Розвиток метафізики в середні століття: онтологія і теологія, Бог і Людина

. Середні століття охоплюють період з II по XIV ст. У V-VIII ст греко- римська культура змінилася в. Європі феодальної, ідеологічним стрижнем якого було християнство результаті розколу християнства в 1054 р в. Західній. Європ пі відбувається твердження влади католицизму. Тому провідну роль в суспільній свідомості цього періоду починає грати теологія як "знання" про "досконале" втілення духовності -. Бога; інші форм суспільної свідомості перш за все філософія, починають виступати в ролі "служниць теології ролі" служніць теології ".

Протягом наступних століть в країнах. Західній. Європи стало швидко зростати значення римського єпископа як першого серед інших "князів церкви" З V в он починає іменуватися "Папою". Середньовічна філософія відбила спосіб життя феодального суспільства, зміст якого в істотних рисах визначався специфікою феодальної приватної власності. Це надавало феодальному способу життя вигля отрути сукупності "особисто-духовних" відносин: феодал мав не землею, а людьми, що жили на ній зрозуміло, при таких обставинах ключ до вирішення всіх, включаючи чисто "земних", проблем середньовічна філософія бачила в сфері дух вбачалася у сфері духу.

Середні століття - це не "темний період" у розвитку людської цивілізації і не "крок назад" у порівнянні з античністю, як це намагалися довести мислителі епохи. Відродження. Уже в V - початку VI ст складається ься система освіти середньовіччя. У V ст. Марціал. Капела зводить античну освіченість до вивчення "семи мистецтв" У VI ст. Боецій і. Кассиодор поділяють її на два ступені: тріпуття (граматика, риторика діалектика (логіка) і чотіріпуття (арифметика, геометрія, астрономія, музика). У ці часи великих успіхів вчені домоглися в астрономії, оптиці. З'явилася перша астрономічна обсерваторія, млин, розвивали. Ося шовкове прядівніцтво. Люди дізналися про магнітної стрілу (компас). Центрами освіти стають монастирі, при яких відкриваються школи, де, крім богослов'я, вивчаються і "сім мистецтв богослов'я, вівчаються і" сім мистецтв ".

За часів. Карла. Великого (до 814 г) відновлюється не тільки Римська імперія , А й певні структури античної філософії. Так ,. Карл. Великий звертається до платонівської. Академії. При його дворі з'являється навчальний заклад, від тримав назву академії. З тих пір академією стали називати вищі навчальні заклади, хоча вони і не мали ніякого відношення до філософії. Платона. У XII в з'являються перші університети (Болонський ,. Оксфам ордській ,. Паризький), які були типовими корпораціями, мали свою територію, юридичні права, суд Наука середньовіччя в. Європі не була розділена мовними бар'єрами: викладання велося на латинській мові мовою.

В кінці XI в християнська. Європа починає війну з мусульманською. Азією результаті міжцерковних воєн відбувається знайомство. Європи з мусульманською філософією, а через неї - з вченням древніх філософських софів (Платона ,. Аристотеля і др.н.).

В. Західної. Європі в XI-XII ст відбувається формування середньовічного міста на основі відділення ремесла від сільського господарства, виникнення ремісничих цехів, розвитку товарно-грошових відносин

Початковий період середньовічної філософії отримав назву патристики [від лат partis - батьки (церкви) II-VIII ст н е]. У цей час відбувається боротьба проти античної філософії і формуються і затверджена ться фундаментальні приципах середньовічної філософії на базі християнсько-теологічного переосмислення ідейної спадщини античності і старозавітної міфології. Представники апологетики (Тертуліан ,. Лактацій й ,. Юстин ,. Оріген ,. Климент. Олександрійський) і "отці церкви" (Григорій. Богослов ,. Василь. Великий ,. Аврелій. Августин) закликали правителів і освічених людей захищати переваги християнського ученіяіянського вчення .

. Тертуліан заявляв в своєму основному творі "Апологетікум" ( "Захист") в 197 г: "Вірую, бо абсурдно" Приниження знання і розуму, ворожнеча до "язичницької" філософії і звеличення сліпої віри - таким є головне а ідея робіт. Тертуллиана. Тертулліанове поняття віри підготувало основу для підпорядкування філософії теології (вчення про віру), що було характерним для всього подальшого періоду розвитку християнської філ ософіго ПЕРІОДУ розвитку християнської філософії.

З усіх "отців церкви" найбільший вплив на розвиток філософії мав. Августин. Блаженний (354-430). Його головними творами є "Сповідь", "Про трійцю", "Про град. Божому" Він доводив, що. Бог - вище буття. В н ньому знаходяться вічні ідеї, які зумовлюють існуючий в світі порядок. Бог створив світ з нічого по добрій волі, а не по необхідності. Людина - це малий світ, який поєднує в собі природу матеріальних реч їй, рослин і тварин, а також розумну душу і свободу волірін, а такоже має розумну душу и свободу Волі. . Душа людини, по. Августину , Є безсмертною, "первородний гріх" Адама і. Єви вразив все людство і для порятунку в майбутньому житті недостатньо сил людини. Необхідний примат духовної влади над мирської, так би без церкви немає спасеніяє порятунку.

Августин дає принципово нове тлумачення часу, підкреслюючи його спрямованість у майбутнє, на відміну від циклічного уявлення про час в античності. Однак розуміння їм проблеми часу було історично обмеж одружуємо. Історія, по. Августину, - лише короткий відрізок між двома "вічності": створенням світу. Богом і "тисячолітнім" ot; тісячолітнім "царством. Божим на землі" Людина, говорить він, - тимчасовий мандрівник на землі, "світильник на протягу", реальне життя - лише підготовка до загробного. Чим швидше людина звільниться від пут земного життя, тим швидше і досягне "блаженства" Подібний підхід включав в себе (хоча і в фантастично ілюзорною формі) зародок ідеї історії, історичного прогрессаісторії, історічного поступу.

Віра в. Бога - вихідний момент пізнання, по. Августину. Творцем всіх ідей і понять він вважає. Бога. Мислитель стверджував єдність віри і пізнання, первинність віри над розумом. Чи не самостійність людського розуму, а натхнення релігійних догматів є авторитетом. Церква - єдина, безгрішний, остання інстанція будь істінтіні.

Соціально-політична доктрина. Августина заснована на ідеї нерівності. Він софістичними аргу-

ментами захищав рабство і приватну власність багатіїв. Біднякам радив любити тільки те, що не можна відняти, тобто не багатство, а. Господа. Бога. У вченні. Августина. Блаженного виявилася одна з основних тенденцій феодального світосприйняття - ідея лицемірного аскетизму, презирства до плоті, до матерії "гріховної" і "тимчасове" земного життя він протиставляв вічне і "блаженне" "потойбічне" существованіеенне "" потойбічне "Існування.

Головним напрямком у розвитку філософії феодального суспільства була схоластика (від лат: sholastica-шкільний, вчений) перехід до якої завершується в працях. Боеція і. Дамаскіна. Розквіт її припадає на. ХI-ХII ст (рання схоластика) і XIII ст (пізня схоластика). Це філософія, якої вчили в школах, а з середини XII в - в університетах. Надалі слово "схоластика" стало синонімом такої науки, бу а відірваною від життя, далекою від спостережень і дослідів і базувалася на некритичному проходженні переважно церковних авторітетеовніх авторитетів.

Найбільш яскравий прояв схоластика знайшла в богослов'ї. Головною її особливістю було не відкриття чогось нового, а лише тлумачення і систематизація того, що становило зміст християнської віри "Святе письмо" і "Святий переказ" - ці головні джерела християнського вчення схоласти прагнули підтвердити, цитуючи древніх філософів, головним чином. Аристотеля. Від. Аристотеля середньовічне вчення запозичило й саму форму логічного викладу у вигляді різних складних міркувань і умозаключенііміркувань та умовіводів.

Схоластика - це по суті безплідною мистецтво ведення дискусії, аргументації, класифікації. Зміст суперечки ніколи не цікавив схоластика, для нього важлива форма: дефініції визначення, розрізнення, підкорених ня, підрозділи. Схоласт не шукав нічого нового, адже істина для нього - то, що давно зафіксовано релігією. Схоластика не зацікавлена ​​в істині, відірвана від досвіду. Довгий час схоласти дискутували на тему: "Чи є у крота очі?" ,. Писали трактати: "Якого віку був. Адам в момент його створення. Богом?", "Чи сплять ангели?", "Чи може. Всемогутній. Бог створити такий камінь, який сам не зміг би камінь, которого сам не зміг би підняті? ".

Схоластичні хитросплетіння глушили живу думку, відволікали увагу людей від потреб життя і науки. Дослідницькі науки в середньовічній. Європі були розвинені слабко, що пояснювалося кінцевому рахунку застоєм м продуктивних сил і економічного жизненнои.

Отже, для схоластики в цілому найбільш характерно підпорядкування її теології, а також ідеалізм спекулятивно-формальний метод лицемірний аскетизм, за яким природа є тимчасовою і "бренной темницею духу" За змістом схоластична логіка як мистецтво дискусії і аргументації наскрізь формалістичною. Схоластика була компілятивна

Середньовічної свідомості властива подвійність: світ ділиться на духовний, небесний, божественний і земний, чуттєвий, гріховний. І хоча перший (небесний) світ справжній, істинний, людина належить ить і до земного, гріховного світу. Тому філософія не може не розглядати і його проблеми. Людина середньовіччя - це духовна істота, вона створена за образом і подобою. Бога. Ключ до вирішення "земних" проблем людина шукає в сфері духовностіері духовності.

Філософія середніх віків заперечує традиції кровно-родинних відносин, стверджуючи критерії духовні "Бо нема різниці поміж юдеєм та. Гелленом, бо один. Господь у всіх", - йдеться в посланні і св апостола. Павла до римлян [30]; в посланні до. Галатів він стверджує: "Немає вже. юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, - бо всі ви один у. Христі. Ісусі" [30 рісті Ісусі "[30].

. Духовність виступає найвищим критерієм реальності, тілесні характеристики і потреби виступають "несуттєвими" Якщо людина античності - природно тілесне істота, то для середніх століть вона є духовною. Теологічна зі овнішність тематики філософії хоча і була обумовлена ​​?? історичної специфікою феодального способу життя, проте не означала припинення (або, принаймні, істотного уповільнення) власне філософського развитияи розвитку.

В XI-XII ст ст. Європі відбуваються палкі дискусії про природу універсалій. Універсал і (від лат universalis - загальний) - філософський термін, що вживався для позначення загальних понять (стіл, людина), на відміну від одиничних (даний конкретний стіл, людина). Питання про те, що ім ствует реально - універсали або окремі речі, було головним у боротьбі між номіналізм і реалізмом в філософії середньовіччя. Сама постановка проблеми природи загальних понять (універсалій) була викликана потребами теології. Церковники ніяк не могли узгодити положення про єдність. Бога і його тройственностьість.

-. Реалісти стверджували, ніби універсали існують реально як сутність будь-якого буття і осягаються тільки за допомогою умовиводи

-. Номіналіста ж вважали, що реально існують тільки одиничні речі, а універсали є узагальненням того загального, що містять окремі речі даного роду, загальні поняття не існують реально, а є лише словами, іменами (з звідси і їх назва, від лат nominalis - ім'я). Згідно з цим поглядом, наприклад, "людина взагалі" як родова сутність не існує. Реально існують лише окремі речі "Людина" - лише загальне ім'я, яким звані ається кожна окрема человекться Кожна окрема людина.

Видатними представниками номіналізму були. Іоанн. Рос-Цілина ,. П'єр. Абеляр ,. Дунс. Скотт ,. Роджер. Бекон ,. Вільям. Оккам і інші мислителі, а реалізму -. Ансельм. Кентерберійський ,. Гійом з. Шампо ,. Фома. Аквінським кий та інші представники теологічного напрямку в філософії.

У IX-XII ст більшість схоластів були «реалістами", найви-датнішім з них в IX в був ірландець. Іоанн. Скотт (Еріугена). Згідно з ученням. Еріугена, між справжньою філософією і релігією не може бути ніяких протиріч. Критерієм правильного розуміння священного листи він проголошує розум. Природа є послідовніс ть рівнів явище. Бога. У філософській системі. Еріугена поєднується неоплатонізм з християнством. У його творі "Про поділ природи" є пантеистические мотиви, спроби поєднати природу с. Богом. Поряд з г Орода ічнім натхненням. Еріугена велике значення надає розуму. Все це робило його твори підозрілими з точки зору церковної ортодоксії і призвело до їх офіційного засудження як "небезпечного вчення", яке дає натхнення "еретікаме дает натхнення" єретікам ".

Видатним реалістом XII в був. Ансельм. Кентерберійський (1033-1109). В. Ансельма реалізм набуває граничної форми. На його думку, поняття добра, істини, справедливості існують як реально і незалежно від понять, які оцінюються як істинні поняття і незалежна але від дій людини. Ансельм доказивалів існування буття. Бога. Оскільки ідея. Бога існує в свідомості людей, то це означає, що існує і. Бог "Боже воістину існуєш, - говорив він, - тому ми і уявити тебе неіснуючим не можемо" Такий доказ буття. Бога отримав назву він нтологічногонтологічного.

На противагу реалізму. Іоанн. Росцелин (1050-1110) висунув позицію номіналізму, згідно з якою реально існують лише поодинокі, індивідуальні речі. Іоанн. Росцелин наполегливо обгрунтовував номіналізм, застосовуючи його для єретичного тлумачення "з святої трійці" як сукупності трьох окремих. Богіреміх богів.

номіналістів. Беренгар. Турський (1000-1088) визнавав реальне тільки те, що ми сприймаємо нашими органами чуття і заперечував реальність загальних духовних сутностей. Він робив єретичний висновок, що в церковному обряді - причасті лю юдина підходить хліб і вино, а не "тіло і кров. Господню", як вчить церква б тіло. Христа, - писав. Беренгар. Турський, - було б велике, як вежа, то і тоді б його вже з'їли до концаїлі до кінця.

Культура. Середній. Азії - один з найдавніших витоків людської цивілізації. Феодальні відносини почали тут складатися в ст, а в ст народи. Середній. Азії звільнилися від арабського халіфату, почали утворень рюватіся феодальні государствава.

арабомовних філософія середньовіччя була представлена ?? такими течіями: східним перипатетизма (арістотелізмом) вченням "Братів чистоти"; суфізмом; філософією мусульманської ортодоксії. Так, у другій половині X в виникло таємне релігійне об'єднання "Братів чистоти" У логіці та фізики вони Опір ралісь на. Аристотеля, а в медицині і психології - на. Галена, в загальних філософських питаннях дотримувалися неоплатонізму. Людське пізнання досягає істини завдяки трьом способам: за допомогою органів почуттів, розуму і інтуіційуття, розуму та інтуїції.

Представником східного перипатетизма (IX-XI ст) був. Аль-Кінді (800-879), який спирався на. Аристотеля. Бога визнавав лише як "відокремлену причину"

Найбільш видатними і прогресивними мислителями народів. Середній. Азії і ближнього. Сходу в епоху феодалізму були аль-Фарабі і. Ібн-Сіна. Аль-Фарабі (870-950) - знаменитий математик, лікар і філософ був глибоким знавцем. Арі-стотеля. Він визнавав. Бога причиною буття, але навколишній світ, на його думку, існує постійно і не залежить від потойбічних тел л. Матеріальний світ складається з простих елементів, мінералів, рослин, тварин, людини і небесних тіл. На. Сході його називали. Мудрець ,. Духовний. Наставник, або. Голова ,. Правитель. Але найбільш його знали п ід ім'ям, що об'єднувало ці два епітети. Чому? - мудре-це-наставника і державного діяча. Він здавався відтворенням ідеалу, який вперше з'явився в творчому поданні. Платона, притягував до себе багатьох освічених людей в середньовічному мусульманському з успільстві - ідеал вченого, який стояв на чолі "ідеального городаного міста".

. Ібн-Сіна -. Абу-Алі (лат транскрипція -. Авіценна) жив в 980-1037 рр-середньовічний таджицький філософ, лікар і енциклопедично освічений учений. Він жив в. Бухарі і. Ірані. Зберігаючи прихильність до ісламу ,. Ібн-Сіна все-таки відіграв велику роль в пош поширенню серед арабів, а через них і в європейських країнах філософських і наукових досліджень античного світу і І,

Перш, вчення. Аристотеля . Ібн-Сіна много Зробив для утвердження раціонального мислення и пропаганди Суспільно-наукових и математичних знань. У своєму філософському вченні ВІН зберіг матеріалісті ічну и ідеалістічну Тенденції. Ар-істотеля, хоча в Деяк харчування відступів від аристотелизма в сторону неоплатонізму (реакційно-містична філософія епохи занепад. Римської імперії, III-VI ст). Ідеалістічна теорія Ідей. Платона в неоплатонізмі прийнять форму навчання про містіческуючну еманацію (випромінювання, вітікання) матеріального світу з духовного виток. Ця філософія є ворогом християнства і містить численні елементи "східної магії" і міфології. Неоплатонізм вплинув як на Христа пияцтва, так і на мусульманство. Ібн-Сіна самостійно розвивав логіку, фізику, метафізику, визнаючи вічність матерії, розглядаючи її як причину різноманітності окремих речей і виступаючи проти астролога чеських та інших забобонів. Його основний твір - "Книга знання" містить короткий виклад логічних і фізичних поглядів. Ібн-Сіни, який прославився під латинізованим ім'ям. Авіценна. Найбільш яскраво проявився. Ібн. Сина в медицині і філософії. Основна його праця з медицини - "Канон лікарської науки" Це дійсно енциклопедія медичних знань протягом п'яти століть "Канон" є настільною книгою для лікарів як на. Сході, і до і протягом тижня. Заході книгою для лікарів як на. Сході, так и на. Западе.

Авіценна називають "другим учителем" після. Аристотеля. Ібн-Сіною написано двісті робіт, п'ятдесят з них присвячено філософії. Філософія. Ібн-Сіни - наука про буття. Предмет її - це не часткові прояви буття я, а буття в цілому. Він ділить філософію на три частини: фізику (вчення про природу), логіку (вчення про закони мислення), метафізику (буття світу в целомвіту в цілому).

Як великий вчений, практик, лікар. Ібн-Сіна визнавав існування об'єктивної природи. У своїх працях він дотримувався точки зору фактів, експерименту, він часто залишав позиції ідеалізму і релігії, ставав в на точку зору матеріалізму. У вченні про логіку. Ібн-Сіна в основному розділяє погляди. Аристотеля. Він багато зробив, щоб представити логічне вчення великого філософа. Ібн-Сіна хотів вирішити спір між номіналізм і реалізмом, доводячи, що загальне поняття існує в одиничних предметах, загальне - це абстракціікція.

Центральне місце в метафізиці. Авіценни займає теорія еманації, згідно з якою світ не створений. Богом, а виник з нього природно, шляхом еманації, тобто безпосередньо, а через ряд породжених їм "ро озумівумів".

Філософські погляди. Ібн-Сіни вплинула на розвиток філософії трьох культурних ареалів: мусульманського. Сходу, мусульманського. Заходу, християнського. заходу

Видатним представником арабомовних філософії. Заходу був. Ібн-Рушд. Аверроес (1126-1198) - медик, який жив на території. Іспанії. Сучасники говорили :. Аристотель пояснив природу, а. Аверроес -. Аристотеля. Він в вчив, що матеріальний світ нескінченний у часі, але кінцевий в просторі. Бог не міг створити світ з нічого. Бог у нього тотожне природі. Все знаходиться в русі рух вечновічній.

Арабська аристотелизм був тісно пов'язаний з конкретними науками - медициною, астрономією, математикою, і його меншою мірою намагалися пристосувати до. Корану, ніж на. Заході - к. Біблії :. Фарабі ,. Ібн-С. Сіна, не кажучи вже про. Ібн-Рушда, прямо вчили про вічність.

Ібн-Рушд - засновник теорії "двоїстої істини". Істина філософії та істина релігії не виключають один одного, вони розглядають різні сфери буття. Філософія - сферу теорії, релігія - сферу практики

вирішенні питання про універсалі, він стверджував, що реально існують лише окремі речі універсали - назви речей. Велику увагу приділяв розвитку логіки. Людина може пізнати абсолютну істину поступово. Він не заперечував існування релігії, але розмежовував сфери дії філософії і релігії

Завдяки перекладам творів. Ібн. Рушда латинською мовою, аверроїзм поширився в. Західній. Європі. Прихильниками аверроїзму були. Сігер. Брабантский ,. Боецій дакійський ,. Жан. Жан-ден, які в XIII і XIV розвивали і ідеї. Аверроеса у. Франції ,. Іспанії і. Італії. Особливе значення вони надавали аверроістській теорії двоїстої істини, обґрунтовуючи незалежність філософського знання від теології ,. Божого вдохновеніяня.

До кінця XI в офіційно сформувалася специфічна філософія християнського феодалізму - схоластика завданням якої було обґрунтування, систематизація та захист офіційної церковної ідеології шляхом штучних, формально-логічних хитросплетінь. Схоластика пропагувала релігійний фанатизм, нетерпимість до вільної науки, їй притаманні ідеалізм і формалізму.

Якщо зміст ранньої схоластики були викладені в творах. Ансельма. Кентерберійського, то розробкою її форми займався його молодший сучасник - француз. П'єр. Абеляр (10791142). Завдяки йому в межах номіналізму народилася тенденція раціоналістичного філософського аналізу теологічних положень, об'єктивно привела до звільнення філософії від ролі "служниці теологів її" В книзі "Так і ні" Абеляр вказує на протиріччя, які є не тільки в творах авторитетних церковних авторів, але і в самому священному писанні. Вихідним положенням. Абеляра було: "Розуміти, щоб вірити" Розуміті, щоб віріті ".

. Роджер. Бекон (1214-1294) одним з перших наполягав на необхідності дослідного вивчення природи. Основним знаряддям і джерелом знань. Роджер. Бекон вважав досвід, логічне мислення, авторитет. Цінність авторитету н навіть логічного мислення залежить від досвіду. На допомогу йому повинні бути притягнуті вищі способи пізнання - філософія і богословіяв'я.

Захищаючи тезу про реальне існування одиничних предметів і заперечуючи окреме від людини існування загальних понять (універсалій), номіналісти. Дунс. Скотт (1260-1309) послідовно шукав шляхи відновлення зв'язку між матерією і духом. Дуні. Скотт розглядає питання про відносини богослов'я і філософії. Власний предмет богослов'я -. Бог, предмет філософії (метафізики) - буття. Пізнання. Бога за допомогою філософії обмежене. За твердженням мислителя ,. Бог - чиста форма. Але всі останні істоти і речі складаються не тільки з форми, а й з матерії. Душа згідно. Дунса. Скотта - це форма людського тіла. Вона створюється. Богом при народженні людини і при його житті невіддільна від тіла. Вона є єдиною і безсмертною. У вченні про пізнання. Д. Скотт у дкреслював активність душі, але вчив, що над усіма видами діяльності людини панує не розум, а воля, яка вище егоього.

Могутність римської церкви в XIII в досягла найвищого рівня. У той же час посилилася ідеологічна боротьба в формі єресі, особливо у французькому місті. Альбі (рух альбігойців). Для боротьби з небезпечно й єрессю було сформовано судуд інквізиції. Римська церква вирішила зміцнити свою "теоретичну" базу, створила університети, перевела на латинську мову твори. Аристотеля, застосувавши їх для захисту та обгрунтування католицизму

Найбільш відомим реалістом XIII в був. Фома. Аквінський, відомий своєю працею "Сума теології", яка стала своєрідною енциклопедією середньовічного світогляду. Фома. Аквінський (1225-1274) походив із італій йського графського роду, здобув освіту в. Неаполітанському, а потім і. Паризькому універсітетаніверсітетах.

Мета навчання. Фоми - показати, що розум і віра відрізняються один від одного. Всупереч вченню аверроістамі про подвійну істину ,. Фома. Аквінський стверджує, що протиріччя, яке існує між двома положеннями означає, що одне з них помилково. А оскільки в "Божому натхненні" не може бути нічого помилкового, то можна стверджувати, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов'я богослов'я. . Гармонія віри і розуму в розумінні. Фоми. Аквінського означає підпорядкування. Другу. Він стверджував: якщо людський розум виявляє нездатність раціонально осягнути зміст тих чи інших «божественних» істин, то він дол. Іненю "підкорена" схилитися перед вірою. Фома. Аквінський визнає відмінність філософії від релігії, полягає в методах досягнення результатів. Філософія настільки нижче теології, наскільки людський розум нижче божественного. Деякі з догматів теології, на його думку, можуть бути доведені філософією (буття. Бога, безсмертя душі). Аквінський видвінулуші) .. Аквінській вісунув п'ять доказів буття. Бога

-. Перший доказ виходить з існування руху. Все, що рухається, має причину руху, саморух предмета неможливо, першоосновою руху є. Бог

-. Другий доказ виходить з розуміння "продуктивної" причини, першопричиною є. Бог

-. Третій доказ існування. Бога виходить з необхідності існування всього

-. Четвертий - з існування абсолютного мірила -. Бога

-. П'ятий докази походять з цілеспрямованості: повинен бути той, хто цілеспрямовуе буття світу, і це. Бог

У своєму вченні. Фома використовував ідеї. Аристотеля. Згідно. Хомі. Аквінським, матерія не може існувати окремо від форми, але форма може існувати окремо від матерії. Це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищих форм, тобто .. Бога, а. Бог - чисто духовна сущностьть.

Вчення. Фоми. Аквінського отримало назву томізму (латинською. Фома вимовляється. Тома). При житті. Фоми церква не дуже схвально ставилася до його вченню, але вже в 1323 році він був зарахований в ранг свя п'яте. У 1879 р вчення. Фоми був проголошений. Папою. Львом XIII офіційною доктриною католицької церкви. З XX в на його основі розвивається неотомізматомізм.

XIV в було ознаменовано новим плідним для філософії і науки підйомом номіналізму. Видатним представником номіналізму цього періоду був. Вільям. Оккам. Він стверджував, що універсалії існують тільки після речей, в розумі людини, вони відображають загальне в речах. За вченням. Ок-кама тільки чуттєве наочне знання (інтуїція) може засвідчити існування чого б то не було і тільки воно одне осягає факти. Вчення про роль чуттєвої інтуїції та досвід в процесі пізнання пов'язане в. Оккама з вимогою простоти пояснення (принцип екон Академії або ощадливості).

Він розділив науки на "реальні" і "раціональні" Реальні науки розглядають поняття з точки зору їх ставлення до речей. Раціональні ж науки - з точки зору їх співвідношення не з речами, а з іншими поняттями. Таким чином, номіналізм. Оккама був подвійним. З одного боку,. Оккам розвинув плідну вчення про досвід як джерело пізнання, а з з іншого - обмежив способи пізнання знаками. Тим самим він створив в своїй школі умови для подальшого розвитку формальної логікікі.

Оккам відкрито розкритикував папство, вважаючи його тимчасової конструкцією. Папи не без гріха, вони не є намісниками. Христа на землі. Духовна і світська влада повинні існувати окремо, а духовна влада є обмежитися лише церковними справами, релігійними проблемаммі.

Вільям. Оккам виявляв новий філософський дух, протилежний класичної схоластики. Номіналізм. Оккама практично розділяє теологію та філософію, віру і науку, розриває їх зв'язок, століттями укріплюв вався і розвивався схоластики.

Таким чином, в середні століття онтологія як вчення про буття теологізуеться, адже, розвиваючи тезу. Аристотеля про божественне начало, філософи середньовіччя вкладають в це зовсім інший зміст. В. Арі істотеля. Бог хоча і є причиною світу, проте лише цільової причиною, яка задає загальну тенденцію розвитку світу, але він не виступає прямою причиною фізичних речей. У християнській ж теології. Бог - творець і причина всього існуючого, це первосущность, від якої залежать всі інші сутності. Філософія стає не просто любов'ю до мудрості, а перш за все - любов до. Богу, адже мудрість вважається знання м речей божественних. Оскільки саме божественне виступає в якості першооснови, то теологія спирається на абсолютну достовірність, що виходить від. Бога, надаючи достовірності та іншим наукаукам.

Таким чином, характерними рисами філософії середньовіччя можна вважати такі

-. Вона була служницею богослов'я теології. В основі християнського монотеїзму лежать два найважливіших принципи: ідея створення та ідея натхнення. Вони обумовлюють існування єдиного особистого. Бога. Ідея створення лежить в основі середньовічної онтології, а ідея натхнення становить фундамент вчення про пізнання. Звідси випливає залежність середньо ічной філософії від теології, а всіх середньовічних установ - від церкви придушення церквою свободи думки привело до панування авторитаризму і догматизму в середні возрастікі.

-. Філософія того періоду залишалася відокремленою, чужий для суспільства, оскільки була відсутня вільна особистість і розвинені товарно-грошові відносини - фактори, які складають передумови раціонального. Фі ілософія писалася латиною, а тому залишалася вченням вузького кола людей, церковнікіовніків.

-. Середньовічна філософія являє собою синтез двох традицій: християнського вчення і античної філософії стверджуючись, християнство для обгрунтування своїх догматів запозичило античну ідею раціональног го, використовувало твори античних філософіілософів.

-. Особливістю середньовічної філософії була і боротьба номіналізму і реалізму протягом декількох століть як прояв давньої боротьби матеріалізму та ідеалізму

-. Специфічною формою філософії в середні століття була схоластика. Незважаючи на те що важливу роль в ній грало обгрунтування догматів віри вона все ж мала певне позитивне значення: це перш за все відновлення після тривалої перерви античної спадщини, розробка проблем пізнання, а також теорія "двоїстої істини", яка веде до звільнення ня філософії з- під впливу релігії. Наука і віра, теологія і філософія починають розвиватися відповідно до своїх власних закономірностями, які є основою всієї нової культурої культури.