Чи може банк повторно стягувати в судовому порядку тіло кредиту, проценти, неустойку, якщо вже існує рішення суду про стягнення боргу за цим же кредитним договором?
Опубликовано: 08.10.2018
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження по справі у випадку, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін,ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Проаналізована практика вирішення судами питання закриття провадження з підстави передбаченої п. 2 ч.1 ст. 205 ЦПК України показала, що судами здійснено неоднакове тлумачення поняття тотожності, а саме: для одних — достатньо встановити зв'язок між справами, а для інших — потрібно довести повну ідентичність проваджень.
Якщо судом все ж відхилено клопотання про закриття провадження по справі (в частині), то варто акцентувати увагу саме на абз.1-3 п. 17 Постанови № 5, а саме, що в ньому конкретно передбачено права кредитора саме на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК, а також не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені (які за відповідні періоди не були стягнутими), передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту , а не на повторне стягнення тіла за кредитом.
Варто співставляти розрахунки заборгованості в аспекті періодів. Наприклад, за першим рішенням стягнуто 150 000 за період з 01.01.2010 по 01.01.2012 рік, а за другим позовом стягує заборгованість 180 000 за період з 01.01.2010 по 01.01.2014, то сума за період з 01.01.2010 по 01.01.2012 року стягненню не підлягає, оскільки вже є стягнутою, а рішення вступило в законну силу, таким чином можливо досягти хоча б часткового задоволення позову, а не повного.
У випадку, якщо договір, наприклад, закінчився в 2012 році (рішення перше від 2011 року, то банк не може нараховувати відсотки після 2012 року, тіло в свою чергу також не може бути збільшеним.
Також для захисту необхідно докладати до клопотання / запереченyz проти позову матеріали попереднього судового спору (не тільки рішення (бажано, що вступило в законну силу), а і позовну заяву кредитора з розрахунком заборгованості) та виконавчого провадження, аргументи щодо подвійного стягнення тощо.
Основнимі єдиним по суті завданням в доведенні того, що частина суми вже стягнута є детальний та доступний аналіз розрахунку заборгованості та наочне доведення до суду, в чому саме співпадають (накладаються) суми, що вже стягнуті, однак заново пред’явлені в суді.
Реальним захистом прав боржника в ситуації повторного звернення банку за тією ж сумою є закриття провадження в частині позовних вимог, що підтверджується судовою практикою.
Досліджена практика показала, що в тих випадках, де і не заявлялося клопотання про закриття провадження і частині позовних вимог, при належному доведенні сторони, що конкретна сума за конкретний період була стягнута, суд задовольняє частково позовні вимоги з врахуванням цього.
Випадки, коли заявляється та ж сама сума (до копійки) майже не зустрічаються, однак, в більшості - це просто виглядає як нібито «збільшення позовних вимог після постановлення рішення суду», що є абсурдом, а єдиним захистом – закриття провадження в частині позовних вимог.
Варто також відмітити, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто боржникам,з яких уже стягнута сума заборгованості за рішенням суду, а рішення в повному обсязі не виконане слід бути готовим, що банк може застосувати такий спосіб захисту своїх прав. Однак слід врахувати, що інфляційні втрати можуть нараховуватись кредитором і стягуватись судом виключно на суми зобов'язань в національній валюті України. На суми в іноземній валюті інфляційні втрати не нараховуються, що підтверджується судовою практикою.
Механізму відміни попереднього рішення замість нового не існує, і це призводить до подвійної відповідальності боржника за одне й те ж саме порушення кредитного договору, а відповідно до норм Конституції України, а саме ст. 61 це заборонено.
Опубліковано на сайті: 10.03.2015
Автор: Юрист, помічник адвоката Москаленко Дарина Володимирівна, Юридична Фірма "Москаленко і Партнери"
Джерело: http://www.prostopravo.com.ua/
Видео дня
2-х летний малыш любит бросать. Смотрите, что случилось, когда родители купили ему баскетбольное кольцо!