Денис Шевчук - Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навчальний посібник

Шевчук Денис Олександрович

Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навчальний посібник (підручник, лекції)

Глава I ПРЕДМЕТ, ДЖЕРЕЛА І СИСТЕМА КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

§ 1. Предмет конституційного (державного) права зарубіжних країн Предметом науки конституційного (державного) права зарубіжних країн є державне право конкретних країн або, іншими словами, національні державно-правові системи, що вивчаються як в аналітичному, так і в синтетичному плані. Для визначення предмета науки конституційного (державного) права потрібно перш за все встановити поняття самого державного права. Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Як і будь-яка інша галузь права, воно являє собою сукупність юридичних норм, що виражають волю або правлячих політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне (державне) право закріплює основні принципи про народний суверенітет, верховенство парламенту, рівність усіх перед законом, панування права і т. Д. Конституційне (державне) право закріплює також механізми політичної влади, її організацію і форми здійснення. При цьому головною ідеєю, покладеної в основу організації влади, є принцип поділу влади. Серед форм здійснення влади виділяються народне представництво і пряма демократія. Фактична їх реалізація, ступінь адекватності результатів волевиявлення громадян залежать від політичного режиму, існуючого в державі на конкретному етапі його розвитку. Конституційне (державне) право закріплює і державно-територіальну організацію влади, максимально відповідну конкретних історичних умов розвитку даної країни. Виходячи з цих попередніх міркувань, можна дати наступне визначення конституційного (державного) права, пам'ятаючи при цьому, що мова йде не про якийсь загальному для всіх зарубіжних країн право, а про національний державному праві. Конституційне (державне) право є основна галузь права країни, що представляє собою сукупність юридичних норм, що закріплюють економічну основу суспільства, форму правління і форму державного устрою, що визначають організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади і управління, права і обов'язки громадян і підданих, виборче право і виборчу систему. Дане визначення носить описовий характер. Воно не є всеосяжним і має на меті дати перелік лише основних предметів правового регулювання, не зупиняючись на таких важливих питаннях, як організація місцевого управління, судова система і т. Д. Таке визначення необхідно для правильного розуміння всього наступного матеріалу. Конституційне (державне) право, будучи основною галуззю системи права, визначає основи інших її галузей - адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного і т. Д. Це пояснюється тим, що державне право містить в собі норми, що встановлюють основні принципи окремих галузей даної національної системи права. Так, норми державного права, що регулюють приватну власність, є основоположними для цивільного права; норми державного права, що регулюють правове становище особистості, визначають характер кримінального і цивільного процесуального права і т. д. Конституційне (державне) право підрозділяється на окремі інститути. Інститут державного права являє собою сукупність однорідних норм, що регулюють певний вид суспільних відносин. Наприклад, конституційні норми, правила регламентів палат, що регулюють порядок організації та внутрішню структуру, компетенцію, законодавчу процедуру парламенту, а також права та обов'язки депутата, складають державно-правовий інститут парламенту. Конституційні норми, що визначають порядок видання урядом нормативних актів з предметів, що входять до виключної компетенції парламенту, складають інститут делегованого законодавства. Подібним же чином конструюються і інші державно-правові інститути. Підрозділ конституційного (державного) права на окремі інститути визначає систему курсу державного права зарубіжних країн. Предметом правового регулювання державного права зарубіжних країн є певні групи суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення державної влади. Будучи врегульовані нормами державного права, ці суспільні відносини стають конституційно (державно-) правовими. Слід, однак, мати на увазі, що державна влада здійснюється в самих різних формах і за допомогою різних політичних, правових та інших установ, і правовідносини, що виникають при цьому, далеко не завжди є державно-правовими. Більш того, в процесі здійснення державної влади іноді виникають такі суспільні відносини, які, як правило, взагалі не регулюються нормами державного права. Так, правлячі політичні сили здійснюють державну владу за допомогою політичних партій і громадських організацій, але виникають при цьому суспільні відносини не завжди є правовідносинами, так як за демократичного політичного режиму вони не завжди регулюються нормами права. Державна влада в широких масштабах здійснюється в формі правосуддя, але виникають при цьому суспільні відносини не є державно-правовими, так як вони регулюються нормами кримінального і цивільного права, як матеріального, так і процесуального. У процесі податкової і фінансової діяльності держави складаються суспільні відносини, що регулюються нормами фінансового та адміністративного права. В сучасних умовах держава в більшій чи меншій мірі активно втручається в економічне життя країни. Економічне регулювання знаходить своє вираження в управлінні державним сектором, в складанні і здійсненні економічних планів, програм і т. Д. Якщо в процесі націоналізації і при розробці та прийнятті економічних планів виникають державно-правові отношнія, то в ході управління націоналізованими підприємствами і при здійсненні економічних планів складаються суспільні відносини, що регулюються насамперед нормами адміністративного, фінансового та цивільного права. Державна влада здійснюється в області зовнішньої політики, в процесі керівництва системою народної освіти, в процесі здійснення соціальних функцій, в області управління збройними силами, поліцією, розвідкою, жандармерією і т. Д. У всіх цих випадках різноманітні суспільні відносини регулюються, як правило, не нормами державного права і відповідні відносини не носять державно-правового характеру. Поряд з цим можна виділити такі форми здійснення державної влади, в ході застосування яких виникають саме державно-правові відносини. До числа таких форм здійснення державної влади належать законодавство, нормотворча діяльність уряду, вибори, референдум, порядок здійснення прав і свобод, нагляд і контроль за місцевими органами управління і т. Д. Отже, не всі суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення державної влади, регулюються нормами конституційного (державного) права. Виходячи з цих міркувань, можна дати наступне визначення конституційно (державно-) правових відносин, що існують в суспільстві. Конституційно (державно-) правові відносини являють собою таку групу суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення державної влади, які регулюються нормами державного права. Суб'єктами державно-правових відносин є центральні органи державної влади та управління, органи конституційного нагляду, члени федерації, місцеві органи державної влади і муніципалітети, депутати центральних і місцевих представницьких установ, громадяни і піддані. У деяких країнах суб'єктами державно-правових відносин можуть бути центральні та місцеві партійні органи. Державно-правові відносини складаються між різними суб'єктами. Перш за все слід виділити ті державно-правові відносини, які виникають між центральними органами державної влади, наприклад, між главою держави і парламентом в процесі здійснення першим права вето, права розпуску парламенту і перерви сесій і т. П. Сюди ж відносяться відносини між парламентом і урядом при здійсненні делегованого законодавства і парламентського контролю за діяльністю уряду; відносини між главою держави і урядом - при формуванні останнього, в разі контрасігнатури прем'єром і міністрами актів монарха або президента. Між главою держави, парламентом і урядом, з одного боку, і органом конституційного нагляду - з іншого, державно-правові відносини складаються в процесі опротестування останніми нормативних актів, прийнятих названими центральними органами влади. Велика група конституційно (державно-) правових відносин виникає в федеративних державах між союзом в особі його органів державної влади та окремими суб'єктами федерації. Державно-правові відносини між громадянами і підданими і центральними органами державної влади виникають під час загальних виборів при проведенні референдуму і плебісциту, при здійсненні народної ініціативи. Між центральними органами державної влади та муніципалітетами державно-правові відносини складаються при здійсненні «адміністративної опіки», під час розпуску муніципалітетів, при звільненні з посади мерів і т. Д. Між громадянами та муніципалітетами державно-правові відносини виникають при виборах органів місцевого управління, при здійсненні відкликання членів муніципальних рад. У суспільстві, таким чином, існує безліч видів конституційно (державно-) правових відносин, що складаються між різними суб'єктами. Всі ці правовідносини мають багато спільних, співпадаючих рис, так як вони виникають на основі норм, що входять в одну галузь права.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?