Союз менеджерів
Версія для друку
Президія Вищого Арбітражного Суду РФ
Постанова
від 6 вересня 2005 р N 4275/05
Президія Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації у складі:
головуючого - Голови Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації Іванова А.А .;
членів Президії: Андрєєвої Т.К., Витрянского В.В., Вишняк Н.Г., Ісайчева В.Н., Козлової О.А., Першутова А.Г., Слєсарєва В.Л., Стрелова І.М. , Суховой Г.І., Хачикяна А.М., Юхнея М.Ф. -
розглянув заяву державної установи "Ульяновське регіональне відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації" про перегляд в порядку нагляду ухвали Арбітражного суду Ульяновської області від 22.09.2004 у справі N А72-4650 / 02-Ск334-Б і постанови Федерального арбітражного суду Поволзької округу від 27.01. 2005 по тій же справі.
У засіданні взяли участь представники:
від заявника - державної установи "Ульяновське регіональне відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації" - Баруліна В.М., Безпрозванний А.С., Шішеня Є.Г .;
від відкритого акціонерного товариства "Свіяга" - Безгузов А.В.
Заслухавши та обговоривши доповідь судді Хачикяна А.М., а також пояснення представників беруть участь у справі, Президія встановив наступне.
В ході здійснення процедури банкрутства - конкурсного виробництва, введеної Арбітражним судом Ульяновської області щодо відкритого акціонерного товариства "Свіяга" (далі - боржник) державна установа "Ульяновське регіональне відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації" (далі - відділення фонду) пред'явило боржника вимогу про включення до реєстру вимог кредиторів першої черги капіталізованих платежів у розмірі 4 242 020 рублів 8 копійок, з них: 3 513 580 рублів 74 копійки для забезпечення щомісячних трахових виплат (зазначена сума обчислена з використанням коефіцієнтів капіталізації, які залежать від статі і віку потерпілих), 728 439 рублів 34 копійки для оплати додаткових витрат на медичну та соціальну реабілітацію потерпілих. Розрахунок суми зазначених платежів проведений відділенням фонду відповідно до Методики розрахунку розміру капіталізованих платежів для забезпечення по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань при ліквідації (банкрутство) юридичних осіб - страхувальників, затвердженої постановою Фонду соціального страхування Російської Федерації від 30.07.2001 N 72 (далі - Методика).
Конкурсний керуючий направив до арбітражного суду заперечення щодо вимоги відділення фонду, приклавши до них власний розрахунок платежів, що підлягають, на його думку, капіталізації. Він вважав, що під капіталізованішими почасових платежів, згаданими в статті 135 Федерального закону від 26.10.2002 N 127-ФЗ "Про неспроможність (банкрутство)" (далі - Закон про банкрутство), розуміються тільки щомісячні страхові виплати без урахування додаткових витрат на соціальну, медичну та професійну реабілітацію потерпілих; період капіталізації встановлено названим Законом. Тому розмір вимоги відділення фонду по кожному з потерпілих конкурсним керуючим визнаний лише в частині величини, одержуваної шляхом множення розміру щомісячної страхової виплати, встановленого на дату прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом, на період капіталізації - до досягнення потерпілим віку сімдесяти років, але не менше ніж десять років.
Ухвалою від 22.09.2004 суд першої інстанції, визнавши правильними заперечення конкурсного керуючого і представлений ним розрахунок, включив до реєстру вимог кредиторів боржника першої черги вимога відділення фонду частково (в розмірі 2 916 851 рубля 64 копійок); щодо решти платежів заявлена вимога залишив без задоволення.
Суд визнав, що в частині 1 статті 135 Закону про банкрутство викладені спеціальні правила обчислення розміру капіталізованих платежів: капіталізації підлягають почасові платежі, встановлені на дату прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом і підлягають виплаті до досягнення громадянином віку сімдесяти років, але не менше ніж за десять років; застосування ж підвищувальних коефіцієнтів і облік додаткових витрат, пов'язаних з соціальної, медичної та професійної реабілітацією потерпілих, не передбачені; Методика при визначенні розміру цих платежів в справі про банкрутство застосуванню не підлягає.
Федеральний арбітражний суд Поволзької округу постановою від 27.01.2005 залишив назване визначення без зміни, визнавши висновки суду першої інстанції правильними.
У заяві, поданій до Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, про перегляд у порядку нагляду ухвали суду першої та постанови суду касаційної інстанцій відділення фонду просить скасувати зазначені судові акти, посилаючись на порушення судами однаковості в тлумаченні та застосуванні норм права.
У відгуку на заяву і доповненні до нього конкурсний керуючий просить залишити оскаржувані судові акти без зміни як відповідають чинному законодавству.
Перевіривши обгрунтованість доводів, викладених в заяві, відкликання на заяву і доповненні до нього, заперечення відділення фонду і поясненнях присутніх у засіданні представників сторін, Президія вважає, що оспорювані судові акти підлягають скасуванню, справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав .
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону про банкрутство за згодою громадянина його право вимоги до боржника в сумі капіталізованих платежів переходить до Російської Федерації. При цьому до Російської Федерації також переходять зобов'язання з відшкодування шкоди здоров'ю потерпілому, які згодом виконуються Російською Федерацією відповідно до положень Федерального закону від 24.07.1998 N 125-ФЗ "Про обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань" (далі - закон про соціальне страхування) за рахунок коштів Фонду соціального страхування Російської Федерації (глави II, IV Закону про соціальне страхування).
Фонд соціального страхування Російської Федерації, будучи спеціалізованим фінансово-кредитною установою при Уряді Російської Федерації, управляє коштами державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (пункти 1, 2 Положення про Фонд соціального страхування Російської Федерації, затвердженого постановою Уряду Російської Федерації від 12.02 .1994 N 101).
Статтями 3, 18 Закону про соціальне страхування обов'язок щодо акумулювання капіталізованих платежів покладено на Фонд соціального страхування Російської Федерації. Внесення зазначених платежів на рахунок даного Фонду передбачено також пунктом 6 Порядку внесення до Фонду соціального страхування Російської Федерації капіталізованих платежів при ліквідації юридичних осіб - страхувальників по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2000 N 863.
З огляду на це, а також виходячи з природи виниклих відносин, пов'язаних з відшкодуванням у порядку обов'язкового страхування шкоди, заподіяної здоров'ю працівників боржника, пред'явлення відділенням фонду, виступаючим в ролі страховика і здійснює виплати по соціальному страхуванню, до такого боржника від імені Російської Федерації вимоги по сплаті капіталізованих платежів слід визнати правильним.
У статті 135 Закону про банкрутство використаний термін "почасові платежі", проте в названому Законі, так само як і в інших федеральних законах, не міститься його тлумачення.
Тому частина 1 статті 135 Закону про банкрутство не може застосовуватися без урахування законодавства, яке регулює відносини з відшкодування шкоди здоров'ю працівника в порядку обов'язкового соціального страхування.
Законодавство Російської Федерації про обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань складається з Закону про соціальне страхування, прийнятих відповідно до нього федеральних законів та інших нормативних правових актів Російської Федерації (стаття 2 Закону про соціальне страхування).
Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону про соціальне страхування відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадянина при виконанні ним обов'язків за трудовим договором, здійснюється шляхом надання йому в повному обсязі всіх необхідних видів забезпечення по страхуванню, встановлених в пункті 1 статті 8 названого Закону, а саме: щомісячних страхових виплат, що виплачуються працівникові протягом всього періоду стійкої втрати ним професійної працездатності і залежних від середнього місячного заробітку і ступеня втрати працездатному ти (пункт 3 статті 10, пункт 1 статті 12 Закону), і оплати додаткових витрат, пов'язаних з його медичної, соціальної та професійної реабілітацією.
У разі ліквідації юридичної особи, визнаного в установленому порядку відповідальним за шкоду, заподіяну здоров'ю працівника, воно зобов'язане внести відділенню фонду капіталізовані платежі (пункт 2 статті 23 Закону про соціальне страхування), які є одним з джерел доходів Фонду соціального страхування Російської Федерації (пункт 1 статті 20 названого Закону). При цьому ліквідована організація перестає виплачувати обов'язкові страхові внески.
Таким чином, капіталізація платежів, що перераховуються на рахунок відділення фонду, проводиться з метою резервування коштів на майбутнє і спрямована на забезпечення прав і законних інтересів громадян, перед якими боржник несе відповідальність за відшкодування шкоди їх здоров'ю в обсязі, встановленому Законом про соціальне страхування, шляхом щомісячних страхових виплат і оплати додаткових витрат, пов'язаних з їх медичної, соціальної та професійної реабілітацією.
Боржник, щодо якої відкрито конкурсне виробництво, за змістом абзацу чотирнадцятого статті 2, глави VII Закону про банкрутство, пункту 1 статті 65 Цивільного кодексу Російської Федерації знаходиться в стадії ліквідації через процедуру конкурсного виробництва.
Законом про соціальне страхування не передбачено зменшення розміру зобов'язань ліквідованого через процедуру конкурсного виробництва боржника, що виникли внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю його працівників, у порівнянні з обсягом аналогічних зобов'язань організації, ліквідованої згідно із загальними положеннями статті 61 Цивільного кодексу Російської Федерації.
Інша порушувало б права відділення фонду як страховика, оскільки обсяг його вимог до ліквідованої організації був би різний залежно від підстав ліквідації заподіювача шкоди при незмінному обсязі зобов'язань відділення фонду перед працівниками боржника.
Тим часом судами не враховано, що, будучи спеціальним, Закон про банкрутство не регулює відносини, що виникають при відшкодуванні шкоди здоров'ю громадян через систему обов'язкового соціального страхування (пункт 1 статті 1 Закону про банкрутство).
Відповідно до пункту 2 статті 23 Закону про соціальне страхування порядок капіталізації відповідних платежів, незалежно від того, є вони щомісячними чи ні, визначається Кабінетом Міністрів України.
Уряд Російської Федерації 17.11.2000 видав постанову N 863 "Про затвердження порядку внесення до Фонду соціального страхування Російської Федерації капіталізованих платежів при ліквідації юридичних осіб - страхувальників по обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань", пунктом 2 якого Фонду соціального страхування Російської Федерації доручено розробити і за погодженням з Міністерством праці та соціального розвитку Російської Федерації, Міністерством еконо мического розвитку і торгівлі Російської Федерації і Федеральною службою Росії з фінансового оздоровлення і банкрутства затвердити методику розрахунку розміру таких платежів.
На виконання цієї постанови Фонд соціального страхування Російської Федерації постановою від 30.07.2001 N 72 затвердив Методику, узгоджену з зазначеними органами виконавчої влади та передбачає капіталізацію коштів на виплату щомісячних страхових виплат потерпілим із застосуванням коефіцієнтів капіталізації, які представляють собою кількісні оцінки очікуваних (імовірних) періодів капіталізації , що залежать від статі і віку потерпілого, і на оплату додаткових витрат, пов'язаних з ушкодженням здоров'я сел Рада.
Таким чином, судами першої та касаційної інстанцій зроблено помилковий висновок про те, що вимога відділення фонду в частині, що стосується застосування коефіцієнтів капіталізації, і капіталізації додаткових витрат, пов'язаних з медичної та соціальною реабілітацією потерпілих, не може бути включено до реєстру вимог кредиторів боржника.
За вказаних обставин оскаржувані судові акти порушують одноманітність у тлумаченні та застосуванні арбітражними судами норм права, що відповідно до пункту 1 статті 304 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації є підставою для їх скасування.
З огляду на викладене та керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 305, статтею 306 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації, Президія Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації ухвалив:
визначення Арбітражного суду Ульяновської області від 22.09.2004 у справі N А72-4650 / 02-Ск334-Б і постанова Федерального арбітражного суду Поволзької округу від 27.01.2005 у тій самій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до першої інстанції Арбітражного суду Ульяновської області.
головуючий А. А. Іванов