Альпійська схема для українських банків - злочин без покарання?

За новинних стрічках і Facebook розходиться створена Центром з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) схема виведення 1 млрд дол. з Приватбанку дев'ятьма "друзями Оушена".

Обиватель, порядком втомлений від регулярних, але не результативних викриттів, мимоволі задається питанням: а що далі? Як чергове гучне викриття вплине на ситуацію? Не встигли українці забути і про не менш збитковою для них "альпійської схемою" з кореспондентськими рахунками в іноземних банках, використаної для виведення в 2011-2015 рр. з українських фінустанов коштів. А також про те, що ефективність заходів щодо повернення цих виведених грошей прагне до нуля, як і будь-яких гарантій щодо запобігання подібних зловживань в майбутньому. Роботи у розслідувачів не убуде, на відміну від вмісту наших кишень.

Незвичайні пригоди українських банкірів в Альпах

Діяльність комерційних банків в сфері кореспондентських відносин давно стала досить специфічним сегментом їх роботи. Нагадаємо, кореспондентський рахунок - прямий рахунок, що відкривається банківськими установами безпосередньо один в одного і використовуваний переважно для розрахунків в іноземній валюті. В українській банківській практиці такі рахунки дуже часто використовуються для обслуговування експортно-імпортних операцій (іноді можна впевнено додавати "псевдо-"). Необхідно нагадати читачеві про особливе "кейсі" в сегменті кореспондентських відносин вітчизняних банків з іноземними фінустановами, ціна якого для банківської системи і економіки України, за оцінками представників Національної поліції, склала понад 400 млрд грн. Саме така сума імовірно була виведена з України в період з 2011-го по 2015 року за участю одного лише Meinl Bank (Австрія).

Інші правоохоронні органи і регулятори фінансового ринку істотно нижче оцінюють величину вищевказаних втрат українських банківських установ. За інформацією ZN.UA, в розслідуванні, проведеному НАБУ, фігурує сума в 12 млрд грн . Але якщо брати за основу розміщену в ЗМІ інформацію Фонду гарантування вкладів фізосіб про основні схемах виведення активів із збанкрутілих банків, датовану 2015 г. (актуалізована з урахуванням банку "Фінанси і кредит"), то отримаємо такі оцінки (див. Рис.).

Тепер стає зрозумілим, чому згадана схема з коррахунками отримала назву "альпійської", - операції з банками з Австрії та сусіднього Ліхтенштейну зумовили майже 75% понесених українськими банками від цієї схеми збитків. При цьому "Дельта Банк" згенерував половину цих фінансових втрат. Навіть оприлюднені пізніше дані про банк "Фінанси і кредит" не похитнули таке сумне лідерство. У квітні цього року Фонд гарантування вкладів озвучив інформацію про списання коштів на коррахунках в згаданих іноземних банках на суму 427,2 млн дол. США.

Наявність таких величезних збитків викликає ряд неприємних питань до регулятора, адже Нацбанк в режимі он-лайн міг бачити досить нестандартне "поведінку" залишків коштів на таких коррахунках: для стандартних економічних операцій характерні коливання в бік як зростання, так і зменшення, а в даному випадку спостерігався поступальний ріст величини залишку на цих рахунках. Надалі такі кошти використовувалися в якості застави для надання кредитів за кордоном і / або поверталися в Україну як кредити від нерезидентів. А могли і спокійно зберігатися на рахунках іноземних фірм або використовуватися для трансакцій між нерезидентами з українським корінням. Або, що саме делікатне, направлятися на поповнення статутного капіталу банківських установ в Україні (за фактом поповнення капіталу за рахунок власних кредитних коштів банку транзитом через іноземні юрисдикції). А це вже справжній головний біль для банківського нагляду. Такі фактично обтяжені кошти істотно спотворили структуру балансу банків і виконання ними обов'язкових економічних нормативів (ліквідності і достатності капіталу). Адже в теорії гроші на коррахунку - це кошти, які в будь-який момент можуть бути використані. Інформація про банківські установи, величина втрат яких від "альпійської схеми" найбільша, приведена в табл.

Таким чином, використання коррахунків в ряді іноземних банків досить істотно спотворило звітність банків (до 20% від величини балансових активів). При цьому будь-яка інспекторська перевірка банківського нагляду НБУ повинна була зафіксувати і відобразити в акті про результати її проведення наявність таких специфічних залишків на коррахунках. Також слід зазначити, що подібні схеми свідчать про заретушованих колосальних дірках в активах, які покривалися за рахунок скорочення капіталу. Тому іронічну посмішку викликають дискусії експертів після публікації "брошури Тарути", за яким показником (активи або капітал) коректно вважати частину ринку у російських банків. При можливості використання подібних схем з коррахунків спотворені обидва показники.

Ніколи більше?

Але найнеприємніше в цій ситуації те, що така загальносистемна проблема була вирішена шляхом банальної фіксації збитків і оприлюднення вже існуючих і активно використаних "маршрутів" виведення грошей. За інформацією від НБУ, отриманої на запит ZN.UA, в середині 2014 го залишки 17 українських банків на коррахунках в банках-транзитерів становили приблизно 2 млрд дол. Керівництво Національного банку надало українським банкам час до 1 квітня 2016 року для вирішення питання. В результаті понад половини суми залишків на зарубіжних коррахунках українських банків ще в 2015 р були погашені. І в даний момент жоден з діючих українських банків не має кореспондентських рахунків в таких банках.

Слід визнати, що основна частина коштів була розміщена на коррахунках в іноземних банках до приходу В.Гонтаревой на пост глави НБУ. І чутки з "задзеркалля регулятора" свідчать про рішучі спроби (або декларування намірів) керівника центробанку вирішити цю проблему переважно шляхом повернення коштів. Однак інформація зі ЗМІ про кримінальні справи, пов'язаних з розслідуванням відмивання грошей в інтересах "сім'ї" Януковича шляхом операцій з цінними паперами (в яких активно фігурувала близька В.Гонтаревой фінансова група Investment Capital Ukraine, ICU), породжує цікаві припущення.

Наприклад, прихованої мотивацією в цьому випадку могло бути те, що грошовий потік прямував через непідконтрольну тертим інвестбанкірам схему з коррахунків. Але дочекаємося офіційних результатів роботи компетентних органів над цим питанням, які важать більше, ніж будь-які припущення. Зараз можна констатувати, що, на жаль, результативність цих заходів виявилася не дуже високою. А формат проведеної "зачистки" банківської системи посприяв тому, що детальне розслідування цих сумнівних операцій і забезпечення повернення коштів стають чимось з області фантастики (кінці в воду в типових традиціях дикого українського бізнесу).

За даними ZN.UA, НАБУ розслідує відразу кілька справ, пов'язаних з "альпійської схемою" безпосередньо або побічно. Зрушення в справах є, зокрема, в розпорядженні слідства вже є документи, надані Meinl Bank, а також показання свідків деяких співробітників НБУ, на підставі яких можна буде довести не тільки вину самих банків, а й причетність нагляду регулятора до подій.

Але до завершення розслідування ще далеко. Справлятися власними силами відомству нелегко, а допомоги попросити ніде. Чи не тому, що у ГПУ або Нацполіціі немає компетентних співробітників, а тому що невелика довіра до них і їх здатності тримати дані слідства в таємниці.

Ключ до вирішення проблеми повернення цих коштів знаходиться біля підніжжя альпійських вершин. І полягає це рішення в тісній співпраці з австрійськими фінансовими регуляторами і правоохоронними органами. Благо, прокуратура Відня теж почала розслідувати причетність Meinl Bank до виведення коштів з українських банків (про це на початку березня ц.р. повідомило видання Der Standard). Адже без сприяння іноземних фінустанов довести злочинну змову буде практично неможливо. А оскільки Україна не бере участі в системі автоматичного обміну податковою інформацією, довести, що заморські позичальники афілійовані з власниками українських банків, також буде дуже непросто.

З іншого боку, Нацбанк реалізував, на перший погляд, досить жорсткі і комплексні заходи щодо протидії описаній "альпійської схемою". З 1 квітня 2016 р Нацбанк заборонив українським банкам розміщувати кошти на кореспондентських рахунках в вищезазначених іноземних банках. У серпні 2016 року НБУ розіслав підопічним банківським установам лист (№25-0008 / 72225 від 29 серпня), що містить перелік з восьми європейських фінансових установ, робота з якими може супроводжуватися підвищеним ризиком. Можливо, з акцентом на юридичні аспекти цього питання, дуже сумнівним є заборона на співпрацю з такими банками, так само як і розміщення грошей у них на кореспондентських рахунках. Але за допомогою згаданого листа регулятор безпосередньо заявляв про високу ймовірність того, що деякі операції, що проводяться за їх участю, можуть мати ознаки неохайності. І це, з великою ймовірністю, спричинить за собою санкції Нацбанку за порушення в сфері фінмоніторингу. Ну і досить ефективним кроком регулятора має стати запровадження підвищених вимог до резервування обтяжених залишків на коррахунках, що зробить економічно невигідним таке розміщення коштів українськими банками (за словами В.Гонтаревой, такі залишки підлягатимуть 100-процентному резервування).

Але один момент вносить збентеження в вищеописану ідилію. На своїй підсумковій прес-конференції В.Гонтарева заявила, що у вересні 2014 р зустрічалася з головою австрійської банківського регулятора Österreichische Nationalbank і зупинила виведення капіталу через цю країну. І тут виникає логічне запитання: "Чому всі вищезгадані регуляторні заходи почали здійснюватися мінімум через півтора року після цієї таємничої зустрічі?". Адже реалізація таких регуляторних заходів була цілком можлива відразу після повернення глави НБУ з австрійської відрядження. При цьому не виникало протиріччя з розробленою Нацбанком програмою погашення всіх цих коррахунків і інших міжбанківських операцій з банками - учасниками "альпійської схеми". Також на порядку денному виникає питання: чи достатньо інструментів регулятор має в своєму розпорядженні для запобігання подібних схем в майбутньому? Адже якщо не буде належного контролю банківського нагляду над наявністю обтяжень розміщених на коррахунках коштів, то така "альпійська схема" просто поміняє назви банків-контрагентів і "маршрути" виведення коштів і буде успішно функціонувати в майбутньому.

На запит ZN.UA про процедурах контролю Нацбанк відповів, що розробив ряд заходів, покликаних посилити систему контролю за банківськими операціями за кордоном. Зокрема, удосконалив внутрішні нормативні документи, зобов'язавши українські банки, які мають залишки на рахунку закордонного банку без інвестиційного рейтингу, під ці активи сформувати 100-відсоткові резерви. Таким чином, банкам стало невигідно виводити кошти за кордон, щоб потім кредитувати пов'язаних осіб. Також НБУ ввів щотижневий моніторинг залишків українських банків на іноземних коррахунках і активно співпрацює з центробанками країн Європи для вдосконалення системи обміну інформацією про подібні операції.

Не менш важливим є питання, як були використані вже повернуті з іноземних банків кошти? Адже в "альпійської схемою" в основному йшлося про збанкрутілих банках, але є кілька працюючих на ринку банківських установ, що мали коррахунку в цих іноземних транзитних центрах ( "Кредит-Дніпро", "Вернум"). Ну і широка громадськість не повинна забувати, що націоналізований Приватбанк також фігурував у списку учасників "альпійської схеми". У розпал процесу входження держави в капітал найбільшої фінустанови країни видання Business New Europe (BNE) опублікувало статтю журналіста-розслідувача Грехема Стека, в якій зазначено, що в січні 2014 р Приватбанк розмістив 7,6 млрд грн (на той час 760 млн євро) клієнтських коштів на коррахунках в Bank Winter & Co (Австрія) і 4 млрд грн (400 млн євро) в East-West United Bank (Люксембург). Але в липні 2016- го в звітності найбільшого банку країни, яка опинилася в розпорядженні редакції BNE, ці залишки не були відображені. У цій ситуації можливий варіант як списання за вже відпрацьованою схемою коштів з коррахунку, так і повернення їх в банк (після наполегливих прохань Нацбанку) і подальше їх виведення за новим "маршрутом".

У цьому контексті особливого значення набуває інформація про підписання Приватбанком договору з американським JPMorgan Chase Bank напередодні націоналізації на початку грудня минулого року. Ця угода, що розширює можливості клієнтів по міжнародним торговим угодам, підписувалася банкірами через океан, які явно розуміли масштаб проблем Приватбанку і загрози, які стоять перед ним. І незрозуміла логіка прагматичних американців, які пішли на співпрацю з перебувають в скрутному становищі контрагентом. Так що з величезним нетерпінням очікуються результати роботи Ernst & Young, яка проводить перевірку звітності та якості активів Приватбанку, і подальшого економічного розслідування операцій цього банку перед його націоналізацією, яке повинно бути завершено до кінця вересня цього року.

* * *

Ситуація з кореспондентськими рахунками може стати лакмусовим папірцем самостійності нового глави НБУ, його професійного рівня та здатності жорстко втілювати в життя принципові рішення. Питання спеціальних заходів для розслідування "австрійської схеми" з коррахунків і повернення виведених з української фінансово-банківської системи коштів стоїть на порядку денному (за аналогією зі створенням консорціуму міжнародних компаній для реструктуризації кредитного портфеля Приватбанку). З іншого боку, в наявності нерозуміння керівництвом регулятора банківського ринку потенціалу австрійської фінансово-банківської системи. Адже Європейський центральний банк в своєму документі "Огляд фінансової стабільності" (травень 2015 року, с. 128-133), призначеному для оцінки системних ризиків європейської фінансової системи, визначив Австрію як один з найбільших "хабів" з транскордонного (англ. Сross- border loans) і міжбанківського кредитування в Центральній і Східній Європі. Можна порівняти австрійську банківську систему з транзитним сервером при розподілі фінансових потоків на згаданому просторі. І тому новому керівництву Нацбанку необхідно створити умови для залучення в Україну не просто турбулентних мінливих фінансових потоків, а стабільних довгострокових інвестицій в банки, що надають доступні банківські послуги суспільству.

Успішне, хоча б часткове, рішення зазначеного завдання значно зміцнить позиції нового керівника центробанку. Тому не дивно, якщо ми найближчим часом побачимо представників Нацбанку в Відні. Втім, не виключено, що корабель наших щирих бажань в черговий раз розіб'ється об айсберг політичної кон'юнктури і "договорняків".