1. Битва за Хрещатик: українське необароко проти сталінського модерну Українські архітектори пропонують...
2. Битва за Хрещатик: українське необароко проти сталінського модерну

Битва за Хрещатик: українське необароко проти сталінського модерну

Українські архітектори пропонують включити Хрещатик до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А чому б і ні?

Хрещатик - не просто вулиця, а серце української столиці. Древнє, але до сих пір живе - гаряче і трепетне. І для будь-якого киянина, звичайно, краще в світі. Такого цікавого поєднання історії, рельєфу, архітектурних стилів і ландшафту ще пошукати. На жаль, не всі сучасники це розуміють. Тому, щоб його зберегти, українські архітектори підготували проект включення вулиці Хрещатик в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ініціатором проекту стала віце-президент Національної спілки архітекторів України Олена Олійник, з якої і поспілкувався Укрінформ.

Олена Олійник

Вона розповіла, чим же Хрещатик такий особливий і чому заслуговує світового статусу пам'ятки архітектури. Каже, шанси на його отримання чималі. Далі - зі слів пані Олійник.

Конкурс однієї вулиці

Сучасному архітектурному ансамблю Хрещатику - близько 70 років. У порівнянні з іншими об'єктами в Україні, включеними до спадщини ЮНЕСКО, яким по кілька сотень і навіть тисячі років, він наймолодший. Чим же він такий особливий?

Загальновідомо, що під Світова спадщина ЮНЕСКО включають не найкращі або найдавніші об'єкти, а самі унікальні і оригінальні. Хрещатик в цьому сенсі разом з подібними об'єктами з інших країн претендує на так звану транснаціональну номінацію, в яку увійдуть ще чотири головні вулиці столиць країн Східної і Центральної Європи. Це Маршалковське в Варшаві, Тверська в Москві, вулиця Леніна в Мінську і Карла Маркса в Берліні. Всі названі вулиці складають певний архітектурний ансамбль, який має риси виразного модернізму і несуть в собі певну ідеологію часів соціалізму.

Взагалі, в світі підвищується інтерес до архітектури ХХ століття. До речі, в попередній лист в ЮНЕСКО включено також і ансамбль будівель харківського Держпрому, як окремий об'єкт конструктивізму і модернізму.

Але повернемося до Хрещатика. На тлі інших номінантів він має важливу відмінну рису - яскраво виражену національну складову ансамблю. В архітектурі Хрещатика чітко простежуються риси і форми українського бароко - багатопрофільні карнизи, фронтончики, висячі колонки, облицювальна кераміка з рельєфними орнаментальними мотивами, що нагадують ритмічний ряд полтавської плахти, а в просторової організації - риси давньоруської архітектури. Це підкреслює його своєрідність.

Що приховали автори Хрещатика в його фасадах?

Автори Хрещатика, що вибрали такий незвичайний для того часу стиль, були справжніми патріотами. Це був прихований протест і прояв національної ідентичності. І стало своєрідним методом і символом об'єднання Західної і Східної України, нехай навіть в фасадах і в архітектурних образах головної вулиці столиці. Але люди це відчули.

Певним чином це було подвигом тодішніх архітекторів, тому що вказівки "зверху", щоб Хрещатик мав якісь більш виразні національні особливості, не було. Відповідно, треба було маскувати цей задум під інші елементи декору. Реалізувати повною мірою фасади Хрещатика вдалося тільки після 50-го року, коли головного архітектора Києва і керівника цієї роботи Олександра Власова перевели на посаду головного архітектора Москви.

Після цього проектуванням головної вулиці Києва стали займатися інші київські архітектори - Анатолій Добровольський, Олександр Малиновський, Борис Приймак.

Насправді Хрещатик унікальний ще й тому, що це перший і єдиний в Європі архітектурний об'єкт, конкурс на який був оголошений ще до завершення Другої світової війни. Конкурсне проектування тривало з 44-го по 48-й рік і проходило в три тури. А забудова вулиці, яка почалася в 1949-му, тривала 6 років.

Єдиний проект, який мав ще на стадії проектування риси українського бароко - проект Володимира Заболотного, і трохи вони простежувалися в проекті Олексія Тація. Всі інші проекти були в дусі сталінської архітектури. Але вже на стадії реалізації колективу авторів вдалося доповнити їх виразними рисами з елементів українського бароко, українського архітектурного модерну і навіть живопису бойчукістів (напрямок в українському мистецтві 10-30-х років XX століття назва походить від прізвища Михайла Бойчука, який запропонував теорію нового українського мистецтва , яка спирається на національне начало. - Ред.). І це все простежується в мозаїках, барельєфах, в скульптурі.

До речі, ще одна цікава відмінність Хрещатика від інших ансамблів - збереження і дбайлива реставрація будинків, які не повністю підірвали більшовики, залишаючи місто у вересні-листопаді 1941 року. Частина цих будинків збереглася, хоча так само не було ніяких вказівок їх зберігати. Тобто, їх можна було прибрати і на порожньому місці побудувати «прекрасний» сталінський ансамбль, як це робилося, наприклад, в Мінську. Там просто все розчистили і звели нову архітектуру в неокласичних формах. А ось на Хрещатику все було дбайливо збережено і відновлено.

Більш того - нова архітектура була "вписана" у стару, як можна бачити на парній стороні Хрещатика, де знаходяться адміністративні будівлі. Збережені будинку певним чином задали масштаб і неоклассічность, а житлові додали "ноток" необароко. Наприклад, в місці перетину вулиці Прорізній з Хрещатиком, і кварталі до перетину з вулицею Пушкінською. Тобто, Хрещатик - це абсолютно гармонійна середу, але дуже різноманітна.

"Крило" ЮНЕСКО як захист від незаконної забудови

Основна мета увімкнення Хрещатика до світової спадщини - це фактично його захист, збереження, реставрація та забезпечення сталого розвитку. Вулиця зараз вже відчуває проблему з керамікою фасадів. Справа в тому, що в їх створенні була використана унікальна плитка зі слов'янською білої глини. У той час для її виготовлення були створені спеціальні потужності - завод в Слов'янську (Донецька обл.), Який зараз виробляє дещо іншу продукцію. Ще 10 років тому при столичному Науково-дослідному інституті експериментального проектування діяла піч, в якій можна було обпалювати керамічні зразки до метра в діаметрі. На жаль, ця піч зруйнована. А для реставрації фасадів потрібно постійно відновлювати втрачені зразки.

Крім того, включення Хрещатика до спадщини ЮНЕСКО "включає" мораторій на всі забудови і землевідведення, також і в буферній зоні. Як відомо, пам'ятниками місцевого значення, яким є сьогодні центральна вулиця столиці, повинні займатися місцева влада і Міністерство культури. Але, настільки неефективно вони це роблять - ми вже могли переконатися, коли під час пожежі в червні минулого року дотла згоріло історична будівля центрального гастроному - колишній готель «Кане», де свого часу жили Михайло Врубель, Павло Скоропадський, Панас Саксаганський та інші відомі люди минулого.

Підвищення рангу Хрещатика до пам'ятки світового значення, безсумнівно, буде сприяти його збереженню. Звичайно, це несе певні клопоти для держави, але підвищує його авторитет, престиж в світі і туристичну привабливість.

Записала Юлія Горбань, Київ

Битва за Хрещатик: українське необароко проти сталінського модерну

Українські архітектори пропонують включити Хрещатик до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А чому б і ні?

Хрещатик - не просто вулиця, а серце української столиці. Древнє, але до сих пір живе - гаряче і трепетне. І для будь-якого киянина, звичайно, краще в світі. Такого цікавого поєднання історії, рельєфу, архітектурних стилів і ландшафту ще пошукати. На жаль, не всі сучасники це розуміють. Тому, щоб його зберегти, українські архітектори підготували проект включення вулиці Хрещатик в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ініціатором проекту стала віце-президент Національної спілки архітекторів України Олена Олійник, з якої і поспілкувався Укрінформ.

Олена Олійник

Вона розповіла, чим же Хрещатик такий особливий і чому заслуговує світового статусу пам'ятки архітектури. Каже, шанси на його отримання чималі. Далі - зі слів пані Олійник.

Конкурс однієї вулиці

Сучасному архітектурному ансамблю Хрещатику - близько 70 років. У порівнянні з іншими об'єктами в Україні, включеними до спадщини ЮНЕСКО, яким по кілька сотень і навіть тисячі років, він наймолодший. Чим же він такий особливий?

Загальновідомо, що під Світова спадщина ЮНЕСКО включають не найкращі або найдавніші об'єкти, а самі унікальні і оригінальні. Хрещатик в цьому сенсі разом з подібними об'єктами з інших країн претендує на так звану транснаціональну номінацію, в яку увійдуть ще чотири головні вулиці столиць країн Східної і Центральної Європи. Це Маршалковське в Варшаві, Тверська в Москві, вулиця Леніна в Мінську і Карла Маркса в Берліні. Всі названі вулиці складають певний архітектурний ансамбль, який має риси виразного модернізму і несуть в собі певну ідеологію часів соціалізму.

Взагалі, в світі підвищується інтерес до архітектури ХХ століття. До речі, в попередній лист в ЮНЕСКО включено також і ансамбль будівель харківського Держпрому, як окремий об'єкт конструктивізму і модернізму.

Але повернемося до Хрещатика. На тлі інших номінантів він має важливу відмінну рису - яскраво виражену національну складову ансамблю. В архітектурі Хрещатика чітко простежуються риси і форми українського бароко - багатопрофільні карнизи, фронтончики, висячі колонки, облицювальна кераміка з рельєфними орнаментальними мотивами, що нагадують ритмічний ряд полтавської плахти, а в просторової організації - риси давньоруської архітектури. Це підкреслює його своєрідність.

Що приховали автори Хрещатика в його фасадах?

Автори Хрещатика, що вибрали такий незвичайний для того часу стиль, були справжніми патріотами. Це був прихований протест і прояв національної ідентичності. І стало своєрідним методом і символом об'єднання Західної і Східної України, нехай навіть в фасадах і в архітектурних образах головної вулиці столиці. Але люди це відчули.

Певним чином це було подвигом тодішніх архітекторів, тому що вказівки "зверху", щоб Хрещатик мав якісь більш виразні національні особливості, не було. Відповідно, треба було маскувати цей задум під інші елементи декору. Реалізувати повною мірою фасади Хрещатика вдалося тільки після 50-го року, коли головного архітектора Києва і керівника цієї роботи Олександра Власова перевели на посаду головного архітектора Москви.

Після цього проектуванням головної вулиці Києва стали займатися інші київські архітектори - Анатолій Добровольський, Олександр Малиновський, Борис Приймак.

Насправді Хрещатик унікальний ще й тому, що це перший і єдиний в Європі архітектурний об'єкт, конкурс на який був оголошений ще до завершення Другої світової війни. Конкурсне проектування тривало з 44-го по 48-й рік і проходило в три тури. А забудова вулиці, яка почалася в 1949-му, тривала 6 років.

Єдиний проект, який мав ще на стадії проектування риси українського бароко - проект Володимира Заболотного, і трохи вони простежувалися в проекті Олексія Тація. Всі інші проекти були в дусі сталінської архітектури. Але вже на стадії реалізації колективу авторів вдалося доповнити їх виразними рисами з елементів українського бароко, українського архітектурного модерну і навіть живопису бойчукістів (напрямок в українському мистецтві 10-30-х років XX століття назва походить від прізвища Михайла Бойчука, який запропонував теорію нового українського мистецтва , яка спирається на національне начало. - Ред.). І це все простежується в мозаїках, барельєфах, в скульптурі.

До речі, ще одна цікава відмінність Хрещатика від інших ансамблів - збереження і дбайлива реставрація будинків, які не повністю підірвали більшовики, залишаючи місто у вересні-листопаді 1941 року. Частина цих будинків збереглася, хоча так само не було ніяких вказівок їх зберігати. Тобто, їх можна було прибрати і на порожньому місці побудувати «прекрасний» сталінський ансамбль, як це робилося, наприклад, в Мінську. Там просто все розчистили і звели нову архітектуру в неокласичних формах. А ось на Хрещатику все було дбайливо збережено і відновлено.

Більш того - нова архітектура була "вписана" у стару, як можна бачити на парній стороні Хрещатика, де знаходяться адміністративні будівлі. Збережені будинку певним чином задали масштаб і неоклассічность, а житлові додали "ноток" необароко. Наприклад, в місці перетину вулиці Прорізній з Хрещатиком, і кварталі до перетину з вулицею Пушкінською. Тобто, Хрещатик - це абсолютно гармонійна середу, але дуже різноманітна.

"Крило" ЮНЕСКО як захист від незаконної забудови

Основна мета увімкнення Хрещатика до світової спадщини - це фактично його захист, збереження, реставрація та забезпечення сталого розвитку. Вулиця зараз вже відчуває проблему з керамікою фасадів. Справа в тому, що в їх створенні була використана унікальна плитка зі слов'янською білої глини. У той час для її виготовлення були створені спеціальні потужності - завод в Слов'янську (Донецька обл.), Який зараз виробляє дещо іншу продукцію. Ще 10 років тому при столичному Науково-дослідному інституті експериментального проектування діяла піч, в якій можна було обпалювати керамічні зразки до метра в діаметрі. На жаль, ця піч зруйнована. А для реставрації фасадів потрібно постійно відновлювати втрачені зразки.

Крім того, включення Хрещатика до спадщини ЮНЕСКО "включає" мораторій на всі забудови і землевідведення, також і в буферній зоні. Як відомо, пам'ятниками місцевого значення, яким є сьогодні центральна вулиця столиці, повинні займатися місцева влада і Міністерство культури. Але, настільки неефективно вони це роблять - ми вже могли переконатися, коли під час пожежі в червні минулого року дотла згоріло історична будівля центрального гастроному - колишній готель «Кане», де свого часу жили Михайло Врубель, Павло Скоропадський, Панас Саксаганський та інші відомі люди минулого.

Підвищення рангу Хрещатика до пам'ятки світового значення, безсумнівно, буде сприяти його збереженню. Звичайно, це несе певні клопоти для держави, але підвищує його авторитет, престиж в світі і туристичну привабливість.

Записала Юлія Горбань, Київ

Битва за Хрещатик: українське необароко проти сталінського модерну

Українські архітектори пропонують включити Хрещатик до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А чому б і ні?

Хрещатик - не просто вулиця, а серце української столиці. Древнє, але до сих пір живе - гаряче і трепетне. І для будь-якого киянина, звичайно, краще в світі. Такого цікавого поєднання історії, рельєфу, архітектурних стилів і ландшафту ще пошукати. На жаль, не всі сучасники це розуміють. Тому, щоб його зберегти, українські архітектори підготували проект включення вулиці Хрещатик в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ініціатором проекту стала віце-президент Національної спілки архітекторів України Олена Олійник, з якої і поспілкувався Укрінформ.

Олена Олійник

Вона розповіла, чим же Хрещатик такий особливий і чому заслуговує світового статусу пам'ятки архітектури. Каже, шанси на його отримання чималі. Далі - зі слів пані Олійник.

Конкурс однієї вулиці

Сучасному архітектурному ансамблю Хрещатику - близько 70 років. У порівнянні з іншими об'єктами в Україні, включеними до спадщини ЮНЕСКО, яким по кілька сотень і навіть тисячі років, він наймолодший. Чим же він такий особливий?

Загальновідомо, що під Світова спадщина ЮНЕСКО включають не найкращі або найдавніші об'єкти, а самі унікальні і оригінальні. Хрещатик в цьому сенсі разом з подібними об'єктами з інших країн претендує на так звану транснаціональну номінацію, в яку увійдуть ще чотири головні вулиці столиць країн Східної і Центральної Європи. Це Маршалковське в Варшаві, Тверська в Москві, вулиця Леніна в Мінську і Карла Маркса в Берліні. Всі названі вулиці складають певний архітектурний ансамбль, який має риси виразного модернізму і несуть в собі певну ідеологію часів соціалізму.

Взагалі, в світі підвищується інтерес до архітектури ХХ століття. До речі, в попередній лист в ЮНЕСКО включено також і ансамбль будівель харківського Держпрому, як окремий об'єкт конструктивізму і модернізму.

Але повернемося до Хрещатика. На тлі інших номінантів він має важливу відмінну рису - яскраво виражену національну складову ансамблю. В архітектурі Хрещатика чітко простежуються риси і форми українського бароко - багатопрофільні карнизи, фронтончики, висячі колонки, облицювальна кераміка з рельєфними орнаментальними мотивами, що нагадують ритмічний ряд полтавської плахти, а в просторової організації - риси давньоруської архітектури. Це підкреслює його своєрідність.

Що приховали автори Хрещатика в його фасадах?

Автори Хрещатика, що вибрали такий незвичайний для того часу стиль, були справжніми патріотами. Це був прихований протест і прояв національної ідентичності. І стало своєрідним методом і символом об'єднання Західної і Східної України, нехай навіть в фасадах і в архітектурних образах головної вулиці столиці. Але люди це відчули.

Певним чином це було подвигом тодішніх архітекторів, тому що вказівки "зверху", щоб Хрещатик мав якісь більш виразні національні особливості, не було. Відповідно, треба було маскувати цей задум під інші елементи декору. Реалізувати повною мірою фасади Хрещатика вдалося тільки після 50-го року, коли головного архітектора Києва і керівника цієї роботи Олександра Власова перевели на посаду головного архітектора Москви.

Після цього проектуванням головної вулиці Києва стали займатися інші київські архітектори - Анатолій Добровольський, Олександр Малиновський, Борис Приймак.

Насправді Хрещатик унікальний ще й тому, що це перший і єдиний в Європі архітектурний об'єкт, конкурс на який був оголошений ще до завершення Другої світової війни. Конкурсне проектування тривало з 44-го по 48-й рік і проходило в три тури. А забудова вулиці, яка почалася в 1949-му, тривала 6 років.

Єдиний проект, який мав ще на стадії проектування риси українського бароко - проект Володимира Заболотного, і трохи вони простежувалися в проекті Олексія Тація. Всі інші проекти були в дусі сталінської архітектури. Але вже на стадії реалізації колективу авторів вдалося доповнити їх виразними рисами з елементів українського бароко, українського архітектурного модерну і навіть живопису бойчукістів (напрямок в українському мистецтві 10-30-х років XX століття назва походить від прізвища Михайла Бойчука, який запропонував теорію нового українського мистецтва , яка спирається на національне начало. - Ред.). І це все простежується в мозаїках, барельєфах, в скульптурі.

До речі, ще одна цікава відмінність Хрещатика від інших ансамблів - збереження і дбайлива реставрація будинків, які не повністю підірвали більшовики, залишаючи місто у вересні-листопаді 1941 року. Частина цих будинків збереглася, хоча так само не було ніяких вказівок їх зберігати. Тобто, їх можна було прибрати і на порожньому місці побудувати «прекрасний» сталінський ансамбль, як це робилося, наприклад, в Мінську. Там просто все розчистили і звели нову архітектуру в неокласичних формах. А ось на Хрещатику все було дбайливо збережено і відновлено.

Більш того - нова архітектура була "вписана" у стару, як можна бачити на парній стороні Хрещатика, де знаходяться адміністративні будівлі. Збережені будинку певним чином задали масштаб і неоклассічность, а житлові додали "ноток" необароко. Наприклад, в місці перетину вулиці Прорізній з Хрещатиком, і кварталі до перетину з вулицею Пушкінською. Тобто, Хрещатик - це абсолютно гармонійна середу, але дуже різноманітна.

"Крило" ЮНЕСКО як захист від незаконної забудови

Основна мета увімкнення Хрещатика до світової спадщини - це фактично його захист, збереження, реставрація та забезпечення сталого розвитку. Вулиця зараз вже відчуває проблему з керамікою фасадів. Справа в тому, що в їх створенні була використана унікальна плитка зі слов'янською білої глини. У той час для її виготовлення були створені спеціальні потужності - завод в Слов'янську (Донецька обл.), Який зараз виробляє дещо іншу продукцію. Ще 10 років тому при столичному Науково-дослідному інституті експериментального проектування діяла піч, в якій можна було обпалювати керамічні зразки до метра в діаметрі. На жаль, ця піч зруйнована. А для реставрації фасадів потрібно постійно відновлювати втрачені зразки.

Крім того, включення Хрещатика до спадщини ЮНЕСКО "включає" мораторій на всі забудови і землевідведення, також і в буферній зоні. Як відомо, пам'ятниками місцевого значення, яким є сьогодні центральна вулиця столиці, повинні займатися місцева влада і Міністерство культури. Але, настільки неефективно вони це роблять - ми вже могли переконатися, коли під час пожежі в червні минулого року дотла згоріло історична будівля центрального гастроному - колишній готель «Кане», де свого часу жили Михайло Врубель, Павло Скоропадський, Панас Саксаганський та інші відомі люди минулого.

Підвищення рангу Хрещатика до пам'ятки світового значення, безсумнівно, буде сприяти його збереженню. Звичайно, це несе певні клопоти для держави, але підвищує його авторитет, престиж в світі і туристичну привабливість.

Записала Юлія Горбань, Київ