Польща стала союзницею Гітлера за рік до пакту Молотова - Ріббентропа

Фотографію, де польський маршал Едвард Ридз-Смігли і німецький аташе генерал-майор Богіслав фон Штудніц з посмішками на обличчі потискують один одному руки, можна сплутати з іншою фотографією, де гітлерівцям тиснуть руки радянські військові.

Ще більш відома і 9 травня активно тиражувалася в соцмережах фотографія, де міністр закордонних справ і голова Раднаркому В'ячеслав Молотов вітає німецьких колег в Берліні, куди він приїхав підписувати договір про ненапад. Причина поїздки Молотова - відмова Парижа і Лондона від антинімецьких союзу з Москвою і небачені темпи переділу Гітлером карти Європи.

Тим часом фотографія Молотова з гітлерівцями тепер вважається доказом диявольською суті СРСР, а фотографія верховного головнокомандувача польської армії з його німецькими друзями на параді «Дня незалежності» в Варшаві 11 листопада 1938 року аналогічних висновків щодо Польщі за собою не тягне.

Польський парад був присвячений захопленню Польщею чехословацької території Тешинська Селезія в жовтні 1938 року. Захоплення став можливий завдяки нацистської Німеччини, яка при схваленні Англії та Франції поставила за мету розчленувати і окупувати Чехію, а «звільнену» таким шляхом Словаччину перетворити на свого союзника. Тоді урвати собі шматок чеських земель поляки вважали себе чимось на зразок союзників Гітлера, але недовго.

До моменту проведення параду в Третьому рейху вже почалися єврейські погроми і відбулася сумнозвісна «кришталева ніч», але в Варшаві вважали, що ця історія поляків не торкнеться. Згодом виявилося, що один з найстрашніших нацистських концтаборів - Освенцім був відкритий саме в Польщі.

Вчепилися в Тешинську Сілезію поляки в 1938 році так міцно, що пообіцяли оголосити війну СРСР, якщо Червона армія посміє відправитися на допомогу Чехословаччині. Ніяких причин відстоювати інтереси країни-агресора у радянського уряду в 1939 році, коли було укладено пакт Молотова - Ріббентропа, не було.

1

Голова РНК СРСР В'ячеслав Михайлович Молотов з рейхсфюрером СС Гіммлером. Німеччина. Берлін, 1939 рік

Звучать сьогодні розмови про те, що СРСР був другим головним винуватцем розв'язування Другої світової війни, а Сталін - це просто «червоний Гітлер», зовсім не оригінальні. В англійській і французькій пресі напруження антирадянщини піднявся до захмарних висот ще в кінці 1930-х років, особливо коли став очевидний провал політичних переговорів СРСР про створення системи колективної безпеки в Європі з Англією і Францією і, як результат, вимушене зближення Москви з Берліном.

Так, лондонська газета Daily Worker від 29 листопада 1939 року в статті «Вони хочуть іншого війни» називала радянську зовнішню політику «такий же аморальною, такий же вбивчою, такий же антисоціальної, як і зовнішня політика гітлерівської Німеччини». Що стосується поляків, то і вони не скупилися на чорну фарбу на адресу російського народу і Радянського Союзу.

У польському журналі «Скарб Родзін» № 6 за 1926 рік був опублікований розповідь С. Маланевского «Велика битва народів», присвячений боротьбі інтервентів проти Радянської Республіки в 1919 році. У цьому оповіданні червоноармійці зображувалися дикунами, російські іменувалися «москалями» «нижчої раси» і тому подібними образливими назвами. У номері «Скарб Родзін» № 8 за 1926 року в вірші «Ксьондз Скорупко», присвяченому польському національному героєві радянсько-польської війни 1919-1921 років Ігнатію Скорупко, Червона Армія була названа дикою ордою. У номері «Скарб Родзін» № 1 за 1940 рік стверджувалося, що вже один шепіт молитви «Отче наш» виводив Сталіна з рівноваги.

Ці та багато інших «знахідки» антирадянської пропаганди практично в незмінному вигляді можна сьогодні в достатку зустріти в соціальних мережах. Чим далі розходяться погляди російських і західних політиків на ситуацію в світі, тим частіше здувають пил з архівної європейської преси.