала оборону одним і тим же простим способом, незворушно і вперто відповідаючи першої прийшла їй в голову фразою. Вона не проявляла ні запалу, ні запалу, але її ніщо не цікавило, крім власних турбот. Себек був дуже прив'язаний до дружини і, не соромлячись, розповідав їй про всі свої любовні пригоди в повній впевненості, що вона, здавалося б, слухаючи його й навіть зі схваленням чи несхваленням хмикая в потрібних місцях, насправді все пропускає повз вуха, оскільки думки її постійно зайняті тільки тим, що пов'язано з дітьми.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?