Путін про Леніна. Це Жу-жу-жу неспроста

Зараз, коли основний емоційний накал пристрастей з приводу висловлювання Путіна про Леніна почав сходити нанівець, саме час, щоб спокійно спробувати розібратися в тому, що сказав Президент, наскільки виправдано це висловлювання і, найголовніше, чому або навіщо він це сказав. Нагадаю, що мова йде про фразу Путіна, що Ленін своєю національною політикою розподілу Російської імперії на незалежні союзні республіки з правом самовизначення заклав під будівлю Росії атомну бомбу, рвонув через 70 років.

Взагалі Путін завжди був украй стриманістю щодо нашої спільної історії. Навіть в період нової оскаженілої «десталінізації» 2011-2012 він як би стояв осторонь від інформаційних баталій, не беручи жодну зі сторін. Та й все його висловлювання на цю тему відрізнялися виваженістю і обережністю. Так, була жорстокість, були репресії, але була і велика мета, і великі досягнення.

І тут раптом ні з того, ні з сього з вуст Путіна звучить досить однозначно розуміється фраза, співзвучна з тим, що прозвучало з ООНівській трибуни: «Ви хоч розумієте, що ви натворили»? Звучить на адресу Леніна, якого зараз взагалі не прийнято згадувати всує. Не випадково відразу ж після цього в Мережі з'явилася купа матеріалів і про мавзолей-зіккурат, і про перепоховання вождя світового пролетаріату, і ще купа всього різного. Так і хочеться сказати «торкнув, ось і амбре на всі боки понеслося». І, найцікавіше, такий розвиток ситуації можна було легко передбачити. Але якось вкрай сумнівно, що метою фрази Путіна було саме це.

Що стосується того, прав Путін в своєму висловлюванні чи ні, то відповідь однозначна, хоча і не вичерпний. Так, дійсно, союзне устрій СРСР за національною ознакою стало чи не найважливішою причиною того, що країна розвалилася настільки стрімко. Чи не причиною того, що розвалилася, тому є зовсім інші підстави, але причиною швидкості і легкості цього процесу. І руйнівний потенціал такої конструкції держави був очевидний навіть на момент її створення. Не випадково Сталін, який бачив своїм завданням відновлення імперії, хоча і на інший ідеологічній основі, і який відповідав тоді за національну політику, скільки міг боровся з цією концепцією, відстоюючи ідею національних автономій без широких прав. І поступився Леніну тільки під потужним тиском Вождя і його оточення, яке загрожувало йому серйозним апаратним поразкою.

Але і це не вся правда. Нерозумно вважати самого Леніна вражіння, який навіть у смертного одра тільки й думав, як закласти націоналістичну бомбу під майбутню Росію. Все як завжди простіше і трагичней. Не випадково на союзні республіки була розбита не вся територія колишньої Російської імперії, а тільки там, де ця імперія в процесі своєї експансії увібрала в себе колишні держави, або осколки таких. Кавказькі царства і князівства, Середньоазійські ханства, Білорусь, як осколок Литовського князівства і Україна, як осколок Речі Посполитої. При цьому до останньої додалося чимало площ, чому теж є раціональне пояснення. Занадто спрощено думати, що штучно і активно насаждавшаяся українізація це прояв антиросійської політики. Все ще простіше. Якщо лівобережна Україна давно і міцно асоціювалася з Росією, то правобережна завжди відрізнялася самостійними традиціями і бунтарством, що дісталися у спадок від вічно вируючої польської шляхти. Об'єднання цих настільки різних земель в одне державне простір мало на меті заспокоїти самостійні настрою західної України за рахунок російського населення східної. А саме розподіл країни на національні республіки було вимушеним компромісом з національними елітами для якнайшвидшого припинення громадянської війни. ТО є за великим рахунком стратегія була вимушено принесена в жертву тактиці. Що стабілізувало ситуацію в ті роки, але як і повинно було б статися гукнулося десятиліття по тому. Так що Путін, говорячи про «атомну бомбу» мав цілковиту рацію.

Але куди цікавіше подивитися на те, чому або навіщо ця фраза прозвучала. І тут є два різних варіанти. При цьому згадаємо, що Путін неодноразово підкреслював, що розвал СРСР вважає головною геополітичною катастрофою 20-го століття. У чому, як не дивно, з ним повністю солідарний Буш-старший.

Перший варіант, це експромт, мимоволі вирвався у відповідь на згадку Леніна директором Курчатовський інститут Ковальчуком, процитував Пастернака: «він керував плином думки і тільки тому - країною». Можливо Путін своєю відповіддю хотів сказати, що не кожна думка Леніна йшла на благо государства Российского.

Але суть в іншому. Такий експромт можливий тільки в тому випадку, якщо в голові самого Путіна порушена тема займає важливе місце. Тобто при тому, що російська економіка «розірвана на шматки» західними санкціями, при тому, що світ знаходиться мало не напередодні глобальної війни, при тому, що в самій Росії в черговий раз вирують зовсім різні настрої, президент стурбований питаннями ідеальної державної конструкції на всьому пострадянському просторі, як ніби вважає саме питання об'єднання вже практично вирішеним.

Другий варіант ще цікавіше. Якщо це був той експромт, який добре підготовлений заздалегідь і озвучений в потрібний і зручний момент, то картина виглядає ще цікавіше. Виходить, що Путін не просто кинув фразу в повітря, а мав конкретного або конкретних адресатів, в чиїй адресу вона була кинута і до чиїх вух повинна була гарантовано дійти. У тому числі і за рахунок піднятого (випадково чи !!!) інформаційного шуму. Якщо припустити, що мав місце саме цей варіант, то адресат (и) вкрай сумнівно знаходяться на Заході. Тому будь-яке об'єднання пострадянського простору «як серпом по Фаберже». Хоча не виключаю, що за лаштунками світової політики цілком можуть обговорюватися питання форми перекладу України під російську юрисдикцію, як тільки Захід остаточно «втомиться» містити сьогоднішню київську банду і висмокче з України все, що погано лежить і легко вилучається. Але куди ймовірніше, що фраза була адресована двом іншим потенційним інтересантом. Назарбаєву і Лукашенко. Обидва як досвідчені політики прекрасно розуміють, що не зможуть зберегти повну незалежність своїх країн в умовах наростаючого формування протистоять один одному силових блоків, між якими розгорнеться боротьба за майбутній напрямок розвитку світу. А тому стоять перед складним вибором. І поспішати небезпечно і забаритися не можна.

Назарбаєв зараз щосили стурбований наступністю своєї влади і передачею її дочки при тому, що положення в країні непроста. Є безліч протиріч між кланами казахської еліти. Є протиріччя між впливом Росії, Китаю і Заходу. І реальні шанси на збереження влади або навіть просто впливу свого клану у Назарбаєва є тільки в союзі з Росією. Захід може говорити, що завгодно, але продасть при першій зручній нагоді. Китай в принципі розуміє будь-які домовленості тільки в разі їх підкріплення реальною силою. І тільки Росія здатна тримати слово, не прагнучи до реалізації максимально можливого в своїх інтересах.

Лукашенко кидається ще більше. Крім того, що Білорусь ще менше ніж Казахстан має шанси на самостійне плавання, він одержимий ідеєю передачі влади в країні своєму синові. І хоча становище білоруської опозиції виглядає набагато слабкіше, ніж в Казахстані, привид українського Майдану підібрався до Мінська куди ближче. А спроби загравання з Заходом свідомо приречені на провал, так і у відносинах з Росією створюють зайві труднощі. І як не крутись на кшталт вужа на сковорідці, але вибір робити доведеться, причому вибір на користь Росії.

У зв'язку з цим обидва президента хотіли б з'єднання з Росією, але на умовах максимальної внутрішньої незалежності. Тобто за зразком створення СРСР в його пізньому брежнєвському варіанті. Коли центр не особливо ліз у справи союзних республік, і їх еліта відчувала себе невразливою. І одночасно впливала на політику Москви.

Очевидно, з висловлювання Путіна, що йому цей варіант мало того, що не подобається, він не прийнятний. Саме тому, що СРСР скінчив так, як скінчив. А Путін абсолютно не бачить себе в образі блідолицього з граблями.

Якщо підсумувати все сказане, то виходить, що на тлі «димової завіси» боротьби з Заходом щосили і непомітно для оточуючих готуються об'єднавчі процеси на пострадянському просторі. Але при наявності принципового рішення питання форми цього об'єднання ще не врегульовані, а є предметом жорсткої дискусії.

Нас чекають воістину цікаві часи.

ЖЖ: chipstone