На правді стій - LiveJournal

Добре знала архімандрита Павла раба Божого Т. розповіла про те, як одного разу батюшка згадував важко болящих чад, що перебували в лікарні.
Коли він в молитві згадав усіх тяжкохворих, то мимоволі став молитися і про тих, хто і злегка занедужав.

А коли і цих закінчив поминати, то якось само собою став вимовляти імена і тих, хто не відчував ніякого фізичного нездужання, але був дуже слабкий у вірі, тих, хто приходить в храм, ставить свічки з однією лише думкою про пристрій своїх земних справ, але ні Любові до Христа Спасителя, ні спраги Царства Небесного не має (панотцеві адже відкривалися душі усіх, хто входив до храму). І цих додав отець Павло до болящим.

І кількість таких ніяк не закінчувалося. Стали згадуватися душі людей, не тільки заходять в храм, але і ті болящі душі, яких отець Павло зустрічав за довгу чернече життя. Імена цих, що попадалися йому на життєвому шляху людей він не пам'ятав, та багатьох і не знав, але пам'ятав їх байдужість до віри, до Бога, до вічного життя.

І ось зараз ці занепалі душі поставали перед ним в спогадах, і цей потік здавався нескінченним ...

І раптом вирвалася з вуст батька Павла благання:

- Спаси, збережи і помилуй, Господи, болящий російський народ!

Надіслав В.П.Віноградов, м.Москва