Макс Фрай - Велика віз

Макс Фрай

Велика віз

Передмова автора

Навіть не знаю, що на нас тоді найшло. Але як же добре, що це сталося.

В один прекрасний день взимку 2008 року ми акуратно перемалювали на кальку сузір'я Великої Ведмедиці і наклали цей малюнок на карту Європи, яка (Європа, а не карта) раптом стала близькою і доступною для нас, жителів тільки-тільки вступила в Шенген Литви. Це був натхненний, спонтанний жест - я хочу сказати, ми не цілилися, що не підглядали і не пересували картинку після того, як побачили результат. Словом, цілком довірилися долі, чия присутність в той момент було настільки явним, речовим і вагомим, хоч кави їй пропонуй. І ми, звичайно, запропонували.

Поки доля пила каву (без цукру і вершків), ми, намагаючись дотримуватися граничної точність, відзначили на карті європейські міста, з якими збіглися зірки Великої Ведмедиці. Ми, звичайно, не обмежилися групою з семи найбільш яскравих зірок, складових крижі і хвіст Ведмедиці і відомих як Плуг, або Великий ківш, а задіяли всі двадцять три зірки, які були присутні на нашій схемі.

Серед зазначених міст виявилися як дуже відомі - Цюріх, Варшава, Нансі, Сарагоса, Бріндізі, - так і зовсім маленькі, нікому, крім місцевих жителів, невідомі поселення, назви яких ми самі ніколи раніше не чули: Ельче-де-ла-Сьєрра, Марвежоль, Отеро, Енгельхольм, Отранто, Понте-Лечче і безліч інших. Власне, таких невідомих нам містечок в складеному списку була переважна більшість. А ще дві зірки, вуха Великої Ведмедиці, поринули в Північне море, і ми вирішили, що тут вже нічого не поробиш, доведеться якось викручуватися. Так, скажу, забігаючи вперед, з'явилися дві саги (одна датується одинадцятим століттям, інша - двадцять першим) про зачарованому місті на острові, якого, звичайно ж, немає в Північному морі, що абсолютно не заважає деяким особливо обдарованим мореплавцям спрямовуватися до них вплав, кинувши корабель, супутників і всю свою колишню життя, - з зачарованими містами вічно один і той же. Всі інші міста, що стали персонажами і одночасно авторами цієї книги, безумовно існують, і допитливий читач може знайти їх на карті Європи - скориставшись, наприклад, Google Maps.

Після того як ми закінчили метушню з картами, справа була за малим - об'їздити всі відмічені міста і записати там історії, які вони (міста) побажають розповісти. Така перспектива заздалегідь захоплювала мене, а все ж, не спробувавши, неможливо було навіть уявити, наскільки цікавою виявиться майбутня робота. І як балакучі стають незнайомі міста, коли приймають подорожнього, який приїхав не по справах, які не до рідні, що не подивитися на визначні пам'ятки, але спеціально для того, щоб уважно їх вислухати і з граничною точністю записати їхні розповіді. Схоже, це дуже важливо для міста - отримати можливість поговорити з людьми зрозумілою їм мовою; здається, з мене вийшов непоганий перекладач, у всякому разі, міста залишилися задоволені, а це головне.

І наостанок невелика довідка. Велика Ведмедиця, третє за розмірами сузір'я неба, покриває значну ділянку зони навколополюсних сузір'їв Північної півкулі. Малюнок, утворений групою з семи найбільш яскравих зірок, складових крижі і хвіст Ведмедиці і відомих як Плуг, або Великий ківш, легко пізнаваний і тому служить прекрасним відправним пунктом для орієнтування на небі.

У Стародавньому Вавилоні сузір'я Великої Ведмедиці називалося Вантажна Віз. Ця назва запозичили багато народів, а подекуди воно збереглося і до нового часу. Зокрема, німці називають його Grosser Wagen - Великий Віз, або Велика Телега, так і в російській мові збереглися, хоч і стали мало вживаними, старі назви: Воз, возило, Телега, Віз.

Словом «віз» на сленгу називають усна розповідь, історію, як правило довгу і заплутану, часто (але не обов'язково) неправдоподібну; в таких випадках зазвичай вживається дієслово «гнати».

Таким чином, «Велика віз» - не тільки ідеальне транспортний засіб для поїздок по Європі, а й відповідна назва для збірки звітів про ці подорожі, довгих, заплутаних, на перший погляд неправдоподібних, але достовірних.

Ваша кореспонденція доставлена за адресою: Nancy, Rue Sellier, Jardin de la Citadelle, поштовий ящик.

Деякий час я споглядав телефон, намагаючись зрозуміти, що тут не так. Тобто, зрозуміло, взагалі все не так. Яка «кореспонденція»? Від кого, звідки, навіщо? Відколи про отримання листа сповіщають по телефону? І що за поштовий ящик може бути в саду? В якому, до біса, саду ?! І чому саме в Нансі? Я туди, звичайно, їжу - ось прямо зараз, в швидкісному поїзді з Парижа. Але про це не знає жодна жива душа.

Я і сам ще дві години тому не знав, що піду в Нансі. Просто йшов повз Східного вокзалу, поруч з яким оселився, видивлявся по сторонах, сподіваючись, що захоплюючі плани на тільки-тільки почався день утворюються як-небудь самі собою. І раптом згадав гру, яку придумав давним-давно, ще в школі, але по-справжньому оцінив, коли став жителем об'єднаної Європи і почав досліджувати її з ентузіазмом в'язня, чиє довічне ув'язнення раптово закінчилося, а життя - ще немає.

Правила прості: опинившись біля вокзалу на початку вільного від нагальних справ дня, увійти і вивчити розклад приміських електричок, а якщо є зайві гроші і бажання забратися подалі, то і поїздів далекого прямування. Обрати найближчий, вірніше, що відходить хвилин через десять-п'ятнадцять, щоб встигнути купити квиток, - і вперед, на пошуки нових вражень. Зазвичай я обмежуюся короткими поїздками, щоб ввечері можна було повернутися, але це не принцип, а вимушена поступка обставинам. Будь я багатим ледарем, місяцями додому не повертався б.

У глибині душі я завжди вважав, що це не просто розвага, а велика, складна гра з невидимим і, ясна річ, незбагненним партнером, якого через малолітство іменував Долею, потім - Чи ти часом, але досить швидко відчув, що ніяких імен називати не треба, навіть наодинці з собою, і благоговійно притих.

Я вже давним-давно такий дорослий, що самому страшно, але до сих пір люблю уявляти, що всякий раз, коли я наближаюся до вокзалу, який-небудь черговий співробітник Небесної Канцелярії кидає всі справи і приймається поспіхом складати для мене черговий маршрут. Відчувати його увагу і діяльну турботу мені подобається навіть більше, ніж бовтатися без діла по незнайомих містах і селах, а краще цього заняття я поки так нічого і не придумав. Хоча дуже старався.

Потрапивши на кілька днів в Париж, я ніяких додаткових подорожей не планував, це, здавалося мені, перебір - все одно що, проникнувши в льох знаменитого винороба, періодично вискакувати звідти найближчим бістро. Але вже на третій день, проходячи повз Східного вокзалу, я відчув знайомий солодкий свербіж - не в тілі і навіть не в так званій «душі», а десь в районі майбутнього полудня. Майже неохоче увійшов, майже мимоволі покосився на розклад і побачив, що швидкісний потяг до Нансі якраз готується до відправлення. Прикинув: а що, прекрасний маршрут, півтори години - і на місці. І повернутися напевно можна сьогодні ж увечері, ну ж, сказав я собі, ну! - і тільки тоді помітив, що вже уперся коліном в життєрадісну зелену твердь квиткового автомата.

І ось я їду в Нансі, вже майже приїхав, за вікном миготять приміські сади, а мій телефон раптово починає шипіти, свистіти і плюватися - я спеціально зберіг в його пам'яті симфонію для трьох одночасно закипіли чайників, щоб посміхатися щоразу, коли приходить sms.

Дістаючи телефон з кишені, я думав, це хтось із приятелів раптово згадав про моє існування, але немає, повідомлення було послано з якогось незнайомого місцевого номера. Ваша кореспонденція доставлена за адресою: Nancy, Rue Sellier, Jardin de la Citadelle, поштовий ящик, - і, так, я нарешті зрозумів, що здивувало мене найбільше: все, крім власне адреси, було написано по-російськи, причому не транслитом, а кирилицею. При тому що перебуваю я у Франції, а номер у мене - німецький. Однак невідомого шанувальника Кирила і Мефодія ці обставини зовсім не збентежили.

Звичайно, я спробував передзвонити таємничого відправнику - з передбачуваним результатом. Ласкавий жіночий голос провуркотів, що такого номера не існує в межах жилої всесвіту; що ж стосується безлюдній, про неї механічна мадемуазель не мала ніякої інформації, як, втім, і я сам. Ну, тобто мені приємно думати, що автомат сказав приблизно це, а не банальне «неправильно набраний номер», для того і потрібні милозвучні незнайомі мови, на зразок французького, - щоб живити наші ілюзії.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?