Людмила Калініна: "Адвокат, який захопив мою квартиру, заявив:" Давай 15 тисяч доларів, і я відступлюся "

Героїня «ФАКТІВ», важко поранена в Іловайськ котлі, бореться сьогодні на трьох фронтах - з окупантами на сході України, важкою хворобою і адвокатом, які намагаються відібрати у неї квартиру в шахтарському містечку Тернівка

Боєць батальйону «Донбас» Людмила Калініна визнається, що навіть під час виходу з Іловайського котла , Отримавши осколкові поранення в голову і ногу, переживши полон і кілька операцій, які не відчувала такої образи і безвиході. Потрапивши недавно вдруге в лікарню після контузії, вона дізналася, що у неї пухлина. «Що ж ви хочете, мила, - розвів руками доктор, - війна не жіноча справа, там потрібні чоловічі нерви. Ваш організм просто не витримав такого навантаження ». Але Людмила впевнена: її стрес, який обернувся важким недугом, стався ще в тій, мирної, життя.

Ця історія почалася задовго до подій на сході України і з ними ніяк не пов'язана. Людмила жила тоді з мамою і двома дітьми в невеликій квартирі на околиці Павлограда. Працювала медсестрою, але коли стало важко ростити сина і дочку на мізерну зарплату, організувала будівельну бригаду по ремонту квартир. З усіх рідних у Люди, крім дітей і мами, залишилися тільки молодша сестра Люба і двоюрідна тітка. Була ще хрещена, яка жила з батьком в сусідньому містечку Тернівка і сильно боліла. Своїх дітей у хресної не було, тому до Людочке вона ставилася, як до власної дочки. І молода жінка дорожила цією любов'ю - чим могла, допомагала тітці Любі, часто бувала у неї вдома. Коли та померла, не залишила в біді самотнього старого - її батька.

- Ми доглядали за ним всією сім'єю - я, мама і сестра по черзі їздили в Тернівку, благо вона всього в 17 кілометрах від Павлограда, - розповідає Людмила Калініна. - Возили йому продукти, готували їжу. У самому крайньому випадку залишали гроші, продукти і ліки сусідкам. Щоб вони погодували дядька Йосипа. Оскільки інших родичів у нього не було, в березні 2009 року він прописав мене і моїх дітей в своїй квартирі, а також оформив на мене заповіт. Все це тривало кілька років - дідусь хворів, майже осліп, ми щодня до нього їздили, але переїхати туди жити не могли. Я працювала, щоб утримувати сім'ю, мама сиділа з моїм маленьким сином.

У якийсь момент ми стали помічати, що дідусь вже з ранку п'яний, хоча ми йому горілку, звичайно, не привозили, а сам він її купити не міг - навіть по квартирі ледве пересувався. Тобто хтось приносив йому спиртне, яке остаточно підірвало здоров'я літньої людини. На всі наші розпитування він толком нічого пояснити не міг - то говорив, що хтось приходить, щоб оформити йому субсидію, то розповідав, мовляв, якийсь нотаріус оформляє документи на пільги, покладені дітям війни.

Влітку 2010 року Людмилі довелося на кілька днів поїхати у відрядження до Києва, і як раз в цей момент її мама Раїса Миколаївна потрапила в лікарню. З трирічним Мішею і десятирічної Юлею залишилася сестра Люба. Рідні кілька днів не їздили до Йосипа Михайловича, попросивши сусідів доглянути за ним. Коли Людмила повернулася, виявилося, що старий помер і сусіди самі його поховали. Неприємна, звичайно, історія, яку ставлять сьогодні Людмилі в провину: мовляв, кинула дідуся напризволяще. Вона і сама досі не може пробачити собі, що поїхала. Але минулого не повернеш. Так уже влаштоване життя - ми не завжди опиняємося в саму потрібну хвилину поруч з рідними.

Оскільки інших родичів у Йосипа Цваля не було, Люда пішла до нотаріуса оформляти, згідно із заповітом, право власності на квартиру. Однак нотаріус її приголомшила: «Ваше заповіт вже недійсне, власник квартири оформив інше». З'ясувалося, що новий заповіт складено на абсолютно сторонньої людини - співробітника адвокатської контори Артема Світлицького (ім'я та прізвище змінені), сина місцевого адвоката Надії Світлицького (ім'я та прізвище змінені. - Авт.).

- Мені вдалося з'ясувати, що вона добре знайома з нотаріусом Вікторією Старих (ім'я та прізвище змінені. - Авт.), Яка оформляла дідове заповіт на мене (місто-то маленький, юристів трохи), - зітхає Людмила Калініна. - Причому, коли дідусь Йосип хотів скласти на мене дарчу, вона ж і відмовила: мовляв, це буде дорожче коштувати, та й який сенс? Все одно інших родичів немає. Різниця в часі між двома заповітами склала чотири-п'ять місяців. Тобто до Йосипа Михайловича практично відразу стали ходити якісь люди, споювати його і пропонувати свої послуги. Зараз вже не дізнаєшся: або вони вмовили його підписати новий заповіт, або просто обдурили, підсунувши документи нібито на оформлення пільг. Прочитати документ він точно не міг, тому що практично не бачив. Але підпис свою поставив. Я більш ніж упевнена: старого обдурили. Пізніше з'ясувалося, що дідусь Йосип в той же день підписав на адвоката довіреність на ведення справ в судах. Причому на довіреності і заповіті варто одна дата. Це не просто збіг. Йому явно підсунули два різних документа під виглядом одного.

Дізнавшись про новий заповіті, Людмила Калініна звернулася до суду з позовом від імені дітей про порушення їхніх прав на житло. Тим часом на законних підставах вселилася в квартиру, де з березня 2009 року була прописана з сином і дочкою. Документи на квартиру теж були у неї - дідусь Йосип віддав їх ще тоді, коли прописував. Люда перевела дочку в Тернівську школу, сина віддала сюди ж в дитячий сад і стала облаштовуватися: поміняла двері, зробила хороший ремонт. Вона була впевнена (та й адвокат переконав), що правда на її боці.

Але місцевий суд визнав другий заповіт законним. Людмилі б подати апеляцію, та той же адвокат відрадив: не витрачайте гроші на суди, ніхто вас не виселить - тут же діти прописані.

Втім, новоявлені «спадкоємці» Людмилу більше не турбували. Вона прожила в невеликій трикімнатній «сорочечці» майже чотири роки і навіть не знала, що весь цей час сім'я юристів Світлицького відновлювала документи на квартиру, оригінали яких були у Калініної, оформляла право власності, намагалася через суд виписати її і дітей. Природно, в ці суди ніхто її не запрошував - як потім заявили, вона нібито відмовилася отримувати повістки. А в травні 2014 року Люда записалася добровольцем в батальйон «Донбас», де худеньку, як підліток, жінку з перших днів прозвали «універсальним солдатом»: вона була і медсестрою, і кухарем, і водієм машини, яка возила продукти в зону АТО, в якщо буде потреба ходила в розвідку і стріляла не гірше досвідчених воїнів.

«ФАКТИ» писали про те, як Людмила Калініна - боєць «Донбасу» з позивним «Будівельник» - кілька місяців разом з побратимами тримала оборону під Іловайськ, як потрапила в оточення і під градом мінометного вогню виходила по смертельному «путінському коридору». Поки здоровий молодий чоловік-юрист «воював» в Тернівці за те, щоб забрати квартиру у жінки і двох її дітлахів, ця жінка захищала країну. Без сліз слухати її розповідь про те, що вона відчула, неможливо.

- Ми майже місяць утримували околицю Іловайська, останні десять днів - в повному оточенні, без боєприпасів, продуктів, медикаментів, - немов заново все переживає Люда. - Коли оголосили, що бойовики нададуть «зелений коридор», стали готуватися до виходу. Але цей шлях став справжнім «коридором смерті». Як тільки колона рушила в бік селища Многопілля, нас буквально накрило мінометним вогнем. З придорожніх посадок автобуси, легкові авто, БМП поливали з танків, гармат, гранатометів - там нас вже давно очікували російські війська. Ми летіли по дорозі на максимальній швидкості, але ухилитися від обстрілу було просто неможливо. Колону розстрілювали в упор, як у тирі. Що йде попереду машину рознесло на шматки, на наш капот впала чиясь голова, повз пролетів хлопець без рук і ніг. Дорога і узбіччя були буквально всіяні тілами і розбитими машинами. Наш БМП теж підбили. Коли ми вискочили з машини і спробували організувати оборону, прямо в нашу групу влетів снаряд. Осколки вп'ялися мені в голову, прошили ноги, поруч впав наш командир з позивним «Апіс» і ще одна дівчина Аліна.

Прокинулась Люда в якійсь клуні, поруч стогнали поранені. Вони протрималися ще день, а потім їх взяли в полон. Майже дві доби закінчується кров'ю жінка разом з іншими бійцями лежала в полі на голій землі. За цей час бойовики лише раз принесли їм води і один пайок на шістьох. Людмилу врятувало тільки диво - коли терористи вивозили в полон її побратимів з «Донбасу», армійці з десантної бригади прикрили Люду: «Це наша медсестра, вона не воювала». Незабаром співробітники Червоного Хреста переправили поранених до лікарні селища Курахово, а потім до Дніпропетровська.

18 травня виповнився рік, як Людмила Калініна воює в АТО. Після Іловайського котла вона довго лікувалася від важких поранень в Дніпропетровській лікарні імені Мечникова, отримала від президента медаль «Захисник Вітчизни», пройшла перепідготовку на навчальній базі Національної гвардії, пішла захищати Маріуполь, потім знову потрапила в лікарню з наслідками контузії. Історії цієї молодої жінки вистачило б на цілий роман.

* Людмила Калініна з Сергієм Риженко - головлікарем Дніпропетровської лікарні імені Мечникова, де жінка довго лікувалася після отриманих травм

- Цей рік був довший, ніж вся попередня життя, - сумно хитає вона головою. - Ми стали іншими - у багатьох хлопчаків сивина в волоссі, гіркота, біль за загиблих і гостре, нестерпне почуття помсти. Це і є війна. Я розучилася плакати - сльози не приносять полегшення, як раніше. Але ми підемо до кінця. За Україну, за своїх дітей, за мир і тишу там, на Донбасі.

А ось спокійно розповідати про те, як з нею вчинили не вороги, а свої ж земляки, дійові особи юристи та судді, вона не може. Голос тремтить, і на очі навертаються сльози:

- Я пішла в АТО, а мама забрала моїх дітей в Павлоград, перевела Юлечку в місцеву школу, Мишка пішов тут в перший клас. Квартира в Тернівці стояла закритою, але мама часто туди їздила - речі дитячі взяти, за комуналку заплатити. І раптом мені дзвонить тітка: «Люда, у тебе в квартирі чужі. Якийсь чоловік по телефону запропонував мені заявити в міліцію, що ти у мене вкрала пральну машинку ». Я в цей час перебувала в лікарні, і на квартиру поїхала сестра Люба, але потрапити в житло не змогла, там уже стояла інша двері.

Коли ми з друзями з батальйону приїхали в Тернівку і викликали міліцію, виявилося, що Світлицький оформив право власності на цю квартиру. Навіть міліція насилу примусила його пустити мене в квартиру. Ми зайшли і жахнулися: там все було перерито, речі вивалено з шаф. Забрали всі документи, навіть на покупку побутової техніки в кредит. Заодно прихопили телевізор, музичний центр, мікрохвильовку. Вони, напевно, побачили, що пральна машина куплена в кредит за паспортом моєї тітки і не погребували запропонувати їй оголосити мене злодійкою. І таке творять ті, хто за службовим обов'язком покликаний допомагати людям, - юристи! Світлицький навіть не посоромився в присутності міліції сказати мені: «Давай 15 тисяч доларів, і я відступлюся». Так в Тернівці така ж квартира коштує п'ять - сім тисяч.

Медик батальйону «Донбас» Ольга теж була в той день з Людмилою в розграбованої квартирі:

- Міліція все зняла на відео і запропонувала Світлицького віддати ключі господині квартири, а той відразу почав дзвонити своїй мамі. Стало зрозуміло, хто заправляє в цій історії. Але ми нашу Люду в образу не дамо, за неї все побратими встануть.

Після того як ця історія з підкилимної боротьби сім'ї Світлицького проти бійця АТО перейшла в фазу публічного скандалу, на захист Калініної і її дітей встали місцева влада і прокуратура. Депутат Тернівського міськради Олег Паршин зустрівся з цього питання з мером Тернівки Віталієм Тарєлкіна, прокуратура виділила свого представника в суд - для захисту прав неповнолітніх. До розгляду судового позову від імені Юлії та Михайла підключилися два адвоката і місцевий правозахисник Яків Фроінсон.

- Ми хочемо довести, що останній заповіт було отримано шахрайським шляхом, і завадити тому, щоб неповнолітні діти через суд були виписані з квартири, - розповідає правозахисник Яків Фроінсон. - Формально Людмила втратила право на житло, тому що не подала апеляцію на рішення того суду, який визнав законним другий заповіт. Але є ще й інша сторона цієї справи - порушуються права дітей, зневажаються моральні основи роботи юристів. Вони використовують Феміду в своїх корисливих інтересах. Наприклад, зажадали, щоб представник прокуратури мав довіреність від Калініної на участь в процесі, хоча прокуратура зобов'язана і без довіреності захищати права дітей. А ще пред'явили довідку з військкомату, що Людмила Калініна на службу в АТО не закликає. Мовляв, самозванка! Хоча відомо, що вона - доброволець, була важко поранена і має державну нагороду за бойові заслуги.

Адвокат Володимир Шпак теж упевнений, що з квартирою зробили банальну аферу:

- Власник квартири навіть не був знайомий з адвокатом Надією Світлицького та її сином. З якого дива він буде заповідати їм своє житло? Тому ми цілком обґрунтовано підозрюємо, що другий заповіт - підроблене. Перше було написано від руки і підписана Йосипом Цвалем власноруч. Друге ж набрано на комп'ютері із зазначенням часу складання. Але в квартирі старого не було ні комп'ютера, ні принтера, щоб скласти і тут же віддрукувати документ на бланку. Думаю, йому принесли готові папери і підсунули для підпису. Може, дідусь дійсно хотів переоформити пенсію, а йому ще й заповіт навісили? У документі є фраза: «Прочитано мною і підписаний особисто». Але 83-річний чоловік в цей час вже практично був сліпий, як же він міг прочитати?

Словом, в цій історії більше питань, ніж відповідей. Володимир Шпак сподівається, що суд в них все-таки розбереться. Громадськість Західного Донбасу, бойові побратими Людмили Калініної теж не дадуть скривдити жінку і її дітей. Але і сім'я Світлицького склавши руки не сидить. Артем всюди пред'являє квитанції про те, що саме він за свій рахунок поховав покійного Цваля і витратив на це одну тисячу 156 гривень 44 копійки. Навіть виставив в Інтернеті перелік витрат на труну, могилу, хрест і табличку. Є у нього і письмові свідчення деяких сусідів, що Калініна і її діти більше року в квартирі не проживали, а значить, втратили право на користування житлом. «Так хто у кого забирає?» - обурений молодий адвокат, напевно, розраховує на співчуття суддів.

Але судді, до речі, брати на себе відповідальність за квартирну аферу не захотіли. На останньому засіданні заявили про самовідвід. Справа щодо захисту прав Людмили Калініної і її неповнолітніх дітей тепер розглядатимуть в Павлограді. Людмила Калініна сподівається, що в її присутності. Вона пройшла курс лікування і чекає на операцію, але поки знову повернулася на передову вже в складі іншої бригади.

- Поки йде війна, - сказала мені Людмила, - лікуватися колись. Та й судитися теж. Але там, в АТО, за мною - Україна, а тут, в суді, - Юля і Мишка. Буду боротися.

Фото в заголовку автора

Читайте нас в Telegram-каналі , Facebook і Twitter