«Безсмертна кохана» Бетховена .... Обговорення на LiveInternet

iskusstvo-zvuka.livejournal.com

Вечірня година потух. І тінь росте все ширше.
Але казкою в нас виник інший неясний світ,
Мені здається, що ми з тобою в зоряному світі,
Що ми серед німих загрезівшіх планет.
Я так тебе люблю. Але в цей час предлунний,
Коли передчуттям хвилюється хвиля,
Моя любов росте, як рокіт багатострунний,
Як многопевная морська глибина.
Світ відсунувся. Над нами дихає Вічність,
Морська широчінь живе впливом Місяця,
Я твій, моя любов - бездонність, нескінченність,
Ми від усього з тобою світло відділені.

К. Бальмонт. місячна соната

Adagio sostenuto

Одне з найзнаменитіших в історії музичних творів великого Бетховена, яка отримала назву «Місячна соната», було присвячено юної Джульєтти Гвиччарди. Дівчина підкорила серце композитора і потім жорстоко розбила його. Але саме Джульєтті ми зобов'язані тим, що можемо слухати настільки глибоко проникаючу в душу музику однієї з кращих сонат геніального композитора.

Людвіг ван Бетховен (1770-1827) народився в німецькому місті Бонні. Роки дитинства можна назвати найважчими в житті майбутнього композитора. Гордому і незалежного хлопчикові було важко пережити те, що його батько, грубий і деспотичний чоловік, помітивши музичний талант сина, вирішив використовувати його в корисливих цілях. Змушуючи маленького Людвіга з ранку до ночі сидіти за клавесином, він і не думав, що синові так необхідно дитинство. У вісім років Бетховен заробив свої перші гроші - він дав публічний концерт, а до дванадцяти років хлопчик вільно грав на скрипці і органі. Разом з успіхом до молодому музиканту прийшли замкнутість, потреба в самоті і нетовариськість. В цей же час в житті майбутнього композитора з'явився Крістіан Готліб Нефі, його мудрий і добрий наставник. Саме він прищепив хлопчикові почуття прекрасного, навчив його розуміти природу, мистецтво, розбиратися в людському житті. Нефі навчив Людвіга стародавніх мов, філософії, літератури, історії, етики. Згодом, будучи глибоко і широко мислячою людиною, Бетховен став прихильником принципів свободи, гуманізму, рівності всіх людей.
У 1787 році молодий Бетховен покинув Бонн і вирушив до Відня.
Прекрасна Відень - місто театрів і соборів, вуличних оркестрів і любовних серенад під вікнами - підкорила серце юного генія. Але саме там молодого музиканта вразила глухота: спочатку звуки здавалися йому приглушеними, потім він по кілька разів перепитував нерасслишанние фрази, потім зрозумів, що остаточно втрачає слух. «Я тягну гірке існування, - писав Бетховен своєму другові. - Я глухий. При моєму ремеслі нічого не може бути гірше ... О, якби я позбувся цієї хвороби, я обійняв би весь світ ».
Але жах від прогресуючої глухоти змінило щастя від зустрічі з юною аристократкою, італійкою за походженням Джульєттою Гвиччарди (1784-1856). Джульєтта, дочка багатого і знатного графа Гвиччарди, приїхала до Відня в 1800 році. Тоді їй не було й сімнадцяти, але життєлюбність і чарівність молодої дівчини підкорили тридцятирічного композитора, і він відразу ж зізнався друзям, що закохався палко і пристрасно. Він був упевнений, що і в серці глузливою кокетки зародилися такі ж ніжні почуття. У листі своєму другові Бетховен підкреслював: «Ця чудова дівчина так сильно улюблена мною і любить мене, що я спостерігаю разючу зміну в собі саме через неї». «Мені стало легше жити, я частіше зустрічаюся з людьми ... Перші щасливі хвилини в моєму житті за останні два роки». Людвіг навіть подумував про шлюб, незважаючи на те, що дівчина належала до аристократичного роду. Але закоханий композитор втішав себе тим, що буде концертувати, доб'ється незалежності, і тоді шлюб стане можливим.

Через кілька місяців після першої зустрічі Бетховен запропонував Джульєтті взяти у нього кілька безкоштовних уроків гри на фортепіано. Та з радістю прийняла цю пропозицію, а натомість за такий щедрий подарунок піднесла своєму вчителеві кілька вишитих нею сорочок. Бетховен був строгим учителем. Коли гра Джульєтти йому не подобалася, розсерджений, він кидав ноти на підлогу, демонстративно відвертався від дівчини, а та мовчки збирала зошити з підлоги.
Захоплення, мабуть, дійсно було взаємним. Композитор імпонував Джульєтті своїм ім'ям і навіть своїми дивацтвами. До того ж, як згадували сучасники Бетховена, його особистість чарівно діяла на оточуючих. Незважаючи на те, що віспа спотворила і без того непривабливе обличчя Людвіга, невигідне враження від його зовнішності швидко зникало завдяки прекрасним променистим очам і чарівній усмішці. Виняткова щирість і справжня доброта врівноважували багато недоліків його шаленого, палкого характеру.
Через шість місяців, на піку почуттів, Бетховен приступив до створення ново ї сонати, яку після його смерті назвуть «Місячної». Вона присвячена графині Гвиччарди і була почата в стані великої любові, захоплення і надії.

Але незабаром все змінилося ... З'явився суперник - молодий красень граф Р. Галленбергу, мнивший себе композитором. Походить з збіднілої аристократичної сім'ї, Галленбергу вирішив зробити музичну кар'єру, хоча і не мав для цього достатніми даними. Преса відзначала, що увертюри «якогось графа Галленберга» настільки рабськи наслідують Моцарту і Керубіні, що в кожному окремому випадку можна вказати, звідки саме він брав той чи інший музичний оборот. Але легковажна красуня не на жарт захопилася графом і його творами, щиро повіривши, що «талант» Галленберга не знаходить визнання через інтриги. За іншими джерелами, за графа її поспішили видати рідні, які дізналися про її стосунки з композитором ...
Як би там не було, між Бетховеном і Джульєттою сталося охолодження. А ще пізніше композитор отримав лист. Воно закінчувалося жорстокими словами: «Я йду від генія, який вже переміг, до генія, який ще бореться за визнання. Я хочу бути його ангелом-охоронцем ».
Бетховен, розгніваний, попросив юну графиню більше не приходити до нього. «Я знехтував її, - згадував через багато пізніше Бетховен. - Адже якби я захотів віддати цій любові моє життя, що ж залишилося б для благородного, для вищого? »
У 1803 році Джульєтта Гвиччарди вийшла заміж за Галленберга і поїхала в Італію.
У душевному сум'ятті в жовтні 1802 Бетховен покинув Відень і поїхав в Гейлігенштадт, де написав знаменитий «Гейлігенштадтское заповіт»: «О ви, люди думаючі, нібито я злісний, упертий, невихований, - як ви до мене несправедливі; вам невідома таємна причина того, що вам здається. Серцем своїм і розумом я з дитинства схильний до ніжному почуттю доброти, я завжди був готовий до здійснення великих справ. Але подумайте тільки, що ось уже шість років я перебуваю в злощасному стані ... Я абсолютно глухий ... »
Але Бетховен зібрався з силами і вирішив почати нове життя і в майже абсолютній глухоті створив великі шедеври.
Минуло кілька років, і Джульєтта повернулася до Австрії і приїхала на квартиру до Бетховена. Плачу, вона згадувала про прекрасну пору, коли композитор був її учителем, розповідала про злиднях і труднощі її сім'ї, просила пробачити її і допомогти грошима. Бетховен здавався байдужим і байдужим. Але хто знає, що творилося в його понівеченому численними розчаруваннями серце. В кінці життя композитор напише: «Я був дуже любимо нею і більше, ніж будь-коли, був її чоловіком ...»
Коли Джульєтта Гвиччарди, будучи ще ученицею маестро і помітивши, що у Бетховена не так пов'язаний шовковий бант, перев'язавши його, поцілувала при цьому в лоб, композитор не знімав цей бант і не переодягався кілька тижнів, поки друзі не натякнули на не зовсім свіжий вигляд його костюма.
Восени 1826 Бетховен захворів. Виснажливе лікування, три складні операції не змогли поставити композитора на ноги. Всю зиму він, не встаючи з ліжка, абсолютно глухий, мучився від того, що ... не міг продовжувати працювати. 26 березня 1827 року великий геній музики Людвіг ван Бетховен помер.

Після його смерті в шухляді письмового столу знайшли лист «До безсмертної коханої» <Так Бетховен назвав лист сам>: «Мій ангел, моє все, моє я ... Чому глибока печаль там, де панує необхідність? Хіба наша любов може встояти тільки ціною жертв шляхом відмови від повноти, хіба ти не можеш змінити становище, при якому ти не цілком моя і я не цілком твій? Що за життя! Без тебе! Так близько! Так далеко! Яка туга і сльози по тобі - тобі - тобі, моє життя, моє все ... ».

Багато потім будуть сперечатися про те, кому саме адресовано послання. Але маленький факт вказує саме на Джульєтту Гвиччарди: поруч з листом зберігався крихітний портрет коханої Бетховена, виконаний невідомим майстром.

Більш докладно про "Місячної сонаті" можна прочитати тут

Місячна соната Бетховена
джерело