Архімандрит Лонгін (Чернуха): 9 днів з дня трагічної загибелі ...
Спогадами про батька Лонгина діляться письменник і публіцист прот. Олександр Авдюгін, прот. Богдан ОГУЛЬЧАНСЬКИЙ (голова Православного педагогічного товариства), Антон Нікітін (головний редактор ТК «Інтер» і головний редактор журналу «Фома в Україні»), Олександр АНДРУЩЕНКО (редактор офіційного сайту УПЦ), Марат Каюмов (прес-секретар Львівської єпархії), Сергій ГЕРУК (журналіст «Церковної православної газети»), Катерина ДЯТЛОВА (сурдоперекладач на ТК «Глас», в православній громаді глухих при Іонинському монастирі).
***
Протоієрей Олександр Авдюгін: «У нас, - міркував, батюшка, - не можна« списався », так як кожен церковний день народжує не новини, а події»
За три або чотири дні до трагічної події в миколаївських степах отець Лонгін нагадав мені по телефону, що було б непогано виконати дане йому обіцянку. Я ж, перебуваючи в лікувально-відпочивати стані, чи то пак у відпустці, як завжди, поскаржився на якісь нові обставини, що заважають закінчити статтю, і в черговий раз запевнив, що «на днях» матеріал обов'язково вишлю.
Вишлю, батюшка, точно вишлю. І зараз обіцяю. Тільки ось тепер ті рядки напишу, які не припускав, не думав, не розраховував писати ...
Ми припускаємо - Господь має в своєму розпорядженні. Словосполучення відоме, повсюдно промовлене, часто повторюване, але дуже важко розуміється, коли це Боже «розташування» стосується особисто тебе.
Людським розумом усвідомити подію можна, а для того, щоб зрозуміти кричуще «чому?», Розуму не вистачить. Тут інше необхідно. Те, що ми лише в столітті майбутньому усвідомлюємо.
***
Коли намагаєшся літерами висловити своє ставлення до загибелі отця Лонгіна, стає ясно, що букв не вистачає і визначень мало. «І тремтіла рука, і мотив з віршем не сходить» - так Булат Окуджава про смерть Володимира Висоцького співав, але та пісня все ж остаточним трагізмом закінчувалася. Тут по-іншому.
Трагедія трапилася, але трагізму немає, тому що, як не сумно і ні скорботно усвідомлювати, що в цьому світі батюшки вже немає, в той же час абсолютно ясно, що він з нами. Тут ми тимчасово мали ченця, священика, редактора, місіонера і просто доброго чуйну людину, а тепер у вічності отримали молитовника про нас, поки ще живуть ...
***
Наше перше знайомство з батьком Лонгіном було заочним. Відіслав я величезний репортаж в «Церковну православну газету» про візит в наші провінційні східноукраїнські Ровеньки Блаженнішого Митрополита Володимира. Відіслав з надією, що редактор вибере «найголовніше», розставить пріоритети, виділить основне і щось типу «викладу», а не сухий офіціоз з'явиться у пресі. Яке ж було моє здивування, коли в черговому номері я побачив, що ціла газетна шпальта віддана моєму матеріалу, який так уміло відредагований, що перетворився в повноцінний нарис, причому проілюстрований знімками з «фондів» київських фотокореспондентів.
В чергове сесійне відвідування Києва (тоді навчався в духовній академії), відправився я знайомитися з редактором, так прихильно поставилася до мого матеріалу.
Отець Лонгін посадив мене за завалений газетами, журналами та іншими, супутніми будь-якої редакції, виданнями, буклетами та книгами стіл і запропонував спочатку каву або чаю випити.
Тут і відбувся наш перший серйозний розмову, тим паче, що в ті роки церковна преса, як паперова, так і електронна, перетворювалася кардинально. Нові проекти, нові підходи до тематики православних ЗМІ, та й, ніде правди діти, інший погляд на наші труди священноначалія. Все це незабаром проявилося в наших знаменитих ФестЗМІ, які стали точками відліку православних медіа.
Саме тоді, в першу нашу зустріч, отець Лонгін висловив цікаву думку, що віра наша не тільки багатогранна (у чому в мене сумнівів не було), але вона наповнена ходячими в храми і службовцями в них «ексклюзивами», про які можна і треба розповідати . «У нас, - міркував, батюшка, - не можна« списався », так як кожен церковний день народжує не новини, а події».
У кожне відвідування Лаври намагався я зайти до батька Лонгину, але, звичайно ж, найбільше часу для спілкування і суперечок надали наші, раз на півроку проходять, фестивалі.
***
Треба зауважити, що батюшка завжди вмів виділити з офіційних і «кулуарних» заходів найголовніше, причому, часто спочатку непомітне. Так, ще до серйозного обговорення «практик» подачі офіційних новин в наших ЗМІ, він вже почав випробувати нові форми «офіціозу».
Або згадується наша неформальна бесіда за обіднім столом після служби в Балаклавському храмі. Тоді заговорили про Житія святих, про те, що сучасному православному людині, крім «канону» Четьї-Міней святителя Димитрія, необхідні і сучасні життєпису як древніх, так і сучасних подвижників віри і благочестя. Відкрийте сьогоднішні випуски нашої «Церковної православної газети»: 2-3 життєпису святих як відомих, так і зовсім нам не знайомих. Наскільки знаю, багато священиків нашої Церкви зачитують їх на службах, використовують в проповідях.
Отець Лонгін вмів виділити в кожному номері головну тему і всіляко намагався уникати «передруків» з інших видань, що до цієї пори є «бідою» друкованих православних ЗМІ.
Ще одна заслуга нашого редактора - це серія публікацій з історії всіх Помісних Православних Церков. Дивовижний, цікавий, читабельний для читача будь-якого рівня, багатий фактами матеріал, за яким цілком можна здавати повноцінний іспит навіть на рівні духовної академії.
Не можна сказати, що у мене особисто не було «незгод» з батьком Лонгін. Були. Але якось пішли в небуття наші різнодумства, тому що з батюшкою можна було сперечатися, не погоджуватися, але його не можна було не поважати і не любити. Багатьох редакторів мені доводилося і доводиться знати, з журналістською братією спілкуюся практично постійно, але такого поєднання скромності і в той же час щирої віри ні у кого не бачив. Це не гучні слова. Це факт.
... Наша остання особиста зустріч була у Львові, під час чергового ФестЗМІ. І служили ми разом, в кафедральному львівському соборі. У великодніх вбраннях, з пасхальною радістю зустрічі і можливості нового і такого потрібного спілкування ...
Після майстер-класу, який отець Лонгін проводив, посперечалися ми з батюшкою щодо того, чи може чернець міркувати про сімейні проблеми. Уже й не пам'ятаю, як ми прийшли до консенсусу, але, напевно, у батюшки були більш вагомі аргументи. Погодився я з ним.
* * *
Не вистачило у мене сил в перший день, коли тільки дізнався, що отець Лонгін загинув, щось писати про нього в блозі.
Не вірилося. Чи не сходилося. Чи не розумілося.
Не знаю, скільки часу треба, щоб реально усвідомити його реальне земне відсутність, одне лише прошу:
- Отець Лонгін, батюшка, я обіцяв тобі статтю написати якраз саме на сімейну тему. Обов `язково напишу. Ти тільки не ображайся на мою недбалість і помолися там про мене грішного ...
***
Протоієрей Богдан Огульчанський: «Про него по правді можна Сказати:" Лицар без страху и догани "...»
Дорогий отче Лонгина!
У Цій тужлівій молітовній скорботі, в Якій ми зараз перебуваємо, ті Тисячі й Тисячі людей, якіх ти зібрав и об'єднав у день свого переходу у вічність, усі, хто любить тебе, хто тобі безмірно вдячний за твоє Щедре та Милостивий серце и твій світлий розум, є такоже и надія, й утіха, й уповання.
Ми дякуємо Богові, что ВІН давши нам тобі - світильника віри, добра, благородства; людину, про якові по правді можна Сказати: «Лицар без страху и догани».
Незбагненні для нас шляхи Господні. Як дивно и Неймовірно, що тебе з нами немає. Аджея за тією годину, за ті роки, Які ти БУВ Із нами, ми Цілком повірілі, что з тобою легко долаються и всегда долатімуться всі клопоти и Труднощі. Завдяк твоєму ясному розуму, міцній Волі, світлій Хрістовій радості, яка всегда булу з тобою, складне ставало пробачимо, а нерозв'язне вірішувалося просто и для загально блага. Ті БУВ «усім для всіх» и прівів до Христа багатьох и багатьох. Ті БУВ мужнім и невтомнім як Істинний воїн Христового, а як Справжній чернець - смиренно, терплячім и працьовита.
Особливо дякуємо тобі як справжнього Друга и Справжня Вчителю. Як співала й раділа твоя душа, коли ти, зумівші відкласті силу різноманітніх турбот и завдання, Ішов до дітей, молоді, усіх нас вчитель и вихователь. Ті БУВ Педагог Божою мілістю.
Своє покликання ти відчув ще в юності, звертаючись освіту в педагогічному учіліщі. А духовна школа - Семінарія та академія - збагатілі и примножити твій дар, розкрили здатність благодатно преображаті, наповнювати живими духовними смисл свою багатогранності діяльність.
Для нас Було радісно и слухати тебе, и всегда відрадно Було читати тобою написання. У твоїх чудовим Казки и оповіданнях для дітей проявляється дитяча відкрітість и безпосередність твоєї душі.
А твої підручники для школи! Смороду стали одними з гідніх плодів твого життя. Завдяк пісні духу, яка лінула через, здавалось б, стриманим и обмеження рамками підручника текст, Тисячі й Тисячі дітей и вчителів відкрівалі для себе Дорогу Милосердя, Дорогу мудрості, Дорогу Добра! Скільки вчителів підходілі й дякувалі тобі, что именно через ЦІ підручники смороду відкрілі любов, красу, радість у Православ'ї!
Бог дав Тобі щедро й інші даруй. Ті тонко відчував и цінував музику й духовний спів, прекрасно розумів мову кіно і як Справжній майстер кінематографа освячував и цею аспект культури, вміючі Відкривати шлях до Христа для людей різніх верств и інтересів.
Ті БУВ мудрим редактором «Церковної православної газети», много тисяч людей спрагло чека КОЖЕН новий примірник цього видання.
А скільки людей цінують и пам'ятатімуть дорогоцінне спілкування з тобою! Ми, твої колеги, священики й педагоги, вдячні тобі й за твою енергійну підтрімку делу відродження православної педагогіки в Україні. Ті БУВ одним Із засновніків Православного педагогічного товариства. Та емблема Товариства, якові ти предложили, а ми, твої колеги, підтрімалі - соняшник, Який Повертає свою золотисту голову за сонцем, «Іліотропіон», є й проявити твоєї душі, яка всегда шукала І, віримо, Знайшла - Істінне Сонце Правди - Христа .
Дорогий Отче! Як нам тобі не вістачатіме! Як нам потрібна твоя підтримка, добре слово й усмішка! Та ми віримо й молимо, що там, біля Престолу Слави, перебуваючих біля Господа, ти серцем и душею перебуватімеш такоже и з нами. Просимо в Бога, щоб ВІН давши нам силу, розум, натхнення підтримати, розвіваті ті справи, Які ти починаєм и розвивалась.
Упокой, Господи, душу раба Твого архімандріта Лонгіна!
***
Марат Каюмов: «А ти каву п'єш?», - спитай отець-редактор у 20-річного журналістика. І за хвилини Вже повернувся з чашкою ... »
Архімандріт Лонгин (Чернуха) - имя людини, якові я знав трівалій годину только за его голосом, певно, як и більшість українців, Які дівляться Прямі трансляції богослужінь Із Києво-Печерської Лаври ...
Сотні духовних чад, колег, друзів Втратили свого Пастиря. Так, від нас Пішов у вічність духовний отець, вчитель и Проповідник!
А для мене цею світ покинувши мій перший вчитель и наставник у церковній журналістиці, в адекватному догматичному усвідомленні Православ'я без «завіхрєній», у любові до бліжніх, чим отець особливо вірізнявся, простоті, порядності ... Цей список можна продовжуваті.
... После погребіння отця Лонгіна я Хотів ЛИШЕ ОДНЕ - подякувати отцю Георгію Коваленко за ті, что свого часу познайомів мене з тією самою ЛЮДИНОЮ, якові я чув з екрана телебачення з дитинства, та й не просто познайомів, а направивши нести послух в «Церковній православній газеті »під керівніцтвом отця Лонгіна.
***
Я, Вихованець першого класу Семінарії, Вже діпломованій журналіст, з дворічнім досвідом роботи, перший рік навчання БУВ без постійного послуху и Вже думав забути про журналістіку. Проти з часом Бог звів мене з отцем Лонгіном, и я почав працювати в газеті неофіційно. Даже Таємно, Аджея ніхто зі священноначалля Київських духовних шкіл мені того не благословляє.
До Семінарії я працював в одному світському віданні, Пожалуйста очолював дуже знань и заслужений редактор. Справжній «гуру» світської опозіційної журналістики - звісно, ВІН навч мене много чому! Проти пан редактор візнавав лишь один метод спілкування - крик. І, до слова, поіменно своих підлеглих ВІН даже не знаючи :)
После такого режиму роботи у світській газеті робота в отця Лонгіна для мене здавайся блаженством. Щойно закінчувалісь заняття в Семінарії, я Летів в 39-й корпус Лаври, аби знову поближче поспілкуватіся з батюшкою.
Одного разу сиджу в редакции «Церковної православної газети», пишу Якийсь материал ... До кабінету, як завжди жвавих, вбігає отець Лонгін Із запитання: «Ти каву п'єш?» Я оцінів це запитання як якесь соціальне опитування :) Відповідаю: «Так ». Через хвилин знову вбігає головний редактор до нештатного 20-річного журналістика з чашкою кави з характерною для него світлою посмішкою и словом: «Смачного!».
Можете уявіті мій стан, Аджея мені Було з чим порівняті его методи роботи. Вже пізніше я зрозумів - це БУВ не метод роботи, а стиль его життя ...
На цьом історія з кавою НЕ закінчилась. Тільки-но я віпів ту каву, як знову до кабінету вбіг отець-редактор и забравши чашку. Я только встіг Сказати: «Батюшко, я зараз ее помію». На що знову розцвівшій у посмішці головний редактор сказавши: «Перестань, я сам, а ти пиши, бо в тебе скоро самопідготовка у Семінарії».
Цей діалог у моїй пам'яті Чомусь закарбувався назавжди. Ось его посмішка, мудрий и добрий погляд, чашка кави в руці - це перед очима, а на серці «Упокой, Господи ...».
***
Час спілкування з батюшкою, без перебільшення, давши мені так багато ... Хоч цею годину БУВ и не довгий!
Вже напрікінці першого класу Семінарії я получил свой Постійний послух. Дуже Хотів Залишити в редакции ЦПГ, но Господь мене прівів у резіденцію Блаженнішого Митрополита Володимира. Звісно, й годині на журналістіку не стало, проти на спілкуванні з отцем Це не відобразілося.
Якось прийшла моя черга - прігощаті батюшку кавою ...
Один Із пізніх Вечорів, у Синодальному залі владика Олександр з отцем Лонгіном Працюють над фотовставкою до черговий Православного календаря. Владика просити зваріті каву, чого я тоді ще добра не вмів :)
Пішов на кухню, взявши до рук, Вперше в жітті, турку и почав «хімічіті» (тієї процес інакше НЕ назвеш!). Приношу две чашки, владика продолжает вірізаті черговий фото, а батюшка Лонгин узявсь чашку, скуштував мою каву и только попросивши вершки. Я прініс, ВІН смиренно віпів ту суміш. Коли ж Нарешті каву спробував владика, виявило, что тієї напій назівається інакше - «Підгорівша кавова вода».
Мені стало шкода отця Лонгіна, и зрозуміло, чому ВІН после Першої Спроба Одразу попросивши вершків :) Я побіг на кухню раптом варити каву, и наука на ВЛАСНА помилки, як завжди, принесла плоди. Перед ЦІМ я живити отця, чи ВІН хоче ще кави, и лишь Завдяк его сяючому подивимось зрозумів відповідь: «Було б непогано випити справжньої кави». Хоча зі смиренною посмішкою ВІН сказавши: «Так, ще одна не Завада». Раптом вершка не Знадоби - значить, кава все ж у мене Вийшла.
***
Життя йшлось, вносило свои корективи ... Я у Львові ... Редактор єпархіальної газети, якові, звісно ж, роблю, дотрімуючісь Принципів, якіх навчився в отця Лонгіна. Кожна Зустріч у Лаврі приносила Нові плоди. Тільки він умів проповідуваті подивиться на кожному кроці.
Кожна Зустріч Із ним вчились Чомусь новому: доброму, світлому и радісному. Пам'ятаю, коли отець виходом на сповідь в Трапезній палаті. Зі всех кінців храму біглі ті чісленні овечки до свого Пастиря, до свого духовного отця.
***
... 9 серпня я вже мусів їхати до Львова, в мене БУВ квиток, но просто не МІГ НЕ Залишити в Києві на погребіння отця Лонгіна.
Уже после поховання, дорогою на Львів, попіваючі каву, я згадувать ту каву та Останню Зустріч з отцем Лонгіном и его обіцянку ще приїхати до Львова ...
***
Антон Нікітін: «Його променисту, доброзичливій, скромну посмішку я більше ніколи не побачу. Просто завжди буду її пам'ятати »
Після того, як трапилося нещастя з батьком Лонгіном, багато написали про нього, виклали в соціальні мережі фрагменти документальних фільмів, інтерв'ю, в яких наш улюблений батько щось говорив і розповідав. І я зрозумів, наскільки мало я про нього знав і наскільки це ні на що не вплинуло.
Так буває, коли відношення вибудовувана мозком, а серцем. І коли ти бачиш посмішку людини, відразу забуваєш у нього про все розпитати, дізнатися звідки він прийшов, що робив ... І так і живеш - від зустрічі до зустрічі, радістю спілкування, знаючи, що є такий світла людина - твій добрий друг - отець Лонгін .
Ми не так мало спілкувалися, але спогади якісь дитячі, більше схожі не на розповіді, а на картинки.
***
Липень 2009-го. Я працюю головним редактором новин «Інтера». Ми готуємося до висвітлення першого візиту в Україну Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. На нараді оператори, режисери, продюсери, журналісти ... У нашій телевізійної групі один священик - коментатор отець Лонгін.
Я все розумію, що раз подія церковне, то і в тому, що коментатор - монах, нічого особливого немає, але мені якось непосидючих цікаво. Аж надто для мене незвично, що тепер ми разом з цією людиною в рясі будемо робити те, що раніше робили самі.
Отець Лонгін по-доброму серйозний, в ньому відчувається розуміння і глибина, але переконує мене він своєю посмішкою. Якщо цей високий чоловік з чернечого бородою посміхається як дитина - він взагалі нічого не боїться. Виходить, і нам нема чого переживати.
***
5 серпня 2009 року. Завершився візит Патріарха Кирила Службою Божою в Успенській Почаївській Лаврі. У нас все вийшло. Група трансляції фотографується на пам'ять. Я повинен звідкись вискакувати одним з останніх і сідаю навпочіпки в перший ряд.
Я побачу цю фотографію практично рівно через чотири роки в ролику, присвяченому пам'яті отця Лонгіна. Його зробив Олександр ворсин і виклав в інтернет.
Особи на знімку у всіх радісні. Микола Державін, Андрій Данилевич, Єгор Бенкендорф, Юра Молчанов ... В останньому ряду своєї дитячою посмішкою посміхається отець Лонгін.
Він рідко в першому ряду на фотографіях, на великих колективних знімках навіть доводиться шукати батька, він завжди намагався непомітно стати десь ззаду.
***
2 жовтня 2011 року. Чернівецька область, село Банчени. Ми організовуємо трансляцію Божественної літургії і освітлення Свято-Троїцького собору. Отець Лонгін в коментаторської кабіні.
В організації не все гладко, є технічні складності, нам не дають розставити камери як ми хочемо, якісь люди постійно увалюються в кадр. Чи не проста трансляція.
Я ловлю себе на думці, наскільки наш коментатор терплячий і добрий до нас. Адже він розуміє, що під час служби ми думаємо зовсім про інше. Хтось робить це всупереч волі, робота, мовляв, затягує, а хтось взагалі далекий. Він нас усіх любить і прощає: і техніків, і оперпостов, і режисерів, і редакторів, і мене.
Напередодні у нас з ним був дуже важливий для мене розмова, напевно, один з найбільш важливих в моєму житті. Це особисте. Якщо коротко, то отець Лонгін показав мені мій шлях до церкви і наставив. Коли говорив я, він був серйозний, але сам говорив з посмішкою. Тим-то мені було легко і спокійно.
***
Листопад 2011 року. Ми говоримо з батьком Лонгіном про новий проект - православному журналі для тих, хто сумнівається «Фома в Україні». Раджуся, хто міг би працювати в редакції. Це непросте питання. А потім прошу: «Отець Лонгін, дайте людини». Я знаю, що в «Церковній православній газеті», де отець Лонгін - головний редактор, кожна людина на рахунку, і особливо ні на що не розраховую. Але відповідь така: «До Вас піде Олег Карпенко - він справжній православний журналіст, мабуть, один з небагатьох» - і, посміхаючись, додає: «А зовні Ви навіть чимось схожі». Ми з Олегом з тих пір працюємо разом в «Хомі».
***
Квітень 2012 року. Почав свій місіонерський шлях журнал «Фома в Україні». Ми молимося разом з батьком Лонгіном. Наш духовний порадник і соратник освятив приміщення редакції і відслужив подячний молебень.
У батька зовсім немає часу, і я підводжу його в Лавру. Він розповідає мені про Халкидонском соборі. І про Вірменської церкви. Мені дуже цікаво.
***
Липень цього року. Я знову працюю на телеканалі «Інтер». Ми готуємося до трансляції Божественної літургії з Києво-Печерської Лаври в день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира і 1025-річчя Хрещення Русі.
Дзвоню батькові Лонгину, прошу його бути коментатором. У відповідь чую: «Антон, я несу послух, де мені скажуть, там і буду працювати». Я йому з посмішкою відповідаю: «Все зрозумів, отче».
Отець Лонгін коментував трансляцію на «Українському радіо».
***
Його променисту щиру, доброзичливій, скромну, дитячу посмішку я більше ніколи не побачу. Просто завжди буду її пам'ятати.
***
Олександр Андрущенко: «Його з нами немає, але його справи збережуть в наших серцях пам'ять - про добру людину і старанним ченця»
Коли ми писали свої семінарські твори вручну, у отця Лонгіна вже був комп'ютер, і він закликав нас до прогресу.
Він був єдиним викладачем Київської духовної семінарії, який 10 років тому підтримав ідею створення студентської газети.
Він дуже любив дітей і віддавав всього себе справі введення основ християнської етики в загальноосвітніх школах.
Він поважав прихожан і займався роботою недільної школи для дорослих при Київських духовних школах.
Без його участі немислимо відродження інформаційної діяльності Києво-Печерської Лаври. Десятки книг видані за його участю. У титрах багатьох фільмів про Лавру ви знайдете його прізвище.
Він був ерудованим, політкоректним і делікатним, тому представляв Українську Православну Церкву на багатьох складних прес-конференціях.
Його знають всі архієреї, тому що завдяки йому всі єпархії, всі населені пункти України, від обласного центру до села, отримують «Церковну православну газету». Він перетворив її з протокольно-паркетного альманаху в «чтиво», цікаве простим віруючим людям.
Він щиро співчував ВІЛ-інфікованим, і поки різні фонди заробляли на цих людях, отець Лонгін приносив їм їжу і вечорами читав їм Чехова.
Багато жителів України знають його голос, тому що протягом багатьох років він коментував трансляції святкових богослужінь з Лаври, по радіо і ТБ ...
Тепер його з нами немає, але все це і багато іншого збереже надовго в наших серцях пам'ять про цю добру людину і старанним ченця.
***
Сергій Герук: «Я бачив, що ця людина не належить собі ...»
... Мій останній розмову з батьком Лонгіном був по телефону. Я за його благословення написав матеріал про настоятеля Ольгинского собору протоієрея Всеволода Рибчинського, в честь його 75-річчя.
Ми обговорили подальші матеріали, які о. Лонгин планував в найближчих номерах «Церковної православної газети». З ним було дуже легко працювати. Коли я приходив в його кабінет, він відразу пропонував чашечку кави, який сам заварював. І ми обговорювали журналістські запитання.
Я бачив, що церковна журналістика є його головним послухом. Але я також був свідком його розмов по телефону. Йому телефонували його духовні чада. І він, попросивши вибачення, вів з ними розмови. І я розумів, що ця людина не належить собі. Він повністю присвятив себе Богові, Церкві Христовій і людям. Він був гідний пастир. Педагог, місіонер, чернець, воїн Христовий.
***
Я познайомився з Віталієм Чорнухою, коли він ще був студентом КДА. У той час він уже вів заняття у недільній школі Лаври. Педагог за освітою, він найбільше турбувався про духовну освіту дітей, розуміючи, очевидно, що нове покоління повинна також нести Слово Боже.
Потім він прийняв чернецтво з ім'ям Лонгіна, Воротаря Печерського. Його небесний покровитель був смиренним, ніс саме скромне послух біля воріт Лаври. При цьому він бачив душі людей, що заходять в Лавру.
Покійний о.Лонгін ніс інше послух. Але він також бачив душі людей, тому що в душі його була любов до людей. Він знав слова євангельські про те, що немає вище тієї любові, ніж покласти душу свою за друзів своїх.
***
Ми не знаємо тайн Божих. Чому Господь в розквіті сил забрав його до себе. Але на відспівуванні о. Лонгіна Трапезний храм був переповнений. І це було свідченням того, що він був угодний Богу.
Важко говорити про людину багатослівно, догляд якого з цього життя був настільки несподіваним.
Важко говорити про людину, якої вже немає з нами на землі. Але ми віримо, що він тепер у Престолу Божого молиться про нас.
Вічна тобі пам'ять, дорогий батько!
***
Катерина Дятлова: «При останній зустрічі він сказав:« Так добре, коли служиш Літургію і звертаєшся до Бога від нас - не від себе. Ми усі разом""
З батьком Лонгіном ми зберігали теплі дружні стосунки протягом 18 років.
Познайомилися під час екскурсії по Лаврі. Прийшли з 30 наших студентів тільки я зі знайомою. Екскурсовод - Віталій Чернуха, тоді ще студент КДС, а в майбутньому - отець Лонгін. Він не засмутився, що більшість віддали перевагу підготовку до завтрашнього іспиту.
Розповідав так, як ніби в Лаврі все для нього рідне, а православна віра - невід'ємна частина життя кожної людини. Наша екскурсія плавно перейшла в тепле спілкування. А іспит я потім добре здала.
Згодом, коли я відвідувала зборів протестантської громади, саме аргументи о.Лонгіна стали вирішальними у виборі мною православної віри. Через деякий час він запросив мене навчатися в недільну школу при Лаврі, потім - викладати «Основи християнської етики» в молодших класах загальноосвітньої школи. Сам він викладав там же в старших класах.
Було це в кінці 90-х. Не було тоді ще інтернету і посібників. Батюшка допомагав складати програму уроків. З дітьми я спілкувалася за прикладом отця Лонгіна - говорити про те, що близько сучасним дітям, аналізуючи фільми, класичні розповіді, казки, пісні. Частина уроку присвячували творчості.
Одного разу питаю: «Не можу придумати творчу роботу з малюками до великоднього уроку». А він: «Ти з ними писанки робила, зроби підставки до них». Сідає і просто малює. «Тут виріжте, тут розфарбуйте, там підклейте». За дві хвилини все готово. З його голови просто котилися ідеї, тільки записуй.
Я завжди знала: все, що у мене буде не виходити, можна попросити допомоги у отця Лонгіна. Тільки, знаючи його зайнятість, намагалася звертатися в крайніх випадках.
Так було у всіх моїх місіонерських працях. Навіть коли стала працювати з глухими.
Готуюся до сурдоперекладу Літургії. Дивлюся, перекладачі з різних міст показують на «Це є Тіло Моє ламається» жест як просфору ламають. Іду до батюшки. «Мені здається, так неправильно. Як думаєш? »Він:« Потрібно, щоб за змістом було стражденні Тіло ». Кажу тим перекладачам. А вони: «І правда так потрібно. А ми багато років переводимо і якось не думали ».
Або приходжу з черговим завданням: потрібно в трьох реченнях для глухих незнайомих мені дітей сказати про суть Великодня. Не замислюючись, диктує. Я багато часу витратила на прочитання різних книг, а він так відразу знайшов прості і потрібні слова. Він завжди намагався знаходити креативні рішення і йти від штампів.
***
Отець Лонгін був обдарованим багато в чому. Прекрасно малював, співав, мав талант слова. Якби він поставив собі за мету розвивати свої дари в світі, впевнена, став би знаменитим художником, літератором або музикантом. Але він вибрав чернецтво. І говорив людям про справжні цінності не через творчість, а безпосередньо.
Віддавав себе Богу і людям повністю. Свої дари докладав в педагогічній діяльності. Створене ним посібник «Основи християнської етики» сьогодні служить хорошою підмогою для православних педагогів.
Одним з головних якостей отця Лонгіна було бажання допомагати іншим. Він був чуйним і уважним. Коли у близьких мені людей виникали важкі ситуації і була необхідна допомога священика, завжди радила йти до батюшки Лонгину.
Так запросили його якось до нашого знайомого літньому інтелігентові, який був при смерті. Незважаючи на радянське виховання, наш знайомий був втішений зустрічі з батьком Лонгіном, вперше у нього висповідався і причастився. Одного разу ми чули, як вони натхненно дискутували про класичній літературі. Незабаром наш знайомий мирно спочив.
До нашого дорогого батюшки вабила людей його життєрадісність. Він намагався знаходити у всьому хороше. Коли питали рада, ніколи не був категоричний, цінував вибір самої людини. Тільки в питаннях віри не було у нього компромісів. Одного разу чула, як він різко сказав: «Ви говорите єресь!»
Допомагав батюшка не тільки порадою і молитвою. Коли мій малюк лежав у реанімації, він подзвонив: «У вас, напевно, гроші рікою йдуть. Ми тут вам копієчку зібрали ». Тоді його допомога виявилася нам життєво необхідна ...
В останні роки ми рідко бачилися. Іноді він відвідував нас. Щоразу це було яскравим і радісним подією посеред одноманітних буднів нашої багатодітної сім'ї ...
Знайомство з батьком Лонгін я завжди вважала даром Божим, його дружбу - величезною цінністю.
Під час останньої нашої зустрічі він мені сказав: «Знаєш, так добре, коли служиш Літургію і звертаєшся до Бога від нас, не тільки від себе особисто. Ми усі разом".
***
ДОРОГИЙ НАШ ПАНОТЕЦЬ, ВІЧНА ВАМ ПАМ'ЯТЬ!
фото з блогу протоієрея Олександра Авдюгіна
фото з блогу протоієрея Олександра Авдюгіна
фото з блогу протоієрея Олександра Авдюгіна
фото з блогу протоієрея Олександра Авдюгіна
фото з блогу протоієрея Олександра Авдюгіна
фото з блогу протоієрея Олександра Авдюгіна
фото з блогу протоієрея Олександра Авдюгіна
Людським розумом усвідомити подію можна, а для того, щоб зрозуміти кричуще «чому?Марат Каюмов: «А ти каву п'єш?
До кабінету, як завжди жвавих, вбігає отець Лонгін Із запитання: «Ти каву п'єш?
Як думаєш?