Сувої з попелу

1. прожити непрожите Члени Зондеркоммандо в таборі смерті Аушвіц-Біркенау - це допоміжні робочі бригади,...
2. прочитане
3. Марсель Наджар. Лист Димитрос Стефанідіс, Іліас Коену і Георгіосу Гунаріс

прожити непрожите

Члени Зондеркоммандо в таборі смерті Аушвіц-Біркенау - це допоміжні робочі бригади, складені майже виключно з євреїв, яких нацисти примушували асистувати собі в масовому конвеєрному вбивстві сотень тисяч інших людей, - головним чином євреїв: асистувати в газових камерах, в кераміці їх трупів, в утилізації їх попелу, золотих зубів і жіночого волосся. Те, що ці люди 7 жовтня 1944 року піднімуть повстання і знищать один з крематоріїв, і те, що деякі з них всупереч усьому вціліють і переживуть Шоа, нацисти не могли собі уявити навіть у страшному сні. Проте близько 110 осіб з приблизно 1800 вціліли, а кілька десятків з них або написали про пережите або дали докладні інтерв'ю.

Але і багато загиблі залишили після себе письмових свідчень, частина з них була виявлена ​​після закінчення війни в землі і попелі біля крематоріїв Аушвіца-Освенцима. Ці «сувої з попелу» - безперечно, центральні документи Голокосту, до недавнього часу абсолютно невідомі в Росії, - вперше російською мовою і вперше в повному, тобто позацензурна вигляді вийшли в ростовському видавництві «Фенікс» в 2013 році (в 2015 році, з уточненнями, перевидані в видавництві «АСТ») 1.

З п'яти авторів дійшли до нас свідоцтв четверо - всі вони польські євреї - Залман Градовський, Залман Льовенталь, Лейб Лангфус і Хайм Херман - загинули, а один - грецький єврей Марсель Наджар - вцілів і вижив.

Мова піде саме про нього, Марселі Наджар, і про його рукописи, що займала в книзі «Сувої з попелу» відносно скромне місце.

Марсель Наджар, за професією торговець, а за покликанням художник, народився в 1917 році в Салоніках - місті з найбільшою в довоєнній Греції єврейською громадою (близько 60 тис. Чол., З них вціліло всього 4 тисячі). Відчутною його особливістю були винятковий оптимізм і постійна готовність жартувати і смішити тих, хто його оточував. Відомо, що навіть в Аушвіці він не перестав жартувати і сміховинно пародіював есесівців.

Переконаний грецький патріот, він був 28 жовтня 1940 року призваний до грецької армії, воював з італійцями в Албанії. 15 травня 1941 року, вже після військової поразки Греції проти Третього рейху, повернувся додому, в Салоніки, який опинився всередині німецької окупаційної зони.

У лютому 1943 року два відносно спокійних року під окупацією змінилися насильницьким виселення в гетто, причому та його частина, що примикала до вокзалу, - так званий квартал Барона Хірша, - стала транзитним табором для депортованих. Одними з перших були відвезені його батько, мати і сестра.

Сам Марсель разом з двоюрідним братом і найближчим другом Іллею (Еліасом) Коеном в цей час жив в Афінах, де тепер стало занадто небезпечно залишатися. Вони бігли в Ларису - місто в італійській окупаційній зоні, де, на відміну від німецької та болгарської зон, євреїв не чіпали. Там разом з ще чотирма друзями - Товіей Бепой, Піко і Віко Бруд і Давидом Коро - Марсель і Ілля відкрили невелику миловарню. Але 12 вересня 1943 року Італія капітулювала, і вже 7 жовтня братам довелося знову бігти - на цей раз в Ламію, а звідти в Сперхіаду - в область, іконтролювалася тоді силами ЕЛАС ( «Грецька народна визвольна армія»). До цього партизанського прокомуністичних війську брати і приєдналися. Забезпечили Марселя і нової ідентичністю - ім'ям Маноліса Тазалідіса.

У еласовцев він провів близько трьох місяців, наповнених засмученнями і пригодами. Опустимо їх все, крім одного: Марсель схопив лихоманку і згорав від неї, але за миску рису, принесеного іншому, і, як виявилося, вкраденого, їх обох засудили до чотирьох місяців в'язниці. Відбувати термін належало в Карпенізі, де знаходився штаб, але там його від покарання звільнили і таємно переправили до Афін - на лікування. Там Наджар дійсно поставили на ноги, але 30 грудня 1943 року в будинок, де він зупинився, увірвався загін СС і схопив його разом з господарем.

Місяць в Авероффской в'язниці був сповнений допитами, тортурами і побиттям, але «Маноліс Лазарідіс» всіляко заперечував яку б то не було зв'язок з партизанами. Його перевели в табір «Хайдарі» - втім, нічим не відрізнявся від в'язниці. Там він зустрів знайомих, з деякими з них він потім був разом в Зондеркоммандо, наприклад, Альберто Ерреру. У «Хайдарі» він провів близько двох місяців, і то, що в таборі поступово набиралося все більше і більше євреїв, говорило про наближення депортації.

І дійсно 2 квітня 1944 року партію євреїв призвели на вокзал і заштовхали у вагони. Станцію призначення ніхто не знав, але надія зустріти «там» батьків і сестру заступала будь-які думки про втечу.

Станцією призначення виявився Аушвіц, куди ешелон прибув 11 квітня. Близько 320 чоловік пройшли на рампі селекцію. У тому числі і Наджар, зареєстрований під номером 182669.

Після місячного карантину він був зарахований в Зондеркоммандо. Це сталося, мабуть, 15 травня, коли до зондеркоммандовцам враз додали сотню осіб. Наджар переїхав в 13-й блок в табірної зоні «Д» і зав'язав перші знайомства. Серед «ветеранів» більшість становили польські євреї, спільною мовою з багатьма з них виявився французький. З деякими він подружився, наприклад зі Штрассенфогелем, як і з Мішелем - офранцузився грецьким євреєм. Те, з чим йому довелося зіткнутися в Зондеркоммандо, щодня ставило його перед найстрашнішим для віруючого питанням - про буття Бога. Наджар належав до тих, хто кожен раз знаходив в собі сили відповідати на це питання ствердно. У чому, можливо, йому допомагало і спілкування з Даян лейб Лангфусом, - обидва працювали в бригаді, яка обслуговувала крематорій III.

Ця бригада фактично не брала участі в повстанні, і саме вона дала найбільше тих, що вижили зондеркоммандовцев, і Наджар був одним з них. (По всій видимості, він входив до складу самої останньої з Зондеркоммандо - тієї, що займалася руйнуванням крематоріїв і газових камер).

Перед евакуацією концтабору всіх живих членів Зондеркоммандо перевели з ізольованою зони крематоріїв в загальний табір в Біркенау. Марселю, мабуть, вдалося непоміченим переміститися з однієї колони в іншу і змішатися з іншими в'язнями. Приховавши таким чином свою табірну ідентичність (однозначно смертоносну!) І не відгукуючись на свій номер на перекличках, - він уцілів!

17 січня 1945 роки (за два дні до звільнення табору!) Наджар був евакуйований в Маутхаузен, де був ще раз зареєстрований (під номером 119116), а 16 лютого 1945 його перевели на роботи в маутхаузенскій філія Гузен-2. Назвавши себе електриком, він потрапив в любій на завод «Мессершмит». Голод, холод, наривається рана між пальцями - вижив він дивом, завдяки вродженому оптимізму і ще тому, що поруч завжди був хтось із тих грецьких друзів, кого минула остання селекція.

Після щасливого звільнення Марсель повернувся через Париж до Греції. Знову був покликаний в армію, але перше, що він там зробив, - написав спогади. Дата «15 квітня 1947 року», проставлена ​​в їх початку, датує, швидше за все, кінець роботи. 10 серпня 1947 року Наджар одружився на Розі Салтіель.

Через чотири роки, в 1951 році, разом з дружиною і однорічним сином Альбертом він переїхав в Нью-Йорк. Починав він з миття підлог і з освоєння англійської мови. У Штатах у нього заново відкрилося пристрасть до малювання, поступово він вивчився на модельєра-закрійника - працював за наймом, а в 1968 році навіть відкрив власну справу.

У 1957 році в Нью-Йорку народилася його дочка Неллі, названа на честь загиблої і улюбленої старшої сестри. Ночами Марселя нерідко мучили кошмари, і дорослішає дочка кілька разів вмовляла його розповісти про минуле, але батько беріг її і обіцяв все розповісти, коли їй буде 18.

Помер же він в Нью-Йорку 31 липня 1971 р коли Неллі було всього 14, а йому самому не було і 54-х.

А через 9 років знайшлася його «перша» рукопис, закопана в землю в Біркенау! Сталося це зовсім випадково: 24 жовтня 1980 при розкорчування місцевості біля руїн колишнього крематорію III на глибині приблизно 30-40 см Лєслав Дурщ, учень Лісового технікуму в м Брюнеке, знайшов скляну колбу від термоса, закриту пластмасовою пробкою і загорнуту в шкіряну сумку.

У колбі була рукопис - 13 сторінок формату 20х14 см, вирваних, по всій видимості, з блокнота. Текст був написаний убористим почерком на невідомій мові, - як згодом виявилося, на хорошому новогрецькою. Рукопис 35 років пролежала в землі і, природно, зазнала найсильнішого впливу вогкості, її стан і, відповідно, читаність була дуже поганий. Природно, що вона була відразу ж прийнята на зберігання до Державного музею Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.

прочитати непрочитане

У той же час сучасні технології та технічні засоби дозволяють сподіватися на відчутне збільшення прочитаного. Їх грамотне і обережне додаток до рукописів зондеркоммандовцев дозволило б вперше прочитати ті місця, що до сих пір не піддавалися розшифровці. Або, принаймні, істотну їх частину.

Прочитання непрочитаного в рукописах членів Зондеркоммандо в Аушвіці-Біркенау представляє колосальний історико-культурний інтерес. Рано чи пізно перепони на цьому шляху будуть подолані, але чим більше часу буде згаяно, то менше буде ефект від застосування релевантних технологій.

Про це я говорив в одній зі своїх радіопередач про «Сувоях з попелу» і завдяки щасливому випадку був не просто почутий, а саме тим, ким треба! Перейнявшись проблемою і всієї її складністю, до мене звернувся молодий комп'ютерний ентузіаст з Тули Олександр Нікітяев, що зумів на домашньому «залізі» вирішити цю важку задачу і, не знаючи новогрецької мови, відтворити те, що колись було видно і неозброєним оком. Підсумком стало багатократне збільшення читаності рукописи Марселя Наджар і її друге введення в науковий оборот2.

З 12 аркушів вихідних сканів 4, або кожен третій, були прочитані взагалі вперше - приріст на 100%! Обсяг прочитаного тексту збільшився втричі, а загальна частка прочитаного - суто оціночно і чисто візуально - від 10-15% зросла до 80-85% сукупного тексту. Досить імовірно, що новий професійний сканування цих сторінок і залучення спеціальної техніки зможе підвищити цю частку до 95%.

Вони дозволили не тільки вперше уточнити текст і зміст цього, одного з центральних документів Голокосту (а всі тексти членів Зондеркоммандо саме такі!), А й спробувати пов'язати його з другим, 1947 року народження, текстом Наджар. Завдяки цьому ми отримуємо нове, куди більш глибоке уявлення як про самого автора, так і про долю грецьких євреїв в голокост на території Греції (уцілів лише кожен сьомий!) І їх ролі в житті і смерті єврейської Зондеркоммандо в Аушвіці-Біркенау.

Проступив не тільки текст - прояснилася внутрішня композиція документа. Він починається і завершується зверненнями до майбутнього находчіка з проханням передати знахідку в грецьке посольство або консульство: тому й фрагменти, написані по-німецьки, по-польськи і по-французьки. Дві сторінки займає коротка розповідь про пережите Наджар в самій Греції (чому присвячена половина книги 1947 року), а все інше - розповідь про Зондеркоммандо в Біркенау.

«Нова» публікує новопрочітанние записки Марселя Наджар напередодні 7 жовтня - дати повстання зондеркоммандовцев - безнадійного і героїчного. Це світова прем'єра тексту - в ці ж дні цей він виходить на німецькому язике3. По-грецьки документ побачить світло в складі готується в даний час зведеного книжкового перевидання його текстів.

прочитане

Переклад тексту М. Наджар виконаний мною як контамінація перекладів з грецького оригіналу англійською (Я. Каррас) і німецька (Н. Кадрітцке). До квадратних дужках в тексті: крапки в них позначають непрочитані фрагменти, текст - найбільш ймовірні реконструкції фраз.

Розрізнивши на першій сторінці німецькі слова, я припустив наявність і французьких. Це підтвердила В. Познер, що зуміла розібрати кілька слів і фрагментів фраз; Н. Кадріцке, перекладач на німецьку, виявив ще і польські слова, посилаючись, в свою чергу, на К. Буковського, їх прочитав.

Павло Полян -
спеціально для «Нової»

1Полян П. М. Сувої з попелу. Єврейська Зондеркоммандо в Аушвіці-Біркенау і її літописці. - Рукописи членів Зондеркоммандо, знайдені в попелі біля печей Освенцима (З. Градовський, Л. Лангфус, З. Льовенталь, Х. Герман, М. Наджар і А. Левіті). М. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2013. 558 с .; Полян П. М. Сувої з попелу. Жертви і кати Освенцима. М .: АСТ, 2015. 608 с., Іл.
2 Див. Докладніше нашу лекцію: П. Полян, А. Нікітяев. Прочитати непрочитане! Як і що відкрилося в рукописи Марселя Наджар, члена єврейської Зондеркоммандо з Аушвіца-Біркенау? / Лекція премії «Просвітитель» в Єврейському музеї та Центрі толерантності. 2016. 21 червня. В мережі: https://www.youtube.com/watch?v=xw30onmwJ_E
3 Polian P. "Das Ungelesene lesen. Die Aufzeichnungen von Marcel Nadjari, Mitglied des jüdischen Sonderkommandos von Auschwitz-Birkenau, und ihre Erschließung // Redaktion der Vierteljahreshefte. 2017 - Heft IV. - S.599-620)

Марсель Наджар. Лист Димитрос Стефанідіс, Іліас Коену і Георгіосу Гунаріс

Bitte diesen Brief senden an [dem nächsten] Griechischen Konsulat. Womöglich nächsten4 [...]
Bardzo prosze5 [...]
Konsulat Grecki6
[...] ma grecque7
[...] ces quelques mots8
[...] mort9 [...]
le permettre ne plus ainsi que10
Consulat de la Grèce11
[...] aux lectures12
Dimitrios A. Stefanides
Rue Kroussovo No 4
Thessaloniki
GRECE13 Марсель Наджар

Моїм улюбленим друзям - Димитрос Афан [асіасу] Стефанідісу14, Іліас Коену15, Георгіосу Гунарісу16.

Моїй найкращій подрузі, смари Ефраіміду17 з Афін18, і багатьом іншим, про кого я завжди буду пам'ятати і, звичайно, моєї улюбленої Батьківщини, «ГРЕЦІЇ», чиїм хорошим громадянином я завжди був.

2 квітня 1944 року ми виїхали з наших Афін після місяця страждань, перенесених в таборі «Хайдарі» 19, де я постійно [...] отримував посилки від доброї смари, чиї зусилля по відношенню до мене назавжди залишаться в моїй пам'яті - і в ці жахливі дні, через які зараз проходжу.

[Я б хотів побажати собі не переставати її шукати і сподіватися на зустріч] з нею [...].

Дорогий Мицько, і кожна мить зараз і потім я буду сподіватися, що ти дістанеш для мене [її] адреса і що ти завжди будеш піклуватися про наше Іліас [...] і що Маноліс20 [всіх вас] не забував [...]

Все, однак, виглядає так, що ми навряд чи вже зможемо зустрітися коли-небудь знову.

Після десятиденного шляху, 11 квітня, ми прибули в Аушвіц. Вони відвели нас в табір Біркенау. Ми пробули в ньому близько місяця в карантині, і звідти самих здорових і міцних з нас перевели - куди? Куди ж, мій дорогий Мицько? В один крематорій, і я ще опишу трохи нижче ту прекрасну роботу, виконання якої захотів від нас Всемогутній.

Це величезний будинок з широченной трубою і 15 печами. Під [землею] два величезних витягнутих підвальних приміщення. Одне використовується для того, щоб люди роздягалися догола, а інше - це камера смерті, куди люди заходять голими, і коли їх число досягає 3000, камеру закривають, а людей вбивають газом. Через 6-7 хвилин мучеництва все вони випускають дух.

Наша робота полягала в тому, щоб, по-перше, зустрічати їх в роздягальні. Більшість не представляло собі причину [...], і якщо вони [кричали] або ридали, то ми говорили їм, що це начебто миття. [...] І вони йшли на смерть, не підозрюючи про це. [...] До цього дня [...] Я говорив, що кожен [повинен роздягнутися і т. Д.]. Я говорив, що не розумію мову, на якому вони зі мною заговарівалі21. Але я-то розумів, що ці людські створення, чоловіки і жінки, вже були приречені [...] І я й [не] говорив [їм] правду.

Після того [...] всі вони йшли голими в камеру смерті [...] Німці там протягнули труби під стелею, так що складалося враження, що все приготовлено для миття. Силою, з батогами в руках вони заганяли в камеру людей і наповнювали її так, немов сардини в [консервну] банку, сардини з людей, а потім герметично закривали двері. Банки з газом завжди привозилися двома есесівцями на машині Червоного Хреста. То були газатори, які вкидали газ22 в камеру крізь спеціальні отвори. Через півгодини відкривалися двері, і починалася наша робота. Тіла цих безвинних жінок і дітей ми відтягали до підйомника, доставляти їх на той рівень, де були печі, в яких вони спалювалися - і без жодного додаткового пального, буквально на власному жирі. Від кожного колись людини залишається не більше половини окка23 попелу [і непрогоревшіх кістки], які німці змушували нас дробити і дрібнити, пропускаючи через грубе сито, після чого їх кидали у вантажівку і скидали в Вістулу24. Тим самим вони затирали всі сліди. Невимовні трагедії, які бачили мої очі, перед якими пройшли близько 600 000 євреїв з Угорщини, а ще ж з Франції, Польщі та Літцманштадта25, а зараз, зовсім недавно прибуло ще 10 000 євреїв з Терезенштадта26 в Чехословаччині. Сьогодні прибув транспорт27 з Терезенштадта, але, слава богу, вони не привезли його до нас, а залишили в таборах. Кажуть, що прийшов наказ більше не вбивати євреїв, і схоже на те, що це правда. Тепер перед своїм кінцем вони змінили концепцію, але залишився хоч один єврей в Європі?

Для нас речі виглядають однаково інакше. Нас приберуть з Землі, тому що ми занадто багато знаємо про їх непредставімо методах, злочинах і акціях помсти. Наша команда називається зондеркоммандо28, і спочатку вона складалася з 1000 чоловік, з яких 200 були греки, а решта поляки і венгри29. А після героїчного повстання вони захотіли прибрати 800, сотні зовні табору і сотні всередині. Загинули і мої хороші друзі - Віко Брудо30 і Моіс Аарон31 з Салонік.

Тепер, коли прийшов цей наказ, вони ліквідують і нас. Ми - це 26 греків, а решта поляки. По крайней мере, ми, греки, ми підемо з життя як справжні греки, бо кожен грек знає, як треба вмирати, являючи це аж до останніх миттєвостей. І, незважаючи на перевагу нелюдей, грецька кров біжить в наших жилах, і ми довели це в італійської войне32.

Мої дорогі, коли ви прочитаєте, яку роботу я тут справляв, ви мені скажете: як же так - я, Маноліс, або будь-який інший на моєму місці, міг це робити і спалювати трупи своїх братів по вірі? Я і сам говорив собі це ж спочатку, багато раз думав над тим, а чи не приєднатися мені до них і поставити тим самим точку?

Але всякий раз помста [жага помсти] зупиняла мене. Я хотів і я хочу жити і помститися за смерть мого батька, моєї матері і моєї дорогої маленької сестрички Неллі33. Я не боюся смерті, та й як я міг би її боятися після всього того, що бачили мої очі?

Тому, дорогий Іліас, мій улюблений молодший двоюрідний брат, ти повинен будеш, якщо мене самого вже не буде в живих, ти і мої друзі повинні будете знати, в чому полягає ваш обов'язок! [Борг перед] моєї молодшої кузиною Сарика Хулі34 (чи пам'ятаєш ти її, одну з тих, хто бував у мене в домі? Вона жива і розповідала, що Неліка була разом з Ерікой35, твоєю сестрою, в останні миті їх життя).

Моє єдине бажання - щоб ці рядки потрапили в твої руки.

Всю власність моєї сім'ї я заповідаю тобі, Мицько, Димитрос Афанасіос Стефанідіс, - з настійним проханням взяти до себе Іліаса, мого двоюрідного брата. Іліас - Коен36, і ти повинен так його і сприймати і, як якщо б ти був мною самим, повинен завжди піклуватися про нього. А якщо раптом так трапиться, що моя кузина Сарика Хулі повернеться, ти, дорогий Мицько, повинен до неї так само ставитися, як твоя улюблена племінниця Смарагда, тому що все тут переживали те, що людське розуміння навіть не в змозі собі уявити.

Згадуй мене час від часу, як і я згадую всіх вас. Доля не хоче, щоб я побачив нашу Грецію вільної, якою її побачив ти 12 жовтня 1944 года37. Якщо хтось запитає про мене, то скажи йому, що мене вже немає, але що я пішов як справжній грек.

Допомагай, мій Мицько, всім, хто повернеться з табору.

Про Біркенау.

Я сумую не про те, дорогий Мицько, що я скоро помру, а про те, що мені не вдасться помститися їм так, як я цього хочу і як я знаю.

Якщо трапиться так, що ти отримаєш лист від моїх родичів з-за кордону, відповідай їм, як годиться, що сім'я Наджар була знищити, убита цивілізованими німцями. Нова Європа! 38

Чи пам'ятаєш ти мого Георгія39?

Піаніно моєї Неллі, мій Мисько, забери в родині Сіоніду40 і віддай Іліас, нехай воно завжди буде з ним, нехай нагадує йому про неї. Він так сильно її любив і вона його.

Майже кожен раз, коли вони вбивають, я задаюся питанням, а чи є Бог? Я завжди вірив у НЬОГО і як і раніше думаю, що Бог бажає звершення своєї волі.

Я вмираю задоволений тим, що відтепер знаю, що в цей момент наша ГРЕЦІЯ [вже] вільна.

Нехай моїми останніми словами будуть: хай живе Греція!

Марсель Наджар.

Ось уже майже чотири роки, як вони вбивають євреїв. Вони вбили всіх польських, потім всіх чеських, французьких, угорських, словацьких, голландських, бельгійських, російських і всіх з Салонік. [...] Лише близько 300 дожили до сьогоднішнього дня. [А ще] Афіни, Арта, Корфу, Кос і Родос.

Всього в цілому близько 1 400 00041.

Вельмишановне Грецьке Посольство, яке отримає цю записку! До Вас звертається добропорядний грецький громадянин Еммануель, або Марсель, Наджар з Салонік, що раніше проживав: вул. Італіас, № 9 в Салоніках.

Будь ласка, перешліть цю записку по нижченаведеному адресою:

Дімітрус Афанасіус Стефанідіс

вул. Крусову 4, Салоніки, Греція.

Це моя остання воля.

Я приречений на смерть німцями, тому що я - єврейської релігії.

Із вдячністю,

М. Наджар.

4Пожалуйста, переправте цей лист найближчим грецьке консульство, по можливості, найближчим (нім.).
5Прошу вас (пол.).
6Греческое консульство (пол.).
7Моя грецька (фр.)
8Несколько слів (фр.)
9Смерть (варіант: помер) (фр.)
10Не допускати більше (фр.)
11Консульство Греції (фр.)
12На прочитання (фр.)
13Дімітрос А. Стефанідіс / вул. Крусово, 4, / Салоніки, / Греція (фр.).
14Бліжайшій друг і діловий партер сімейства Наджар. Він же далі зменшувально Мицько.
15Двоюродний брат М. Наджар. Загинув в 1944 р
16Лічность не встановлена.
17По мабуть, подруга М. Наджар, християнка з Афін, з якою він познайомився в партизанській армії ЕЛАС. Її фотографія була у нього з собою в Аушвіці.
18В оригіналі «з Афін» взято в кутові дужки
19Поліцейскій табір в північно-західній частині Афін, відкритий у жовтні 1943 р Тут формувалися афінські вагони єврейських транспортів, що відправлялися в Аушвіц. М. Наджар потрапив сюди на стику січень і лютий 1944 р після місяця безперервних тортур у в'язниці Авероеф.
20Будучі заарештований і кинутий до в'язниці М. Наджар протягом довгого часу видавав себе за грека на ім'я Маноліс Лазарідіс (ймовірно, його підпільна кличка в ЕЛАС, можливо, був і якийсь липовий документ на це ім'я).
21М. Наджар не знав ідиш.
22В банках знаходився коагулят, який при з'єднанні з повітрям перетворювався в задушливий газ.
23Окка - міра ваги, прийнята в османської Туреччини і ще не вийшла з ужитку в Салоніках. Половина окка - це приблизно 640 м
24Віслу.
25Імеется на увазі Лодзь. Під час німецької окупації Лодзь входила в Вартегау і була перейменована на честь К. Літцмана, німецького генерала часів Першої світової війни.
26Так в тексті.
27Ето слово, згідно Н. Кадрітцке, написано не по-грецьки, а на ладіно.
28Далее в оригіналі в дужках йшов грецький аналог: «ediko komanto».
29Імеются на увазі грецькі, польські та угорські євреї.
30Прібил в Аушвіц і потрапив в Зондеркоммандо разом з М. Наджар. Один з тих, разом з ким Наджар на початку 1943 р тримав в Афінах лавку і миловарню.
31Прібил в Аушвіц і потрапив в Зондеркоммандо разом з М. Наджар.
32Імеется на увазі греко-італійська війна 1940-1941 рр. в Епірі і Південної Албанії, в якій брав участь і М. Наджар
33Сестра М. Наджар, разом з батьком і матір'ю депортована в Аушвіц з Афін навесні 1943 р
34Кузіна Наджар, яку він зустрів в Аушвіці-Біркенау. Про її подальшу долю відомостями не володіємо.
35Сестра Іліаса.
36Коени - стан священнослужителів в іудаїзмі, нащадки первосвященика Аарона.
37Явная описка. Греція була звільнена силами руху Опору і англійських військ восени не в 1943-му, а в 1944 р
38Слова «Нова Європа» взяті в косі дужки - ознака того, що мається на увазі не тільки новий німецький порядок в Європі, але і колаборантських і антсемітская грецька газета, що іменувалися в перекладі «Нова Європа».
39По мабуть, третій адресат листи в цілому. Подробицями про особу не володіємо.
40По видно, ще одне християнське сімейство, близько дружить з родиною Наджар.
41Общая оцінка числа єврейських жертв в Аушвіці.