Обмін землі на дах

Проблема міжнаціональних зіткнень в Дагестані криється в бажанні його глави знайти політичне заступництво у сусідів

Ленінаул. Фото: kavpolit.com

Орхан Джемаль журналіст

У Дагестані знову розпалюються міжнаціональні територіальні суперечки: в Казбеківському районі сталися зіткнення між аварцами і чеченцями

Все почалося, здавалося б, з дрібниці - з побутової бійки в селі Ленінаул. Спочатку односельці (з одного боку аварец, з іншого чеченець) не поділили дорогу і посварилися, потім помирилися, потім знову посварилися і побилися. Бійка один на один переросла в масову. Ленінаульскіе чеченці запросили підтримку в Чечні, а ленінальскіе аварці - в Хасав'юрті.

У підсумку до ситуації були залучені відомий як «Лорд» спікер парламенту Чечні Магомед Даудов з чеченського боку, а з аварською міністр енергетики і транспорту Дагестану СайгітпашаУмаханов.

За повідомленнями ЗМІ, кортеж «Лорда» був заблокований і закиданий камінням, а його охороні довелося стріляти в повітря.

Останнє можна вважати і деяким перебільшенням. Все, що ми знаємо про Магомеда Даудова, каже, що якби його й справді закидали камінням, то пострілами в повітря справу б не обійшлося, а жертв, які виникли б у результаті відображення «каменепаду», просто оформили б як ліквідованих членів бандпідпілля.

Магомед Даудов «Лорд». Фото: grozny-inform.ru

Ситуація лише на перший погляд схожа на далеко зайшов побутовий конфлікт. Політична міна була закладена більше 25 років тому, коли виник закон «Про реабілітацію репресованих народів». Тоді це сприймалося як свого роду покаяння за сталінську політику, коли цілі народи просто виселялися з традиційних місць і відправлялися до Сибіру, ​​в Казахстан, в Середню Азію. У числі репресованих націй були і чеченці.

У числі іншого закон передбачав і територіальну реабілітацію, тобто відновлення національно-адміністративних районів, відібраних у «поганих» етносів і відданих «хорошим».

Ця частина закону так і не була реалізована, але через неї вже на початку 90-х років минулого століття було пролито багато крові. Найгучніша наслідок «територіальної реабілітації» - осетино-інгушська різанина в Приміському районі трапилася в 1992 році.

Тоді ж піднімалося питання і про відновлення Ауховского району, який слідом за депортацією чеченців в 1944 році був ліквідований, частково його території передали Казбеківському району і туди з високогір'я переселяли аварцев, а частково на землях чеченців-ауховцев сформували Новолакський район, заповнений лакська переселенцями.

Етична сторона питання, здавалося б, не викликала сумнівів: несправедливо відібране треба повернути, але що робити з «понаехавшими» лакців і аварцами? Вони-то в чому винні? Більшість з них на той час були навіть не переселенцями - вони народилися і виросли на нових місцях і, строго кажучи, були такими ж жертвами сталінського режиму, як і чеченці. Їх теж просто переселили.

У 90-ті роки минулого століття вдалося уникнути сценарію, аналогічного приміських районах, - не в останню чергу завдяки політичному курсу, що проводиться братами Хачілаева, які в ту пору вважалися лідерами Лакська національного руху і багато зробили для запобігання міжнаціональних сутичок.

За минулі роки гострота проблеми спала, і тепер виникає питання - в чому причина нового спалаху?

Якщо 25 років тому проблему породило благодушність демократів першої хвилі, які бажали виправити учинені «батьком народів» і його найближчим оточенням несправедливості, то на цей раз проблема криється аж ніяк не в благодушності, а у відвертій слабкості і дефіциті політичного і адміністративного впливу у нинішнього керівництва Дагестану.

Очолив республіку Рамазан Абдулатипов, можна сказати, виринув з небуття: він уже давно покинув велику політику і за традицією був відправлений на почесну передпенсійного синекуру - дипломатично-викладацьку роботу.

Володимир Путін і Рамазан Абдулатипов. Фото: skfo.ru

Однак кадрові перестановки в Кремлі спричинили за собою зміни і в Дагестані. Еліту «сурковская» розливу захотіли поміняти на розлив «володінскій». У ситуації гострого кадрового голоду В'ячеслав Володін, який курирував в той момент внутрішню політику, згадав про старого знайомого Абдулатіпова.

Новий начальник Дагестану гостро потребував союзників і покровителів, і їх пошуки привели його в обійми сусіда і тезки - президента Чечні Рамзана Кадирова. Чим всемогутній Кадиров міг бути корисний Абдулатіпова, вознісся на дагестанський Олімп за відсутністю кращих варіантів, більш-менш зрозуміло. А ось навіщо Абдулатипов Кадирову - цю проблему чолі Дагестану треба було вирішити.

Рамазан Абдулатипов і Рамзан Кадиров. Фото: «Російська газета»

Вирішував він її по-різному, в тому числі пообіцявши грізному і всевладної сусідові відновити-таки чеченський район в Дагестані.

Злі язики стверджують, що завзяття глави Дагестану в цьому напрямку підігрівається не лише бажанням знайти заступництво Рамзана Кадирова - воно підігріта ще і матеріально. Але відзначимо, що доказів цьому немає, так що це не більше ніж чутки.

Ось так просто і по дуже зрозумілим (хоч і дрібним) резонам, керівництво Дагестану настав на граблі, хоча ще 25 років тому стало ясно, що наступати на них категорично не можна навіть по високоморальною міркувань.

На сьогоднішній день запобігливість перед Кадировим вже призвело до підозрілості, настороженості і ворожості між чеченцями з одного боку і лакців і аварцами з іншого. У цій ситуації будь-яка бійка, будь побутовий конфлікт здатний перерости в політичну проблему.

Спроби дагестанського керівництва викручуватися і викручуватися лише посилюють проблему. Абдулатіпова вже довелося обіцяти, що в відтворений Ауховскій район не увійдуть Ленінаул і Калініаул - села з великою аварською складової, що відносяться на даний момент до Казбеківському, а не до Новолакське району.

А попереду маячить чергове наслідок цих політичних маневрів: лакці аж ніяк не рвуться переселятися на прикаспійські солончаки, непридатні для сільського господарства, а кумики, які інфікують ці території на даний момент, не в захваті від перспективи потіснитися і стиснутися.

Всі розуміють, що єдина причина «абдулатіповского» переселення народів - це виключно його особиста політична слабкість. А це не та причина, заради якої треба йти на жертви.

3 Роздрукувати