КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В РЕСПУБЛІЦІ БІЛОРУСЬ

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В РЕСПУБЛІЦІ БІЛОРУСЬ

ТЕМА

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В РЕСПУБЛІЦІ БІЛОРУСЬ

Поняття, класифікація і юридичні властивості основних прав і свобод

Розглядаючи зазначену тему, вбачається за необхідне на початку усвідомити зміст деяких ключових категорій, щодо яких буде вестися мова, а саме: право, свобода, обов'язок, людина, громадянин, особистість.

Термін «право» має два значення. В об'єктивному сенсі - це сукупність (система) встановлених і гарантованих державою загальнообов'язкових правових норм, що регулюють відповідні суспільні відносини, що виникають і функціонують в даній державі. Стосовно ж до теми, право виступатиме в суб'єктивному значенні - як закріплена в Конституції чи іншому законодавчому акті можливість (міра) певної поведінки людини (право на страйк, право на участь у культурному житті, право вільного пересування і вибору місця проживання в межах Республіки Білорусь та ін.). Однак більша частина прав передбачає можливість отримання особою певних і гарантованих державою матеріальних або духовних благ (право на освіту, право на житло, право на соціальне забезпечення та ін.).

Поняття «свобода» за своїм змістом багато в чому схоже з суб'єктивним правом. Юридичне відмінність між ними провести найчастіше досить складно. Не випадково, законодавці як зарубіжних країн, так і нашої держави в ряді випадків свободу сприймають як право. Наприклад, відповідно до ст.50 Конституції Республіки Білорусь, право кожного користуватися рідною мовою і вибирати мову спілкування гарантується свободою вибору мови виховання і навчання. У даній нормі терміни «право» і «свобода» використовуються спільно, їх значення тут як би переплітаються і взаємно обумовлюють один одного, межі між ними в певній мірі рухливі, а в деякій мірі - навіть і умовні.

Разом з тим, ці поняття не у всіх випадках є ідентичними. «Право» - виступає як більш чітка і конкретна юридична категорія, тобто варіанти його використання позначаються в нормативних актах, як правило, вичерпним чином. «Свобода» ж найчастіше сприймається як більш широке поняття - як велике надбання людини, як якась сукупність всіх його прав і свобод. У цьому значенні «свобода» відрізняється від конкретних індивідуальних прав, вона може мати багато варіантів здійснення, причому деякі з них неможливо відобразити в юридичних нормах (наприклад, як гарантувати свободу слова на дружніх зустрічах, в сімейних справах і т.д.).

У тих країнах, де суспільний устрій утвердилося на принципі свободи (громадянського суспільства), були досягнуті великі успіхи в розвитку економіки, науки, культури, соціального захисту населення. Суспільство без свободи в кінцевому підсумку приходить до зворотного результату - застою і деградації економіки та культури, до придушення енергії, ініціативи людини, зупинці соціального прогресу.

Разом з тим сучасне конституційно-правове вчення про свободу виходить з того, що вона не може бути абсолютною. Автономія особистості повинна перебувати в таких межах, щоб при реалізації своїх прав вона не порушувала законні інтереси інших суб'єктів правовідносин, тобто міра свободи, її кордони мають бути визначені законом. Іншими словами, Конституція пов'язує права і свободи з обов'язками особистості.

«Обов'язок» - це категорія протилежна за своїм значенням «праву». Її можна визначити, як встановлену законом необхідність здійснювати якісь дії, або утриматися від їх вчинення.

Конституційні права, свободи та обов'язки є основними, тому що вони визначають найбільш важливі, істотні відносини і зв'язки між державою і громадянином. Вони знаходять свій розвиток і конкретизацію в нормах поточного законодавства - адміністративного, трудового, цивільного та ін.

«Людина» - це фізична особа, яка живе в суспільстві, державі - громадянин, іноземець, особа без громадянства.

«Громадянин» - це фізична особа, яка має документальне підтвердження своєї правової приналежності до цієї держави і володіє його громадянством.

«Особистість» - це суб'єкт (людина) з властивими йому індивідуальними рисами і якостями - Інтелектуальний, емоційними, вольовими. Тобто, не про кожну людину можна говорити як про особистість (малолітні, визнані судом недієздатними).

Права людини слід розглядати як основу конституціоналізму, паскольку головний сенс створення конституції якраз полягає в забезпеченні свободи і безпеки людини і, перш за все, від проізволства державної влади.

Ідея про те, що люди від народження Вільний і рівноправні, що їм в силу народження належить ряд невідчужуваних (естесвенно) прав лягла в основу перших конституційних актів, які брали в ході Англійської, Американської, Французької революцій XVII-XVIII століть. Теоретичні основи таких підходів заклали видатні мислителі англієць Джон Локк, французький філософ Жан Жак Руссо та інші.

Першим правовим актом в області прав людини був Білль про права (Хабеас корпус акт), прийнятий в Англії в 1689 році. Головним його змістом є захист людини від незаконного арешту. Згідно з цим законом, людина, яку заарештували, мав право звернутися до суду і суддя повинен був пояснити причину його арешту. Цей закон обмежував свавілля абсолютизму феодального держави.

Трохи пізніше акти в галузі прав людини було прийнято в інших країнах. Зокрема, в США - «Декларація незалежності» (1776р.), Яка послужила основою для розробки і прийняття Конституції США (1789р.); у Франції - знаменита «Декларація прав людини і громадянина» (1789р.). Ці нормативні акти актуальні й досі. Наприклад, французька «Декларація прав людини і громадянина» служить преамбулою чинної Конституції Франції 1958 року.

В подальшому жодна держава, що претендувала на те, щоб вважатися демократичною, не могло не записати в своїй конституції певний перелік прав людини. Тим самим права людини набували юридичну форму і ставали найважливішим інститутом конституційного права. Надалі вони стали і інститутом міжнародного права. Першим міжнародно-правовим актом системного викладу прав людини є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. У цьому історичному документі (ст.1) проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, без якого б то не було різниці. Загальна декларація прав людини містить в собі основоположні принципи прав людини. Держави (в тому числі і Республіка Білорусь), які підписали її, ставлять перед собою завдання поважати ці права і свободи, принципи, на яких будується вся система основних прав і свобод людини, будувати своє законодавство на основі проголошених міжнародних норм - принципів: свободи, гуманізму , рівноправності.

Класифікація прав і свобод

У літературі права і свободи класифікуються за різними підставами. Наприклад, за часом появи виділяють три періоди прав і свобод.

Перший період тривав з кінця XVIII століття до початку XX століття. Причому в ньому виділяється три етапи появи прав і свобод. Спочатку правове закріплення отримують т.зв. природні права людини, які він купує не від держави, а в силу свого народження. Це право на життя, заборона катувань, заборона рабства, право людини на громадянство, свободу совісті та ін.

Далі отримують свій розвиток ліберальні права: недоторканність житла, особистої кореспонденції, свобода пересування та ін.

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

скачати реферат