Микола Гоголь - Тарас Бульба

prose_classic Микола Васильович Гоголь Тарас Бульба

Відома повість М. В. Гоголя з циклу «Миргород», при створенні якої автор широко використовував різні історичні джерела: мемуари, літописи, дослідження, фольклорні матеріали.

«Тарас Бульба» давно входить до шкільної програми. Але добре б мати на увазі, що для прочитання цієї повісті потрібна мудрість, рідко властива юному віку. Втім, напевно, це зайве зауваження: з класикою завжди так буває.

Редакція 1842 ru glassy FB Tools 2005-05-16 http://public-library.narod.ru/Gogol.Nikolai/taras.html OCR [Email protected] 8246E9E1-0A66-45A0-8F08-AD2FEF68ABB8 1.1

v1.1 - правка посилань

Н.В. Гоголь. Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород Художня література Москва 1967 © Права на ці збори електронних текстів і власне електронні тексти належать Публічній електронній бібліотеці (Євгенію Пескіна), 1994-1997 рік. Дозволено вільне розповсюдження за умови збереження цілісності тексту (включаючи дану інформацію). Дозволено вільне використання для некомерційних цілей за умови посилання на джерело. Публічна Електронна Бібліотека - товарний знак і знак обслуговування, що належать Євгену Пескіна. Дана редакція була підготовлена ​​автором до другого тому зібрання творів. У початковій редакції повість була надрукована в збірнику «Миргород», 1 835.

Микола Васильович Гоголь

Тарас Бульба

(Редакція 1842 роки)

- А повернись-но, сину! Якою ти смішний який! Що це на вас за попівські підрясники? І десь все ходять в академії? - Такими словами зустрів старий Бульба двох синів своїх, що вчилися в київській бурсі і приїхали додому до батька.

Сини його тільки що злізли з коней. Це були два дужі молодці, ще дивилися спідлоба, як недавно випущені семінаристи. Міцні, здорові особи їх були покриті першим пухом волосся, якого ще не торкалася бритва. Вони були дуже збентежені таким прийомом батька і стояли нерухомо, потупивши очі в землю.

- Стійте, стійте! Дайте мені роздивитися вас гарненько, - продовжував він, повертаючи їх, - які ж довгі на вас свитки [1]! Ох же свитки! Таких свиток ще й на світі не було. А пагони який-небудь з вас! я подивлюся, чи не шльопнеться він на землю, заплутавшись у поли.

- Не смійся, що не смійся, батьку! - сказав нарешті старший із них.

- Ти диви, який пишний [2]! А чого ж би не сміятися?

- Та так, хоч ти мені й батько, а як будеш сміятися, то, їй-богу, поб'ю!

- Ах ти, сякий-такий сину! Як, батька? .. - сказав Тарас Бульба, відступивши з подивом кілька кроків назад.

- Та хоч і батька. За образу не подивлюся і не уважу нікого.

- Як же хочеш ти зі мною битися? х��ба на кулаки?

- Та вже на чому б то не було.

- Ну, давай на кулаки! - говорив Тарас Бульба, засукавши рукава, - подивлюся я, що за людина ти в кулаці!

І батько з сином, замість привітання після довгої розлуки, почали насаджувати один одному стусани і в боки, і в поперек, і в груди, то відступаючи та оглядаючись, то знов наступаючи.

- Дивіться, добрі люди: здурів старий! зовсім з глузду з'їхав! - говорила бліда, худенька і добра мати їх, що стояла біля порога і не встигла ще обійняти ненаглядних дітей своїх. - Діти приїхали додому, більше року їх не бачили, а він задумав казна-що: навкулачки битися!

- Та він добре б'ється! - говорив Бульба, зупинившись. - Їй-богу, добре! - продовжував він, обсмикуючись, - так, хоч би навіть і не пробувати. Добрий буде козак! Ну, здоров, синку! почоломкаємося! - І батько з сином стали цілуватися. - Добре, синку! Ось так лупцюй кожного, як мене тузіл; нікому не спускай! А все-таки на тобі кумедне вбрання: що це за мотузка висить? А ти, бейбас, що стоїш і руки опустив? - говорив він, звертаючись до молодшого, - що ж ти, собачий син, не бив мене?

- Ось ще що вигадав! - говорила мати, обіймаючи тим часом молодшого. - І прийде ж в голову таке, щоб дитя рідне било батька. Так ніби і до того тепер: дитя молоде, проїхало стільки шляху, стомлено (це дитя було двадцяти з лишком років і рівно сажень зросту), йому б тепер потрібно щоб спочити і поїсти чогось, а він змушує його битися!

- Е, та ти мазунчік, як я бачу! - говорив Бульба. - Не слухай, синку, матері: вона - баба, вона нічого не знає. Яка вам нежба? Ваша нежба - чисте поле та добрий кінь: ось ваша нежба! А бачите цю шаблю? ось ваша мати! Це все дрянь, ніж набивають голови ваші; і академія, і всі ті книжки, букварі, і філософія - все це ка зна що, я плювати на все це! - Тут Бульба пригнав в рядок таке слово, яке навіть не вживається у пресі. - А ось, краще, я вас на тому ж тижні відправлю на Запоріжжі. Ось де наука так наука! Там вам школа; там тільки наберетеся розуму.

- І все тільки один тиждень бути їм дома? - говорила жалісно, ​​зі сльозами на очах, худорлява стара мати. - І погуляти їм, бідним, не вдасться; не вдасться і дому рідного дізнатися, і мені не вдасться надивитися на них!

- Годі, годі вити, стара! Козак нема на то, щоб возитися з бабами. Ти б сховала їх обох собі під спідницю, та й сиділа б на них, як на курячих яйцях. Іди, іди, та став нам швидше на стіл все, що є. Не потрібно пампушок, медяників, маківників та інших пундиків [3]; тягни нам всього барана, козу давай, меди сорокарічні! Та горілки побільше, ні з вигадками горілки, ні з родзинками і всякими витребеньками [4], а чистої, пінної пальники, щоб грала і шипіла як скажена.

Бульба повів синів своїх до світлиці, звідки проворно вибігли дві гарні дівки-служниці в червоному намисті, що прибирали кімнати. Вони, як видно, злякалися приїзду паничів, які не любили спускати нікому, або ж просто хотіли додержати свого дівочого звичаю: скрикнути й кинутися прожогом, побачивши чоловіка, і тому довго закриватися від сильного сорому рукавом. Світлиця була прибрана в смаку того часу, про який живі натяки залишилися тільки в піснях та в народних думах, вже не співають більше на Украйні бородатими старцями-сліпими в супроводі тихого тринькання бандури, на увазі обступили народу; за звичаєм тих лайливого, важкого часу, коли почалися розігруватися сутички і битви на Україні за унію. Все було чисто, вимащене кольоровою глиною. На стінах - шаблі, нагайки, сітки для птахів, неводи та рушниці, хитро оправлений ріг для пороху, золота вуздечка на коня і пута зі срібними бляхами. Вікна в світлиці були маленькі, з круглими тьмяними шибками, які трапляються нині тільки в старовинних церквах, крізь які інакше не можна було дивитися, як піднявши насувну скло. Навколо вікон і дверей були червоні відводи. На полицях по кутках стояли глечики, пляшки і фляжки зеленого і синього скла, різьблені срібні кубки, позолочені чарки всякої роботи: венецейской, турецької, черкеської, що зайшли до світлиці Бульби всякими шляхами, через треті й четверті руки, що було досить звичайно в ті молодецькі часи. Берестові лави навколо всієї кімнати; величезний стіл під образами на покуті; широка піч із запічками, уступами і виступами, вкрита кольоровими строкатими кахлями, - все це було дуже знайоме нашим двом молодцям, що приходили щороку додому на канікулярний час; хто приходив тому, що у них не було ще коней, і тому, що не в звичаї було дозволяти школярам їздити верхи. У них були тільки довгі чуби, за які міг видерти їх всякий козак, що носив зброю. Бульба тільки при випуску їх послав їм з табуна свого пару молодих жеребців.

Бульба з нагоди приїзду синів звелів скликати всіх сотників і всю військову старшину, хто тільки був поблизу; і коли прийшли двоє з них і осавул Дмитро Товкач, старий його товариш, він їм той же час представив синів, кажучи: «Ось дивіться, які молодці! На Січ їх скоро пошлю ». Гості привітали і Бульбу, і обох юнаків і сказали їм, що добру справу роблять і що немає кращої науки для молодого людини, як Запорізька Січ.

- Ну ж, пани-брати, сідайте, де кому краще, за стіл. Ну, синки! перш за все вип'ємо горілки! - так говорив Бульба. - Боже, благослови! Будьте здорові, синки: і ти, Остапе, і ти, Андрію! Дай же боже, щоб ви на війні завжди щастило! Щоб бусурменів били, і турків били, і татарву били б; коли і ляхи почнуть що проти віри нашої чинити, то й ляхів би били! Ну, підставляй свою чарку; що, хороша горілка? А як по-латині горілка? Ото ж бо, синку, дурні були латинци: вони і не знали, чи є на світі горілка. Як, пак, того звали, що латинські вірші писав? Я грамоті розумію не сильно, а тому й не знаю: Горацій, чи що?

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?