АНДРЄЄВ

Леонід Миколайович (9.08.1871, Орел - 12.09.1919, дер. Нейвола, Фінляндія), письменник антихрист. напрямку, драматург, публіцист. Рід. в родині землеміра, в 1891 році закінчив Орловську гімназію. У 1891-1897 рр. навчався на юридичному фак-ті спочатку С.-Петербурзького, потім Московського ун-тов. Починав літ. шлях в газ. «Орловський вісник». З жовтня. 1897 року працював помічником присяжного повіреного Московського судового округу, виступав захисником у суді, працював судовим репортером в «Московському віснику», співпрацював в газ. «Кур'єр»: з нояб. 1897 р друкував судові звіти, з 1900 р.- фейлетони, з декора. 1901 р завідував белетристичних відділом. З січня. 1903 р член ОЛРС. У февр. 1905 перебував в ув'язненні за підтримку революціонерів, звільнений під заставу. З нояб. 1905 жив у Німеччині, в Швейцарії, в Фінляндії, на Капрі. У травні 1907 р повернувся в Росію. З серп. 1916 р завідував відділом белетристики, критики і театру в газ. «Російська воля» і жив в Петрограді. Лютневу революцію 1917 р . зустрів захоплено, Жовтневу революцію сприйняв негативно і в кін. Окт. 1917 р повернувся до Фінляндії. У февр. 1919 р написав ст. «SOS», де закликав уряди США, Англії і Франції не співпрацювати з Радянською Росією. Незадовго до смерті збирався зробити поїздку по США з лекціями проти більшовиків. Леонід Миколайович (9

Л. Н. Андрєєв (ГЦММК)

Протягом життя А. був тісно пов'язаний з опозиційними політичними течіями і колами: в молодості - з революційно налаштованим студентством, в епоху революції 1905 р.- з соціал-демократами. Популярність йому приніс розповідь на пасхальну тему «Баргамот і Гараська» (1898), к-рий був помічений М. Горьким, який видав на свої кошти перший зб. А. «Розповіді» в видавництві «Знання» (1901). До 1907 р А. активно друкувався в Збірниках товариства «Знання», його навіть зараховували до «подмаксімнікам» (епігонам М. Горького) - письменникам викривального напрямку, близьким до соціал-демократичних і більшовицьким кругам, к-які бачили в боротьбі з релігією громадянську доблесть; про вплив Горького на А. говорить їхнє багаторічне листування (Літературна спадщина. М., 1965. Т. 72).

Більшість «знаньевцев» були письменниками-реалістами, однак А. не так відтворював дійсність, скільки видозмінював її відповідно до авторським ставленням до зображуваного. А. розвивав теорію існування «двох дійсностей» - «правди факту» і «образа факту», останній був відображенням реальності в свідомості письменника. Його творчість вважається початком експресіонізму в Росії - творчого методу, заснованого на перебільшення деталей і подробиць, завдяки чому досягається особлива виразність. Письменницька манера А., його інтерес до філософії А. Шопенгауера і Ф. Ніцше зближували його з ворожими «знаньевцев» письменниками-символістами. А. були притаманні тяжіння до вирішення світових питань і песимістичне світогляд, що в підсумку розвело його зі «знаньевцев». У 1907 р він став редактором (до 1909) і автором літературно-художніх альманахів вид-ва «Шипшина», де друкувалися також символісти.

У творчості А. центральне місце займають філософські проблеми людського існування, до-рої зображується як безглузда ланцюг мук і випробувань. Безглузді як народження людини, так і його смерть (п'єса «Життя людини», 1906). Через усю творчість А. проходять теми самотності, людської роз'єднаності, а також мотив постійної присутності в світі зловісного і таємничого початку. У п'єсі «Життя людини» вороже початок уособлює Хтось у сірому, який супроводжує людину від колиски до могили.

А. був послідовним богоборцем, антихрист. мотиви притаманні всьому його творчості. У 1903 р А. писав в одному з листів: «Царство людини повинно бути на землі» - і називав «ворожими» звернення до Бога (Літературний архів. М .; Л., 1981. С. 134). Широку популярність здобула повість «Життя Василя Фівейського» (1903), де переосмислюється біблійна оповідь про св. прав. Йова Багатостраждальному. Біди звалюються на героя розповіді свящ. Василя одна за одною, спочатку Василь сприймає випробування як знак вибраності і намагається зробити силою віри чудо - воскресити бідняка. Але коли дива не відбувається, він миттєво втрачає віру і його мови набувають богоборческую спрямованість і викривають несправедливість світопорядку. Саме безглузда несправедливість земного людського життя представлялася А. найвагомішим аргументом проти Бога. А. постійно звертався до біблійних сюжетів для створення творів, що мають богоборчий характер. Так було в оповіданнях «Єлеазар», де героєм обраний воскреслий Лазар, і «Іуда Іскаріот» (1907), де євангельський Іуда, що зрадив свого Вчителя, зображений філософом, переконаним у всесилля зла. «Іуда Іскаріот» і ін. Твори А. викликали активну полеміку в церковній пресі, серед критиків А. були А. А. Бронзов , Єп. Георгій (Ярошевський) та ін. Антихрист. тема була продовжена А. в трагедії «Анатема» (1909), де створено образ суч. Мефістофеля, осміювали тих, хто милосердям намагається заслужити спасіння душі. У зображенні А. диявол постає як невтомний шукач істини, спраглий пізнання і соціальної справедливості. Різка критика христ. моралі звучить і в трагедії «Океан» (1911). В останні роки життя А. працював над романом «Щоденник Сатани» (1918-1919), в к-ром зображені явище диявола на землю і винахід всеразрушающего зброї для підкорення світу.

Соч .: ПСС. СПб., 1913. 18 т .; Собр. соч. М., 1989-1994. 6 т .; SOS Щоденник (1914-1919). Листи (1917-1919). Статті та інтерв'ю (1919). Спогади сучасників (1918-1919). М .; СПб., 1994. Літ .: Бронзов А. А. Декадентський маячня: З приводу нарису Л. Андрєєва «Іуда Іскаріот та інші» // Мандрівник. 1907. № 10. С. 366-386; Георгій (Ярошевський), єп. Індивідуалістичне світогляд Леоніда Андрєєва // вир. 1909. № 9. С. 285-310 (отд. Отт .: Х., 1909); Бугров А., Свящ. Повість Л. Андрєєва «Іуда Іскаріот та інші» і Євангеліє // Там же. 1910. № 16. С. 486-530; № 17. С. 631-662; № 18. С. 777-799; він же . «Єлеазар» Л. Андрєєва і особисте безсмертя // Там же. 1911. № 21. С. 361-378; № 22. С. 496-513; № 23. С. 653-670; № 24. С. 762-775; Нечаєв П. «Анфіса» Леоніда Андрєєва // Там же. 1910. № 21. С. 369-390; № 22. С. 499-530; Степанов М., Свящ. Релігійне вільнодумство по соч. Леоніда Андрєєва // Мандрівник. 1910. № 10. С. 411-449; він же . Церковні свята, обряди і православне духовенство в соч. Леоніда Андрєєва // Там же. 1910. № 11. С. 575-596; Книга про Андрєєва: Восп. М. Горького, К. Чуковського, А. Блоку, А. Білого і ін. Берлін; пг .; М., 19222; Фатов Н. Н. Молоді роки Андрєєва. М., 1924; Андрєєв В. Л. Дитинство. М., 1963; він же . Будинок на Чорній річці. М., 1980; Іезуітова Л. А. Творчість Андрєєва (1892-1906). Л., 1976; Л. Н. Андрєєв: Библиогр. / Упоряд. В. Н. Чуваків. М., 1995. Вип. 1: Соч. і тексти; М., 1998. Вип. 2: Література (1902-1919).

Е. В. Іванова