Розповідь учасника параду військовополонених в Донецьку: Навіть чорти в пеклі добрішими, ніж ДНРовци

1. Зустріч старих друзів
2. «Мені кропу подарували!»
3. Більярдний стіл
4. роботи
5. Святий
6. допит
7. Ніч на гойдалках
8. Оксана
9. Тетяна
10. інші полонені
11. звільнення
12. парад
13. Про ДНР
14. ***

Фото: LB.ua

Зустріч старих друзів

Я їхав додому в один з районів Донецької області. І на блокпосту біля Макіївки мене тупо здали. Там стояла Марина, яка колись була у нас кухаркою на полігоні - ми добре дружили, плече до плеча, рука об руку. Зараз у неї на руці був шеврон «Макіївська поліція».

Коли мене поставили на коліна і запитали: «Марина, це він?», Вона подивилася мені в очі, я - їй в очі. І вона сказала: «Так, це він, український військовий».

Обшмоналі кишені, забрали паспорт, телефон і гроші, які були. Відвезли туди, де раніше знаходилася прокуратура Макіївки. Мені сказали опустити голову, але я добре знаю місто, тому дізнався дорогу. По дорозі мені говорили, що я не жилець і смертник.

Привезли і відразу почали кричати: «Ми привезли кропу!» Збіглася купа людей-чоловіки, жінки, молоді дівчата по 20 років. Мене почали бити - не знаю, чи брали участь жінки, я закривав голову руками.

Завели в будівлю, посадили на дерев'яний стілець. Прийшов дуже величезна людина, такий шматок сала здоровий. Чеченець, темний, говорить з акцентом характерним. Він сказав мені: «Ти кріп, ти зенітник». Я кажу, що ні, я не зенітник. Він взяв ніж і почав потихеньку тикати їм мені в голову, туди, де волосся. Каже: «Якщо зараз не зізнаєшся - я тебе буду потихеньку різати. Ти зенітник, з твоєї вини наші брати гинуть. Признавайся ».

Вони, по-моєму, крім зенітника і навідника взагалі нічого не знають, всім це пред'являють.

Мене продовжували допитувати, били дуже сильно, використовували електрошок. Потім посадили знову на стілець.

Здоровий каже:

- Я свого батька обіцяв вухо кропу.

Взяв садові ножиці і надрізав моє вухо.

Я з вухом вже розпрощався, якщо чесно. Але він його повністю відрізати не став, тільки погрожував і надрізав. Били далі гумовими палицями і електрошоком.

Фото: LB.ua

Потім покликали хлопця якогось. Він почав зашивати мені вухо. Поки зашивав - знову купа питань. Цей величезний подзвонив комусь і сказав: «Красунчик, приїжджай, у мене для тебе є подарунок».

Приїжджає бородатий чеченець. Здоровий каже йому: «Забирай, Красунчик, це подарунок - кріп-зенітник, наших лупить». Знову взяли шокер, палицю і почали мене бити.

Мої паспорт і телефон Красунчик забрав. У телефоні знайшов мої фотографії у чорній формі внутрішніх військ. Для них чорна форма - це гірше нікуди. Мене вивели у двір, знову били. Я один раз свідомість втратив - водою відлили. Від шокера, коли в голову б'ють, швидко від'їжджаєш.

«Мені кропу подарували!»

Наділи на мене наручники. Вивели на подвір'я і закинули в багажник. По дорозі зупинялися часто, мабуть, на блокпостах, Красунчик кричав: «Подивіться, що у мене є, мені кропу подарували!» І змушував мене піднімати голову, щоб на мене дивилися.

Я піднімав. ДНРовци - дівчата, хлопці, кричали, що я урод. Мовляв, як так, ти з Донецької області, проти своїх воюєш, чому не біг відразу, не перейшов на нашу сторону?

Мене привезли в нове місце - вже ніч була. Завели у двір і кинули посеред нього. Збіглася купа народу - знову як таргани з усіх щілин. Всі одягнені по формі. Запитали, хто я. Почали знову займатися цим дурдомом (звинувачувати і бити - прим. Ред.)

Вийшов Красунчик і крикнув, мовляв, вистачить його бити, я сам буду з ним розмовляти. Все миттєво відійшли, як ніби собакам скомандували сидіти. Красунчик поставив стільчик і почав розповідати, що вони знають все про мене і моєї частини. Каже: «Ви, кріп, воювати не вмієте, а тільки вмієте добре бігати. Так ось щоб ти не бігав, я тобі прострелю в ногу ».

І він дивиться мені в очі. І стріляє в ногу - в ступню.

Спочатку нога як каменем стала. Як оніміла. Потім стала палити і з'явився різкий біль.

«Якщо ти зараз правду не скажеш, - каже, - я тобі прострелю коліна. Зроблю тебе інвалідом і відпущу до твоїх з подарунком ».

Потім він покликав жінку-лікаря, вона опрацювала мені ногу і вколола якусь конкретну херню, після якої я ще 2-2,5 години сидів у дворі в помутнінні. Не знаю, що це було. Вона сказала, що знеболююче.

Більярдний стіл

Мене повели з цього двору, підняли кришку на землі і кинули в яму метра 4-4,5. На кришці було написано «Більярдний стіл».

Я зрозумів, що не перший, кого тримали в цій ямі. Сильно пахло сечею і калом. Мені сказали сісти і руки покласти на голову. Сказали: якщо встанеш - кинемо тебе гранату. Ну, я сидів, хіба мало що у них на думці, всю ніч на корточках до самого ранку. Потім, коли трошки розвиднілося, мені дозволили руки опустити.

Тільки через два дні мене випустили з ями. За цей час не годували і не поїли. Доводилося пити сечу. Там стояли порожні пляшки, писав в них і пив - так і виживав.

Далі вмитися, доктор перев'язала ногу. І мене кинули назад в яму.

роботи

На наступний день вдалося роздивитися - побачив двір і людей. Раніше, в ямі, я чув, як кричали на якихось «роботів», щоб вони йшли будуватися. Я спочатку не зрозумів, що за роботи.

Виявилося, що ці «роботи» були людьми, затриманими за щось. Ось одного «робота», наприклад, взяли на трамвайній зупинці - трамвай сильно запізнився і людина не встигла повернутися додому до комендантської години. У ДНР ж комендантську годину. Забрали його як порушника, дали 25 діб робіт - землю тягати, окопи рити і так далі.

Фото: EPA / UPG

Блок-пост ДНР під Донецьком

Всього роботів було чоловік 8-9, до десяти. Вони часто змінювалися, одних відпускали - інших привозили. Одну жінку запам'ятав - Оксану. Нам не можна було говорити, але вона сказала мені пару слів. Це від неї я дізнався, що ми в Донецьку, в Будьонівському районі.

Святий

Мене погодували. Поки я їв, наді мною продовжували стояти хлопці з автоматами - хіба мало, раптом я зараз втечу на одній нозі, я ж «кріп». Потім вони покликали якогось ящера - виявилося, що це той, який погрожував кинути гранату в мою яму. Він скомандував опустити мене назад в яму, там я пробув до ранку.

На наступний день підійшов мужичок пенсійного віку. Діловий такий, в формі, з автоматом, весь в гранатах. Рембо відпочиває. Його називали Святий. Сказав мені вилазити, оголосив, що він буде моїм начальником, а також татом і мамою. Скомандував відвести мене в туалет, запитав, курю я. Дав сигарету. Мене знову погодували - але дали менше каші, ніж напередодні. Каша - собакам краще варять. Таке враження, що просто недоїдки різні разом заважали.

Кожен раз, коли люк відкривався, я думав, що краще б він не відкривався. Купа людей з автоматами, все збігаються, як на мавпочку подивитися в цирку або жирафа в зоопарку. Кричать: «Ідіть сюди, виродка підняли, кропу!» Навіть коли я їв, підійшли дівчатка і почали: так як ти міг, проти братів-сестер, ти ж сам тут живеш, проти нас воюєш, бомби дітей ... Навіть показували мені фотографії мертвих дітей.

Тіло було всіх кольорів веселки - чорний, фіолетовий, коричневий. Нога боліла. Боліло все - палицями били, ногами били, чим попало.

допит

Святий сказав, що мене поведуть на допит до оперу. Опер - мужичок в джинсах, футболочке, в окулярах, міцненький. Каже, мовляв, здрастуйте, мені треба з вами поговорити, інформація пройшла, що ви корректировщик. Я обімлів. У Макіївці я був зенітників, а тут вже - корректіровшік. Сказав, що знає, з якої я частини, як вона бігла з Донецька, де я живу. Давай, каже, розповідай, з ким ти працював, хто твої напарники. Я кажу: «Я їхав додому». Він: «Ні, ні хрону, ти їхав до своїх кропу, щоб передавати їм інформацію, ти бігав по Донецьку і Макіївці і ставив прапорці, щоб ваші« Градом »їх обстрілювали». Сказав, що це з моєї вини розбомбили Путилівської школу, що це я там прапорець поставив. Обіцяв повезти в морг і показати трупи його товаришів, яких убили з моєї вини.

Поки ми з ним розмовляли, ще одна людина підсів, теж ставив питання. У камуфляжі, а на плечі великий червоний шеврон. На ньому посередині білий олень, а з боків написано «Батальйон Донського козацтва». Взагалі там у всіх на плечах, на руках, замість погонів - стрічки ці, колорадські. У всіх поголовно.

Фото: EPA / UPG

Розмова з опери скінчився тим, що він дав мені три дні на роздуми, щоб я зізнався. Поки мене допитували, приїхав Красунчик. З іншим чеченцями - говорили своєю мовою, а потім вже на російській з акцентом. Красунчик мені сказав: «Зараз будемо тебе розстрілювати». Я охренел: тільки що обіцяли три дні. Але Красеня все слухаються - всі ці козаки, українці ... Вивели мене перед строєм і знову: «Ось, дивіться, це корректировщик. Через нього гинуть наші люди, будемо його розстрілювати ». Але в підсумку просто познущалися наді мною і посадили назад в яму.

Ніч на гойдалках

В часі я до того моменту вже загубився. Сидів в ямі, до неї підходили і традиційно запитували, чи живий, і погрожували кинути гранату, якщо я не відгукнися. Іноді приходив Святий. Міг дати мені поїсти. А бували такі дні, що він відповідав «У мене немає настрою», і я залишався без їжі.

В один день пішов дощ, і в мою яму набралося води по пояс. Було дуже холодно. Днем Святої випустив мене в туалет погрітися. А ввечері відвів мене на гойдалку і пристебнув до неї одну мою руку наручниками. «Сьогодні будеш спати тут». Десь через півгодини підійшов Ящір і запитав: «Це все, що в тебе є?» А я в шортах був, в футболці і ось в цих тапочках.

Олег демонструє тапочки: «Я їх помив!» І сміється.

Ящір приніс мені фуфайку. Вночі вийшла дівчина років 35-36. Волосся білі, видно, що фарбовані. Винесла мені чаю, каже, а то раптом ти замерзнеш - нас потім розірвуть. «Я перший і, сподіваюся, останній раз в житті роблю чай кропу», - сказала.

Як я вже говорив, Красунчик заборонив мене бити. Тому іноді хтось говорив мені: «Погано, що тебе не можна бити». Бувало, що по-швидкому ногою піханут нишком.

Вранці мене відстебнув від гойдалки і відвели в підвал. У підвалі стояли піддони, на них матраци, ковдри, купи брудних речей. Потім я зрозумів, що там спали затримані, які «роботи». Футболка стареньке висіло, напевно, Оксани. На ніч знову пристебнули до гойдалками, але вже обидві руки, без фуфайки і чаю. Так повторювалося разів зо три-чотири.

Оксана

Один раз краєм ока бачив, як вели полоненого з великим українським прапором на рукаві. Одна штанина відрізана, нога перев'язана. Запитав у Оксани, коли вона давала їжу, хто це. Вона сказала, що це таксист, і їх тут двоє. Більше сказати було неможливо, нам забороняли розмовляти.

Молодий пацан, який приніс мені їжу замість неї, сказав, що Оксану відпустили. «Вона з чистою душею і з чистою совістю відпрацювала і пішла», - сказав. Ну слава Богу. Але вона там довго пробула. Коли мене привезли, Оксана вже була. Посуд мила, прибирала, прала.

В одну ніч, коли я сидів на гойдалки, приїхало багато хлопців за формою. Вони сиділи у дворі, випивали - за православ'я, ще за щось. Один з них вийшов на перекур і вирішив поговорити зі мною: «Ну що, кріп, сидиш?». Я сиджу". Він: «Ми зараз ваших ганяли під Шахтарському. Не вміють ваші воювати, взяли полонених, взяли багато техніки. Що вам ваше керівництво таку техніку поставляє? Нові БТРи взяли, а вони без керма ». Каже, там того немає, там цього не вистачає. «Не знаю, як ви воюєте», - каже.

Тетяна

Я почув жахливі крики. Кричала жінка. Так жахливо, що я подумав, що їй відрізають пальці. Це тривало близько години.

Потім кришку моєї ями підняли, і до мене не спустили, а саме кинули жінку в наручниках, абсолютно голу. Ось у людини є особа. А у неї не було - холодець замість особи. На тілі не було живого місця. Все порізане. Все в крові. Руки скручені наручниками за спиною. Я просто прозрів. Ніколи такого не бачив, хіба що у фільмах жахів.

Нам кричали: «Наречену тобі знайшли! Ми вас одружилися! Роби з нею, що хочеш! ». Кинули її штани і піджачок - гарний такий, тільки повністю порваний. І закрили люк. Жінка хвилин 15 сиділа і плакала. Уже не кричала. А я не знав, що робити - просто не було слів, щоб щось говорити. Сказав: «Давайте ви встанете, я одягну на вас штани». Вона в наручниках, не може сама надіти. Натягнув на неї джинси. Накинув на неї свою мастерку - сиро в ямі.

Жінка промовчала всю ніч. Вранці відкривають кришку дебіли: «Ну що там, жива твоя напарниця-корректіровщіца? Провели весільну ніч? »

Кинули мені ключ від її наручників. Далі їду. А вона не може жувати - обличчя розбите, і руками не може ворушити, так вони їй їх перетягнули наручниками. Я відривав по чуть-чуть хліба і клав їй на губи. Спробував трохи напоїти водою.

Потім вона почала говорити. Розповіла, що їй 53 роки, звати Таня, прізвища не запам'ятав. Недалеко живе, в Червоноармійському районі, працює в Донецьку на ж \ д вокзалі.

У полон потрапила в такий спосіб. Коли збиралася на роботу, почався обстріл. Сумку схопила, гроші, побігла в бомбосховищі. Коли вийшла з нього, на свою голову голосно сказала: «замахав бомбити російські фашисти». Її почули два мужика якихось, які разом з нею були в бомбосховищі. На зупинці підходить до неї один з них і каже своїм друзям, двом амбалам: ось, це вона назвала російських фашистами. У машину запхнули, забрали гроші. Поїхали до неї додому, знайшли там щось, що назвали польським шевроном, і звинуватили в тому, що вона польська корректіровщіца і шпигунка. Знущалися над нею, гвалтували ...

інші полонені

Потім нас перевели в якусь будку, типу фургона. Там було вікно і можна було бачити, що відбувається. Одного разу заїхала довга «Газель», і звідти почали виводити людей в пов'язках - 14 осіб ми нарахували. Це були українські полонені (по датах разом з Олегом вдалося відновити, що це було 5-6 вересня - прим. Ред.)

Взагалі полонених привозили багато. А ще, якщо чесно, у них військової техніки - тьма. Я бачив, як розвантажували ящики зі зброєю, з боєприпасами. І кричали при цьому: «Спасибі української армії за боєприпаси».

В один із днів ми з Тетяною почули віддалений гул. Виявилося, це їхала колона танків - і старого зразка, і нового, і КамАЗи, і гармати тягнули. І прапор цей дебільний Новоросії. Хвилин 20-25 їхали. (Це було приблизно 3 або 4 вересня - прим. Ред.)

В один день була страшна стрілянина. Святий вивів мене з ями: «Пам'ятаєш, говорили, що тебе взяли для однієї справи? Дивись, - Дістає жилет розвантажувальний, весь в гранатах і проводах. - Зараз ти з ним підеш до своїх. Натиснемо на кнопочку, і ти там разом зі своїми вибухнеш ».

Після того він показав мені 7 убитих полонених, які лежали в ряд, накриті ганчірками. Сказав, що вони потрапили в полон вже вдруге. «Другий раз ми в полон не беремо, так що якщо ти раптом виживеш - у тебе другого шансу теж не буде». Але жилет у мене в підсумку забрали. Інакше я б з вами тут не розмовляв.

Ще, до речі, вони переконували, що всіх, хто повертається з полону, садять в тюрму.

звільнення

Нас, полонених, збудували на вулиці. Вийшов опер, який всіх допитував, і каже: «Можу вас привітати. Зараз вийде Батя і вам зробить невелику радість ».

Батя - їх начальник. Пенсіонер, невеликого зросту, сивий, коротка стріжечкой. Якщо у в'язниці побачити - пахан. З сигареткою. Коли він вийшов, я його згадав - він ходив там у білих штанях, білій сорочці, чорному піджачку, туфельках. Але на цей раз був за формою ».

Батя повідомив, що нас будуть міняти. А якщо наші не захочуть мінятися - нас розстріляють. Завантажили нас в бусик, і ми поїхали. Були з нами різні хлопці, в тому числі, з «Донбасу» і з батальйону «Дніпро-1» (взяті в полон під іловайськ , Очевидно - прим. Ред). Всього 20 чоловік. Були серед них і лежачі поранені.

Довго возили. У підсумку доїхали до села Кам'янка. Нам сказали швидко вистрибувати з автобуса і «нагнувши голову, бігти до своїх дурням-кріп». А у нас же поранені. Дозволили нести поранених на руках. Взяли на руки, швидко понесли. Думали, обмін буде 20 на 20. Але побачили тільки одну людину, який йшов нам назустріч. Виходить, 20 осіб поміняли на одного. Не знаю, хто він.

парад

Про парад військовополонених в Донецьку Олег розповідати не хотів. Видно, що це найважча частина спогадів. Погодився коротко описати події.

Це було жахливо. Трьох, в тому числі мене, повезли 24-го на парад. Сказали нам: «У вас же свято, ось ми і веземо вас на парад».

Поставили за будівлею, разом з іншими полоненими. Прапори свої почепив, козаки там, «Схід», «Оплот».

Відео в інтернеті - херня. Там же найголовнішого не показали. Людині, коли голову відрубали, не показали. Змушували його стати на коліна під час підготовки до параду. Він не погодився. Йому відрубали голову. При всіх. Я не знаю, хто він був. І хто рубав теж - людина в масці. Але після цього ми всі стали ми всі на коліна.

Потім стався якийсь скандал, і наші козаки швидко відвезли нас трьох назад, туди, де тримали.

Про ДНР

Я відразу був категорично проти цієї ДНР. Ну як так, 22 роки жили мирно в незалежній Україні, а тепер будемо розпадатися через те, що Путін - маразматик? Я не розумію цього, я не визнаю такого. ДНР, ЛНР - вони як зомбі. У них в голові тільки одне: ми виродки, «Кріп», а вони захищають свою землю. Але ж це ми свою батьківщину захищаємо, а вони захищають Росію, яка сюди преться.

Я знаю в Макіївці таких людей, які кричали: «ДНР, у нас буде така сила! Будемо самі, навіщо Донбас годує Україну! ». А тепер бояться на машинах в місто виїхати, тому що машину ДНРовци можуть віджати.

***

Плакати не хочеться. Сліз уже немає. Хоча коли в ямі сидів - були.