Хоч джаз і не народився в Одесі

У Золотій залі Одеського літературного музею відбулася презентація книги Анатолія Горбатюка «Хоч джаз і не народився в Одесі ...».

Це третє видання, перероблене і значно доповнене, збірки нарисів про одеських музикантів, які творили в період з середини 1940-х років по теперішній час.

Досить докладно в книзі розповідається про справжні професіоналах, чиї імена свого часу були відомі і далеко за межами нашого міста, а сьогодні незаслужено забуті: Петре Розенкер, Харитонов Фліт, Бориса Шпірт, Євгенії Болотинская, Юрія Степанова, Євгенії Танцюрі, Едуарда Мелік-Мурадяну , Якова Владикіна (Вайнштока), інших по-справжньому великих одеських музикантів.

Окрема глава присвячена так званим «весільним» оркестрів - з їх самобутнім репертуаром і своєрідною манерою виконання. Пригадуються тут і про неодмінні персонажі галасливих одеських весіль - Фіма-листоноша, Яник ...

Розповідаючи про самодіяльних джазових колективах, А.Горбатюк звертає увагу на значну кількість раніше в місті великих джазових оркестрів ( «біг-бендів»). Дійсно, в 1950-1980 р.р. практично в кожному одеському ВНЗ, у багатьох технікумах успішно освоювалася джазова музика саме в таких складах.

Згадуючи про події в музичному житті Одеси сорок і більше років тому, автор намагається розповісти читачеві і про дух того часу, зокрема, про традиції і звичаї, що панують в «провідних» одеських ресторанах ( «Червоний», «Лондонська», «Хвиля» та інших).

Інтерес, безумовно, становлять спогади про численні гастролі в Одесі найпопулярніших джазових колективів - радянських (Едді Рознера, наприклад) і зарубіжних (Густава Брома і інших) - у колись прекрасному, а сьогодні безнадійно покинутому Зеленому театрі в такому ж нині занедбаному парку ім . Т.Г.Шевченка ...

Книга написана живою, доступною мовою з «вкрапленнями» кумедних, чисто одеських, історій.