Н.Сіроткін. Жанр "наказу" в авангардистської поезії (футуризм і лівий експресіонізм)

Російську та німецьку авангард:
типології та паралелі

Інші дослідження про авангард

Н. С. Сироткін

Жанр "наказу" в авангардистської поезії

(Футуризм і лівий експресіонізм)

Думка про "наказі" як самостійному жанрі в поезії російських футуристів неодноразово була висловлена в дослідницькій літературі 1 , Однак спеціальних робіт "наказу" присвячено не було. Виділення такого жанрового освіти, як "наказ", є досить плідним, оскільки не тільки об'єднує цілу групу текстів по ряду ознак, але і є показовим для поетики і естетики російського футуризму в цілому. З іншого боку, вірші, вписуються в цей жанр, можна виявити і в німецькому "лівому" експресіонізм, що дозволяє робити узагальнення про особливості поетики і естетики літературного авангарду другої половини 1910-х - початку 1920-х рр.

Термін "наказ" умовний; до вибору саме такого позначення наводить його автентичність (пор., наприклад, "Накази" В. Маяковського) і вкоріненості в науковій традиції (це, втім, стосується футуризму, але не експресіонізму). Крім того, словникове значення цього слова в цілому, як видається, відповідає естетиці авангарду: по словнику Д. Н. Ушакова, наказ - "Офіційне розпорядження органу влади ... звернене зазвичай до підлеглим і вимагає виконання певних дій, дотримання тих або інших правил або встановлює якийсь н. порядок, положення " 2 .

Підгрунтям, на якій сформувався і розвивався цей жанр, є, без сумніву, духовна атмосфера, пов'язана з наростанням революційних настроїв і революційними подіями в Росії і Німеччині в другій половині 1910-х рр .: більшість віршованих "наказів" було створено в 1916-1918 рр . У мистецьких колах обох країн в цей час широке поширення набувають ідеї "Революції Духу": авангардисти вважають, що в їх мистецтві "соціальна" революція набуває логічного продовження і завершення.

Man gab dir Brot Geld Arbeit und Erlaubnis -
Ich gebe dir dein Herz! [1]

[список цитованих віршів см. в кінці статті]

- писав Карл Оттен (Otten) у вірші "Arbeiter!".

"Лютнева революція знищила рабство політичне ... Бомбу соціальної революції кинув під капітал жовтень <...> Ми пролетарі мистецтва - кличемо пролетарів фабрик і земель до третьої безкровною, але жорстокої революції, революції духу", - писали в 1918 році Д. Бурлюк, В. Каменський і В. Маяковський 3 .

Оскільки художній акт розглядається в одному ряду з соціальною революцією, а твір мистецтва аналогічно суспільному вчинкові, можливим стає пряме перенесення жанру, найбільш часто використовуваного в сучасній авангардистам революційної дійсності - наказу, декрету - в сферу мистецтва: життя потребує впорядкування, і завдання впорядкування поряд з політиками беруть на себе художники. Показово, що багато авангардисти у цей час активно займаються адміністративної і політичної роботою - від членства в робітничо-солдатських радах (як, наприклад, В. Каменський, пов'язаний з футуристами К. Малевич, а також Еріх Мюзам і інші) до управління всій художній і навіть політичним життям країни (відділ з Наркомосвіти в Росії, де, зокрема, працювали В. Каменський, В. Маяковський, В. Хлєбніков і В. Кандинський - один з лідерів експресіонізму, і, наприклад, Баварська Радянська республіка, яку протягом недовгого часу в озглавлял Ернст Толлер).

З іншого боку, існував, очевидно, і значний шар читачів, готових бачити в нових художників організаторів світу, наділених правом видавати "накази" і "декрети". Про це може свідчити організація в січні 1919 року в Петрограді групи "комфутов" - "комуністів-футуристів", які вимагали пересозданія всіх "Форм побуту, моралі, філософії та мистецтва" 4 . "Комуністи-футуристи" - це не тільки художники і поети, а й їх (По) читачі 5 .

У Німеччині уявлення про провідну роль митців у справі створення нового світу об'єднували т. Н. "Лівих експресіоністів", що групувалися навколо журналу "Die Aktion".

Der Dichter träumt nicht mehr in blauen Buchten <...>
Sein Haupt erhebt sich, Völker zu begleiten.
Er wird den großen Bund der Staaten gründen.
Das Recht des Menschentums. Die Republik [2] -

писав Вальтер Хазенклевер (Hasenclever) у вірші "Der politische Dichter" (опубл. 1917). Показово, що в текстах експресіоністів автор-герой нерідко постає в образі пророка чи "вождя".

Подібні погляди можна виявити і в статтях таких відомих і популярних в Німеччині того часу мислителів, громадських діячів, як Густав Ландауер (Landauer) і Курт Хіллер (Hiller): "духовна еліта", тобто мислителі, поети і художники, може і повинна очолити боротьбу за нове світовий устрій 6 . "Комуністична робітнича партія Німеччини" (KAPD), члени якої вірили в можливість здійснення цих ідей в результаті перевороту, вчиненого групою художників і вчених, деякий час користувалася значним впливом серед робітників 7 .

Таким чином, читацька аудиторія була готова до сприйняття авангардистських віршів- "наказів". "Наказ" як жанрове позначення можна охарактеризувати за низкою ознак. У тому чи іншому конкретному "наказі" деякі з названих ознак можуть бути відсутні, але в цілому, можна вважати, відмічені особливості дозволяють говорити про жанровому єдності.

Тема віршованого наказу - зміна світу, яке має відбутися. Ця зміна мислиться насамперед у духовному плані: поети оспівують "Революцію Духа вселенську" [3]:

Das himmlische Licht ist nah. <...>
Sagt ... daß aus Ihrem Mund der himmlische Brand lächelnd quillt! [4]

На барикади! -
барикади сердець і душ. [5]

При цьому нерідко підкреслюється "земної" характер цього перетворення:

Давайте Рай на землі майструвати [6. Курсив мій. - Н. С.]

Und Sie bauen das neue irdische Land [4]

Протиріччя тут немає: "земне" і "небесне", "духовне" - лише різні грані "людського". "Мірою світу" є людина, люди, а не якісь абстрактні, самодостатні цінності, далекі від світу людей: на противагу біблійному "Єрусалиму небесного" - небесного царства Бога авангардисти проголошують земне царство людського духу.

За словами Х.Хайсенбюттеля, в творах експресіоністів "Трансцендентність віри в Бога замінюється самим мовою" 8 . У такому контексті виключно важливого значення набуває слово, текст, мова - носій духу. Преображення світу відбувається завдяки впливу людського Слова, вимовленого або написаного:

Люди! Над нашим вікном
У завтрашній день
Повісимо килим кумачеві,
Де були б імена Платона і Пугачова 9 . [7]

Da tauen die peitschenden Gestürme machtlos hin vor unserem
glaubensvollen Wort. [8]

Таким преображающим Словом є, безсумнівно, і сам віршований "наказ". Показовими назви: "Наказ по армії мистецтва" (В. Маяковський), "Декрет Про забірної літературі - Про розпису вулиць - Про балконах з музикою - Про карнавалах мистецтв" (В. Каменський), "Mensch steh auf!" (І. Р . Бехер, Becher), "An die Dichter" (Е. Толлер, Toller) і т. д.

"Футуризм не тільки очікував від слова агітаційного ефекту, а й повертав йому магічну функцію". Це твердження І. П. Смирнова 10 вірно і щодо лівого експресіонізму.

Strahlhauch der Liebe jed Gewehr einschmilzt. <...>
Fortflügeln die Granaten. Selige Schwäne.
Umarmte ziehen, von Gesängen ewigen Friedens tönend, weit in der Runde auf! [9]

Ці слова були написані в 1916 році, в розпал першої світової війни. Бажане (належне) представлено тут вже доконаним: віршований текст функціонує аналогічно архаїчному обряду чи заклинання.

У зв'язку з цим слід зазначити ще одну особливість "наказу": агітаційний / "магічне" вплив посилюють лексичні повтори і паралельні синтаксичні конструкції. Повтор ключових слів або словосполучень надає їм характер гасла, що зближує "наказ" з "політичної поезією": "Гасло грає роль семантичного ядра вірші, ключа до його символіці, метафорики і т. Д." (М. Поляков) 11 :

Brich auf ins Licht! <...>
Brich auf ins Licht!
O Mensch, ins Licht! [10]

Mensch Mensch Mensch steh auf steh auf !!! [8]

Треба всенародне вольнокрилье
піднести! Піднести! Піднести! [11]

Оскільки мова в "наказі" йде про належне, модальність такого вірша, як правило, ірреальна; переважає спонукальне нахил (трапляються й інші - бажане, умовне, умовний або майбутній час в дійсного способу і т. д.):

Кидайте вогонь в агонію,
ТКВТ в один канат нерви,
влийте душі в одну симфонію. [11]

Stürzt hin, Militärs! Beugt euern Scheitel.
Stockt, Bergwerke, den mörderischen Tag.
Ihr Fürsten auf Thronen,
Steigt nieder [12]

Wir werden die Welt nicht ruhen lassen [13]

Значне місце в "наказі" займає визначення аудиторії - тих, до кого текст звернений, - чи визначення ситуації, в якій "наказ" "видається". Як правило, цьому присвячена перша половина вірші, в другій формулюються власне положення "наказу".

Передбачувані виконавці авангардистського "наказу" - або художники, які повинні керувати великим перетворенням світу:

Anklag ich Euch, Ihr Dichter <...>
Sprecht Euch Urteil!
Menschkünder Ihr! <...>
So sprecht doch! Sprecht! [14. Виділено автором] -

або безпосередньо все людство, "народи" [9], які і виконують завдання створення земного царства духу:

Рушимо, дружні, до пісень!
Всі за свободою - вперед!
Станом землею - воскреснемо,
Кожен потім оживе! [15]

Як правило (але не завжди), адресат "наказу" названий на вірші неодноразово і більш-менш докладно охарактеризовано (див., Наприклад, [1], [3], [4], [17] та ін.).

У будь-якому випадку автор звертається безпосередньо до читачів; прямі звернення - одне з характерних рис "наказу":

Arbeiter! Dich an Rad, Drehbank, Hammer, Beil, Pflug geschmiedeten
Lichtlosen Prometeus rufe ich auf!
Dich mit der rauhen Stimme, dem groben Maul.
Dich Mensch voll Schweiß, Wunden, Ruß und Schmutz [1]

Попалили день-другий з рушниць
і думаємо -
Старому ніс утрём. <...>
Піджак змінити зовні -
мало, товариші!
Вивертати нутром! [16]

Фігура ж самого автора-героя, навпаки, ніколи не проявляється чітко, не набуває індивідуальних рис: особистість "наказує" принципово не важлива, важлива ідея, в ім'я якої "наказ" видається - майбутнє перетворення світу, Революція Духа.

Автор-герой виступає в узагальненому образі "вождя", пророка або поета. Особливого розгляду заслуговує варіант "поета". І в футуризм, і в експресіонізм існувало протиставлення "справжніх" і "недійсності" поетів, "справжньої" і "неподлинной" поезії, що пов'язано з підкресленим антитрадиционализмом цих літературних груп: мистецтво футуристів / експресіоністів - справжнє, мистецтво їх супротивників - помилкове. При цьому лексично протиставлення могло не маркуватися: для одних і для інших використовувалося одне поняття "поет", "мистецтво" і т. П., Але в різному інтонаційному оточенні, наприклад:

плюньте
і на рими, <...>
і на інші мелехлюндіі
з арсеналів мистецтв. <...>
Дайте нове мистецтво - <...>
щоб витягти республіку з бруду. [17. Курсив мій. - Н. С.]

... Ihr Dichter <...>
Verbuhlt in Worte, Worte, Worte!
Ihr weisend nickt mit Greisenköpfen [14. Курсив мій. - Н. С.]

"Нове" мистецтво, на відміну від "старого", не відокремлене від дійсності, а, навпаки, прагне до активного контакту з нею, в межі - до повного злиття з життям: коли Революція Духа переможе, мистецтво і життя стануть нероздільні 12 .

Слід підкреслити, що авторські образи "вождя", поета, пророка - не "літературні маски". Так, В. Хлєбніков, за словами В. П. Григор'єва, «Не стилізував образ свого" ліро-епічного я "під пророка, а почувався їм," ротом людства " 13 ; Н. Л. Степанов називає самого У. Кам'янського "Головним і єдиним героєм його віршів" 14 . Пауль Раабе (Raabe) вважає однією з особливостей "літературного канону" експресіонізму те, що його автори були "ораторами" (Wortführer) і "літераторами-політиками" ( "Literaturpolitiker") 15 . Традиційна для літератури "Внеположность" автора своєму творінню 16 для поета-авангардиста неможлива: авангардисти "Диктують зовнішньому світу довговічніший ритм з схвильованого духу" 17 , Своїми творами, як і в своєму житті, вони прагнуть зробити велику "Революцію Духа" 18 . "Ми були твердо впевнені, - згадував І. Р. Бехер, - в своєму покликанні за допомогою віршів і маніфестів звернути людей, змінити світ і закінчити війни" 19 .

В "революційному" авангардизму, так само, як і в авангардизму першої половини 1910-х років, "художник" і "суспільство" складають коррелирующую пару, завжди співвіднесені один з одним (зрозуміло, в рамках авангардистського свідомості), а напруга, що виникає між цими двома полюсами, утворює поле, на якому формується авангардистський текст. В "наказі" це напруга виражено найбільш явно і прагне до вирішення - до злиття двох полюсів. У прийдешньому світі авангардистів, до створення якого закликає "наказ", "художник" і "суспільство" більше не розведені по різних полюсах - вони являють собою одне ціле.

Заклик до об'єднання класу, народу або всього людства становить основу "наказу"; це безпосереднє звернення об'єднує також автора і читача в рамках одного тексту, зрівнює, роблячи їх героями одного вірші. Виникає колективістський ідеал єдиного жизнестроительного устремління:

Давайте засукаємо рукава
Так зачнём Світове Будівництво:
Гей Дзвени Єдина Голова
У Єдиного Шара - Уряду [6]

Herbei ihr alle, die der Seele dienen,
Aus tönendem Haupt der Kunst ...
Im Werk die arme Welt vollkommener baun <...>
Und die voll Sorgen in den Kohlengruften, <...>
Arbeiten nackt in Armut, Gift und Dampf -
Zu andrem Kampf! [18. Курсив авторський]

Таким чином, в авангардистському "наказі" порушуються кордону між реальним світом і текстом (вірш стає соціальною дією, мистецтво і життя прагнуть до злиття), між автором і текстом, між автором і читачем. Семиотическая структура "наказу" унікальна: герої вірші, автор і читач, є, якщо скористатися словами Єжи Фаріно, "І повідомлення і канал зв'язку одночасно, і інформаці [ю] і мова" 20 .

Стан суспільства, при якому мистецтво бере на себе всі функції культури - тобто організовує, робить осмисленим і направляє життя - можливо тільки в умовах революційних потрясінь 21 . Зниження революційного збудження ставить перед мистецтвом інші завдання; в середині 20-х років "наказ" не міг би бути зрозумілий і не міг бути написаний. У другій половині 1920-х - 1930-х роках "наказ" вироджується в політичну пропаганду (пор. Перехідне в цьому сенсі вірш Р. Леонхард (Leonhard) "Nur du, Proletarier!", Опубліковане в 1921 році [19], і " на ланцюг! "В. Маяковського, опубліковане в 1923 р [20]); авангардні традиції можна простежити в поезії "соцреалізму" і в мистецтві фашистської Німеччини. Головне, що відрізняє пропагандистську поезію від "революційного" авангарду - то, що завдання, які ставить перед собою політичне мистецтво, мистецтву внеположни, це завдання держави або партії 22 : Мистецтво розумілося як функція ідеології. Авангард же в своєму прагненні до зближення з життям головну цінність думав в мистецтві: "Не життя є мистецтво. Але мистецтво є життя " 23 .

Список процитованих віршів

Otten K. Arbeiter! // Menschheitsdämmerung: Ein Dokument des Expressionismus. Berlin: Rowohlt, 1999. S. 227-230.
Hasenclever W. Der politische Dichter // Menschheitsdämmerung. S. 213-216.
Каменський В. Декрет Про забірної літературі - Про розпису вулиць - Про балконах з музикою - Про карнавалах мистецтв // Каменський В. Вірші та поеми / Вступ. ст., підготує. тексту і прим. Н. Л. Степанова. М .; Л .: Радянський письменник, 1966. С. 111-112.
Rubiner L. Die Ankunft // Menschheitsdämmerung. S. 301-305.
Маяковський В. Наказ по армії мистецтва // Маяковський В. В. Повне зібрання творів: У 13-ти т. Т. 2: 1917 - 1921. М .: Державне видавництво художньої літератури, 1957. С. 14-15.
Каменський В. Весна народна // Каменський В. Танго з коровами. Степан Разін. Звучаль веснеянкі. Шлях ентузіаста. М .: Книга, 1990. С. [306].
Хлєбніков В. Люди! Над нашим вікном ... // Хлєбніков В. Твори. М .: Радянський письменник, 1986. С. 132.
Becher JR Mensch stehe auf! // Menschheitsdämmerung. S. 253-258.
Becher JR An die Völker III // Gedichte des Expressionismus / Hrsg. von D. Bode. Stuttgart: Ph. Reclam jun., 1996. S. 96-97.
Heynicke K. Aufbruch // Menschheitsdämmerung. S. 224.
Каменський В. Поема революції духу // Anfänge des russischen Futurismus / Hrsg. von D. Tschižewskij. Wiesbaden: Otto Harassowitz, 1963. S. 78-80.
Hasenclever W. Jaurès 'Auferstehung // Menschheitsdämmerung. S. 246-247.
Leonhard R. Der seraphische Marsch // Menschheitsdämmerung. S. 250-251.
Toller E. An die Dichter // Gedichte des Expressionismus. S. 108.
Хлєбніков В. Про свободу // Хлєбніков В. Твори. С. 112.
Маяковський В. Радіти рано // Маяковський В. В. Повне зібрання творів: У 13-ти т. Т. 2: 1917 - 1921. М .: Державне видавництво художньої літератури, 1957. С. 16-17.
Маяковський В. Наказ № 2 армії мистецтв // Маяковський В. В. Повне зібрання творів: У 13-ти т. Т. 2. С. 86-87.
Wolfenstein A. Der gute Kampf // Menschheitsdämmerung. S. 259-262.
Leonhard R. Nur du, Proletarier! // Berlin: Stimmen einer Stadt: 99 Autoren - 100 Jahre an der Spree. B .: BV der Morgen, [o. J.]. S. 132.
Маяковський В. На ланцюг! // Маяковський В. В. Повне зібрання творів: У 13-ти т. Т. 4: 1922 - лютий 1923. М .: Державне видавництво художньої літератури, 1957. С. 53-55.