У Вінниці переселенка з Луганської області безкоштовно викладає англійську мову місцевим волонтерам

«На новому місці нам допомогли з одягом, забезпечили домашнім начинням і продуктами. Знайти б роботу - з задоволенням знову буду вчити дітей », - каже пенсіонерка Алла Бережна

Двічі на тиждень вінницькі волонтери приходять до Центру допомоги бійцям АТО і вимушеним переселенцям на уроки ... англійської. Їх проводить Алла Федорівна Бережна, вчителька-пенсіонерка з багаторічним досвідом викладання англійської мови в одній із загальноосвітніх шкіл на Луганщині. Жінка вдячна вінничанам, які підтримували і її, і інших біженців. Намагаючись хоч якось віддячити волонтерів, пообіцяла допомогти їм оволодіти англійською мовою.

- Коли в квітні минулого року прихильники «русского мира» стали проводити в Молодогвардійську мітинги, їх підтримала значна частина місцевого населення, - згадує вчителька Алла Бережна. - Збираючись на центральній площі біля пам'ятника Леніну, натовп люто кричала: «Путін! Росія! »Одного разу, проходячи повз, я попросила припинити кричати і порадила їхати до сусідньої держави всім, хто хоче там жити. Спробувала пояснити, що, закликаючи сюди росіян, люди фактично сприяють розпалюванню війни! У відповідь мене облаяли і мало не побили.

А незабаром по вулицях нашого міста стали розгулювати з автоматами в руках місцеві шахраї і наркомани. Боляче було бачити своїх колишніх учнів в рядах ополченців. Втім, в тому, що вони збилися зі шляху, не тільки їх вина. Кого могли виховати педагоги, в відкриту виступали проти України? Наприклад, в моїй школі № 21 з сорока вчителів лише троє були патріотами. У 2004 році, коли я очолила міський виборчий штаб опозиційного кандидата в президенти і поїхала на Майдан до Києва, мене всіляко принижували, намагалися позбавити вищої категорії. Погрожували розправою і мені, і дочки, і внучці, тоді школярці. А після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка до вхідних дверей моєї квартири прикріпили ... відрубану голову собаки. Вся майданчик була залита кров'ю нещасної тварини. Ми з дочкою звернулися в міліцію. Однак правоохоронці так і не знайшли зловмисників.

Чесно кажучи, мені завжди хотілося поїхати з Донбасу. Коли ж в Луганській області почали господарювати сепаратисти, стало смертельно небезпечно. Вони розстрілювали тих, хто говорив по-українськи, а в Стаханові вбили чоловіка і жінку тільки за те, що ті тримали в руках українські прапорці.

Жахи війни Молодогвардійськ відчув одним з перших на Донбасі. Наш шахтарське містечко розташований неподалік від селища Ізварине - пропускного пункту на кордоні з Росією, через який в Україну рухаються танки, БТРи, важка техніка. Зазвичай місто обстрілювали щодня з сьомої до дев'ятої ранку. А вночі 20 липня на Молодогвардійськ обрушився шквал вогню. По житлових будинках стріляли з гранатометів, мінометів, ПЗРК (переносних зенітно-ракетних комплексів. - Ред.). Наша п'ятиповерхівка теж тоді постраждала - п'ятий і шостий під'їзди були зруйновані, над нами просіла дах. Люди стали масово покидати місто. Народ йшов з сумками, валізами, з домашніми вихованцями. Ми з дочкою Діаною теж забрали з собою кішку Соню. Евакуюватися можна було лише поїздом з Луганська, але місто весь час обстрілювали ополченці, тому туди не їхали ні маршрутки, ні приватний транспорт. До Луганська нас з дочкою відвіз мій учень. Місто здався нам мертвим. Моторошне видовище - лише розгромлені супермаркети і обгорілі остови машин уздовж доріг. Ми сіли на поїзд Луганськ - Київ і поїхали в столицю. А незабаром вирушили до Вінниці. Колись я гостювала там у своєї подруги, мені сподобалося місто і його доброзичливі жителі.

- Як ви влаштувалися на новому місці?

- Вінницькі чиновники швидко оформили нам довідки вимушених переселенців. Допомогли з перекладом пенсії. Квартиру ми з дочкою і зятем знімаємо. Люди забезпечили нас домашнім начинням, поділилися овочами. З одягом і взуттям допомогли у волонтерському центрі і громадської організації «Гармонія».

От якби ще й роботу знайти! Моя дочка - лікар-педіатр, має і спеціальність фармацевта - влаштувалася волонтером в одній з громадських організацій Вінниці. У мене ж величезний досвід викладання англійської мови в школі. Із задоволенням знову взялася б навчати дітей!

- Скучаете по вчительської праці?

- Дуже. Саме тому, спілкуючись з вінницькими волонтерами, які так багато роблять для нас, біженців, вирішила допомогти їм з вивченням англійської. Моїми новими учнями стали студенти, інженери, робітники і навіть вчителі. Багато хто скаржиться, що вивчали мову в школі і вузі, але говорити по-англійськи не можуть. Я сформувала дві групи: в одній ті, хто володіє якимись знаннями, в іншій - ті, хто починає з нуля.

* "Досить 20-30 хвилин в день займатися іноземною мовою, і вже через три місяці ви зможете вільно розмовляти нею", - вселяє своїм учням Алла Федорівна (фото автора)

Головне, щоб людина не соромився спілкуватися іноземною мовою. Краще говорити з помилками, ніж зніяковіло мовчати. Важливо перебороти в собі страх спілкування. З досвіду знаю: якщо хоча б 20-30 хвилин в день займатися іноземною мовою, вже через три місяці ви зможете вільно розмовляти нею. Граматика в англійському нескладна, необхідно лише запам'ятати основні правила. Важливо розвивати пам'ять, для цього варто вчити вірші напам'ять. На моїх уроках учні і читають, і слухають, і пишуть. Свого часу багато дітей перемагали на олімпіадах.

Втім, я працювала і з дорослими, особливо з тими, хто збирався виїхати на постійне місце проживання в англомовні країни. Від одного з них недавно отримала лист, в якому він розповів, що знайшов хорошу роботу в США.

До речі, мої шкільні учні мали можливість спілкуватися з американцями з Корпусу миру, ми разом проводили уроки. І навіть вигравали гранти. В результаті в школі з'явилися два нових комп'ютера і інша оргтехніка, музичний центр. А мені подарували американські підручники, я була просто щаслива. Шкода, що все книги залишилися в Молодогвардійську. Як і кілька почесних грамот, які мені вручили в посольстві США.

- Ваші знайомі в Америці цікавляться подіями на сході нашої країни?

- Вони турбуються, як влаштовуються люди, які змушені залишати свої будинки. Я розповідаю, що нам допомагають соціальні служби, волонтерські організації, штаби Держслужби з надзвичайних ситуацій. Запропонувала і американцям приєднатися до надання допомоги біженцям.

- Слідкуйте за новинами із зони АТО?

- Не можу стримати сліз, коли в черговий раз чую по телевізору, що на Донбасі гинуть бійці української армії і мирні жителі. Переживаю за тих, хто не може евакуюватися через безперервні обстріли.

Щоб хоч якось відволіктися, ходжу в театр. Трупа Вінницького театру імені Миколи Садовського грає дивовижно, зал завжди повний. Знаєте, адже американці, переживали Велику депресію, теж йшли в театр на мюзикли.

А ще люблю сісти в блакитний швейцарський трамвай, яких так багато в Вінниці, їхати і милуватися з вікна пам'ятками. У Молодогвардійську адже гуляти по місту останнім часом було неможливо.

Вінницькі волонтери раді, що можуть вчитися у Алли Федорівни. Вчителька, так багато переживала сама, знаходить в собі сили, щоб допомагати іншим.

- Завдяки Аллі Федорівні англійська стала для нас майже рідним! - зазначив волонтер центру студент Олександр Брузда.

- Я теж переселенка з Луганська, зараз викладаю економіку в одному з вінницьких вузів, - розповіла волонтер Олена Омельченко. - Готуюся до іспитів в аспірантурі, в тому числі з іноземної мови. Так що уроки англійської мені необхідні.

- А я сама вчителька і добре розумію, як цікаво, яскраво подає матеріал Алла Федорівна, - говорить Юлія Піскунова, координатор центру. - На її уроках виникає потреба спілкуватися по-англійськи ...

Читайте нас в Telegram-каналі , Facebook і Twitter