Сучасні російські підходи до забезпечення європейської безпеки

У статті автор розглядає сучасні російські підходи до забезпечення європейської безпеки. Дана проблематика розглядається в контексті пропозиції російського президента Д. Медведєва укласти Договір європейської безпеки між усіма європейськими країнами і ключовими організаціями, що забезпечують безпеку в Європі. Особливу увагу приділено переговорам по ДЄБ Росії і Євросоюзу як найбільш перспективними і відповідають взаємним інтересам обох сторін.

З приходом до влади в Росії Д.А. Медведєва зовнішня політика Росії на європейському напрямку була спрямована на подолання останніх пережитків конфронтації часів «холодної війни» і вибудовуванні якісно нових відносин у сфері європейської безпеки. Навіть серпнева війна Росії з Грузією 2008 року здавалося б повинна стати новою віхою протистояння Росії і Заходу, однак Євросоюз не тільки не відкинув Росію, але і сам запропонував почати переговори про нову Угоду про партнерство та співробітництво (УПС) з Росією. А на початку 2009 р почалося відновлення співпраці в рамках Ради Росія-НАТО (РРН).

Ідея пан'європейської архітектури безпеки була вперше озвучена Д. Медведєвим у Берліні в червні 2008 р Це була перша поїздка нового Президента РФ в Західну Європу після обрання на пост. Д. Медведєв висунув конкретні і чіткі пропозиції і окреслив принципи, на яких повинна грунтуватися загальноєвропейська система безпеки. Ключовими з них є верховенство права і міжнародного порядку, мультиполярна міжнародна система, верховенство ООН в міжнародних відносинах, заміна атлантизму на принцип єдності всього євроатлантичного простору від Ванкувера до Владивостока, відмова від відтворення блокової політики, принципі неподільності безпеки. Російським президентом було також озвучено пропозицію про укладення Договору про європейську безпеку, завданням якого б було комплексне рішення проблем безпеки в Європі, в тому числі, контролю над озброєннями. В обговоренні і розробці даного договору повинні взяти участь всі європейські держави на загальноєвропейському саміті.

Однак тут варто відзначити, що вище озвучені принципи і пропозиції вже в тій чи іншій мірі закріплені в рамках ОБСЄ та Ради Росія-НАТО (РРН). Але сенс тез Медведєва полягає не тільки в висновок юридичних угод, а в реальному бажанні Москви брати участь у створення загальноєвропейської системи безпеки і у втіленні в життя даного проекту.

Це відображає національні інтереси РФ, опубліковані в Концепції зовнішньої політики Росії в липні 2008 р, де Росії відводиться найважливіша роль у забезпеченні цивілізаційної сумісності в Європи. У документі піднята тема сучасної ідентичності РФ, без якої неможливо побудувати конструктивну систему загальноєвропейської безпеки і органічна єдність всіх її інтегральних частин.

Тому в результаті закінчення «холодної війни» і розвалу біполярної системи міжнародних відносин створені реальні політичні умови для співпраці між Росією, Північною Америкою і Євросоюзом - трьома гілками автентичної європейської цивілізації.

Російська ініціатива носить трансрегіональні характер, так як вона спрямована не тільки на європейське, а й на євроатлантичний простір. Москва запропонувала залучити до переговорного процесу всі європейські держави (не тільки членів НАТО), але і всі організації, що займаються питаннями безпеки. А це не тільки НАТО, ОБСЄ і Євросоюз, а й ОДКБ.

Найбільш зручною стороною для переговорного процесу з Росією з боку Заходу повинен виступити Євросоюз, так як саме з ним Росії набагато легше знайти взаєморозуміння з питання формування загальноєвропейської безпеки. Південно-осетинський конфлікт показав, що Росія здатна знаходити компромісне рішення саме у співпраці з ЄС на відміну від взаємодії з НАТО та ОБСЄ по ДЄБ. Багато що залежить від того, яка країна є головою ЄС, хто очолює Єврокомісію, хто займає інші важливі пости в Євросоюзі, яка позиція головних столиць Європи. Очевидно, що у РФ і ЄС чимало спільних інтересів у сфері безпеки, такі як взаємодія в рамках «квартету» по Близькому Сходу і в рамках «Групи шести» щодо вирішення питання іранської ядерної програми. Найбільш конструктивними партнерами для діалогу Росії і Євросоюзу з ДЄБ є Італія, Німеччина, Франція і Іспанія, саме з цими країнами у Росії тісні економічні відносини серед країн ЄС.

Що стосується залучення Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), то Росія буде намагатися надати їй міжнародний статус, зробивши її реальної регіональної силою, і буде домагатися її включення до повноцінного членства в щорічній Конференції з питань європейської безпеки. Про це свідчить створення в 2010 р колективних сил швидкого розгортання (КСОР), де було створено досить потужне військове з'єднання для вирішення регіональних проблем безпеки.

Наступним кроком Росії в розвитку берлінської ініціативи став виступ Д. Медведєва в Евіані, де в деякій мірі конкретизувалися базові принципи ДЄБ, які в перспективі можна оформити в концепцію загальноєвропейської безпеки. До вже озвучених в Берліні принципам колективного початку в міжнародному праві, центральної ролі ООН в міжнародних відносинах, повагу суверенітету і територіальної цілісності держав був доданий принцип неприпустимості нав'язування іншим державам власного національного права і рішень внутрішнього суду. Було запропоновано юридично закріпити в тексті ДЄБ наступні принципи: гарантії забезпечення рівної безпеки, єдності підходів до попередження і мирного врегулювання конфліктів на європейському просторі, відмова від розвитку військових союзів на шкоду безпеці на континенті. Жодна держава або організація в євро-атлантичному просторі не повинні мати одностороннього права на підтримання миру і стабільності в Європі. У змістовній частині Договору пропонується встановити базові параметри контролю над озброєннями і нові механізми взаємодії з проблем розповсюдження зброї масового знищення, наркотрафіку та тероризму.

Фактору безпеки в Договорі приділено набагато більше уваги, ніж в форматі ОБСЄ, де крім військового співробітництва, вказані економічні та гуманітарні аспекти. Учасниками переговорного процесу повинні стати керівники всіх держав Європи і всіх ключових організацій євроатлантичного простору.

Президент Франції Н. Саркозі в листопаді 2008 р в Ніцці на саміті Росія-ЄС висловився на користь поетапного переговорного процесу з питань європейської безпеки. Але головним майданчиком для дискусії повинна була залишитися за ОБСЄ, що не влаштовувало Росію через сучасної неефективності ОБСЄ. Росія виступала за скликання загальноєвропейської зустрічі на вищому рівні, включаючи і національні держави, і представників всіх основних організацій, що займаються питаннями безпеки на континенті (НАТО, ЄС, ОБСЄ, СНД, ОДКБ). Дана зустріч дозволяла б не чекати в середньостроковій перспективі скликання загальноєвропейського саміту з питань безпеки, а почати переговорний процес вже в короткостроковій перспективі в рамках тих організацій, які вже існують в Європі.

Певних успіхів по просуванню ідеї ДЄБ російська дипломатія домоглася на майданчику ОБСЄ. У грудні 2008 року відбулось засідання Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ на спільному засіданні Форуму зі співробітництва в галузі безпеки. Пропозиції російської сторони по ДЄБ стали ключовим на порядку денному зустрічі.

Адміністрація Дж. Буша-мол. і генсек НАТО Я. де Хооп Схеффер в 2008 р висловилися різко негативно щодо ДЄБ з причин бажання РФ послабити НАТО і внести розлад в євроатлантичне співтовариство.

У червні 2009 р у Відні на Щорічній Конференції з огляду проблем і безпеки міністром закордонних справ РФ С.В. Лавровим були викладені чотири основних принципу ДЄБ: перші - принципи відносин між державами, відбитими в Хартії європейської безпеки, в документах ОБСЄ та Ради Росії-НАТО повинні носити юридично зобов'язуючу форму; другими повинні стати принципи контролю над озброєннями; третіми - юридично закріплені принципи врегулювання конфліктів, і четвертими - механізми взаємодії держав і організацій з протидії поширенню зброї масового знищення, міжнародному тероризму, незаконному обігу наркотиків та іншим новим викликам і загрозам стали актуальним в першій чверті ХХI століття.

Таким чином, ідея ДЄБ і підходи висловлені Росією на попередніх європейських дискусійних майданчиках стали мати структуровану форму, що дозволяло вийти на предметне обговорення майбутнього тексту Договору.

У червні 2009 р на грецькому острові Корфу відбулася неформальна зустріч країн-учасниць ОБСЄ на рівні міністрів закордонних справ. З ініціативи Греції-країни голови був запущений «Корфской процес», метою якого було підвищення ефективності ОБСЄ, розвиток діалогу з проблем європейської безпеки і відновлення взаємної довіри між Заходом і Росією. А в грудні 2009 р вже зібралася офіційна зустріч на рівні міністрів закордонних справ країн учасниць ОБСЄ, де були підтверджені цілі і принципи «Корфской процесу».

За заявою Росії, «Корфской процес» і ДЄБ-це два різних процеси, які не суперечать спільної мети відновити високий рівень довіри на просторі Євроатлантики від Ванкувера до Владивостока.

29 листопада 2009 р Росія офіційно представила проект Договору про європейську безпеку. Він був помітно звужений в порівнянні з Берлінською ініціативою Д. Медведєва. Головними пунктами Договору є, по-перше, що всі зобов'язують принципи приймаються тільки консенсусним рішенням (ст. 6 і 8), а по-друге, Договір не може накласти вето на будь-які рішення НАТО, в тому числі і на його подальше розширення . Однак згідно зі ст. 3-6 він може створити механізм консультацій, в разі якщо не враховані думки всіх учасників Договору.

Реакція багатьох країн НАТО була в основному настороженої і стриманою. Захід не готовий поки на серйозному рівні підключати Росію до європейської системи безпеки і сучасна модель НАТО-центричний безпеки його повністю влаштовує. А проект ДЄБ був сприйнятий швидше як замах на його підвалини і сучасний формат.

Після оприлюднення проекту першу реакцію можна було зрозуміти в рамках відкрився в Афінах засідання Ради глав МЗС країн-членів ОБСЄ. На зустрічі були відсутні держсекретар США Х. Клінтон і глава британського МЗС Д. Мілібенд. Це було розцінено пресою як демонстрація прохолодного ставлення до порядку денного засідання. Ті глави МЗС, які виступали, поставилися до російської ініціативи також більш ніж прохолодно, а то і критично. Більшість глав МЗС країн ЄС, які один за іншим виступали на засіданні, погоджувалися з тим, що архітектура європейської безпеки потребує вдосконалення. Але при цьому намагалися не згадувати проект договору, розісланий напередодні Москвою в усі європейські столиці. Ті з них, хто все ж згадував про нього, робили це лише для того, щоб вказати на слабкі місця ініціативи президента Д. Медведєва.

Так, глава МЗС Франції Б. Кушнер почав свій виступ із зауваження про те, що, незважаючи на розмови про зміцнення загальної безпеки, конфлікт в Грузії досі так і не врегульовано. Більш того, він нагадав, що в цьому році з цього регіону видворили спостерігачів від ОБСЄ. На думку французького міністра, європейська безпека немислима, по-перше, без розробки механізму запобігання конфліктам, по-друге, без встановлення контролю над звичайними озброєннями, по-третє, без дотримання прав людини і, нарешті - без ефективного реагування на нові загрози на кшталт торгівлі людьми і організованої злочинності. Про все це й справді не згадується в російську ініціативу, яка в основному зводиться до того, що будь-яка країна завжди повинна враховувати інтереси іншої, особливо в питаннях безпеки.

Новий генсек НАТО А. Фог Расмуссен і нова адміністрація Білого Дому Б. Обами в 2010 р в рамках перезавантаження відносин зіпсованих під час грузино-російської війни 2008 р висловилися менш радикально про ДЄБ в порівнянні зі своїми попередниками. Їх основна позиція по ДЄБ мала на увазі ведення діалогу з РФ через старі інституційні структури (ОБСЄ і СРН) в силу самодостатності даних структур. А. Фог Расмуссен позитивно відзначив бажання Росії брати участь у формуванні архітектури європейської безпеки і висловив надію, що це дасть новий виток взаємодії РФ і НАТО.

Що стосується реакції офіційного Берліна, то тут, в значній мірі присутній інерційність, небажання змінювати хиткий статус-кво. Виступаючи в бундестазі напередодні ювілейного квітневого саміту НАТО в Страсбурзі-Келі, канцлер ФРН А. Меркель заявила, що будь-яка архітектура повинна спиратися на фундамент, а саме - довіру. На її думку, багато конфліктів, наприклад, Придністровський, можна було б легко і швидко вирішити, якби Росія проявила «добру волю». Що стосується європейської політики безпеки, то вона, за словами канцлера, не відчуває нестачі в правилах, навпаки, головний недолік полягає в їх недотриманні. Росія вже грає «важливу роль» в ОБСЄ і Раді Росія - НАТО, крім того, їй можуть бути запропоновані регулярні консультації з СЄПБО.

Тема ДЄБ знову отримала розвиток в листопаді 2010 р, - в ході саміту НАТО. Рішення, прийняті на даному заході, позиціонувалися як сенсаційні і проривні у відносинах з РФ. По-перше, в новій стратегічній концепції альянсу вперше за 60 років існування організації документально було зафіксовано, що НАТО не становить загрози для Росії. Правда, там же містилося прямим текстом і вказівка ​​на те, що двері альянсу «залишаються надійно відкриті» для нових членів, а Росія, як відомо, виступає проти розширення блоку. По-друге, за підсумками засідання РРН (Ради Росія-НАТО) було прийнято спільну заяву, згідно з яким безпеку всіх держав в євроатлантичному співтоваристві неподільна, а безпеку НАТО і Росії взаємопов'язана.

Примітно, що колективне обговорення теми ЄвроПРО вже підносилося не як ініціатива російської сторони, а як запрошення альянсу до спільного співробітництва щодо протиракетної оборони. Більш того, протягом 2010 р генсек НАТО А. Фог Расмуссен неодноразово виступав із закликом створити протиракетний «щит» від Ванкувера до Владивостока, зв'язавши систему ПРО США з натовської системою ПРО ТВД і національними протиракетними системами - з підключенням Росії. Правда, генсек тоді обмовився, що ЄвроПРО буде лише доповненням до натовської концепції ядерного стримування. Вартість такого проекту він оцінив в цілому в «один мільярд» євро.

Росію на лісабонському саміті НАТО представляв президент РФ з пропозицією про створення так званої секторальної системи ПРО, в рамках якої Росія повинна захищати НАТО зі сходу, а Альянс - прикривати російську територію з заходу. Д. Медведєв: «Ми, прямо скажу, ще повинні розібратися остаточно в тому, що це буде. Скажу більше, самі європейські країни повинні розібратися, де їх місце, як буде виглядати, в кінцевому рахунку, ідея європейської протиракетної оборони, особливо після того, як вона буде завершена, умовно кажучи, до 2020 р ».

Мрія генсека НАТО створити систему ПРО від Ванкувера до Владивостока є не що інше, як атлантистського відповідь на євразійську мета - об'єднання Європи від Дубліна до Владивостока. Це проект Ш. де Голля - щоб Європа простягалася від Атлантики до Тихого океану ». Про істинності намірів США досить відверто висловився колишній генсек Північноатлантичного альянсу Й. Лунс: «НАТО необхідно для того, щоб тримати Америку в Європі, Росії поза Європою, а Німеччину під Європою».

Ключове значення запропонованого Росією Договору європейської безпеки полягає в тому, щоб вирішити системну проблему і створити єдиний правовий простір у сфері військово-політичної безпеки. На цій основі можна буде більш ефективно вирішувати питання контролю над озброєннями, розширювати заходи довіри, просуватися до гармонізації військових доктрин і планів військового будівництва, узгоджувати спільні підходи до врегулювання конфліктів. Стане можливим підвищити якість взаємодії в реагуванні на загальні для всіх загрози на основі поваги центральної ролі ООН, міжнародного права і, зрозуміло, законних інтересів усіх держав за межами Євро-Атлантики.

Для практичної реалізації принципу неподільності безпеки важливо також, щоб кожна організація, зберігаючи свою ідентичність, прагнула «вбудуватися» в систему колективних інтересів усіх членів євроатлантичного співтовариства. У цих умовах істотно підвищилася б затребуваність ОБСЄ, якщо вдасться перетворити її в реально діючу організацію, що забезпечує всеосяжний підхід до безпеки на просторі від Ванкувера до Владивостока.

Для консолідації країн Європи з метою підписання Договору необхідно підвищення якості співпраці в Раді Росія-НАТО і в рамках стратегічного партнерства з ЄС.

Укладання Договору про євробезпеки дозволить подолати в сучасній євроатлантичної політики військово-політичні інстинкти минулого, які заважають зосередитися на ефективному відображенні загальних реальних, а не фантомних загроз. Сьогодні в Євро-Атлантиці визріває якісно новий момент: об'єктивне збіг національних інтересів, що створює умови для вирішення на деідеологізованої основі фундаментального завдання зміцнення позицій європейської цивілізації в глобалізованому, многополюсном і все більш конкурентному світі.