Боги балтійських слов'ян.

Любор Нідерле. Слов'янські старожитності. М. 1956 р .: Новий Акрополь, 2010 рік. М. Книга друга. Життя древніх слов'ян. Глава VI. Релігія, віра і культ. Боги балтійських слов'ян і інших слов'ян.

Боги балтійських слов'ян

Балтійський коло слов'янських богів є не тільки більш великим, але і більш визначеним. Окремі вищі божества не тільки виконують спеціальні функції і безпосередньо є богами окремих племен і міст, але і мають присвячені їм храми, а в якості посередників між ними і народом - спеціальну касту жерців, яка в кінці язичницького періоду вже виробила поширений культ, місцями пов'язаний з оракулами, і взагалі змогла створити такі культові центри, що їх відвідували представники, очевидно, всього західного слов'янства.

Я вважаю, що окремі боги, почитавшиеся в різних містах і городищах балтійських слов'ян і мали кожен своє ім'я, є не чим іншим, як давнім спільнослов'янським божествами атмосферних явищ. Зокрема, це були Сварог і Перун, які тільки жрецької кастою були перетворені в місцевих богів, з новим ім'ям і спеціальним культом, і, отже, що були лише новими локальними формами древніх богів.

Цілком очевидно, що і тут позначилися чужоземні впливу. Це було перш за все вплив скандинавської релігії і культу, яке могло проявитися тут, оскільки балтійські слов'яни постійно підтримували тісні стосунки з Данією і Скандинавією. Разом з тим не можна виключати й інші впливи, так як у балтійських слов'ян були такі портові міста, як щетина або Аркона, куди прибували купці з найвіддаленіших країн. З цими купцями завжди приходило і вплив їх культів.

Пантеон балтійських слов'ян мав бути досить різноманітним, так як на початку XI століття Тітмар (VI.25) говорить: «Скільки районів було в тих областях, стільки храмів і зображень богів, з яких кожен шанувався язичниками» 61. Гельмольд (1.52) також згадує «multiforma Sclavorum nomina». Проте до нас дійшли звістки тільки про декілька найбільш значних богів XI і XII століть, про які німецькі і датські історики записали ряд докладних відомостей.

Сварожич - Радгост.

Таким головним богом великого племені лютичів був в XI столітті бог, якого німецькі історики Адам Бременський і Гельмольд називали Радгост (Редіг). За свідченням Титмара (VI.23), близько 1000 року цей бог, святилище якого знаходилося в землі лютічского племені ратарей, або ретарей, називався ще Сварожичем (Zuarasici), а городище, в якому знаходився його храм, називалося Радгост (Ріедігост). На відміну від Сварогов, почитавшихся у інших племен, до імені Сварожича, головного бога лютичей, ймовірно, надавалося як присвійний займенник назва городища Радгост, що і пояснює, чому після Титмара у Адама Бременського (II. 18) і Гельмольда (1.2, 21, 23) Радгост з'являється як ім'я бога, в той час як місто, де знаходився храм цього бога, називається Ретра.

Опис храму також відрізняється від опису, зробленого Титмара, і ця розбіжність і стало причиною того, що, незважаючи на всі спроби німецьких археологів, до сих пір не можна було виявити місце, де знаходилась відома Ретра. Адам називає її «vulgatissima civitas» і «metropolis Slavorum». Пізнішу спробу Карла Шухардта ідентифікувати ретро, ​​яка перебувала десь в південному Мекленбурзі, з Шлоссберг у Фельдберг також не можна вважати досить убедітельной62.

Первісне значення бога Радгоста очевидно з його первісного імені Сварожич, тобто син Сварога. Пізніше під впливом касти жерців, яка служила цьому богові в Ретре, він придбав спеціальні функції бога війни і патрона племені лютичів, пов'язані зі знаменитим оракулом, посередником якого, за свідченням Титмара, виступає білий кінь, присвячений храму бога Радгоста в Ретре. Храм бога Радгоста і його оракул були знищені ще 1068 року єпископом Бурхард з Гальберштадт і вдруге близько 1127 року - Лотарем63.

Святовит.

Другим богом, хоча і місцевим, але почитавшимся далеко за межами своєї батьківщини, був Святовит на острові Руян. Він також мав примат над іншими богами ( «deus deorum» - звертається до нього Гельмольд). Його оракул був найбільш дійсним, а сам храм шанувався настільки, що їм навіть заборонялося клястися.

У святилище Аркони Бог Святовит (Радгост) мав свої бойові значки (Signa) або прапори, під ними руги воювали проти ворогів Рюгена (Rugieris). Найголовніше з прапорів Святовита називалося Станиця (Stanicia). «Воно було, -говорить Саксон Граматик, - відмінно за величиною і кольором і шановане народом руянскім майже стільки, скільки велич всіх богів. Носячи його перед собою, вони вважали за можливе грабувати все людське і божеське, і все вважали себе дозволених. З ним вони могли спустошувати міста, руйнувати вівтарі, неправу робити правим, всіх пенатів руяіскіх руйнувати і спалювати, - і влада цього невеликого шматка полотна була сильніше влади княжої ». До числа бойових значків належали і орли.

Храм Святовита стояв високо над морем, в замку Аркона на північно-східному краю острова Руяна. Храм був багатим на багатствами, так як сюди звозили десятина з усіх слов'янських земель. Посеред храму стояв великий чотириголового дерев'яний ідол Святовита з металевим рогом в руці і поруч покладеним зброєю. Святовита також належав присвячений йому кінь, який за допомогою жерця, який служив при храмі, виконував роль оракула64.

Як храм, так і сама Аркона були знищені датчанами в 1168 році, а в 1922 році директор берлінського музею Карл Шухардт знайшов лише незначні залишки храму і підстави колись настільки знаменитої статуї Святовита 65.

Зображення язичницького бога Святовита на камені в християнському соборі св. Віта

Пояснюючи цей історично засвідчене положення Святовита серед богів балтійських слов'ян, не можна, однак, виходити з того, що Святовит нібито був вищим богом в пантеоні балтійських слов'ян, як, наприклад, Зевс або Юпітер в пантеоні греків і римлян. Почетаніе Святовита грунтувалося на політичному значенні Руяна в XI і XII століттях, а також на спритності, з якою вміли його жерці використовувати свого оракула. Цілком ймовірно, Святовит спочатку був, подібно Сварожичу в Ретре або Триглаву в Щетині, лише місцевою формою загальнослов'янської Сварога, тобто він був солярним божеством, і лише пізніше жрецька каста перетворила його в бога війни, в якості якого ми його і знаємо.

Ім'я Святовита (Свантовита), безперечно, слов'янського походження, хоча кінцівку - vit, дуже поширену і в інших особистих іменах, до сих пір пояснити не удалось66. У XII столітті виникла легенда, яку записав Гельмольд (1.6, II.12): Святовит нібито походить від святого Віта, християнського мученика часів Діоклетіана, якого ченці з монастиря в Корвєє перенесли в IX столітті на руяне. Цю легенду про походження Святовита перейняли і деякі сучасні міфології на чолі з Міклошічем67, проте з таким поясненням я погодитися не можу.

Я вважаю, що Святовит є давньою заміною Сварога, до того ж древні джерела не підтверджують легенди Гельмольда.

Про передбачувану статуї Святовита в Музеї Краківської академії (рис. На с. 408 і 410)

Третім відомим богом балтійських слов'ян і, очевидно, представляв також локальну форму стародавнього загальнослов'янської божества (Сварога?). Це був головний бог племені поморян (Summus deus, згідно Еббону), а храм його з ідолом, які мали три срібні глави, стояв в Щетині у гирла Одеру. У 1127 році він був знищений єпископом Оттоном Бамберскім. Так само, як в Ретре і Аркона, Триглаву був присвячений кінь, який виконував функції оракула, а сам Триглав виступав головним чином як бог війни 68. Триглаву поклонялися також і в сусідньому Волине (Юлін) і в замку Бранібор69.

Поряд з названими широко відомими богами, як відзначав Тітмар, велика кількість їх було і в інших містах і городищах. З них нам відомі ще Ругевіт (Rugievit) в Кореніца на Руян, ідол якого був семілікій 70, герова (Яровит) в Вольгаст у Гавельберга 71, бог Пріпегало (Pripegalo), якому приносили в жертву голови хрістіан72, богиня Сива у по-ЛАБСК слов'ян , бог Пров, шанований в дубовому гаю біля Стар-Гарда в землі Ваграм, і бог Подага в Плуне у тих же вагров73.

Крім них, як про те свідчать джерела, було ще багато богів і богинь, імена яких залишилися нам невідомі 74.

Однак ще два бога заслуговують спеціального згадки. Це Чернобог і Белбог.

Чорнобог безпосередньо засвідчений Гельмольдом, що вказує (1.52), що слов'яни на бенкетах, обходячи з кубком навколо столу, закликали доброго чи злого бога і називали останнього Чернобогом «i. е. nigrum deum ». На відміну від нього Белбог як антитеза чорного бога прямо ніде не засвідчено, але існує ряд похідних від слова Белбог найменувань местностей75, так що приналежність імені Белбог слов'янам не підлягає сумніву.

У цій антитезі бога чорного і білого, тобто бога злого і доброго, ми бачимо явний дуалізм, який в інших випадках в язичницької релігії слов'ян не проявляється. Тому я вважаю, що поділ на істоти добрі і злі прийшло до слов'ян з інших релігій. Це міг бути відгомін іранського дуалізму або шаманізму, але швидше за все, це був вплив християнської ідеї бога - основи всього доброго - і диявола - основи всього злого, - ідеї, яку вже з IX століття місіонери почали поширювати серед західних слов'ян, в результаті чого в XII столітті при Гельмольдом вона вже була їм відома.

Зовсім по-іншому стоїть питання про наявність у слов'ян уявлення про існування вищого божества, володаря на небесах і владики всіх інших богів, якого також згадує у слов'ян Гельмольд (1.83). Те, що говорить Гельмольд, можна було б витлумачити як вплив християнського вчення про єдиного бога на небесах. Але про це ми знаємо не тільки від Гельмольда, але також і від Прокопія, який повідомляє, що слов'яни вже в VI столітті визнавали, що тільки «один бог, творець блискавок, є владикою над усім» 76. Це показання Прокопія не дозволяє розцінювати свідоцтво Гельмольда всього лише як вплив християнства, і хоча у нас немає чіткого уявлення про це вищому бога слов'ян, все ж очевидно, що їм не був ні один з другорядних місцевих богів полабських слов'ян, будь то Святовит в Арконе або Радгост в Ретре.

Вищим богом слов'ян міг бути лише один із стародавніх загальнослов'янський богів, який перш за все був владикою небесних явищ (Сварог або Перун). Звертає на себе увагу також і спільність ряду міфологічних індоєвропейських найменувань, що позначають таке вище божество (древнеінд. Dyaus pita, грец. Ζευς πατήρ , Лат. Juppiter, древнегерм. Tiuz, древневерхненем. Ziu) (пор. Лат. Divus, грец. Δΐος, літовск. Devas, слов'янськ. Дів), що вказує на подібну віру в загальне всім індоєвропейцям небесна істота, влада якого поширювалася на деякі значні небесні явища.

Звідси слов'яни, по ймовірності, і винесли своє перше уявлення про вищу бога, яке могло злитися з поданням про Перуна або Сварога. Коли ж прийшло християнство, древнє приховане уявлення про вищу божество знову виступило на перший план, і слов'янське слово бог, який був раніше простим загальним ім'ям різних демонів і богів, набуло вже в X столітті значення християнського бога. У російській договорі 945 року говориться, що якщо хто-небудь з русів чи християн порушить його, то бог його покарає. Тут вже слово бог означає єдиного, християнського бога.

Боги інших слов'ян.

Те, що нам відомо про богів південних слов'ян, ми розповіли вище, в розділі про богів східнослов'янських племен . За винятком загального звістки Прокопія, ми знаємо про них дуже мало, і так само мало ми знаємо і про богів двох інших великих західних слов'янських народів - чехів і поляків, ми взагалі не знаємо жодного бога, ім'я якого дійшло б до нас з часу чеського язичництва, і завжди знаходилися вчені, які стверджували, що у чехів і поляків взагалі не було будь-якого вищого божества. Однак я вважаю, що така точка зору є хибною, оскільки тільки відчутне відсутність звісток про язичницькому періоді у чехів є причиною того, що ми нічого не знаємо. Своїх богів чехи, безсумнівно, мали. Цього вимагала ступінь культурного розвитку, на якій вони разом з іншими слов'янськими народами перебували, на це вказують і вже згадувані нами пізніші відгомони культу Перуна і Велеса. З іншого боку, всі давні боги і богині чехів, що згадуються деякими хроністами (наприклад, Гаєком з Либочан в XVI столітті), або вигадані, або не засвідчені (богині Кросіна, Клімба) джерелами.

Богиня смерті Морана є сучасною підробкою в чеських глоссах енциклопедії «Mater verborum» (XIII століття), а існування богині Зели, засвідченої в XIV столітті хроністом неплахой, щонайменше, вельми сомнітельно77.

Дещо більше ми знаємо про давній Польщі. Краківський канонік Ян Длугош (пом. В 1480 році) в першій книзі своєї хроніки залишив опис язичницького періоду в Польщі, яке хоча і не спирається на давніші історичні джерела, але зате в ньому містяться деякі народні легенди і ряд імен древніх богів, ідентифікованих Длугошем з античними богами: Єшаю (Iesza) - Юпітер, Ляда (Lyada) - Марс, Дзидзілеля (Dzydzilelya) - Венера, Ниа (Nya) - Плутон, Погода (Pogoda) - темпера, Зивие (Zywye - deus vitae), Дзевана (Dzewana ) - Діана, Маржиана (Marzyana) - Церера.

У 1892 році Брюкнер критично проаналізував повідомлення Длугоша78, в результаті чого йому вдалося встановити, що більшість цих богів Длугошем вигадані. У польському пантеоні їх не було, а якщо вони й існували, то належали лише до кола нижчих демонів, про які говорять і різні стародавні обрядові весняні та літні пісні. Таким чином, Длугош не вигадав їх імена - вони були як в польській народній вірі XV століття, так і до цього, але він звів цих духів в ранг богів, якими вони не були, і помилково порівняв їх з деякими античними богами.

Отже, Длугош зберіг нам все ж ряд подробиць культових свят і древньої польської демонології. Те ж стосується і деяких сучасних польських джерел XV і XVI століть, які частково перераховують тих же «богів», частково ж доповнюють їх ще Лелем і Полель, які, так само як і Лада і Єшаю, з'являються вже в XV столітті в незрозумілих рефреном і інтер'екціях (приспівах) обрядових песен79.

Як ці приспіви потрапили в польські пісні і що спочатку означали, залишається питанням, на який до цих пір не можна дати відповідь. Однак я не виключаю ймовірності того, що вони, по крайней мере, в якійсь мірі відображають дійсно існувала міфологію.

Таким чином, незважаючи на те, що всі ці повідомлення про Польщу не дають нам жодного дійсного імені бога, немає сумнівів, що і у поляків в X столітті були свої боги і свої культові центри в Крушвіца, Познані і гніздову.

На закінчення я хотів би ще раз коротко повторити те, що язичницькі вірування слов'ян представляли собою світ численних духів різного походження, які оживляли житла слов'ян, що оточувала їх природу і небесний світ. Деякі з цих духів вже в протославянской період набули більшого значення і шанувалися більше інших, перетворившись тим самим в богів і піднявшись над іншими духами. З цим пантеоном слов'яни поширилися зі своєї прабатьківщини на нові, віддалені один від одного історичні місця поселення, що піддавалися різним новим впливам, де індивідуалізація богів тривала. Однак докладних відомостей про це ні південні слов'яни, ні чехи, ні поляки нам не залишили.

Більш детально нам відомий тільки коло богів східнослов'янських і балтійських слов'ян, на яких, безсумнівно, позначилися чужоземні впливу, зокрема скандинавське, а на Русі до того ж вплив східне і грецьке.

Нарешті, почало позначатися вплив і самого християнства, але воно застало язичництво вже в стадії відмирання, і тому давня язичницька релігія була порушена їм в незначній мірі. Значний вплив християнства на народну віру відноситься до більш пізнього періоду, який, однак, не є вже предметом нашого викладу.

статуя Святовита , Виявлена в річці Збруч у Гусятина (фото Т. Рейман, Польська Академія наук)

--------------- ***

61. «Quot regiones sunt in his partibus, tot templa haben-tur et simulacra demonum singula ab infidelibus coluntur ...»

62. С. Schuchhardt, Retra auf dem Schlossberge bei Feldberg in Mecklenburg (Berlin), Sitzungsber. Preuss. Akad. phil. hist. Kl., 1923.

63. «Ziv. st. Slov. », II, 135. Слід додати, що А. Брюкнер, грунтуючись на суперечливості історичних звісток, взагалі виключає Радгоста з числа давньослов'янських богів.

64. Численні звістки про нього, його храмі і ідола см. У Гельмольда, 1.6, 83, 52; II.12 (1.108) і головним чином у Саксона Граматика (ed. Holder), 444, 505, 565. Див. «Źiv. st. Slov. », II, 37.

65. С. Schuchhardt, Arkona und Retra (Sitzungsber. Berl. Akad., 1932).

66. «Źiv. st. Slov. », II, 142. Перша частина слова svęt означає тепер святий, але спочатку вона мала значення сильний (fortis), як і слов'янське ярь (Яровит).

67. «Źiv. st. Slov. », II, 141.

68. Ebbo, Vita Ottonis, 11.13, III.l; Herbord, 11.32; Monachus Prieft., 11.11.

69. Ebbo, 1 c., Chronicon branderburgense, ad a 1136.

70. Одночасно з ним слов'яни в Кореніца шанували ще двох богів: Поревита і Поренут (Перуніче?). Див. У Саксона Граматика (ed. Holder), 577 і сагу про Кніттлінген (Mon. Germ. Ser., XXIX.314), в якій згадуються ще боги Руиво, Турупіт, Пізамар і Тіарнаглофі (тобто Черноглав).

71 .. Ebbo, III.8.

72. Див. Послання архієпископа Адельгота від 1108 роки (Heinemann Codex, Anhalt. 1.137) і «Ziv. st. Slov. », II, 155.

73. Helmold, 1.52, 83.

74. «Źiv. st. Slov. », II, 152. Там же і про деякі достовірних богів.

75 «Źiv. st. Slov. », I, 160. 76 Procop., 111.14:« θεόν μέν γάρ ενα τον τής άστραπής δημιουργόν άπάντον κύριον μόνον αύτόν νομίζουσι είναι »(« Вони вважають, що один лише бог, творець блискавок, є владикою над усім »)

77. Вацлав Гайок з Либочан видав в 1541 р «Чеську хроніку» ( «Kronika ceska»), коли то користувалася успіхом. Ще більше вигадки є у Стржедовского в його «Sacra Moraviae Historia» від 1710 року і у інших авторів. Повідомлення неплахой (пом. 1368 г.) см. В «Fontes rerum bohem.», III.460.

78. Archiv ftir slavische Philolog, XIV.170. Див. І більш пізню його роботу «Mitologia», а також «Źiv. st. Slov. », II, 167.

79. «Źiv. st. Slov. », II, 171. Леля і Полеля хроніст Меховський в свою чергу ідентифікував з античними Кастором і Поллуксом (1, с. 175).

джерело