Конфлікт Ірану і Саудівської Аравії: ставки підвищуються

Пішли слідом за стратою шиїтського проповідника Німра Ан-Німра заворушення охопили цілий ряд близькосхідних держав. Посольство Саудівської Аравії в Тегерані взято штурмом і підпалено бурхливою юрбою. У Бахрейні демонстрації супроводжувалися зіткненнями з поліцією. Ємен, Ірак, Ліван висловили своє невдоволення діями Саудівської Аравії. Навіть США і Євросоюз змушені були висловити стурбованість ситуацією.

Що ж несе дана ситуація регіону і світу? Навіщо Саудівської Аравії загострення внутрішнього конфлікту?

Важко сказати, як вплинув недавній візит Ердогана в Саудівську Аравію, але Ер-Ріяд вирішив піти по шляху Туреччини. Ще недавно більш-менш дотримуються перемир'я між Анкарою і курдськими повстанцями було принесено в жертву політичним інтересам президента Туреччини, якому було життєво необхідно для зміни конституції, щоб на перевибори його партія взяла більшість місць в парламенті.

Інших вагомих аргументів консолідації власних прихильників у правлячої партії справедливості та розвитку не знайшлося. А збитий російський літак повинен був змусити західних союзників закривати очі на дії Туреччини, добровільно висунула себе на авансцену боротьби зі стратегічним ворогом Заходу - Росією. Правляча династія саудитів, схоже, також вирішила піти за цим сценарієм.

Протягом 2015 років. політика нового короля була відзначена значними зовнішньополітичними перемогами. Країна вплуталася в ряд економічних і військово-політичних авантюр, переоцінивши власні сили.

1. Конфлікт в Сирії

Саудівська Аравія разом з Туреччиною і Катаром під час всього сирійського конфлікту виступала і виступає з позиції беззастережного засудження Асада. Для саудитів єдиним можливим варіантом розвитку ситуації є повалення сирійського президента. Відкрито виступаючи спонсором і союзником опозиції (в тому числі і терористичних угруповань), Саудівська Аравія, без сумніву, хотів нанести удар своєму головному ворогові на Близькому Сході - Ірану. Цей же мотив продовжує визначати позицію Саудівської Аравії в питанні сирійського врегулювання.

Вступ Росії у війну на боці Асада і фактичне порятунок здавалося вже приреченого сирійського уряду відразу перекреслили всі надії аравійської монархії. Небажання усвідомити нову реальність і піти на компроміс підштовхнуло Саудівську Аравію до кроків, відсуває її в область маргінального радикалізму. Тут і переговори з Туреччиною, і охолодження відносин з Росією, яким обидві сторони ще недавно приділяли стільки уваги, і створення ісламської коаліції в боротьбі з тероризмом.

2. Війна в Ємені

Підтримавши поваленого президента Хаді в боротьбі з шиїтськими повстанцями, Саудівська Аравія наспіх сколотила коаліцію і вдалася до відкритої інтервенції в Ємені. У війні на боці Хаді беруть участь і інші арабські держави: ОАЕ, Катар, Єгипет, Кувейт. Антиіранські настрою США забезпечили саудитам нейтральну позицію Заходу в питанні втручання у внутрішні справи Ємену.

І все б нічого, та тільки об'єднані сили хусит і ще одного єменського екс-президента Салеха не думають відступати. Навпаки, племінне та релігійну єдність єменських хусит і населення саудівської провінції Наджран призвело до появи гарячої точки вже на території самої монархії. Маленької переможної війни не вийшло. Не тільки сама саудівська армія, але і її союзники: ОАЕ, Катар, - несуть значні матеріальні та людські втрати.

А що з'являються систематично повідомлення про притягнення саудитам військових Еритреї, загонів «братів-мусульман» і бойовиків сирійської опозиції, співпраця, особливо на початковому етапі, з бойовиками «Аль-Каїди на Аравійському півострові» авторитету Ер-Ріяду не додають.

Патологічна боязнь США і їх союзників віддати контроль над Баб-ель-Мандебською протокою Ірану через його єменських одновірців і далі буде стимулювати військові дії.

Саудівська Аравія разом зі стратою Ан-Німра заявила про вихід з тимчасового перемир'я з єменським угрупованнями. До речі, прогнозуючи це, Китай ще в листопаді заявив про відкриття військово-морської бази в Джибуті, в акурат навпроти бурхливого Ємену. Розповіді про боротьбу з сомалійськими піратами нікого не обдурять, Пекін явно бажає убезпечити життєво важливий торговий маршрут від небажаних випадковостей арабського конфлікту.

3. Нафтова гонка

Але найбільшої зовнішньополітичної та економічної акцією Саудівської Аравії, далеко виходить за межі регіону, стала цінова війна на нафтовому ринку. 2015 рік пройшов під знаком зниження цін на нафту. Маючи вкрай низьку собівартість видобутку, саудівці вирішили одним ударом вбити всіх зайців: нанести удар сланцевої нафти США, запобігти повноцінний вихід Ірану на нафтовий ринок, послабити конкурентів і постаратися захопити їх частки ринку.

І ось ми стали свідками практично трикратного падіння ціни на нафту. Але цілі ідеологів демпінговою війни поки що не досягнуто. Основні конкуренти прийняли новий виклик. А між тим, подібні ігри не дешеві. По ряду оцінок, дефіцит бюджету Саудівської Аравії в 2015 році склав рекордні 97,9 млрд доларів (до 20% національного бюджету). Поки він покривається в основному з резервних коштів, накопичених протягом попередніх десятиліть.

Крім того, саудівці вперше за багато років вийшли на ринок зовнішніх запозичень. Поповзли чутки про можливу девальвацію ріалу. Проблема, щоправда, в тому, що прив'язаний до долара ріал гарантував стабільні ціни на імпорт, який на увазі однобокою сировинної орієнтації саудівської економіки охоплює практично всі сфери життя країни.

Відв'язування ж ріалу від долара спричинить за собою різке зростання цін практично по всіх групах товарів. Подивіться на приклади інших нафтовидобувних країн: Венесуелу і Азербайджан. До хорошого це навряд чи призведе.

І ось в цій ситуації правлячий режим вирішив піти на загострення внутрішньополітичної обстановки. Демонстративна кару шиїтського шейха, в винності якого сумнівався навіть високопоставлений представник МЗС Німеччини, - це удар не тільки по Ірану, але і спроба представити шиїтів східних провінцій в якості «п'ятої колони». Ер-Ріяд вже звинуватив Тегеран у розпалюванні конфлікту на території монархії. Захід в першу чергу в особі США хоч і висловив заклопотаність тим, що відбувається в Саудівській Аравії, навряд чи стане обтяжувати себе захистом шиїтського меншини.

Досвід подібних подвійних стандартів на Близькому Сході у західних правозахисників вже є. У розпал «Арабської весни» поліцейським силам держав затоки ніщо не завадило задушити шиїтські виступу в Бахрейні. Виявилося, що в безпосередній близькості від баз США демократизація розвивається за іншими законами.

Але відмінність нинішньої ситуації від подій 2011-2012 рр. значні. Тоді у саудівського короля було достатньо грошей, щоб задобрити незадоволених. Держпрограми підтримки освіти і охорони здоров'я, соцвиплати просто потонули в додаткових десятках мільярдів доларів. Сьогодні такої розкоші столиця дозволити собі вже не може. Ось Ер-Ріяд і спробував замість пряника використовувати батіг і списати наростаючі труднощі в економіці і внутрішній політиці на зрадників з числа власного населення і вічно будує підступи Іран.

Цікавим є той факт, що шиїтського шейха стратили тільки зараз, хоча він перебував у в'язниці вже три роки. Причина проста: саудівці, з явним невдоволенням спостерігали за успішним просуванням переговорів за іранською ядерною програмою, вкрай вороже реагували на перспективу зняття американських санкцій, і як тільки американці (в черговий раз) завагалися в цьому питанні, саудівці вирішили діяти.

Останні дні грудня 2015 запам'яталися несподіваною полемікою в США щодо чергових антиіранських санкцій, пов'язаних цього разу з ракетної, а не ядерною програмою Ірану. Іран тут же парирував це заявою про прискорення ракетних розробок в разі санкційних дій.

Для саудитів це могло виявитися останнім шансом розірвати ледь налагодити діалог США і Ірану, і вони пішли ва-банк.

Чи виправданий такий ризик, ми скоро дізнаємося. Зрозумілим є одне: напруженість на Близькому Сході не тільки зберігається, але і нагнітається завдяки самим учасникам. Ставки підвищуються. Список країн, для яких програш в близькосхідній грі стає рівносильний загибелі, неухильно зростає. Учасникам треба було б давно задуматися, а чи варта гра свічок? Та тільки часу на роздуми практично не залишилося.

Дмитро Наркевскій

Переглядів: 1413