Центр Сулакшин: Росією правлять феодали-витівники

У Росії стає все більше клоунів-добровольців з числа тих, хто нібито має керувати країною. Уже не зрозумієш, де закінчується направляється тролінг і починається самочинно парад начальницького безсоромності і безвідповідальності.

Грандіозна реклама, яку наша агітмашіни робить свердловської обласної чиновниці Ользі Глацкіх ( «держава вам в принципі нічого не повинно»), ярославському депутату Дмитру Петровському ( «я проти самої ідеї пенсії») і іншим раптово обретшим славу корифеям казенної думки, наводить на підозру, що їх тролінг припав якось вже дуже до речі.

Стільки ж відкрилося можливостей і для праведного обурення, і для високоінтелектуального аналізу плюсів і мінусів, що таяться в їх балачки, і, головне, для відволікання публіки від інших проблем.

Впиватися дивацтвами і душевними каліцтвами - улюблене заняття пропагандистів. Але не вони створюють той людський матеріал, який використовують в роботі. Люди відповідних якостей зі зростаючою легкістю вишукуються в системі управління. Чи дійсно вони - виключення в номенклатурної масі? Або це вже норма?

Що виняткового в молодої свердловської начальниці Ользі Глацкіх? Олімпійське чемпіонство в минулому? Належність до комерційної знаті? Охоче ​​признававшееся нею (до скандалу) відсутність професійного досвіду і компетентності? Погодьтеся, для бюрократа-2018 і те, і друге, і третє - яскраво виражені анкетні плюси.

Саме за ці таланти, навички і гідності зараз просувається вгору чиновні молодь. А її настанови підліткам - лише простодушне вибалтиваніе того, до чого в своєму колі прийшли наші управителі, наші володарі привілеїв, наші, якщо хочете, феодали.

Вони й справді вважають, що «держава» (під яким розуміють, звичайно, не країну, а машину влади) «нічого не повинно» податковим станам. І ми назвали б їх радикал-лібералами, якби ця установка доповнювалася тезою, що пересічні громадяни теж «нічого не винні» начальству. Раз вже вона не зобов'язана щось для них робити, то з якого дива його годувати і утримувати? Але випадків відмови від суперзарплат і привілеїв в цьому середовищі не фіксується. А найближча родина свердловської чиновниці багатіють зовсім не в вільному бізнесі, а на мільярдних держконтрактів. Тобто якраз їм-то держава «має». Як бачите, сюжет абсолютно банальний. Нова начальницька поросль чужа і професійної етики бюрократів, до яких належить-де-юре, і станових чеснот феодалів, до яких відноситься-де-факто.

Там, де є нормально працює бюрократія, чиновництво було скріплене етикою громадянського служіння. Воно вважає, що виконувати суспільно корисні обов'язки - його борг.

А там, де люди діляться на привілейованих і залежних, поміщики та інші феодали зазвичай виходять з того, що кріпосні існують не тільки для того, щоб на них паразитувати. Виявляти деяку щедрість і людяність - теж частина їх хазяйських обов'язків.

У нас же зараз ні того, ні іншого. Паразитизм і безвідповідальність стають управлінської нормою. І до того ж нормою, яку більше не ховають, а навпаки - все охочіше виставляють напоказ. Мабуть, кількість «управлінців» новітнього типу досягло критичної маси.

Ви запитаєте, протиставляє чи цього що-небудь, крім доброзичливих словесних стягнень, машина влади? Адже розкладання такої глибини не в її стратегічні інтереси.

Відповім: так, протиставляє. Клоунаду. Таку, наприклад, як у скромного ярославського депутата з тамтешньої фракції «ЕР» Дмитра Петровського, про кожен рух і фейсбучном пості якого оповіщається вся країна.

Ось він навесні топче Айпад в знак протесту проти американських санкцій. Це подається як загальнонаціональна новина. А ось, вже на днях, хоробро гвоздит чиновництво, закликає скасувати Пенсійний фонд і систему ОМС, замінивши їх (тут він стає не зовсім чіткий) чи добровільним страхуванням, то чи взагалі нічим. І весь цей вибірковий ультралібералізм, густо присмачений вихваляння курсу Володимира Путіна і жодним чином не стосується начальницьких витрат і привілеїв, знову ж доводиться до відома мас усією міццю агітмашіни.

Завідомо благання репліки персони, що займає десятирядний посаду, підносяться то чи як страшна загроза, від якої народу належить шукати порятунку у верховній владі, чи то як цікавий спектакль, відволікаючий від турбот. На розсуд публіки. Аби не замислювалася про реальний.

Вищі стану все далі йдуть і все надійніше відгороджуються від низів. Навіть колишня показна турбота про народ вже сприймається в їхньому колі як дороге і виснажливе заняття. Замість неї широкі маси розважають троллінгом всіх різновидів. Кадри клоунів-добровольців в зростаючій кількості поставляє сам перероджується керівний клас.

Автор Сергій Григорович Шелин - політичний аналітик, журналіст, оглядач ІА «Росбалт».