Що відзначають в Україні 9 мая? На одній шальці терезів - СС "Галичина", на іншій - Червона армія

1. "Ніхто не забутий, ніщо не забуте", УПА і дивізія СС "Галичина"
2. Історія без Великої Вітчизняної війни
3. Примирення ветеранів УПА та Червоної армії

Перетворення Дня Перемоги в Україні в День перемоги над нацизмом і День пам'яті і примирення призводить до сезонного загострення дискусій про минуле.

Замість радянського свята День Перемоги у Великій Вітчизняній війні Україна тепер відзначає відразу дві дати 8 травня оголошено Днем пам'яті і примирення, а 9 травня - Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. В обидва дні вшановується пам'ять не тільки полеглих радянських солдатів, а й інших жертв нацизму. А 9 травня проходить ще й вшанування подвигу українського народу і його вкладу в перемогу над нацизмом.

"Ніхто не забутий, ніщо не забуте", УПА і дивізія СС "Галичина"

З ініціативи Київської організації ветеранів, куди входять не тільки учасники бойових дій, але і партизани, підпільники, а також ветерани праці, 9 травня в Києві очікується публічне хід під гаслом "Ніхто не забутий, ніщо не забуте" - аналог російського "Безсмертного полку" .

У столиці, на заході і в центрі України на початку травня вшановують ще і ветеранів Української повстанської армії (УПА). У Львові відкрито виставку мундирів і зброї з нагоди 75-річчя української дивізії СС "Галичина" і пройшов марш "Велич духу".

Служба безпеки України не виключає провокацій 8 та 9 травня. Її керівник Василь Грицак заявив про проведення профілактичних заходів і готовності припинити можливі правопорушення. Поліція оголосила про притягнення до охорони громадського порядку 17 тисяч поліцейських і підвищення заходів безпеки.

Історія без Великої Вітчизняної війни

Офіційна українська історіографія відтепер визнає факти співпраці СРСР з нацистською Німеччиною в 1939-1941 роках і роль Радянського Союзу в розв'язанні Другої світової війни - його участь в розподілі Польщі, фінської військової кампанії, захопленні країн Балтії та частині Румунії. Це дратує багатьох членів ветеранських організацій. Керівник Київської організації ветеранів і колишній активіст Компартії України Микола Мартинов публічно засудив реалізацію українською владою закону про декомунізацію і введення не тільки нових пам'ятних дат, а й виключення з державної термінології словосполучення "Велика Вітчизняна війна".

Напередодні нинішніх травневих свят Український інститут національної пам'яті запропонував перенести вихідний день з 9 на 8 травня. І хоча поки такого рішення не прийнято, в країні ідею активно обговорюють. Микола Мартинов категорично проти. "Більше 70 років наша країна відзначала День Перемоги, нашої перемоги. Ми, наш народ переміг фашизм. Жодна країна світу його не подужали, цей фашизм, а ми - переможці, чого ж нам соромитися цього?" - обурюється 84-річний чоловік, якому на момент нападу Німеччини на СРСР було 7 років.

Примирення ветеранів УПА та Червоної армії

Мало хто ветерани УПА та дивізії "Галичина" дожили до наших днів. 95-річний сотник УПА Мирослав Симчич ( "Кривоніс") - один з останніх залишилися в живих командирів українських партизан. Восени минулого року він був повністю реабілітований після 32 років таборів та заслання. У своїх інтерв'ю Симчич нагадує, що Українську повстанську армію створило місцеве населення, без підтримки якого вона не змогла б воювати більше 10 років. Втім, ветерани УПА традиційно стверджують, що вони ще не демобілізовані і продовжують боротьбу за утвердження незалежності України.

Колишній глава Всеукраїнського об'єднання ветеранів Другої світової війни, офіцер Червоної армії 92-річний Ігор Юхновський розповів DW, як вранці 8 травня 1945 роки випустив у вікно зі свого ручного кулемета всю обойму, дізнавшись про закінчення війни. "Я завжди наголошую День Перемоги 8 травня", - зазначає ветеран. Війну він називає Другої світової, вважаючи назву "Велика Вітчизняна" плагіатом - "Вітчизняної" в Росії називали війну 1812 року проти армії Наполеона Бонапарта.

Ігор Юхновський підкреслює, що більшість ветеранів Червоної армії, вермахту і УПА в Україні давно примирилися між собою. Проти виступають тільки радикально налаштовані представники комуністичного і націоналістичного спрямування, вважає він. Директор же Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович зазначає, що примирення між українцями демонструє війна в Донбасі, де російську агресію разом відображають внуки і правнуки червоноармійців і партизанів УПА.

Довідка / Дивізія СС «Галичина» (14. Waffen-Grenadier-Division der SS (galizische Nr. 1) - військове формування, набране з українських добровольців в період Другої світової війни. Дивізія входила до складу військ СС нацистської Німеччини, а в квітні 1945 року була включена до складу Української національної армії, яка перебувала в підпорядкуванні Українського національного комітету.

Уже з 1943 року, ще на етапі навчання, підрозділи дивізії стали брати участь в бойових діях проти партизанів у Франції, Польщі, Югославії та на Західній Україні. З осені 1943 по весну 1944 року частини дивізії брали участь у каральних операціях на південному сході Польщі і в Дистрикті Галичина. Влітку 1944 року дивізія в повному складі була задіяна в боях під Бродами (липень 1944), в ході яких була практично повністю знищена. Після переформування дивізія брала участь в придушенні словацького антинацистського повстання (літо-осінь 1944) і в боях з югославськими партизанами (кінець 1944). На заключному етапі війни брала участь у боях за Відень (квітень 1945). Після капітуляції Німеччини більшість членів здалися в полон Західним союзникам.

Червона армія. З початком Другої світової війни СРСР у вересні 1939 року анексував Західну Україну і Західну Білорусію.

У 1939 році Радянський Союз зажадав від Фінляндії передати території, що межують з Ленінградом, в обмін на слабо заселені території на півночі, а точніше - запропонував уряду Фінляндії розглянути запит про пересування кордону з рубежу в 30 кілометрах від Ленінграда (дистанція пострілу важкої артилерії) на безпечне для СРСР відстань, в обмін на значно більші території в не загрожує безпеці СРСР районі, і, лише отримавши категоричну відмову обговорювати будь-які умови і взагалі вести переговори, був змушений, після ряду провокацій з фінської сторони, перейти до рішучих дій.

Червона армія перейшла кордон 30 листопада 1939 року. Загострення відносин призвело до радянсько-фінській війні 1939-40 років (у фінських джерелах - «Зимова війна»). Відмінне знання фінами своєї території, широке застосування лижних частин і снайперів, а головне - завчасне (за два місяці до початку дій РСЧА) проведення повної мобілізації призвело до численних втрат серед червоноармійців (330 тис. Чоловік, в тому числі убитими і зниклими без вести - 95 348 осіб.). Проте, потрійне чисельну і технічну перевагу РСЧА Радянського Союзу призвело Фінляндію до поразки з показниками втрат гіршими, ніж нормальні для подібних умов. 12 лютого 1940 року лінія Маннергейма була прорвана. Втрати в ок. 26 тис. Чол чоловік убитими і 45 тис. Пораненими виявилися для 200 тис. Фінської армії також надмірно великими.

На цьому етапі ряд західних держав розглядав СРСР як країну, яка воює в Другій світовій війні на боці Німеччини. СРСР був виключений з Ліги Націй як агресор; декларувалася так і не здійснена можливість відправки добровольців до Фінляндії.

Пакт про ненапад Молотова-Ріббентропа, укладений з нацистською Німеччиною в 1939 році, був порушений. 22 червня 1941 року між СРСР був атакований німецькими військами за планом Барбаросса.

На день раптового нападу гітлерівців - 22 червня 1941 року - чисельність польових сил РККА налічувала 303 дивізії і 22 бригади в 4,8 млн чоловік, в тому числі 166 дивізій і 9 бригад в 2,9 млн чоловік у західних кордонів СРСР в західних військових округах . Країни Осі зосередили на Східному фронті 181 дивізію і 18 бригад (3,5 млн чоловік). Перші місяці вторгнення призвели Червону армію до втрат сотень тисяч людей в середовищах, втрат цінного озброєння, військових літаків, танків і артилерії. Радянське керівництво оголосило загальну мобілізацію, і вже до 1 серпня 1941 року, незважаючи на втрату 46 дивізій в бою, Червона армія мала у своєму розпорядженні 401 дивізією.

Великі втрати пояснюються, як прийнято вважати, низькою готовністю до нападу Німеччини.

Першим великим успіхом Червоної армії стало контрнаступ під Москвою 5 грудня 1941 року в результаті якого німецькі війська були відкинуті від міста, хоча спроба Червоної армії перейти в загальний наступ закінчилася катастрофою.

Радянський уряд вдалося до низки екстрених заходів, з тим, щоб зупинити відступаючих Червону армію. Одним з ефективних засобів був розстріл тікають з поля бою, введений наказом Сталіна, який отримав неофіційну назву «Ні кроку назад».

В ході Великої Вітчизняної війни на окупованих гітлерівцями радянських територіях НКВД організувало широкий партизанський рух, наприклад, на одній тільки Україні в серпні 1943 року діяли 24 500 радянських партизан.

Влітку 1943 року в ході наступальної операції «Цитадель» вермахт зробив спробу знищити Курський виступ, однак воно було зупинено Червоною армією, яка перейшла восени 1943 року в контрнаступ.

Влітку 1944 року Червона армія вийшла до державного кордону СРСР. Положення Німеччини сильно погіршився відкриттям союзниками другого фронту в Європі (операція «Оверлорд») 6. червня 1944 року.

16 квітня 1945 року радянські війська почали Берлінську наступальну операцію, яка закінчилася штурмом Берліна і беззастережною капітуляцією німецьких військ в ніч з 8 на 9 травня 1945 року.

Протягом війни до лав Червоної армії було призвано 29,6 млн осіб, на додаток до 4,8, що стояли під рушницею на початку війни. Втрати склали, згідно з оприлюдненими при Сталіні даними, 6,3 млн чоловік убитими, 555,4 тис. - померлими від хвороб, 4,6 млн - зниклими без вести (в основному, полонені). Однак з цих 11,4 млн осіб 1 млн приєднався до армії на звільнених територіях, 1,8 млн чоловік повернулися з німецького полону. Більшість втрат довелося на етнічних росіян (5 756 000), і етнічних українців (1 377 400). Однак, з 34 мільйонів чоловік, які були в Червоній армії під час війни, близько 8 мільйонів належали до національних меншин, і в період 1941-1943 років було сформовано близько 45 дивізій з неслов'янських національних меншин.

джерело: DW

Новини порталу «Весь Харків»