Які шанси у націоналістів на майбутніх виборах?

Серед усіх українських політичних течій і рухів націоналісти - одні з найбільш гучних і помітних. Вони регулярно стають героями новин. Чи означає це, що праві здатні прорватися у вищу лігу української політики?

Знайомі ВСЕ ОСОБИ. З 353 українських партій 13 декларують націоналістичну ідеологію. Однак великих і відомих серед них тільки три. Це «Свобода» Олега Тягнибока, «Національний корпус» Андрія Білецького та «Правий сектор» Андрія Тарасенка.

«Політична вага» цих партій різний.

«Національний корпус» сьогодні на підйомі, він завоював популярність серед молоді і обзавівся розгалуженою мережею громадських організацій (серед них - воєнізовані «національні дружини»).

«Свобода», навпаки, після поразки на парламентських виборах 2014 року, переживає не найкращі часи. Проте, партія Олега Тягнибока як і раніше залишається впливовою: в її активі - кілька мерів міст і фракції в місцевих радах різного рівня.

А ось «Правий сектор» знаходиться в явному занепаді. Після відходу харизматичного лідера Дмитра Яроша розкручений колись бренд опинився майже забутий, а сама партія перетворилася на маргінальну угруповання.

ХТО ПІДЕ В ПРЕЗИДЕНТИ? Ще в 2017 році «Свобода», «Нацкорпус» і «Правий сектор» домовилися, що висунуть єдиного кандидата на пост глави держави. Однак його прізвище досі не названа. Ймовірно, причина затримки в тому, що таким єдиним кандидатом бачать себе і Олег Тягнибок, і Андрій Білецький. Втім, ні у одного з них немає реальних шансів домогтися успіху на виборах. За даними соціологічної групи «Рейтинг», за Тягнибока готові голосувати тільки 1,3% виборців. Підтримка Білецького ще менше: 0,5% (за результатами опитування, проведеного КМІС, Центр Разумкова та центром «Социс»).

Навіть висунувши єдиного кандидата, три праві партії не будуть представляти «всіх націоналістів». Про своє бажання балотуватися вже заявив лідер Добровольчого руху ОУН Микола Коханівський. Крім того, не виключено і участь у виборах Дмитра Яроша, який створив власний рух «державницької ініціатива Яроша». Коханівський може розраховувати на голоси найрадикальніших прихильників націоналістичного руху, а Ярош - навпаки, на самих помірних.

ПАРЛАМЕНТСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ. Жодна з націоналістичних партій зараз не здатна самостійно пройти до парламенту. Рейтинг «Свободи» становить всього 2,7%, у решти правих підтримка ще нижче. Але об'єднання в єдиний блок дає націоналістам шанси все-таки потрапити до Верховної Ради. Однак є серйозні сумніви, що вони зможуть домовитися про таке об'єднання.

В ЧОМУ РІЗНИЦЯ? Незважаючи на зовнішню схожість, українські праві радикали багато в чому відрізняються один від одного.

«Свобода» базується, в основному, в західних регіонах країни, орієнтується на традиційний український націоналізм і користується підтримкою серед виборців віком 45+.

«Нацкорпус» нарощує вплив на півдні і сході і вербує до своїх лав ветеранів АТО / ООС, студентів і школярів. Партія Білецького менше уваги приділяє традиційним для націоналістів темам (таким, як питання мови і релігії) і експериментує з ідейними течіями, модними серед західних ультраправих (на кшталт «темного освіти» і «традиціоналізму»).

ПОКРОВИТЕЛІ. У більшості націоналістичних угруповань є покровителі у владі, правоохоронних органах і серед великого капіталу. Але покровителі ці різні - і це теж ускладнює процес об'єднання правих.

Наприклад, «Свобода» отримує підтримку від львівського бізнесмена Ігоря Кривецького на прізвисько «Пупс» і деяких інших великих підприємців. У той же час, «Нацкорпус» політологи пов'язують з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим (правда, в самій партії такий зв'язок заперечують). А праворадикальна угруповання С14 (яка теж приєдналася до об'єднання націоналістів), за словами експертів, співпрацює одночасно з СБУ і з народним депутатом від «Батьківщини» Ігорем Луценко. Нарешті, інтерес до правих проявляє олігарх Ігор Коломойський.

Не виключено, що під час виборчих кампаній покровителі і спонсори будуть використовувати націоналістів в своїх інтересах.

НЕ ВСЕ АКТИВІСТИ ОДНАКОВО КОРИСНІ. Козирем націоналістичних партій є наявність у них ідейно мотивованих активістів. Їх легко мобілізувати, і вони готові агітувати на волонтерських засадах. Крім того, останнім часом праві активно включаються в ініціативи, популярні серед українців: підтримка профспілок, боротьба з незаконною забудовою, екологічні кампанії, благодійність.

Однак вся ця суспільно корисна діяльність поєднується з радикальними заявами, нападами на ідейних опонентів і погромами ромів. На думку політолога В'ячеслава Лихачова, «Нацкорпус», «Правий сектор» і «Свободу» «можна назвати екстремістськими організаціями, так як вони вважають прийнятним для себе фізичне насильство до своїх політичних опонентів».

Незважаючи на прагнення лідерів надати своїм партіям респектабельний вигляд, активісти і прихильники нерідко демонструють ультраправі і неофашистські погляди. Все це звужує електоральну базу націоналістів і обмежує її відносно невеликою кількістю прихильників радикальних ідей.

КОНКУРЕНТИ. Успіх «Свободи» на виборах 2012 року багато в чому пояснюється тим, що багато поміркованих виборці побачили в партії Тягнибока рішучу патріотичну силу. Однак така ситуація вже не повториться: сьогодні патріотичну риторику використовують всі політичні сили. А за голоси націоналістично налаштованих виборців правим доведеться поборотися з набагато сильнішими суперниками: радикалами Олега Ляшко, партією УКРОП і навіть з Петром Порошенко (гасло якого «Армія! Мова! Віра!» Перегукується з гаслами націоналістів).

ЗАГАЛОМ, широке відображення діяльності правих радикалів в інформаційному просторі зовсім не відповідає їх реальній підтримці серед українців.

Висловити своє враження