Діаспора нам допоможе. Чим вірменський досвід корисний Узбекистану

Серж Саргсян і Шарль Азнавур. Фото прес-служби президента Вірменії

«Фергана» вже писала , Що нинішнє керівництво Узбекистану усвідомило всю небезпеку масової міграції громадян в інші країни. Мігрує адже не тільки некваліфікована робоча сила (яка теж потрібна державі), витікає інтелектуальна і ділова еліта - вчені, лікарі, педагоги, бізнесмени. Результатом витоку став важкий кадровий голод. Президент Узбекистану Шавкат Мірзіёев під час зарубіжних поїздок особисто закликає співвітчизників повернутися в Узбекистан, щоб брати участь в перетвореннях - будь то участь приватне, ділове або фінансове. Однак узбецька діаспора поки не дуже поспішає відповідати на заклик. І досвід вірменської діаспори, яка багато і серйозно допомагає Вірменії грошима, справами, але при цьому так само не поспішає повертатися, може бути цікавий і узбецькому керівництву, і бізнесменам узбецького походження.

Загальна кількість живуть в світі вірмен налічує від 10 до 11 мільйонів чоловік. При цьому лише близько 3 мільйонів проживають на своїй історичній батьківщині. Решта розкидані по всьому світу і утворюють вірменську діаспору (арм. «Спюрк»). Саме діаспора є одним з найважливіших джерел політичної та економічної допомоги Вірменії. Вона надавала істотне сприяння своїй історичній батьківщині з моменту набуття Вірменією незалежності.

Треба сказати, що вірменська діаспора не є однорідною. Вірменські громади в різних країнах і регіонах досить сильно відрізняються один від одного - як менталітетом і лобістськими можливостями, так і інтенсивністю зв'язків із сучасною Вірменією і розумінням її реалій.

Сучасну вірменську діаспору сформували дві великі хвилі міграції. Перша відноситься до початку минулого століття, коли був інспірований геноцид вірмен в Османській імперії, друга - до кінця ХХ століття, і пов'язана вона з розвалом СРСР. Різниця в менталітеті представників цих двох хвиль особливо яскраво проявляється в США і Західній Європі, де до західних вірменам першої хвилі приєдналися східні вірмени з другої. Тут треба сказати, що вірмени традиційно діляться на західних, тобто вихідців з Османської імперії, і східних - з Російської імперії-СРСР, а також Ірану (між ними є різниця у використовуваних діалектах, в орфографії і т.д.)

Бізнес чи благодійність?

Різний менталітет диктує різні підходи, в тому числі до ведення бізнесу і здійснення інвестицій до Вірменії. Якщо для вірмен з Росії або Південної Америки бізнес в країні з досить високим рівнем корупції і клановою системою - не проблема, для багатьох підприємців із західних країн це є бар'єром. Не дивно, що по відношенню до Вірменії вони часто вважають за краще обмежуватися благодійними проектами.

Показова в цьому сенсі історія з відомим вірменським підприємцем з США Кірком Кркоряном. Він вольовим рішенням розформував створений ним для проектів в Вірменії фонд «Лінсі», а що залишилися в ньому кошти в розмірі 200 мільйонів доларів передав Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса (UCLA). І це при тому, що до цього його фонд витратив кілька сот мільйонів доларів на реалізацію у Вірменії програм. Як писали вірменські опозиційні ЗМІ, причиною розформування фонду стало невдоволення підприємця розкраданням наданих їм коштів.

Цікаво, що з 17 національних героїв Вірменії, які отримали це звання за роки незалежності, троє є великими бізнесменами-благодійниками, які живуть за кордоном (не рахуючи легендарного шансоньє Шарля Азнавура, також здійснював благодійні проекти в Вірменії).

В останні роки представники діаспори почали реалізацію в Вірменії ряду великих гуманітарних програм, які покликані підняти на новий рівень якість освіти в республіці, допомогти розвитку людського потенціалу та інноваційних технологій. Серед них - Діліжанского міжнародна школа (UWC Dilijan College), центри креативних технологій «тумо» (Єреван, Гюмрі, Діліжан, Степанакерт), школа «Айб», фонд FAST (Foundation for Armenian Science and Technology).

При цьому самі вірменська влада, зокрема, прем'єр-міністр Карен Карапетян, вітаючи благодійні проекти, які здійснюються за власний кошт діаспори, наголошують на необхідності йти далі - створювати в Вірменії такі умови, щоб проживають за кордоном співвітчизники розглядали республіку і як вигідне місце для інвестицій. Однак тут виникають проблеми: великі вірменські підприємці з інших країн, якщо і вкладають кошти в економіку Вірменії, то зазвичай це відбувається лише в силу особистих зв'язків з керівництвом країни або на їхнє прохання. Типовий приклад подібних вкладень - діяльність «Клубу інвесторів Вірменії», куди увійшли великі вірменські підприємці з Росії на чолі з найбагатшою в РФ вірменином Самвелів Карапетяном (32-е місце російського Forbes з 3.4 млрд. Доларів). Учасники клубу зобов'язалися інвестувати в Вірменію понад мільярд доларів. Як вважають, саме створення фонду, та й остання інвестиційна активність групи «Ташир» Самвела Карапетяна багато в чому обумовлені дружніми відносинами прем'єр-міністра Карена Карапетяна з вірменської бізнес-елітою Росії (сам прем'єр довгий час жив в Росії, працював в структурах Газпрому).

Діаспора навіть Трампу не по зубам

Як відомо, політична система в РФ має свою специфіку. З цієї причини російські вірмени хоч і дуже активні в наданні економічної допомоги Вірменії, але практично позбавлені можливості політичного лобіювання її інтересів - на відміну, наприклад, від вірмен США, Франції або країн Латинської Америки. Для нащадків біженців з Османської імперії принциповим питанням є міжнародне визнання геноциду вірмен. Не випадково, що ініціювавши восени 2008 року процес нормалізації відносин з Туреччиною (так і не призвів до позитивних результатів), президент Вірменії Серж Саргсян був змушений провести «панармянское турне», щоб пояснити представникам діаспори, ніж обумовлено його бажання налагодити відносини з Анкарою без попередніх умов. Вважається, що незважаючи на вжиті зусилля, він так і не знайшов розуміння у більшості зарубіжних співвітчизників.

Зрозуміло, політична діяльність діаспори не обмежується лише питанням міжнародного визнання геноциду. Вірменські громади активно лобіюють інтереси Вірменії в карабаському конфлікті, а також в питаннях надання фінансової допомоги Вірменії іншими країнами.

Айк Халатян. Фото з особистого Фейсбуку

Навіть адміністрації Дональда Трампа, націленої на різке скорочення фінансової допомоги США іншим державам, довелося рахуватися з вірменським лобі і настроями в Конгресі. Так, Комітетом з асигнувань Палати представників США було схвалено скорочення фінансової допомоги Азербайджану в 2018-му році на 90% в порівнянні з 2017-м - до 1 млн. Доларів. Вірменії ж цю допомогу скоротили лише на 67% -до 6,8 млн.

Чи приймаєш допомогу - приймай і критику

Однак вірменські громади не обмежуються очевидною допомогою владі Вірменії. Діаспора регулярно критикує керівництво за нездатність ефективно вирішувати поставлені перед країною проблеми (зокрема, в соціально-економічній сфері), пасивність у питанні боротьби з корупцією, злиття влади і бізнесу. Великий резонанс в Вірменії і в зарубіжних громадах викликали різкі заяви великого шансоньє Шарля Азнавура (займає посаду посла Вірменії в Швейцарії), а також відомого рок-музиканта, вокаліста групи «System of a Down» Сержа Танкян і інших діячів діаспори.

Примітна в цьому сенсі бурхлива овація, яку учасники минулого в вересні минулого року шостого Всевірменський форуму «Вірменія-Діаспора» влаштували одному з найавторитетніших вірменських церковних ієрархів - католікос Великого будинку Кілікії Араму Першому, який прямо закликав владу Вірменії усвідомити всю серйозність проблем, що стоять перед світовим армянства.

Влада Вірменії на чолі з президентом Сержем Саргсяном висунули на форумі амбітну програму «чотиримільйонне Вірменія до 2040 року», яку без масової репатріації вірмен з інших країн світу реалізувати не вдасться. Однак багато представників діаспори відзначали, що перш, ніж закликати вірмен усього світу до повернення на історичну батьківщину, владі варто було б створити в країні такі умови, щоб її громадяни не прагнули масово виїжджати з неї на чужину в пошуках кращої долі.

Так чи інакше, самі вірменські влади стоять перед складною дилемою. Виконання вимог діаспори означає ослаблення можливості цієї самої влади саму себе відтворювати. З іншого боку, зовсім ігнорувати критику зарубіжних громад теж не можна: це може призвести до втрати підтримки з боку діаспори, а без цієї підтримки можливості Вірменії ослабнуть має велике значення.

Айк Халатян, спеціально для «Фергани»

Міжнародне інформаційне агентство «Фергана»