АКСЕНОВ ВАСИЛЬ. Письменник-дисидент Василь Аксьонов радив Єльцину розстрілювати опонентів

Василь Павлович народився 20 серпня 1932 року в Казані, в сім'ї партійних працівників: Євгенії Семенівни Гінзбург і Павла Васильовича Аксьонова. Вася був третьою дитиною в сім'ї і єдиним спільною дитиною батьків. Папа працював головою казанського міськради і членом бюро Татарського обкому партії. Мама Євгенія Семенівна - викладачем в Казанському педагогічному інституті, потім - завідувачем відділу культури газети "Червона Татарія", полягала в обласній парторганізації. Пройшовши сталінські табори, за часів викриття культу особи, Євгенія Гінзбург стала автором спогадів "Крутий маршрут" - однієї з перших книг-мемуарів про епоху сталінських репресій, розповіді про вісімнадцять роках, проведених у в'язниці, колимських таборах і засланні.

У 1937-му, коли Васі не було ще й п'яти років, спочатку мати, а потім незабаром і батько були заарештовані і засуджені на 10 років в'язниці і таборів. Старших дітей - Маю (дочка Аксьонова) і Альошу (син Гінзбург) - забрали до себе родичі. А Вася був примусово відправлений до дитячого будинку для дітей ув'язнених. У 1938-му дядькові хлопчика і брату його батька вдалося розшукати дитину в дитбудинку в Костромі і взяти його до себе. Вася жив у родичів батька до 1948 року, коли його мама Євгенія Гінзбург, вийшовши в 1947-м з табору і проживаючи на засланні в Магадані, домоглася дозволу на приїзд сина до неї на Колиму. Цю зустріч вона описала в "Крутому маршруті". А через багато років, в 1975-му, вже Василь Аксьонов описав свою магаданську юність в автобіографічному романі "Опік". На Колимі вони прожили три роки. Саме мати, за словами письменника, познайомила його з творами Пастернака, Гумільова, Ахматової і Северяніна.

Василь поступив в перший Ленінградський медичний інститут імені Павлова. "Іди в медичний, в таборі лікарі краще виживають", - аргументували батьки. У 1956 році Аксьонов закінчив вуз і навіть три роки пропрацював лікарем: на Крайній Півночі, в Карелії, Ленінградському морському торговому порту і в протитуберкульозній лікарні в Москві. Однак незабаром після того, як в світ вийшли його "Колеги" і "Зоряний квиток", Аксьонов вирішив, що "треба віддавати весь час літературі" і закинув медицину.

Перші оповідання Аксьонова були надруковані в 1958 році в журналі "Юність", який тоді здавався недосяжною мрією для молодих авторів. Двома роками раніше початківець літератор зустрівся в одній з московських компаній з письменником Володимиром Померанцевим. Той запропонував Аксьонову почитати розповіді власного твору. Розповіді Померанцеву сподобалися, і він відніс їх в журнал "Юність". Валентин Катаєв, який на той момент очолював журнал, захопився мальовничим порівнянням одного з Аксеновскій оповідань - "стоячі води каналу були схожі на запилену кришку рояля" - і вирішив Аксьонова друкувати. Тоді в "Юності" з'явилися два оповідання "Смолоскипи і дороги" і "Півтори лікарських одиниці".

У 1960-му році виходить повість Аксьонова про лікарів "Колеги", вдала назва якої придумав Катаєв. Робота користувалася великим успіхом і поклала початок так званої "молодіжної прози". Саме в зв'язку з "Колегами" вперше з'явився вираз "шістдесятники", яке тепер стало позначенням цілого покоління та епохи. Але першим це вираз вжив у своїй статті критик Станіслав Рассадін саме на адресу повісті Аксьонова. Але головний успіх Василю Аксьонову приніс роман "Зоряний квиток", який вийшов в тій же "Юності" в 1961 році. Його героями стали молоді люди з покоління "фестивалю молоді і студентів", яке в комсомольської друку отримало кличку "стиляги". Обидва романи були написані в исповедальной манері і в мовному відношенні спиралися на молодіжний сленг початку 1960-х.

За часів відлиги Аксьонов активно друкувався: "Апельсини з Марокко" (1963), "Пора, мій друг, пора" (1964), "Шкода, що вас не було з нами" (1965), "затоварені бочкотара" (1968) і інші. У 1972 році в журналі "Новий світ" була опублікована повість Аксьонова "У пошуках жанру".

Тим часом, брежнєвська реакція набирала обертів. Посилений інтерес КДБ до літературної творчості письменника, зіткнення з радянською цензурою і дублювати її критикою привели Аксьонова до вимушеного мовчання, тривалому на десять років. Однак він продовжував працювати: в 1975-му написав роман "Опік", а в 1979-му - "Острів Крим", заборонені до публікації цензурою. У відповідь Василь Аксьонов став одним з організаторів і авторів бесцензурного альманаху "Метрополь", а в грудні 1979 року заявив про вихід з Союзу письменників СРСР в знак протесту проти виключення звідти ряду колег-шістдесятників. У цей час перші роботи Аксьонова вже були видані в США. А після різких виступів у пресі на свою адресу письменник з дружиною Майєю Кармен на запрошення американського уряду в липні 1980-го виїхав "рятувати свої романи" за океан, де дізнався про позбавлення його і дружини радянського громадянства.

В Америці Аксьонов викладав російську літературу в університеті Мейсона під Вашингтоном, протягом довгих років вів семінар "Сучасний роман - пружність жанру", а потім курс "Два століття російського роману". Письменник захоплювався недоступними тоді в Росії літературними навчаннями Шкловського, Тинянова, Бахтіна. В еміграції Аксьонов писав двома мовами: наприклад, роман "Жовток яйця" (1989) був написаний по-англійськи, а потім переведений автором на російську. В цілому американські враження лягли в основу книги "У пошуках сумного бебі" (1987).

Після тривалої перерви Аксьонов вперше відвідав СРСР в 1989 році на запрошення американського посла Метлока. З тих пір його книги знову видавалися в Росії, а починаючи з 1990-х років він часто й подовгу бував на Батьківщині. У 1992-му Аксьонов завершив роботу над 3-томним романом "Московська сага" про три покоління московських інтелігентів XX століття. Ця робота поклала початок змінам в стилі письменника в бік епосу.

У 1993-му, під час розгону Борисом Єльциним Верховної Ради Російської федерації Аксьонов, солідаризувався з авторами листа на підтримку президента, підписаного низкою відомих письменників: "Цих сволот треба було стріляти. Якби я був в Москві, то теж підписав би цей лист в "Известиях".

У 1998 році вийшов роман Аксьонова "Новий солодкий стиль", який торкнувся теми долі російських емігрантів в США. На початку двохтисячних режисер Дмитро Борщівський зняв телефільм за мотивами роману "Московська сага". Проживши більше двох десятиліть в США, Аксьонов перестав викладати в американських університетах, і в 2004-му переїхав до Франції, і практично відразу в Росію. У тому ж році він опублікував в журналі "Жовтень" роман "Вольтер'янці і вольтер'янки", за який отримав Букерівську премію Росії.

15 січня 2008 року в Москві Аксьонов раптово відчув себе дуже погано і був госпіталізований в лікарню № 23, де у нього діагностували інсульт. Через добу в НДІ імені Скліфосовського йому провели операцію з видалення тромбу сонної артерії. У березні 2009 року виникли нові ускладнення, Аксьонов був знову прооперований. Але лікарню фактично вже до самої смерті (6 липня) не залишав.

Підготував Віктор БЕРЕЖНИЙ