Стародавня ДНК підняла завісу над заселенням Південної Америки | Наука і життя
- Стародавня ДНК підняла завісу над заселенням Південної Америки Люди заселили Південну Америку в результаті...
- Стародавня ДНК підняла завісу над заселенням Південної Америки
Стародавня ДНК підняла завісу над заселенням Південної Америки
Люди заселили Південну Америку в результаті однієї міграційної хвилі, незабаром після того, як їх предки вперше прийшли з Сибіру в Західну півкулю.
Про заселення Південної Америки йшлося в доповіді, представленій на щорічній конференції Товариства американської археології в Сан-Франциско. Робота заснована на ДНК, витягнутої з останків п'яти стародавніх людей, що жили в Перуанських Андах.
Перуанські Анди. (Фото: John Atherton / Flickr.com / CC BY-SA 2.0.)
<
>
Найдавніша стоянка в Південній Америці - Монте Верде - має вік близько 14,6 тисячі років. Така дата говорить про те, що люди швидко перетнули два континенти - через одну або дві тисячі років після того, як пройшли по Беринговому мосту. Не виключено, що предки американців рухалися по Тихоокеанському узбережжю.
Але деякі вчені вважають, що була друга хвиля міграції. Вони відзначають, що подовжені, вузькі черепа, які були у жителів Південної Америки близько п'яти тисяч років тому, дуже відрізняються від круглих голів пізніших тубільців і сучасних корінних американців. На думку частини дослідників, відмінності говорять про те, що хвиль міграцій було більше.
У 50-е і 60-е роки XX століття перуанський археолог Аугусто Кардіч (Augusto Cardich) знайшов стародавні людські останки високо в Андах, в місцевості Лаурікоча. Радіовуглецевий метод дозволив датувати знахідку приблизно дев'ятьма тисячами років. Пізніше інші дослідники переглянули датування, «омолодив» кістки до п'яти тисяч років, що зробило їх менш привабливими для дослідників. «Люди просто забули про них. Більше ніхто ними не цікавився », - каже Ларс Ферен-Шмиц (Lars Fehren-Schmitz), антрополог з Каліфорнійського університету (США).
Через п'ятдесят років після відкриття останків група вчених під керівництвом Ларса Ферен-Шміца отримала дозвіл оглянути п'ять кістяків з Лаурікоча. Останки зберігалися в Національному музеї археології, антропології та історії Перу в Лімі. Дослідники передатіровалі кістки, заново виміряли черепа і витягли ДНК.
Нові аналізи показали, що історія Лаурікоча складніше, ніж вважалося раніше. Два скелета, жінки і дворічну дитину, датуються приблизно дев'ятьма тисячоліттями тому. Третій скелет, що належав чоловікові, на 2,5 тисячі років «молодший» своїх «сусідів». Ще один чоловік з Лаурікоча помер на 2,3 тисячі років пізніше свого «попередника». Останки п'ятого людини датувати не вдалося через погану збереженість. Тільки жіночий череп мав витягнуті, вузькі обриси.
Щоб перевірити, чи були древні жителі Лаурікоча представниками однієї і тієї ж міграційної хвилі чи ні, команда дослідників отримала мітохондріальну ДНК, що передається по материнській лінії. Виявилося, що всі п'ять чоловік сходять до однієї і тієї ж материнської лінії, загальною для сучасних і стародавніх корінних жителів Північної і Південної Америки. З іншого боку, генетичний матеріал Y-хромосом показує, що батьківська лінія стародавніх жителів з Лаурікоча сходить до людей, які жили в районі Берингової протоки близько 17 тисяч років тому. Саме цей час вважається найбільш вірогідним періодом, коли люди переселилися в Америку. Таким чином, аналіз ДНК приводить нас до висновку, що люди з Лаурікоча були нащадками перших людей, що потрапили в Америку в результаті однієї хвилі міграції.
Однак висновки дослідників підтримують не всі їхні колеги. Не можна робити настільки широке узагальнення, грунтуючись лише з жмені останків, знайдених в одному і тому ж похованні, вважає Том Діллехей (Tom Dillehay), археолог з Університету Вандербільта (США). Він зазначає, що пробіл тривалістю п'ять тисяч років між самій ранній стоянкою Монте Верде і останками з Лаурікоча залишає можливість інших хвиль міграцій, більш ранніх.
за матеріалами NatureNews .
Стародавня ДНК підняла завісу над заселенням Південної Америки
Люди заселили Південну Америку в результаті однієї міграційної хвилі, незабаром після того, як їх предки вперше прийшли з Сибіру в Західну півкулю.
Про заселення Південної Америки йшлося в доповіді, представленій на щорічній конференції Товариства американської археології в Сан-Франциско. Робота заснована на ДНК, витягнутої з останків п'яти стародавніх людей, що жили в Перуанських Андах.
Перуанські Анди. (Фото: John Atherton / Flickr.com / CC BY-SA 2.0.)
<
>
Найдавніша стоянка в Південній Америці - Монте Верде - має вік близько 14,6 тисячі років. Така дата говорить про те, що люди швидко перетнули два континенти - через одну або дві тисячі років після того, як пройшли по Беринговому мосту. Не виключено, що предки американців рухалися по Тихоокеанському узбережжю.
Але деякі вчені вважають, що була друга хвиля міграції. Вони відзначають, що подовжені, вузькі черепа, які були у жителів Південної Америки близько п'яти тисяч років тому, дуже відрізняються від круглих голів пізніших тубільців і сучасних корінних американців. На думку частини дослідників, відмінності говорять про те, що хвиль міграцій було більше.
У 50-е і 60-е роки XX століття перуанський археолог Аугусто Кардіч (Augusto Cardich) знайшов стародавні людські останки високо в Андах, в місцевості Лаурікоча. Радіовуглецевий метод дозволив датувати знахідку приблизно дев'ятьма тисячами років. Пізніше інші дослідники переглянули датування, «омолодив» кістки до п'яти тисяч років, що зробило їх менш привабливими для дослідників. «Люди просто забули про них. Більше ніхто ними не цікавився », - каже Ларс Ферен-Шмиц (Lars Fehren-Schmitz), антрополог з Каліфорнійського університету (США).
Через п'ятдесят років після відкриття останків група вчених під керівництвом Ларса Ферен-Шміца отримала дозвіл оглянути п'ять кістяків з Лаурікоча. Останки зберігалися в Національному музеї археології, антропології та історії Перу в Лімі. Дослідники передатіровалі кістки, заново виміряли черепа і витягли ДНК.
Нові аналізи показали, що історія Лаурікоча складніше, ніж вважалося раніше. Два скелета, жінки і дворічну дитину, датуються приблизно дев'ятьма тисячоліттями тому. Третій скелет, що належав чоловікові, на 2,5 тисячі років «молодший» своїх «сусідів». Ще один чоловік з Лаурікоча помер на 2,3 тисячі років пізніше свого «попередника». Останки п'ятого людини датувати не вдалося через погану збереженість. Тільки жіночий череп мав витягнуті, вузькі обриси.
Щоб перевірити, чи були древні жителі Лаурікоча представниками однієї і тієї ж міграційної хвилі чи ні, команда дослідників отримала мітохондріальну ДНК, що передається по материнській лінії. Виявилося, що всі п'ять чоловік сходять до однієї і тієї ж материнської лінії, загальною для сучасних і стародавніх корінних жителів Північної і Південної Америки. З іншого боку, генетичний матеріал Y-хромосом показує, що батьківська лінія стародавніх жителів з Лаурікоча сходить до людей, які жили в районі Берингової протоки близько 17 тисяч років тому. Саме цей час вважається найбільш вірогідним періодом, коли люди переселилися в Америку. Таким чином, аналіз ДНК приводить нас до висновку, що люди з Лаурікоча були нащадками перших людей, що потрапили в Америку в результаті однієї хвилі міграції.
Однак висновки дослідників підтримують не всі їхні колеги. Не можна робити настільки широке узагальнення, грунтуючись лише з жмені останків, знайдених в одному і тому ж похованні, вважає Том Діллехей (Tom Dillehay), археолог з Університету Вандербільта (США). Він зазначає, що пробіл тривалістю п'ять тисяч років між самій ранній стоянкою Монте Верде і останками з Лаурікоча залишає можливість інших хвиль міграцій, більш ранніх.
за матеріалами NatureNews .
Стародавня ДНК підняла завісу над заселенням Південної Америки
Люди заселили Південну Америку в результаті однієї міграційної хвилі, незабаром після того, як їх предки вперше прийшли з Сибіру в Західну півкулю.
Про заселення Південної Америки йшлося в доповіді, представленій на щорічній конференції Товариства американської археології в Сан-Франциско. Робота заснована на ДНК, витягнутої з останків п'яти стародавніх людей, що жили в Перуанських Андах.
Перуанські Анди. (Фото: John Atherton / Flickr.com / CC BY-SA 2.0.)
<
>
Найдавніша стоянка в Південній Америці - Монте Верде - має вік близько 14,6 тисячі років. Така дата говорить про те, що люди швидко перетнули два континенти - через одну або дві тисячі років після того, як пройшли по Беринговому мосту. Не виключено, що предки американців рухалися по Тихоокеанському узбережжю.
Але деякі вчені вважають, що була друга хвиля міграції. Вони відзначають, що подовжені, вузькі черепа, які були у жителів Південної Америки близько п'яти тисяч років тому, дуже відрізняються від круглих голів пізніших тубільців і сучасних корінних американців. На думку частини дослідників, відмінності говорять про те, що хвиль міграцій було більше.
У 50-е і 60-е роки XX століття перуанський археолог Аугусто Кардіч (Augusto Cardich) знайшов стародавні людські останки високо в Андах, в місцевості Лаурікоча. Радіовуглецевий метод дозволив датувати знахідку приблизно дев'ятьма тисячами років. Пізніше інші дослідники переглянули датування, «омолодив» кістки до п'яти тисяч років, що зробило їх менш привабливими для дослідників. «Люди просто забули про них. Більше ніхто ними не цікавився », - каже Ларс Ферен-Шмиц (Lars Fehren-Schmitz), антрополог з Каліфорнійського університету (США).
Через п'ятдесят років після відкриття останків група вчених під керівництвом Ларса Ферен-Шміца отримала дозвіл оглянути п'ять кістяків з Лаурікоча. Останки зберігалися в Національному музеї археології, антропології та історії Перу в Лімі. Дослідники передатіровалі кістки, заново виміряли черепа і витягли ДНК.
Нові аналізи показали, що історія Лаурікоча складніше, ніж вважалося раніше. Два скелета, жінки і дворічну дитину, датуються приблизно дев'ятьма тисячоліттями тому. Третій скелет, що належав чоловікові, на 2,5 тисячі років «молодший» своїх «сусідів». Ще один чоловік з Лаурікоча помер на 2,3 тисячі років пізніше свого «попередника». Останки п'ятого людини датувати не вдалося через погану збереженість. Тільки жіночий череп мав витягнуті, вузькі обриси.
Щоб перевірити, чи були древні жителі Лаурікоча представниками однієї і тієї ж міграційної хвилі чи ні, команда дослідників отримала мітохондріальну ДНК, що передається по материнській лінії. Виявилося, що всі п'ять чоловік сходять до однієї і тієї ж материнської лінії, загальною для сучасних і стародавніх корінних жителів Північної і Південної Америки. З іншого боку, генетичний матеріал Y-хромосом показує, що батьківська лінія стародавніх жителів з Лаурікоча сходить до людей, які жили в районі Берингової протоки близько 17 тисяч років тому. Саме цей час вважається найбільш вірогідним періодом, коли люди переселилися в Америку. Таким чином, аналіз ДНК приводить нас до висновку, що люди з Лаурікоча були нащадками перших людей, що потрапили в Америку в результаті однієї хвилі міграції.
Однак висновки дослідників підтримують не всі їхні колеги. Не можна робити настільки широке узагальнення, грунтуючись лише з жмені останків, знайдених в одному і тому ж похованні, вважає Том Діллехей (Tom Dillehay), археолог з Університету Вандербільта (США). Він зазначає, що пробіл тривалістю п'ять тисяч років між самій ранній стоянкою Монте Верде і останками з Лаурікоча залишає можливість інших хвиль міграцій, більш ранніх.
за матеріалами NatureNews .