Форум / Світова криза / Здається, в Азербайджані є дієздатна влада / Обговорення

Судячи з останніх новин Алієву і його адміністрації вдалося те, чого від них ніхто не чекав: зупинити війну.
До сих пір азербайджанський режим розглядався зовнішніми аналітиками як украй залежний від турецького впливу і самостійності від нього ніхто не чекав. Останню поїздку Алієва в Анкару розцінювали як "виклик на килим".
Загальновідомо, що збройні сили Азербайджану знаходяться в значній мірі під зовнішнім, турецьким, управлінням. Турецькі офіцери тренінруют спецназ (тобто єдині боєздатні сили) і фактично ними командують. Ряд інших частин так само фактично знаходяться під фактичним турецьким командуванням. У цих умовах Ердогану легко вдалося організувати масовані провокації на лінії зіткнення з вірменськими військами в Карабасі. І хоча для внутрішнього вживання автоматично включилася пропаганда про вірменську агресії, весь інший світ бачив агресором саме Азербайджан.
Зрозуміло, що доля Азербайджану мало хвилювала Ердогана. У той же час всі військові аналітики розуміли, що зіткнення це для Азербайджану може скінчитися лише катастрофою. Чверть століття тому при аналогічних обставинах вірменська армія під виглядом карабахського ополчення таку катастрофу Азербайджану вже влаштувала: Вірменія крім Карабаху окупувала значну частину суверенних азербайджанських територій, і продовжує окупацію як заставу для торгу в майбутнім мирних переговорах. Режим старшого Алієва, та й нинішнього президента отримав цю катастрофу в спадок від націоналістів і змушений був з нею жити всі ці роки.
За останні чверть століття вірменська армія отримала сучасні воооруженія і засоби війни і від Росії і від Заходу. У той же час Азербайджан отримував військову допомогу у військовому будівництві від Туреччини, яка сама на покоління відстала в озброєннях, військової стратегії т тактиці. В силу цього "карабахське ополчення" в нинішніх умовах мало після мобілізації вірменської армії можливість нанести Азербайджану катастрофу ще масштабнішу, ніж на початку 90-х. При цьому турецька армія не мала можливості вдарити Вірменії в спину ні з причин військового характеру (маючи курдське повстання в тилу), ні з причин міжнародного характеру (Вірменія отримувала повну дипломатичну підтримку і Заходу і Росії як жертва агресії). У Кремлі вже радісно потирали руки, бачачи черговий привід для спільних дій РФ і Заходу, що може бути приводом для торгу щодо скасування санкцій проти бюджетних крадіїв.
Чи розуміли Алієв і його адміністрація масштаб прийдешньої катастрофи? Чи розуміли вони, що Ердоган приносить в жертву Азербайджан заради свого торгу з РФ? Розуміли. Але розуміли і те, що хвиля пропаганди контрольованих з Туреччини ЗМІ робить їх заручниками націонал-шовінізму.
У цих умовах Алієв і його адміністрація все ж зуміли здійснити радикальний поворот ситуації і оголосити перемир'я. Зрозуміло, що для цього треба було знайти противаги турецькому впливу. Такими противагами, очевидно, стали і опора на курдську діаспору, і отримання обіцянки підтримки від США, і задіяння якихось ресурсів кіл, орієнтованих на бізнес з РФ. але факт, що азербайджанська адміністрація зважилася на проведення самостійної політики, причому в кращих традиціях покійного Гейдара Алієва, який умів змінювати баланс сил на користь власної стратегії.

Зрозуміло, що ще нічого не закінчилося, і турецький вплив нікуди не поділося. Найближчим часом буде для Азербайджану вкрай непростим в плані внутрішньої безпеки, але ресурсів для проведення повноцінної "помаранчевої революції" у Ердогана просто немає. Зрозуміло, що Ердоган намагатиметься і далі використовувати турецький вплив в збройних силах Азербайджану для нових провокацій. Адміністрації Алієва належить гостра боротьба за збереження стабільності своєї держави, але головне, що у неї вистачило рішучості і політичної вміння встати на цей незалежний шлях.
Отже, азербайджанська влада виявилася сильнішою, дієздатність і стратегічніша своєї репутації. І цей факт знову відроджує давно втрачений оптимізм з приводу майбутнього Азербайджану.

Сcилка >>