Про «російських» ЗМІ замовте слово // Jewish.Ru - Глобальний єврейський онлайн центр

На цьому тижні я не зміг проігнорувати іскрометний пост Антона Носика про російських ЗМІ в Ізраїлі. Особливо цікаві можуть пройти по посиланню і ознайомитися як зі змістом поста, так і власне до статті, що викликала роздратування Антона. Для інших же спробую підсумувати: Антон у властивій йому манері обклав всіх і вся. Мовляв, рівень російськомовних ЗМІ в Ізраїлі нижче плінтуса, працюють там, за рідкісним винятком, невдахи, та й взагалі пресі російською мовою в Ізраїлі залишилися лічені дні. Я не міг обійти цю тему стороною і зараз збираюся розкласти все по поличках. Навіть і не намагаюся бути об'єктивним: ізраїльська російськомовна преса протягом багатьох років була не тільки областю моєї діяльності, а й фактично моїм життям. Тому все викладене нижче стосується безпосередньо мене теж. Зліт російських ЗМІ, припав на 1996 рік.В Ізраїлі вперше з'явилися російськомовні депутати парламенту і міністри, а з їх приходом як гриби після дощу почали рости російські прес-служби і PR-агентства.Оформився так званий «російський сектор».Ізраїльтяни відчули: за російськими сила.

Неодноразово чув твердження, що якісної і професійної російськомовної преси поза Росією існувати просто не може. Але досвід Ізраїлю доводить якраз протилежне. Два приклади цього: газета «Вести», що випускалася командою Едуарда Кузнєцова, і ізраїльська новинна редакція каналу RTVi аж до її ліквідації. Обидва засоби масової інформації відповідали високим професійним стандартам і користувалися надзвичайною популярністю і визнанням у російськомовній ізраїльській аудиторії. «Вести» були газетою, яку купували далеко не заради програми російського телебачення. Це була газета, яку не соромно було взяти в руки. Зліт «Вістей», як і всіх російських ЗМІ, припав на 1996 рік. В Ізраїлі вперше з'явилися російськомовні депутати парламенту і міністри, а з їх приходом як гриби після дощу почали рости російські прес-служби і PR-агентства. Оформився так званий «російський сектор». Ізраїльтяни відчули: за російськими сила. У засоби масової інформації російською мовою потекли рекламні бюджети. Політики, причому далеко не тільки російськомовні, вважали за честь потрапити в ефір радіо река. У «Вістей» і «Новин тижня» були свої парламентські кореспонденти - нечувана розкіш для емігрантської преси. Хто тепер про це пам'ятає? ..

А яка плеяда пройшла через ті ж «Вести»: Михайло Генделем, Аркан Каріва, той же Антон Носик (статті про іпотечні позики йому не забудуть ніколи), Наташа Мозгова та багато-багато інших. Де всі вони тепер? Одних нема, а ті далеко.

Взагалі, російськомовна журналістська тусовка в Ізраїлі завжди поділялась на два табори: «молодики» і «аксакали». Амбітні «молодики» бачили в російськомовній журналістиці лише перехідний етап, трамплін, покликаний підкинути їх до вершин ізраїльської, а то і світової журналістики. Як же молоді та наївні ми були! Після декількох років невдалих стрибків з трампліну народ почав розбігатися хто куди. Хто не хотів міняти професію - поїхав. Решта розбрелися по прес-службам, рекламним агентствам, відділам продажів і т.п. Залишилися лише ті, хто не міг або не хотів нікуди йти. Сьогодні колишнім «молодикам» вже 40. Ну, а «аксакали», стара гвардія - все ще там.

Феномен ізраїльських російськомовних ЗМІ - це 9-й канал. Всі його лають - і дивляться теж практично все. І всі хочуть з'явитися в його ефірі. Російськомовні ізраїльські блогери, це співтовариство великодушних і дивно доброзичливих людей, зненавиділи «Дев'ятку» з перших секунд існування. Але варто комусь із критиків потрапити в ефір каналу, як тут же в блозі викладається ролик з автором на екрані. Новинна служба 9-го каналу довгий час розташовувалася в Наві-Ілан, по сусідству з новинний службою 2-го ізраїльського каналу. Тоді дві ці редакції, за дивним збігом обставин, навіть були частиною однієї структури. Всі, хто працювали в новинної редакції «Дев'ятки», мріяли в один прекрасний день піти працювати до «великого брата». Нікому не довелося здійснити цю мрію. Скляна стеля виявився непробивним. Якщо і є в Ізраїлі «російське» гетто, то воно, перш за все, - в засобах масової інформації. Те, що здавалося колись «молодикам» трампліном у великий світ, на ділі виявилося болотом, вибратися з якого неможливо.

Не знаю, наскільки доречно порівнювати російськомовні ізраїльські ЗМІ з медіа на івриті. Багато років працював і з тими, і з іншими. І там, і там є хороші професіонали. Є хороші журналісти, але хороших ЗМІ - немає. Містечковості і непрофесіоналізму ізраїльським медіа не позичати. Але в ЗМІ на івриті є чіткі правила журналістської етики. Головне з них - надати герою публікації можливість відреагувати на висловлюється критику. А ось у «російських» з журналістською етикою завжди був напряг. «Джинса» і проплачені статті - буденна справа. І ніякої реакції.

Питання на мільйон: чи довго проіснують в Ізраїлі ЗМІ російською мовою? Той факт, що це явище зникне остаточно, вже не викликає ні в кого сумніву, дебати йдуть лише про терміни. Що до російськомовних електронних ЗМІ, то телеканал і державне радіомовлення існують донині завдяки лобіюванню російських депутатів, чиє майбутнє безпосередньо залежить від числа появ в ефірі радіо река і на «Дев'ятці». Поки у політиків зберігається інтерес, будуть і вливання бюджетних коштів, і протекціоністська підтримка з боку законодавства.

Питання на мільйон: чи довго проіснують в Ізраїлі ЗМІ російською мовою?Той факт, що це явище зникне остаточно, вже не викликає ні в кого сумніву, дебати йдуть лише про терміни.

Не раз чув думку, що майбутнє ізраїльської російськомовної журналістики - в Інтернеті. І якщо газетам російською мовою дають зовсім довгий термін, то сайтам пророкують ще 15-20 років. Боюся засумніватися і в цьому оптимістичному прогнозі. Майбутнє значної частини цих фінансово нерентабельних сайтів безпосередньо залежить від благодушності їх господарів. Зникне кон'юнктура - відпаде і необхідність утримувати власну площадку для впливу на громадську думку.

Мені дуже прикро за упокій російської журналістики в Ізраїлі вже сьогодні. Не хочеться сипати сіль на рани тим, кого до цих пір годує російська преса. 20 років тому всі ми відмовлялися вірити в те, що оточуючим нас ізраїльтянам здавалося очевидним: секторальні ЗМІ приречені. Хтось відмовляється вірити в це і зараз. Це їх право. Від щирого серця і без жодного пафосу хочу побажати, щоб мали рацію вони, а не я.