Пакт Молотова - Ріббентропа: Як Сталін і Гітлер наблизили війну

Сталін задоволений - скоро загинуть мільйони

23 серпня 1939 року Друга світова війна стала невідворотною - СРСР і Третій Рейх офіційно стали союзниками, кожен переслідує свої цілі і жонглюючи життями багатьох мільйонів людей.

Мало хто знає про те, що в Європі починаючи з 2009 року відзначається день пам'яті жертв сталінізму і нацизму. Дата 23 серпня обрана не випадково, оскільки саме в цей день 80 років тому СРСР і Німеччина вступили в ганебний і недовговічний союз, скріплений пактом Молотова - Ріббентропа. Ця сторінка світової історії в наших краях освітлена краще, ніж придушення Празької весни - як-не-як, на майбутнє України цей договір вплинув істотно. Але, на жаль, все ж неповно.

Майже ніхто зараз не згадує про те, що для Третього Рейху це був не більше ніж останній необхідний реверанс перед офіційним початком війни, яка незабаром переросте в Другу світову. План нападу на Польщу був готовий чи не з весни, відразу після того, як нацисти з союзниками розполовинила Чехословаччину. Але Гітлер довго вагався, чиєю ж підтримкою заручитися в настільки невдячній справі. Антикомінтернівського пакту з Японією було укладено ще в 1936-му, але розраховувати на японців ще й у Східній Європі не було сенсу - спасибі хоч, що на Далекому Сході задають Радам перцю, не даючи повноцінно сконцентрувати увагу на інших напрямках.

Німеччина практично одночасно вела переговори з двома сторонами. Великобританію і Францію обробляли як невдалих гарантів суверенітету Чехії. Цей варіант взагалі здавався безпрограшним: погодяться виступити єдиним фронтом - добре, відмовляться і підтримають Польщу - не страшно, німецької військової могутності вистачить на всіх трьох. СРСР же бачився куди небезпечнішим потенційним союзником для поляків. І не в останню чергу через те, що самі німці (правда, переважно за часів Веймарської республіки) над нарощуванням радянської військової могутності попрацювали на славу. Тут вже комуністи, які не комуністи - не важливо, «дружити» доведеться тоталітарними режимами.

Вірні друзі (с)

Для Радянського Союзу ця угода була неймовірно вигідною, але не у відносно віддаленій перспективі, а тут і зараз. Сталіну дуже хотілося знову дістати під контроль над балтійськими республіками, які ще при Леніні спритно юркнула у вільний політ. Якщо не над усіма, то хоча б над Естонією і Латвією. Показово, що до останнього йшли суперечки про включення в сферу інтересів двох латвійських портових міст, Лієпаї і Вентспілса. Кордон цієї самої сфери в результаті пройшла по північному кордону Литви. А з латишами і естонцями обійшлися вкрай віроломно: в червні підписали міждержавні договори, в яких гарантувалася захист в разі нападу СРСР, а вже в серпні «здали як склотару».

Важливою умовою для знаходження компромісу була і доля Бессарабії. Сталін давно вже хотів розширення країни на південний захід, Гітлер, в свою чергу, думав над тим, щоб надійніше тримати під контролем існувала тоді ще у вигляді королівства Румунію. Це через пару років румуни як союзники нацистів займуть Одесу і приймуть аж ніяк не символічну участь в окупації інших областей УРСР, а на той момент перетворився на диктатора Кароль II більше схилявся до британської, ніж до німецької підтримки. Так що компромісним рішенням було вбито як мінімум двох зайців.

Але союзу як такого, не дивлячись на взаємні запевнення і документальні підтвердження, не вийшло. Подібні унії тримаються насамперед на довірі, а тут два диктатора тільки те й робили, що намагалися один одного перехитрити. Сталін «запізнився» з введенням військ до Польщі на пару тижнів, спостерігаючи за тим, як німці виконують основну роботу по зачистці та захопленню. Гітлер же спочатку не розглядав можливість ненападу на СРСР і стрімко позбувався останнього держави-буфера, але «союзникам» з Москви при цьому вдавалося замилювати очі без малого два роки. Це навіть дружбою з розрахунку не назвеш.

Сучасні носії ідеології російського світу регулярно закликати любити і поважати вусатого тирана. По-перше, він нібито відстрочив початок війни, званої ними «Великої вітчизняної», по-друге, саме завдяки діяльності Сталіна територія сучасної України істотно збільшилася з західного і південно-західного напрямків. Гаразд, про західних областях дискутувати можна нескінченно, але байка про відстрочку нападу з радянської ініціативи - чистісінька брехня. Вже швидше Третій Рейх вичавлював всю вигоду з ситуативної співпраці з СРСР, а як закінчив, так відразу і завдав рішучого удару. Ці ж глашатаї, до слова, і про «тактичному відступі Червоної Армії до Сталінграда» люблять розповідати.

Можна нескінченно викладати, як згодом розкладу «пульки на двох» постраждали десятки мільйонів людей в Європі і не тільки. Але головний висновок напрошується практично відразу: тоталітаризм сам по собі - велике зло незалежно від декорацій, середньої зарплати і мови, на якому оспівується черговий диктатор. А європейські держави в більшості критичних ситуацій готові лише висловлювати стурбованість і гарантувати суверенітет. Так було в середині двадцятого століття, так є на початку двадцять першого.

Чи буде так надалі? Все залежить від того, наскільки ефективно світ буде боротися з путінською Росією.

Віталій Могилевський, Без Табу

Матеріал вперше опублікований на Без Табу 23.08.2018