Інформація для водіїв

Як показує судова практика, що склалася в Україні на сьогоднішній день, переважна кількість суддів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення, цілком впевнені і вважають, що захищати людину в суді по даній категорії справ можуть тільки адвокати. Справа доходить навіть до «місцевих» вказівок голів судів не допускати до участі в справах про адміністративні правопорушення осіб, які не мають посвідчень адвоката. Разом з тим, така впевненість не відповідає принципу з'ясування об'єктивної істини у справах, передбачає одностороннє підхід до розгляду судом обставин справи та грубо порушує конституційні права особистості на вільний вибір і юридичну допомогу через обраного нею на власний розсуд захисника з числа юристів, які можуть надати дійсно ефективний правовий захист в певній галузі. К-речі, такий стан речей створюють навіть можливість для придбання адвокатами монопольного становища в цій області не дивлячись на хоч і не чітке, але існуюче визначення права особистості на вільний вибір захисника. Так як провадження у справах про адміністративні правопорушення є різновидом виконавчо розпорядчої діяльності, і тому в ньому повинні діяти загальні принципи управління, такі, як законність, демократизм, гласність, широка участь громадськості і т.д. Разом тут діють і специфічні, зумовлені завданнями даної діяльності принципи. Перш за все це принцип об'єктивної істини і принцип забезпечення права на захист.

Виходячи з реального сьогодення давно стало ясно, що саме по собі набуття особою статусу адвоката зовсім не означає що даний фахівець може забезпечити той самий ефективний правовий захист особи в суді, як приклад, в області дорожнього руху і взаємодії транспортних засобів, так вкрай необхідний конкретній особі в конкретній справі про адміністративне правопорушення. Безперечно, що даний адвокат може мати достатні знання і досвідом в іншій галузі права, але це не вирішує проблеми людини, що звернулася до нього з приводу справи про адміністративне правопорушення.

Поряд з цим, інший фахівець-правознавець, професійна діяльність якого не була пов'язана з адвокатурою і він не мав на меті отримання статусу адвоката, але закон не забороняє йому бути представником в суді може забезпечити людину належним правовим захистом щодо належної підготовки документів, правильного бачення обставин справи і доказів, розуміння специфіки певної категорії справ про адміністративні правопорушення, який необхідний, зокрема, для з'ясування істини у справі.

Виходячи з останнього підвищення розмірів адміністративних штрафів, як правило відсутності об'єктивного підходу до оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод з боку працівників ДАІ, особливе значення результатів розгляду справи про адміністративне правопорушення для подальшого вирішення питання стягнення заподіяної взаємодією транспортних засобів шкоди, вже розглядається в цивільному судочинстві з урахуванням змісту ст. 61 ЦПК України, виникає гостра потреба в якісному правовому захисту особи в суді саме на цій стадії, яка до сих пір вважається деякими суддями помилково не пріоритетною і мало важливою. Суттєві зауваження викликає статус особи в судовому засіданні, якого їм надає сам суд ще до закінчення розгляду справи по суті - «правопорушник». Такий статус неприпустимо, так як до закінчення розгляду справи таке звернення до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, висловлює собою односторонній формальний підхід суду до розгляду справи навіть без припущення про відсутність у його діях ознак правопорушення, зазначеного в зборі щодо неї протоколі суб'єктів владних повноважень - співробітниками ДАІ. Доказом помилкового ненадання пріоритетного значення даної категорії справ з боку законодавця є останні зміни в Кодекс України про адміністративні правопорушення в кінці 2008 року, і які на сьогодні не передбачають касаційного звернення особи зі скаргою на постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду України, так як апеляційна інстанція , з моменту внесення цих змін, стала останньою надією людини на об'єктивний розгляд його скарги. Про значне підвищення штрафів та інше посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, введених в дію з 17 листопада 2008 згідно ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24 Вересень 2008 року № 586- VI, вже було сказано досить багато. Згідно ч. 10 ст. 294 КУпАП у новій редакції фактично урізано вертикаль правосуддя в адміністративних справах, раніше складалася з трьох ступенів: суд першої інстанції, голови апеляційного суду або його заступників, і голови Верховного Суду України або його заступників. Ця норма встановлює, що постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Таким чином, з названої вертикалі правосуддя виключено голови Верховного Суду України та його заступників, які зараз не мають змоги вирішувати адміністративні справи.

З вищенаведених причин, а також з причин занадто високих гонорарів окремих адвокатів та відповідно відсутності серед них необхідної для конкретного справи кваліфікації, особа, притягається до адміністративної відповідальності найчастіше залишається наодинці з суддею, що веде розгляд справи, і своєю проблемою доведення. Але, саме такого фахівця-правознавця, згаданого нами вище, як правило і бажає особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, бачити своїм захисником в суді, але відсутність посвідчення адвоката не дає йому можливості взяти участь у судовому засіданні і допомогти особі довести дійсні обставини справи але факт безпідставного складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.

Як приклад хочу привести один конкретний випадок, коли громадянин К., не маючи юридичної освіти, з'явився разом зі своїм захисником НЕ адвокатом в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Розглядалася апеляційна скарга громадянина М., іншого учасника ДТП, провину якого суд першої інстанції фактично встановив в ході розгляду протоколу про адміністративне правопорушення складеного працівниками ДАІ стосовно громадянина К., і при відсутності провини в діях К. провадження у справі було закрито. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції М. подав апеляційну скаргу за надуманими доказами. Інтереси К. в суді першої інстанції захищав фахівець в області права, не адвокат, але який був допущений до участі в справі. Саме завдяки цьому захиснику К. і складеним ним документами суд правильно розглянув справу виходячи з дійсних складних обставин події. Суддя суду апеляційної інстанції не допустила представника К. до участі в судовому засіданні посилаючись на можливість такої участі тільки адвоката. На думку судді виключно адвокат може надати особі кваліфіковану допомогу, яка забезпечить належний захист прав людини в суді і не зашкодить його інтересам. Навіть письмове клопотання К. подано ним судді апеляційної інстанції про допущення захисника, к-речі брав активну участь в судових засіданнях суду першої інстанції, суддею апеляційної інстанції навіть не розглядався і часу на звернення до «адвоката» К. не надавався. Таким чином, наслідком цього випадку стала ситуація, в якій К. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції залишився без захисту взагалі завдяки тому, що суд, нібито з метою забезпечення належного захисту інтересів К. з боку тільки адвоката, позбавив його права і можливості на захист в даному конкретному судовому засіданні взагалі. Тому суд в цьому випадку суперечить сам собі, що призвело до порушення права людини.

Слід зазначити, що обговорення питань захисту осіб в справах про адміністративні правопорушення, а саме хто може бути захисником у даній категорії справ, триває досить давно і бачення її з боку вчених і практиків, адвокатів і суддів досить різні. Таке різне бачення, що передбачає протилежність думок щодо конкретно сформульованого питання здівовуе, тому незважаючи на істотні недоліки редакції Кодексу України про адміністративні правопорушення, фактично визначено основним законом і не заборонено іншими законами України. Так, Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Також, стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. І найцікавіше, що визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє.

Згідно зі статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягують до адміністративної відповідальності, має право при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Важливо зауважити, що положення частини першої статті 268 цього Кодексу, за яким обмежувалося право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи на сьогодні втратили чинність як такі, що є неконституційними на підставі відповідного рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000.

Певне певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, види суб'єктів надання правової допомоги, серед яких, зокрема, крім адвокатури України як спеціально уповноваженого недержавного професійного правозахисного інституту, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ в судах та інших державних органах, також суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку застосування ПСП е, визначеному законодавством України. Тому саме в зазначених суб'єктів особа, яка залучають до адмінвідповідальності, має право отримати відповідну юридичну допомогу.

При цьому, захисник може брати участь у справі про адміністративне правопорушення вже після складання протоколу про адмінправопорушення. Слід зауважити, що, беручи участь у перегляді справи, захисник здійснює захист інтересів особи, яка його запросила, але не замінює її, тобто діє в процесі поряд з ним, що це не порушує мети адміністративного провадження.

Отже, роблячи підсумок вище викладеного, судам необхідно більш уважно підійти до питання хто може захищати інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою забезпечення конституційного права такої особи на вільний вибір і виключити надалі порушення такого права судами України виходячи з вимог існуючих на сьогодні нормативних актів.

А. Климчук

<< Назад