Сказ. Дівчина-сирота та чорт за плечима

ДІВЧИНА-сирітки ТАК ЧЕРТ ЗА ПЛЕЧИМА
Йшов Федул дорогою довгою, ноги бив, долю свою шукав. І привела його дорога в місця згубні, болота тонкі. Птахи страшно кричать, жаби навперебій квакають, а на камені серед всього цього дійства рис сидить і недобре так очима на гостя незваного пиха.
- Чого знадобилося тобі тут, людина? - питає чорт. - Невже іншої дороги не знайшлося?
- Так, може, і не знайшлося - не боячись відповів Федул. - Видно доля моя така через болота тонкі пробиратися. Життя вона адже така: то легко, то важко, то в небеса взметнешься та до бога догодиш, а то в яму впадеш та нечистого згадаєш.
- Хто мудрий, як я подивлюся, ти, людина, - посміхнувся рис. - Видно багато побачив на своєму шляху?
- Побачив я, може, і багато, - відповів Федул, - так бачив мало. Тому і йду по дорозі своєї до місць ще незвіданим - на світ подивитися та себе показати.
- А візьми мене з собою, - запропонував рис. - Сиджу я тут, світу білого не бачу. Хоч одним б оком подивитися на те, що в світі щось робиться.
- Е та ти, нечистий, боляче спритний, як я подивлюся, - посміхнувся у відповідь Федул. - Того й гляди на шию мені сядеш да ноги звісили. Як же я тебе з собою візьму, коли люди тебе, окаянного, пущі смерті бояться? Так мене з тобою, рогатою, ніхто і в місто не пустить.
- А ти не бійся за це, - сказав чорт. - У мене на такий випадок мішок припасений. Сяду я в мішок, а ти мене на плече своє міцне і звалив. Я буду сидіти тихо-тихо. А що важко тобі буде, так це ти забудь - тяжкість моя катастрофічно не в вазі.
- Гаразд, - погодився Федул. - Залазь в мішок. Ти хоч і нечистий, та й тобі на життя подивитися полювання.
Схопився Чорт в мішок, скрутився в клубок, притих. А Федул мішок на плече звалив і пішов світ за очі.
Чи довго коротко йшов він, а тут зустрілася йому на шляху дівчина. Запримітила вона Федула, ожила вся. Очки-то її ясні заблищали немов зірочки. Кинулася дівчина до Федул, в ноги впала, почала благати:
- Візьми мене з собою, добра людина. Не залишай мене в біді, на самоті. Вигнали мене, сироту, з дому. Нікуди мені подітися.
- Взяв би я тебе, красуня, - сказав Федул, - та тільки рис у мене за плечима. Захочеш ти по одній дорозі з нечистим йти?
- Нічого, - відповідала дівчина, - не такий страшний чорт, як його малюють, та не так чорний диявол, як його малюють.
Взяв Федул дівчину за руку і пішли вони по дорозі в місто. Заходять, а в місті торг щосили йде. Торговці подорожніх зустрічають, товари свої пропонують. Хотів було Федул купити буханець хліба, вже і гроші дістав, а тут чує шепіт риса в своє ліве вухо:
- Дурний ти, людина, навіщо ж ти гроші витрачаєш. Вкради ти хліб: і гроші збережеш і ситим будеш.
Подумав Федул, подумав, хотів було по чортової підказкою вчинити, та дівчина-сирота відрадити взялася.
- Чи не бери, - каже, - чужого, добра людина. Не кради. Збережеш ти ім'я своє від ганьби і душу свою від гріха.
Так відтепер і повелося: що б Федул не робив, за що б не брався, негайно чув він поради по обидва боки - від чорта та від дівчини-сирітки. Втомився Федул від такого життя. Змучився зовсім. Що робити, розуму не докладе.
Так підвернувся тут Федул під руку старий один. Подивився старий своїми мудрими очима на мішок за плечима у Федула та на дівчину і говорить:
- Віднеси-но ти, молодець, риса назад в болото топке, а дівчину відведи до села її рідний. І йди тоді по своїй дорозі без нічого так зі свободою в голові.
Подумав-подумав Федул, прикинув, скільки ж це йому часу доведеться згубити даремно так скільки верст пройти, щоб дівчину і риса на місця привести. «Сяк півжиття доведеться мені віддати за своє повернення», - подумав Федул. І, поправивши мішок на плечі та взявши дівчину-сирітку за руку, побрів далі.
Так і пройшов Федул весь свій довгий шлях з чортом за плечима і з дівчиною-сиротою тримаючись за руку. І все, що чув він, голоси їх та поради, а побачив і того менше.

рецензії