Історія військової прокуратури Росії

У прокурора закон - опора

(російська народна приказка)

Робота прокуратури - це авторитет державної влади, зобов'язаною забезпечувати безпечні умови життя кожному громадянину Росії.

В.В. Путін

Путін

Напередодні знаменної для нашої країни свята - Дня Конституції, що буде відзначатися 12 грудня, хочу розповісти про історію становлення та розвитку прокуратури в Росії. В силу своєї компетенції, визначеної Законом «Про прокуратуру Російської Федерації», вона є найважливішим конституційним правоохоронним інститутом нашої держави. Невід'ємною складовою частиною єдиної федеральної централізованої системи прокуратури Росії є органи військової прокуратури. Як свідчить вітчизняна практика, в нелегких умовах армійської дійсності часто військовий прокурор виявляється єдиним гарантом забезпечення захисту і відновлення порушених прав військовослужбовців, членів їх сімей, цивільного персоналу.

Займаючи особливе місце в системі державних органів, прокуратура відіграє значну роль в охороні і захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави, зміцненні законності та правопорядку, сприяючи становленню та розвитку демократичної правової держави.

Органи військової прокуратури за своїми функціями і наданим законом повноважень не мають аналогів у світовій практиці. Військова юстиція в Росії веде свою історію з моменту формування російської державності Петром I і має багатий досвід, славні історичні традиції, які дбайливо зберігаються і зміцнюються нинішнім поколінням прокурорів і слідчих. Органи військової прокуратури ефективно поєднують координацію діяльності по боротьбі зі злочинністю з наглядом за дотриманням Конституції Росії і виконанням чинного законодавства органами військового управління та військовими посадовими особами.

Датою установи прокуратури Росії є 12 січня 1722 року, коли своїм Указом Петро I звелів «бути при Сенаті генерал-прокурора і обер-прокурора, також у всякій колегії по прокурору, які повинні рапортувати генерал-прокурора». Першим генерал-прокурором в Росії став відомий державний діяч, сподвижник Петра I, граф Павло Іванович Ягужинський. При приймачах Петра Великого прокурорський нагляд зазнав різні зміни. У вересні 1802 імператор Олександр I видав маніфест, яким заснував міністерства. Першим міністром юстиції Російської імперії і одночасно генерал-прокурором став знаменитий російський поет Гаврило Романович Державін. Саме їм було покладено початок розробці і правового закріплення принципів прокурорського нагляду і організації власної діяльності прокуратури. У 1867 році в Росії була проведена військово-судова реформа, суть якої полягала у введенні нових принципів військового судоустрою і судочинства, що забезпечують суд «швидкий, правий і милосердний, рівний для всіх підданих», створення для цих цілей прокурорського нагляду і постійних військових судів в відповідно зі зміною структурою армії. Військово-судовий і Військово-морський судовий статути від 15 травня 1867 року призвели систему військово-судових органів у відповідність з новою структурою Збройних Сил Росії та організацією загальних судів. У всіх ланках військово-судової системи заснована посада військового прокурора, який на професійній основі наглядав «за охороною законів».
Датою установи прокуратури Росії є 12 січня 1722 року, коли своїм Указом Петро I звелів «бути при Сенаті генерал-прокурора і обер-прокурора, також у всякій колегії по прокурору, які повинні рапортувати генерал-прокурора»
Першим Головним військовим прокурором став Володимир Дмитрович Філософів, призначений на цю посаду імператором Олександром II 1 вересня 1867 року. Його особлива заслуга - практична організація військово-прокурорського нагляду. При побудові нових органів військової юстиції він закладав принципи єдності їх статусу і самостійності, відділення суду від командування, органів звинувачення від адміністрації і суду, невпинно дбав про незалежність військового прокурора від військового начальства. Результати перетворень в 70-80-х роках XIX століття привели до зародження військової прокуратури як найбільш ефективного інституту нагляду за виконанням законів. Сформована система органів військово-прокурорського нагляду в подальшому удосконалювалася, в неї вносилися певні уточнення, і в цілому вона стійко діяла в російській армії до 1917 року.

Організаційне будівництво судових і правоохоронних органів Росії, що здійснювалося в 1917 році Тимчасовим урядом, завершилося відомим ленінським декретом № 1 «Про суд», яким скасовувалися «донині існували інститути судових слідчих, прокурорського нагляду». На підставі цього ж декрету формувалися нові радянські суди. Прокуратури в створюваному державному механізмі не було. Лише 28 травня 1922 року, в складній обстановці переходу від громадянської війни до мирного будівництва, Володимир Ленін в листі в Політбюро ЦК сформулював теоретичні основи організації прокурорського нагляду і революційної законності в Радянській Росії. Однак відтворена прокуратура не стала самостійним державним органом, а входила в якості відділу в Народний комісаріат юстиції РРФСР. Остаточно процес централізації і утворення єдиної прокурорської системи в СРСР був завершений з прийняттям 5 грудня 1936 року Конституції СРСР, вперше визначила прокурорський нагляд як вищий нагляд за точним виконанням законів і віднесли його до виключних повноважень Прокурора Радянського Союзу.

Суворим випробуванням для всієї нашої країни стала Велика Вітчизняна війна, і практично на протязі всього її періоду Головну військову прокуратуру Червоної Армії очолював генерал-лейтенант юстиції Володимир Іванович Носов
Суворим випробуванням для всієї нашої країни стала Велика Вітчизняна війна, і практично на протязі всього її періоду Головну військову прокуратуру Червоної Армії очолював генерал-лейтенант юстиції Володимир Іванович Носов. Займаючи таку відповідальну посаду, він особисто побував на всіх фронтах, а на найбільш відповідальних - по кілька разів, особистим прикладом вчив прокурорів фронтів, армій і дивізій, яким чином будувати роботу військових прокуратур в умовах бойових дій. У вкрай складній обстановці того часу військові прокурори і слідчі виявили себе справжніми патріотами, високопрофесійними і сміливими офіцерами - більше 1800 чоловік були нагороджені орденами і медалями, а 11 офіцерам, згодом котрі проходили військову службу в органах військової прокуратури, присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

До числа осіб, які зробили значний внесок у розвиток органів військової прокуратури і зміцнення їх авторитету, безумовно відноситься генерал-полковник юстиції Артем Григорович Гірський, який очолював відомство з 1957 по 1986 роки. Завдяки його величезному досвіду роботи військова прокуратура зайняла гідне місце в системі правоохоронних органів.

До середини 70-х років органи прокуратури підійшли з найвищим ступенем централізації і єдності прокурорського нагляду, що знайшло своє закріплення в Конституції СРСР, ухваленого 7 жовтня 1977 року. Жодна з раніше діяли Конституцій не зводила прокуратурі такого значного місця як одному з органів держави.

В кінці 80-х років минулого століття в нашій країні почали відбуватися глобальні, воістину історичні реформи, які охопили всі сторони життя суспільства. Істотні зміни відбулися в організації та діяльності прокуратури, в її конституційний статус. Їх поділяють на три етапи. У період першого (жовтень 1989 - осінь 1991 року) приймається кілька законів про зміни і доповнення Конституції СРСР. Другий етап охоплює період з кінця 1991 по грудень 1993 року. З розпадом СРСР Росія стає самостійною, незалежною державою. Постанова Верховної Ради Української РСР від 15 листопада 1991 року «Про утворення єдиної системи органів прокуратури РРФСР» стало вихідним моментом реформування. На базі діючих на території Української РСР органів прокуратури була утворена єдина система органів прокуратури, яка підпорядковувалася Прокурору РРФСР. 17 січня 1992 року Верховна Рада Російської Федерації прийняв Закон РФ «Про прокуратуру Російської Федерації». У ньому ясно визначено основне завдання даного органу - здійснення нагляду за виконанням діючих на території Російської Федерації законів, прийняття заходів, спрямованих на усунення їх порушень та притягнення винних до відповідальності, здійснення кримінального переслідування. З прийняттям 12 грудня 1993 Конституції Російської Федерації почався третій етап реформування органів прокуратури. Федеральним законом «Про внесення змін і доповнень до Закону Російської Федерації« Про прокуратуру РФ »1992 року, прийнятою 18 жовтня 1995 року, вперше окремим розділом закріплені і чітко регламентовані статус, структура і повноваження органів військової прокуратури, що мало принципове значення в світлі непрекращавшихся дискусій про необхідність існування даної структури в системі правоохоронних органів. Головна військова прокуратура включена на правах самостійного структурного підрозділу до складу Генеральної прокуратури Росії. Керує нею заступник Генерального прокурора Російської Федерації - Головний військовий прокурор. Законом визначено, що Головний військовий прокурор і підпорядковані йому прокурори мають, в межах своєї компетенції, повноважень, встановлених цим Законом, і здійснюють їх незалежно від командування та органів військового управління відповідно до законодавства Російської Федерації.

У складні історичні періоди життя нашої держави керівники військової прокуратури зуміли не тільки зберегти високопрофесійний колектив, а й, постійно перебуваючи в пошуку нових форм і методів роботи, продовжувати славні традиції і примножувати переданий по естафеті поколінь унікальний досвід прокурорсько-слідчих кадрів, що дозволяє органам військової прокуратури і нині займати гідне місце в системі прокуратури Російської Федерації.

У складні історичні періоди життя нашої держави керівники військової прокуратури зуміли не тільки зберегти високопрофесійний колектив, а й, постійно перебуваючи в пошуку нових форм і методів роботи, продовжувати славні традиції і примножувати переданий по естафеті поколінь унікальний досвід прокурорсько-слідчих кадрів, що дозволяє органам військової прокуратури і нині займати гідне місце в системі прокуратури Російської Федерації

(Будинок Головної військової прокуратури в Москві)


Анатолій Ключенка