Покінчити з браконьєрством в Азербайджані
На сторінках журналу «Полювання й мисливське господарство» широко пропагується турбота про диких тварин, друкуються матеріали, що закликають мисливців до боротьби з браконьєрством.
І нам, старим мисливцям, стає образливим, що такі хороші починання не знаходять підтримки в Азербайджані, де кількість водоплавної дичини - гусей, казарок, качок - за останні роки катастрофічно зменшилася. Тут дичину знищується під час зимівлі в величезних кількостях і всякими забороненими способами. Треба прямо сказати, що водоплавна дичина виганяється у нас із зимівель і більшість її йде далі на південь.
Управлінню мисливського господарства і заповідників при Раді Міністрів Азербайджанської РСР слід звернути увагу, головним чином, на боротьбу з браконьєрством. Воно повинно вести свою роботу, спираючись на актив мисливців. На жаль, до теперішнього часу ніхто цей актив не використовує і ніхто не мобілізує його на ті чи інші важливі заходи в мисливському справі.
Величезна маса людей в Азербайджані полює без мисливських квитків і без сплати державного мита. Одного разу в лютому 1956 року через погану погоду нам довелося заночувати на кочівлі в районі Кармезікенда в компанії великої групи місцевих мисливців.
У бесідах з мисливцями ми встановили, що тільки один з них мав мисливський квиток і то
старого зразка з несплаченими внесками. Решта з присутніх лише висловлювали здивування з приводу того, що для полювання потрібно мисливський квиток. Вони намагалися нас переконати, що мисливські квитки потрібні лише для міських мисливців, а не для місцевих: вони вдома, їм не треба.
Один мисливець з тієї ж групи, смакуючи, хвалився, як він з товаришами вбиває в квітні багато качок-свищів, коли вони групуються в більші зграї для відльоту на Північ.
На нашу заяву, що це браконьєрство і має каратися, так як термін полювання закінчується 1 березня, він посміхаючись заявив: «Те для вас, міських, а нас тут ніхто не бачить».
А кому невідомо, яке величезне кількість яєць качок, чайок і іншої дичини збирається браконьєрами навесні.
У січні минулого року ми були свідками хижацького винищення лиски на озері Кара-Су. Група місцевих мисливців з селища Гаджиево підпалювала очерет, а вискакували з палаючих кущів перелякані лиски знаходили смерть від рушничних пострілів браконьєрів.
Здобуваючи таким хижацьким способом дичину до 100 штук на добу, мисливці обробляють і вивозять її на ринок в місто Баку і там на очах у працівників Управління у справах полювання відкривають жваву торгівлю.
Ми вважаємо значним недоліком в роботі Управління у справах полювання - це невикористання друку в боротьбі з браконьєрством. Чи не помилимося, якщо скажемо, що з рядовими мисливцями в Азербайджані не ведеться ніякої роботи. Працівники Управління у справах полювання рідко бувають в місцях полювання, не випадково злі язики кажуть, що вони виїжджають лише в заповідники для «відстрілу дичини в наукових цілях».
На наше переконання, при справжньою безкарною діяльності браконьєрів в Азербайджані, працівникам Управління у справах полювання чи поодинці вдасться здійснити ефективні заходи по припиненню браконьєрства. Необхідна дієва допомога міліції, прокуратури та народних судів.
Велику роль в боротьбі з браконьєрством і в збереженні мисливської фауни повинні зіграти сільські Ради.
Нас радують рішучі заходи, прийняті виконкомом Ашхабадського обласної Ради депутатів трудящих за статтею «Привільно живеться браконьєрам в Красноводську», надрукованій в журналі «Полювання й мисливське господарство» № 4,1956 р
Ми сподіваємося, що і в Азербайджані браконьєрства буде завдано рішучого удару.
Л. А. Корсунський полковник запасу, В. П. Мартем'янов підполковник запасу, В. С. Пригунов Полковник запасу, підполковник запасу, 3. 3. Лошманов підполковник запасу, м.Баку. «Полювання й мисливське господарство» №1, 1957.