Марк Леві, Де ти? - читати онлайн повністю - ЛітРес

1. ***
2. ***
3. 1
4. ***
5. ***
6. ***
7. ***
8. ***
9. ***

Переклад з французької

Marc Levy

Où es-tu?

www.marclevy.info

© Éditions Robert Laffont / Susanna Lea Associates, 2001.

© Косова О., переклад на російську мову, 2006

© Ілюстрація на обкладинку Eric Dreyer / Getty Images

© Видання російською мовою. ТОВ «Видавнича Група« Азбука-Аттікус », 2018

видавництво Іностранка®

***

Книги одного з найпопулярніших французьких письменників Марка Леві переведені на сорок одна мова і розходяться багатомільйонними тиражами.

***

Тільки любов і дружба скрашують самотність наших днів. Щастя - НЕ даність, за нього треба постійно боротися. І думаю, коли воно приходить, важливо вміти його прийняти.

Орсон Уеллс

Присвячується Луї і М.

Він народився 14 вересня 1974 року в восьмій годині ранку в точці з координатами 15 ° 30 'північної широти і 65 ° західної довготи. Його колискою став маленький острівець неподалік від берегів Гондурасу. На новонародженого, зареєстрованого під номером 734, спочатку ніхто не звернув уваги. Перші два дні свого життя він розвивався при повному загальну байдужість. Його життєві параметри залишалися стабільними і не давали підстав турбуватися про його розвиток. З ним обходилися точно так же, як і з будь-яким подібним малюком. Згідно звичайною процедурою, його дані фіксувалися кожні шість годин. 16 вересня в 14 годин дня результатами його аналізів зацікавилася група вчених в Гваделупі. Їх спантеличив зростання малятка, що виходив за межі норми. До вечора того ж дня керівник групи, якій було доручено спостерігати за розвитком крихти, вже не міг приховати свою стурбованість і зв'язався з американськими колегами. Відбувалося щось надзвичайно важливе: в стані малюка відбувалися кардинальні зміни, і це вимагало уваги всього людства. Плід союзу холоду і спеки почав проявляти свій небезпечний характер. Якщо його сестричка Елейн, яка народилася в квітні того ж року, прожила лише одинадцять днів, так і не набравши достатньої сили, то ця дитина, навпаки, зростав з гнітючою швидкістю і всього за два дні досяг вельми тривожних розмірів. Під кінець третього він закрутився дзигою. Він крутився на місці, все швидше і швидше, як ніби ніяк не міг вирішити, куди йому далі податися.

О другій годині ночі з 16 на 17 вересня професор Хак спостерігав за підопічним при світлі одинокої неонової лампи і, схилившись над столом, заваленим листами з колонками цифр і якимись графіками, дивно схожими на кардіограми, прийняв рішення якомога швидше охрестити немовля в зв'язку з його загрозливим станом, як ніби таким чином можна запобігти насувається нещастя. З огляду на разючі видозміни малюка, розраховувати, що справа тільки цим і обмежиться, не доводилося. Ім'я було вибрано заздалегідь, задовго до його народження. Його вирішили назвати Фіфі. Він увійшов в історію 17 вересня 1974 року в восьмій годині ранку, коли його швидкість перевищила швидкість 120 км / ч. Тоді-то його офіційно зареєстрували метеорологи CDO [1] в Пуенте-Пітр і їх колеги з NHC [2] в Майамі як ураган першого класу за шкалою Саффіра-Сімпсона. В наступні дні він дуже швидко змінив клас, перескочивши в другій, на превеликий жах вивчали його професорів. О 14 годині Фіфі вже розвивав швидкість 138 км / год, а до вечора дійшов до 150. Але найбільшу тривогу викликало його небезпечно змінилося місце розташування. Тепер він перебував на 16 ° 30 'північної широти і 81 ° 70' західної довготи. І тоді була оголошена тривога. 18 вересня в другій годині ночі він наблизився до узбережжя Гондурасу, обрушивши на північний берег шквальні пориви вітру, що досягали швидкості 240 км / ч.

1

Аеропорт Ньюарка. Таксі, висадивши її на тротуарі, розчинилося в потоці автомобілів, заповнюють простір навколо терміналів. Вона проводила машину поглядом. Величезний зелений рюкзак, який стояв біля її ніг, важив мало не більше її самої. Поморщившись, вона підняла його і підвела собі на плечі. Минула двері терміналу номер один, пройшла по залу і спустилася вниз на кілька сходинок. Праворуч від неї спіраллю йшла вгору інші сходи. Згинаючись під вагою рюкзака, вона піднялася по сходах і рішуче рушила по коридору. Зупинилася біля бару, освітленого помаранчевим світлом, і через скло заглянула всередину. Біля стійки з десяток чоловіків потягували пиво, бурхливо обговорюючи результати матчів, які миготіли на екрані телевізора, що висить у них над головою. Штовхнувши дерев'яні двері з круглим віконцем-ілюмінатором, вона увійшла і глянула на червоні і зелені столики.

І побачила його: він сидів у глибині залу, у самого вікна. Перед ним на столі лежала газета, а він, спершись підборіддям про праву руку, лівою щось малював олівцем на паперовій скатертини.

Його очі, невидимі їй, були звернені до бетонної полю, розкреслений жовтими лініями розмітки, куди неспішно вирулювали літаки, які готувалися до розгону перед зльотом. Повагавшись, вона рушила по проходу праворуч, щоб підійти до нього непомітно. Прослизнувши повз гуде холодильника, швидко і безшумно підійшла впритул до очікуваних її молодій людині і, торкнувшись потилиці, легенько наїжачила йому волосся. На паперовій скатертини красувався її портрет.

- Ти довго мене чекаєш? - запитала вона.

- Кинь, ти майже вчасно. Ось скоро мені дійсно доведеться довго тебе чекати ...

- І скільки ж ти тут сидиш?

- Гадки не маю. Ти така гарна! Так сідай же!

Посміхнувшись, вона подивилася на годинник:

- Через годину я відлітаю.

- Зроблю все, щоб ти запізнилася! Щоб ніколи не потрапила на цей чортів рейс!

- Тоді я отчаливаю звідси через дві хвилини, - заявила вона і опустилася на стілець.

- Гаразд, обіцяю, більше не буду. Дивись, що я тобі приніс.

Він дістав чорний пластиковий пакет, поклав на стіл і пальцем підсунув до неї. Вона нахилила голову набік, у властивій їй манері питаючи: «Що це?» Чудово розуміючи її міміку, він відповів очима: «Відкрий». У пакеті лежав маленький фотоальбом.

Він відкрив його. Перша чорно-біла фотографія: лицем до лиця, поклавши руки один одному на плечі, стоять два дворічних малюка.

- Найстаріший наш знімок, який я зміг знайти, - пояснив він. Перегорнув аркуш і продовжував: - Ось на цій ми з тобою в Новий рік, не пам'ятаю який, але нам тут і десяти ще немає, це точно. По-моєму, це той рік, коли я подарував тобі мій хрестинний образок.

Сьюзен розстебнула гудзик на блузці і дістала висить на ланцюжку медальйон із зображенням святої Терези, з яким ніколи не розлучалася. Перевернувши ще кілька сторінок, Сьюзен перебила Філіпа:

- А тут нам по тринадцять, це в саду твоїх батьків. Я тільки що тебе поцілувала, і не тільки губами, а мовою, і ти мені сказав: «Яка гидота!» Це був наш перший поцілунок. А ось тут ми двома роками пізніше, і тут вже я вважала огидним твою пропозицію спати разом.

На наступній сторінці Філіп знову перехопив ініціативу:

- Зате через рік, після ось цієї вечірки, якщо пам'ять мені не зраджує, ти вже зовсім не вважала це огидним.

Кожен квадратик глянцевого паперу зберігав в собі частинку їх загального дитинства. Сьюзен зупинила Філіпа:

- Ти проскочив цілих півроку. Хіба немає фотографій з похорону моїх батьків? А адже саме тоді, як мені здається, я вважала тебе страшно сексуальним!

- Ну і жарти у тебе, Сьюзен!

- А я не жартую. Так, тоді я відчула, що ти сильніше мене, і це дуже мене підтримав. Знаєш, я ніколи не забуду ...

- Перестань ...

- ... що ти сходив і приніс мамине обручку під час служби.

- Гаразд, може, змінимо тему?

- По-моєму, саме ти щороку нагадував мені про сумної дати. І на цілий тиждень ставав таким уважним, турботливим і попереджувальним.

- Давай поговоримо про що-небудь іншому?

- Катай, перевертай сторінку, будемо старіти далі.

Він завмер і подивився на неї потемнілими очима. Посміхнувшись, вона продовжила:

- Я знала, що це егоїзм з мого боку - дозволяти тобі проводжати мене.

- Сьюзен, навіщо ти це робиш?

- Щоб мрія стала реальністю. Я не хочу закінчити як мої батьки, Філіп. Все своє життя вони тільки те й робили, що виплачували кредити. Навіщо? Щоб загинути, врізавшись в дерево на щойно купленої класної тачці? Все їхнє життя вмістилася в дві секунди вечірніх новин, які я дивилася по хорошому, правда, ще не оплаченого, телеку. Я нікого і ні за що не засуджую, Філіп, але я хочу іншого, адже, піклуючись про людей, я відчуваю себе живою.

Він розгублено дивився на неї, захоплюючись її рішучістю. Після нещасного випадку вона змінилася, немов її роки пронеслися галопом, як карти, які для швидкості здають по дві. Сьюзен вже не виглядала на свої двадцять один - хіба що коли посміхалася. Правда, посміхалася вона часто. Закінчивши початковий курс в коледжі і отримавши диплом художнього училища, вона вступила в Корпус Миру, гуманітарну організацію, що відправляє молодь в бідують країни для надання допомоги.

Менш ніж через годину вона на два довгих роки полетить в Гондурас. За кілька тисяч кілометрів від Нью-Йорка, по іншу сторону екватора.

***

На берегах затоки в Пуерто-Кастільї, та й в Пуерто-Кортес теж, всі жителі, які мали намір провести ніч під відкритим небом, відмовилися від цієї затії. До кінця дня піднявся вітер, він дув все сильніше і сильніше. Ніхто особливо не турбувався: не в перший і не в останній раз насувався тропічний ураган. Всі давно звикли до злив, частим в цю пору року. Здавалося, день згас раніше звичайного, і птиці все кудись поховалися - вірний знак прийдешньої негоди. Ближче до півночі зметнулися в повітря клуби піску, повиснувши над землею темною хмарою. Хвилі стрімко зростали, заглушаючи крики людей, що закріплювали човна біля причалів. Небо розтинали спалахи блискавок, а кипляча білою піною вода небезпечний крен і розгойдувала понтони. Під натиском хвиль суду з тріском вдарялися одне про одного. О 2 годині 15 хвилин трідцатіпятіметровое вантажне судно «Сан-Андреа» було викинуто на рифи, в його борту по всій довжині утворилася пробоїна, і воно затонуло всього за вісім хвилин. В цей же час в Ель-Голасоне, маленькому аеропорту Ла-Сейба, сріблясто-сірий DC3, що стояв біля ангара, раптово піднявся в повітря і приземлився у вежі, де розміщувалася диспетчерська служба. Пілота на борту не було. Обидва пропелера погнулися, а корпус літака розламався навпіл. А ще кількома хвилинами пізніше завалився набік вантажівка-цистерна, і від іскри спалахнуло пальне.

***

Філіп накрив рукою руку Сьюзен, перевернув і погладив її долоню.

- Я буду дуже по тобі нудьгувати, Сьюзен.

- Я теж дуже.

- Я пишаюся тобою, хоча мені й не подобається, що ти ось так мене кидаєш.

- Замовкни, ми адже домовилися, що обійдемося без ниття.

- Чи не вимагай неможливого!

Схилившись один до одного, вони відчули, як смуток розставання домішується на щастя дев'ятнадцятирічної дружби, вместившей в себе майже всю їх життя.

- Ти пришлеш мені звісточку? - запитав він тоном маленького хлопчика.

- Ні!

- Будеш мені писати?

- Цікаво, у них тут є морозиво?

Обернувшись, він покликав офіціанта. Той підійшов, і Філіп попросив принести дві кульки ванільного морозива, посипані мигдалем, политі рідким шоколадом і карамеллю. Саме таке морозиво найбільше любила Сьюзен, вважаючи за краще його всім десертів на світлі.

Сьюзен глянула йому в очі:

- А ти?

- Напишу, як тільки у мене буде твою адресу.

- Я не про це. Ти вирішив, чим будеш займатися?

- Два роки в «Купер Юніон» [3] , А потім спробую зробити кар'єру в якому-небудь великому рекламному агентстві.

- Значить, ти не поміняв рішення? Яку ж дурість я сказала! Ти ж ніколи не міняєш своїх рішень!

- А ти? Хіба ти змінюєш свої?

- Ти не поїхав би зі мною, запропонуй я тобі, бо це не твій шлях. А я не залишуся тут, тому що це життя не для мене. Так що давай припинимо цю розмову.

Сьюзен з явним задоволенням поглинала морозиво і час від часу згодовувала ложечку Філіпу, який покірно його ковтав. Вона поскребла по дну креманки, підбираючи залишки горіховою крихти. Великий годинник на протилежній стіні показували п'ять - наступав вечір осіннього дня. Повисла дивна тиша. Сьюзен дивилася у вікно, притулившись носом до скла, потім відірвалася від нього, перехилилася через стіл, обвила руками шию Філіпа і видихнула йому в вухо:

- Знаєш, а я боюся.

Філіп трохи відсунув їх від себе, щоб краще бачити обличчя, і відповів:

- Я теж.

***

О третій годині ночі в Пуерто-Лемпіра перша дев'ятиметрова хвиля змела дамбу, що попалася їй на шляху, і обрушила на порт тонни піску і каменів, майже повністю його знищивши. Металевий кран зігнувся під натиском вітру, його стріла впала і проломила обшивку контейнеровоза «Ріо Платан», який тут же поринув у бурхливі води. Ще якийсь час серед хвиль миготів його спрямований до неба ніс. Незабаром судно назавжди зникло в темній безодні. У цих краях щорічно випадає більше трьох метрів опадів, і ті, кому вдалося пережити перші шквали Фіфі, сховавшись в глибині континенту, загинули в безодні розбуджених річок, що вийшли з берегів і змітає все на своєму шляху. Все поселення долини були стерті з лиця землі несамовитими потоками, забирає вирвані з коренем дерева, уламки мостів, доріг і будинків. В районі Лимона села, угнездился на схилах Амапали, П'єдро-Бланки, Біскуампо-Гранде, Ла-Хігі і Капірі, змило вниз, в затоплені долини. Небагато вцілілі люди, які зуміли вхопитися за встояли дерева, протягом декількох годин теж загинули. О 2 годині 25 хвилин третя хвиля всією своєю міццю обрушилася на департамент з символічною назвою Атлантида, начисто зрізавши частину узбережжя одинадцятиметрових лезом. Мільйони тонн води потекли до ЛаСейбе і Теле, пробиваючи собі шлях по вузьких вуличках, тіснота яких лише посилювала натиск води. Будинки, що стояли на березі, здригнулися першими: їх фундамент стрімко розмивало водою, і вони руйнувалися один за іншим. Шифер з дахів спочатку злітав вгору, а потім стрімко падав на землю, надвоє розсікаючи тіла перших жертв природної катастрофи.

***

Очі Філіпа ковзнули до її міцним, спокусливо округлим грудям. Піймавши його погляд, Сьюзен розстебнула гудзик блузки і знову дістала золотий медальйон.

- Я ж нічим не ризикую, у мене є твій талісман, і я з ним не розлучаюся. Один раз він уже врятував мене. Завдяки йому я не сіла тоді в машину з батьками.

- Ти мені це вже сто разів говорила. Будь люб'язна, коли згадуй про це зараз, перед польотом, ладно?

- Як би там не було, - сказала вона, прибираючи медальйон, - поки він тут, зі мною нічого не трапиться.

Медальйон був символом їх духовної спорідненості. Одного разу влітку вони вирішили стати названими братом і сестрою. Ця ідея зазнала всебічному вивченню. Набравши в бібліотеці книжок про індіанців, перечитавши їх під час шкільних змін, вони знайшли єдино вірний спосіб здійснити задумане. Потрібно було змішати кров, а для цього слід було що-небудь собі порізати. Сьюзен запозичила у батька зі столу мисливський ніж, і вони сховалися в курені Філіпа. Філіп простягнув палець, заплющивши очі, але, коли Сьюзен піднесла ніж, у нього все одно запаморочилося в голові. Оскільки самої Сьюзен теж було не по собі, обидва знову занурилися в підручники апачів, намагаючись відшукати інше рішення проблеми. «Дарування будь-якого священного предмета в подарунок підтверджує вічний зв'язок двох душ», стверджувалося на сторінці 236.

Уточнивши значення слова «підношення», вони одностайно обрали цей варіант. На урочистій церемонії, під час якої пролунали вибрані вірші ірокезів і сіу, Філіп надів свій хрестинний медальйон на шию Сьюзен. З тих пір Сьюзен ніколи з ним не розлучалася, жодного разу не поступившись вимогам матері знімати медальйон хоча б на ніч.

Сьюзен посміхнулася, на її щоках з'явилися ямочки.

- Допоможеш мені з рюкзаком? Він важить тонну, а мені потрібно переодягнутися, не те я від спеки здохну, коли прилечу на місце.

- Але ти і так в одній майці!

Вона вже встала і тягнула його за руку, жестом попросивши бармена залишити столик за ними. Той згідно кивнув: зал був практично порожній. Філіп поставив рюкзак біля дверей туалету. Сьюзен повернулася до нього:

- Зайдеш? Я ж казала, що він важкий.

- Зайшов би, але туалет, здається, жіночий?

- Ну і що? Ти тепер боїшся підглядати за мною в туалеті? Ввійти тобі здається складніше, ніж дивитися через перегородку, як в ліцеї, або через замкову щілину ванною, як у тебе вдома? Заходи, не соромся!

Вона потягнула його за собою, і йому нічого не залишалося, як підкоритися. За дверима Філіп з полегшенням зітхнув: тут була тільки одна кабінка. Сьюзен, вхопившись за його плече, зняла туфлю і націлилась в лампочку на стелі. Вона потрапила в неї з першої ж спроби: з сухим тріском лампочка розлетілася на друзки. У напівтемряві, при світлі самотнього неонового світильника над дзеркалом, Сьюзен притулилася до раковини, обняла Філіпа і припала губами до його губ. Перервавши на мить свій незрівнянний поцілунок, вона з жаром прошепотіла йому на вухо слова, від яких у Філіпа по всьому тілу пройшла дрож.

- Я одягла твій медальйон ще до того, як мої груди почали зростати, і мені б хотілося, щоб твоя шкіра довше зберегла пам'ять про них. Я їду, але не хочу, щоб ти забув мене, не хочу, щоб за цей час ти дістався інший.

- Так у тебе, виявляється, манія величі!

Вона замкнула двері.

- Не говори Нічого, песто мене, - шепотіла Сьюзен. - Хочу подивитися, чому ти навчився ...

Минуло досить багато часу, перш ніж вони повернулися до свого столика під пильним поглядом бармена, протирають склянки.

Філіп знову взяв у руки долоню Сьюзен, але йому здалося, що дівчина вже десь далеко.

***

На півночі, в гирлі долини Сули, селеві потоки змітали все на своєму шляху, несучись вперед з приголомшуючим гуркотом. У ревучому місиві мелькали автомобілі, трупи тварин, уламки будинків, а іноді і понівечені людські тіла. Ніщо не могло встояти перед цим натиском: стовпи електропередачі, вантажівки, мости, заводи - все забирала з собою нестримна сила. У лічені години квітуча долина перетворилася в озеро. Через багато років старожили розповідали, що саме краса навколишнього пейзажу змусила Фіфі затриматися тут на цілих два дні. Два дня, що позбавили життя десять тисяч чоловік - чоловіків, жінок, дітей; два дня, що залишили без їжі та притулку шістсот тисяч місцевих жителів. За дві доби маленька країна розміром із штат Нью-Йорк, втиснути між Нікарагуа, Сальвадором і Гватемалою, була зметена силою, яка дорівнює трьом атомним бомбам.

***

- Сьюзен, скільки ти там пробудеш?

- Мені справді пора йти. Ти залишишся тут?

Філіп мовчки піднявся, кинувши на столик долар. Вийшовши в коридор, Сьюзен притулилася обличчям до скла і подивилася на порожні стільці, на яких вони тільки що сиділи. Намагаючись впоратися з охопили її почуттями, вона заговорила швидко-швидко:

- Ну ось, коли я повернуся через два роки, ти будеш чекати мене тут, і ми з тобою тут зустрінемося як би потайки. Я розповім тобі, чим займалася весь цей час, і ти теж розповіси мені про те, що робив. І ми сядемо за цей самий столик, тому що він буде наш. І якщо я стану Флоренс Найтінгейл сучасності, а ти - знаменитим художником, то в майбутньому над цим столиком буде красуватися мідна табличка з нашими іменами.

У залу вильоту вона повідомила, що не стане обертатися, тому що не бажає пам'ятати його сумну фізіономію, а хоче зберегти в пам'яті його посмішку. Вона також не бажала помічати, що його батьки не прийшли її проводити ... Щадивши її почуття, батько і мати Філіпа вирішили не приїжджати в аеропорт. Філіп обняв її, прошепотів: «Бережи себе». Сьюзен міцно притулилася до нього, немов сподівалася взяти з собою аромат його тіла і залишити йому свій. Віддавши квиток стюардесі, вона в останній раз обняла Філіпа і надула щоки, щоб він запам'ятав це клоунське вираз її обличчя. А потім помчала сходами вниз, пробігла по льотному полю, злетіла по трапу і зникла в утробі літака.

Філіп повернувся в бар і сів за той же столик. Двигуни «Дугласа» заробили, випльовуючи клуби сірого диму. Лопаті пропелерів разок крутнув проти годинникової стрілки, потім двічі повільно провернулися в зворотному напрямку і стали невидимими. Літак розвернувся, вирулив на злітну смугу, до місця старту, і завмер, готуючись до розгону. Зростаюча уздовж смуги трава низько схилилася, ніби відповідаючи на вітання літака. Скло бару завібрували, коли двигуни запрацювали на повну потужність, закрилки наостанок махнули проводжав, і двомоторний літак почав розбіг. Швидко набираючи швидкість, він незабаром порівнявся з Філіпом, і юнак побачив, як піднявся хвіст і шасі відірвалося від землі. DC3 швидко набрав висоту, ліг на праве крило і зник за тонкою пеленою хмар.

Філіп деякий час не відриваючись дивився в небо, потім перевів погляд на порожній стілець, де кілька хвилин тому сиділа вона. І його охопило почуття глибокої самотності. Він встав і пішов геть, засунувши руки в кишені.