Українці на примусових роботах у Третьому рейху. Скільки їх було?

Націонал-соціалістичне "використання іноземців» 1939-1945 роках стало найбільшим в історії, з часів рабства, масовим застосуванням іноземців в економіці окремої держави.

Гюнтер Грасс. Бляшаній барабан: Роман / З нім. пер. О. Логвиненко. - К., 2005. - С.462.

Позаду нас, між рейками,

східні робітниці в білих хусточках

кирками і лопатами довбали гравій.

Гюнтер Грасс. Бляшаний барабан: Роман / З нього. пер. А. Логвиненко. - М., 2005. - С.462.

Жителі села Євминка Остерського району Чернігівської області в таборі егартен 54 поблизу Мюнхена. 1944 -1945 рр. Восени 1943 року в рамках акції по боротьбі з партизанами жителі села були депортовані в Рейх.

Ця коротка фраза в романі Гюнтера Грасса раз свідчить, що остарбайтерки в незвичайних білих хусточках з кирками і лопатами були відмітною ознакою німецького суспільства воєнного часу.

Протягом Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Рейхом землях працювало приблизно 13,5 млн. Чоловіків, жінок і дітей з 26 країн [1 - см. «Джерела» в кінці тексту].

З них понад 4,5 млн. Були військовополоненими, і майже 8,5 млн. Становили цивільні робітники і в'язні концентраційних таборів [2].

За визнанням автора фундаментального дослідження історії примусової праці в III Рейху Ульріха Герберта, націонал-соціалістичне "використання іноземців» 1939-1945 роках стало найбільшим в історії, з часів рабства, масовим застосуванням іноземців в економіці окремої держави [3].

Жителі окупованих територій Радянського Союзу становили в Райху найбільшу групу іноземців. Так, в кінці вересня 1944 року в німецькій економіці працювало понад 7,9 млн. Іноземних цивільних та військовополонених, з яких майже 2,8 млн. Були доставлені з СРСР (631 559 військовополонених і 2 174 644 цивільних робітників) [4].

Дискримінаційне відміну гастарбайтерів

Питання про кількість жителів з території сучасної України, які залучалися в роки війни до примусової праці в Райху, належить до одного з проблемних.

Складність його полягає не тільки в труднощах суто статистичних: яким чином виділити українців (або жителів України в її сучасних кордонах) з національних груп іноземців?

Перешкодою також є відсутність спеціальних знань навіть серед учених про існування різних категорій примусових робітників, куди потрапляли українці, і, відповідно, їх відмінний правовий статус і різні «колонки» в статистичних звітах німецьких чиновників.

Почнемо з хроніки подій.

Переважна більшість українських громадян було доставлено в Рейх з окупованої території України протягом 1942-1944 рр внаслідок жорстокого примусу.

Однак перші українці опинилися на примусовій праці в Німеччині ще влітку 1939 р Це були жителі Закарпаття, яких вивозили на примусову працю до Австрії [5].

Наступними на початку вересня 1939 р потрапили в Рейх галичани - військовослужбовці польської армії, що опинилися в німецькому полоні, а згодом перекладені в стан цивільних робітників.

Архівні документи також свідчать, що З вересня 1940 роки українці прибували працювати в Рейх в числі військовополонених і цивільних робітників з Франції [6], яка була центром міжвоєнної трудової імміграції, і сюди в пошуках роботи стікалися переселенці з Польщі та Західної України зокрема [7 ].

За даними, наведеними в дослідженні С. Качараба, з Західної України в період з 1926 по 1938 роки до Франції емігрувало понад 54 тис. Українців [8].

Перші цивільні робітники з сучасної території України почали прибувати до Німеччини влітку 1941 р - це жителі областей, що увійшли в дистрикт Галічінa [9]. В цей же час в так звані табори для росіян стали надходити полонені червоноармійці, серед яких були і українці за національністю, народжені в Україні.

Колишні радянські військовополонені перебували в Райху також і в статусі цивільних робітників. Коли навесні 1942 року з окупованих радянських територій почалося масове вивезення цивільних робітників до Німеччини, першими в партії «завербованих» потрапили відпущені як «українці» полонені червоноармійці.

Доставлені з різних територій і різними способами, українці і в Рейху знаходилися в різному правовому становищі і працювали і жили в різних умовах. Наприклад, українські емігранти, які прибули в Рейх з Франції, мали права та інші вигоди французьких цивільних робітників.

Всі жителі українських територій, які до 1939 р входили до складу СРСР, перебували в Райху в статусі остарбайтерів (нім: die Оstarbeiteren, «східні робітники»).

Таку назву (поряд з «цивільні росіяни», «радянські російські») нацистські чиновники вживали по відношенню до багатонаціональної групи цивільних робітників (НЕ-німців), вивезених з окупованих територій Радянського Союзу, чітко позначаючи, таким чином, їх відмінне від інших іноземних робітників в Третьому Рейху соціально-правове становище.

Робочі із Західної України (дистрикту Галичина), Західної Білорусії, країн Прибалтики перебували в Райху в іншому політичному статусі.

Тому великою помилкою українських істориків, і не тільки їх, є спроба обчислити кількість українських примусових робітників шляхом, коли від загального числа гастарбайтерів за весь період війни в 2 800 000 [10] (німецькі дані на 1945 р см .. табл. I. ) віднімають число вивезеного на примусову працю населення УРСР - 2,2 млн. (дані НДК на травень 1945 г.) або 2,4 млн. (розрахунок 1960-х рр. див. табл. II).

Таблиця I. Іноземні цивільні робочі на примусову працю в Рейху:

Таблиця зроблена по: Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreutz ... - S. 222.

Вільно оперувати цими числами неприпустимо, адже вони мають різне походження. В розраховане Надзвичайної державної комісією про число вивезених з Української РСР робочих увійшли як остарбайтери, так і робітники з Галичини, які мали інший статус. Щоб не допускати подібних помилок, потрібно чітко знати походження тих чи інших узагальнених даних.

Ми маємо два блоки джерел, в яких є інформація про вивезене населення в Німеччині - це німецькі джерела (відомості імперських міністерств та інших установ, які займалися працевикористання іноземців в Рейху, окупаційних установ в Україні, органів місцевого управління, які безпосередньо проводили вербування цивільного населення) і джерела радянських органів влади, які займалися підрахунками збитків, завданих Україні нацистською окупацією.

Німецькі документи, доступні на сьогоднішній момент дослідникові, не дають можливості підрахувати в цілому кількість депортованих робітників з України за весь період окупації.

По-перше, територія України була поділена між різними окупаційними адміністраціями, кожна з яких звітувала окремо. По-друге, протягом війни територія цих адміністрацій постійно змінювалася і охоплювала не лише суто українські області.

Звіти та донесення німецьких окупаційних органів містять в основному проміжну інформацію: про відправку окремих транспортів з робочими або підсумкові дані про вивезення робітників за певні періоди.

Таблиця II. Кількість робочих, вивезених на роботу з України в Рейх:

* Без чисельності населення міста Києва.

** Без чисельності депортованого населення з Києва.

Підрахунки кількості іноземних робітників, які проводили центральні установи Рейху, також не можуть дати відповіді на наше запитання, тому що такого суверенної держави - України - в той час не існувало, і українці належали до різних категорій іноземних робітників.

Так, наприклад, у відомостях про чисельність іноземних робітників на території Рейху на кінець вересня 1944 р які подавало відомство Генерального уповноваженого з використання робочої сили, немає робочих такої національності як українці [11]. Депортовані жителі України значилися в цьому документі в числі робочих з території Польщі (1 375 817), і цивільних робітників і військовополонених з Радянського Союзу (2 461 163), табл. I.

Німецькомовна історіографія традиційно теж не виділяла українців з числа примусових робітників з території Радянського Союзу. Тільки в недавньому дослідженні М. Шперер (2001 г.) наводяться відомості, що в Німеччині були депортовані протягом 1941-1944 рр понад 1,7 мільйона українців [12].

Радянські підрахунки вивезеного населення з України здійснювалися на основі розслідувань Надзвичайної Державної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників, проведених в 1943-1945 рр

При кожному виконкомі обласних і районних рад депутатів трудящих діяли спеціальні комісії «з виявлення та обліку фактів злочинів, збитків нанесених німецько-фашистськими загарбниками державним, кооперативним організаціям, установам і громадянам СРСР».

Крім того, у багатьох областях України протягом 1944-1947 рр на вимогу відділу держархіву УНКВС кожна сільська та міська рада повинна була надати «Хронологічну довідку про тимчасову фашистської окупації даного населеного пункту і його звільнення Червоною Армією (1941-1944 рр)», в якої повідомити точні дати окупації та визволення населеного пункту; інформацію про кількість розстріляних, повішених і заарештованих окупантами громадян; факти діяльності підпільних груп, партизанських загонів і з'єднань та участь в них місцевих жителів, кількість вивезених громадян «на каторжні роботи до Німеччини», хід бойових дій на території населеного пункту, допомога місцевих жителів Червоної армії і т.п ..

Наприклад, у Полтавській, Вінницькій, Київській областях є такі довідки по кожному населеному пункту, а Хронологічні довідки по Дніпропетровській, Чернігівській та Ізмаїльської областях опубліковані окремим виданням [13].

Листи «остарбайтерів» з нацистської неволі. Закреслений текст - следицензури. 1943р. Держархів Київської області, ф. 4826, оп. 1, спр. 157, л. 228

На основі зібраного таким чином матеріалу на 20 травня 1945 року був встановлено, що з України в Німеччину було вивезено 2 143 581 осіб [14]. Протягом наступних кількох років ці дані перевірялися і уточнювалися, і в початку 1947 року кількість депортованого населення з України становила 2 033 639 осіб [15].

У 1963-1965 рр на запит Інституту історії партії ЦК КП України - філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС всі обласні партійні архіви при обкомах КП України надавали довідки про діяльність радянського підпілля, партизанських загонів, про знищене і вивезене до Німеччини місцевого населення, які були підготовлені на основі зібраного ще в 1944-1947 рр матеріалу.

Опубліковані дані про кількість вивезеного до Німеччини населення з кожної області України в третьому томі видання «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр», яке готував Інститут історії партії ЦК КП України, ймовірно, і є результатом обробки довідок обласних партархівів 1963 -1965 рр (табл. II).

Простий підрахунок цих даних дає результат в 2 400 342 особи, які були депортовані з території України в сучасних кордонах до нацистської Німеччини [16] (див. Таблицю I). До сих пір ця цифра сприймається більшістю істориків як незаперечна істина, і не піддавалася серйозній перевірці.

Перегляд надісланих у 1963-1965 рр довідок обласних архівів до Інституту історії партії ЦК КП України викликає чимало запитань щодо того, на основі яких підрахунків були взяті ці відомості, і певні застереження до даних по деяких областях. Так, наприклад, в число депортованого населення з Київської області не увійшли дані про вивезене населення з Києва, а це за різними оцінками від 50 тис. До 100 тис. Жителів [17].

Перерахунок даних «Хронологічних довідок про тимчасову фашистської окупації населених пунктів Київської області та їх звільнення Червоною Армією (1941-1944 рр)» [18] дав результат в 174 153 депортованих, що майже на 5 тисяч більше офіційного.

З іншого боку, викликають певну недовіру дані про депортованого населення з великих міст і районних центрів Київської області, в «Хронологічні довідка» не підтверджені списком осіб. Так само дані по Харківській області критикує А. Скоробагатов в монографії «Харків під час німецької окупації 1941-1943», як такі, що були здобуті в результаті серйозних прорахунків [19].

Певні зауваження висловлює щодо відомостей про вивезене до Німеччини населення з Вінницької області С. Гальчак у своєму дослідженні «Східні робітники» з Поділля ... «, який доводить, що в цілому з Вінниччини було вивезено 78 650 осіб [20].

Для більш достовірного визначення загальної кількості примусових робітників з України вкрай важливо провести нові регіональні дослідження, особливо в архівах меморіалів в місцях примусової праці або укладення наших співвітчизників в концтаборах і таборах військовополонених.

Як приклад такої роботи можна назвати дослідження Артема Папакіна в архіві Меморіалу концтабору Флоссенбюрг, який з'ясував, що майже 100 тис. Осіб, які пройшли через цей концтабір, 9 775 були уродженцями України [21].

Один із віршів збірки, написаної дівчиною Олександрою, яку вивезли на примусову роботу до Німеччини з Самгородського району Вінницької області. 20 лютого - 28 листопада 1943р. Держархів Вінницької області, ф. П-425, оп. 1, спр. 383, л. 28

Під час іншого проекту - вивчення історії порохового заводу в німецькому містечку Лібенау, яке проводить Мартін Гузе, по поіменним списками працівників військового підприємства вдалося встановити, що з 11 тис. Німецьких робітників і з різних європейських країн - більше 2 тис. Чоловік були доставлені з Хмельницької , Київської, Сумської області України. Зокрема, майже 700 осіб - з міста Шостка та навколишніх сіл [22].

Аналіз даних про походження іноземних робітників, які були в оточуючих господарствах бауерів, показує, що там переважно працювали польські цивільні і французькі військовополонені. Українських заробітчан ж направляли на легкі сільськогосподарські роботи тільки в разі виробничої травми або загального фізичного виснаження на пороховому заводі.

Зрозуміло, що така копітка робота з персональними даними вимагає від історика певнійметодологічній підготовки і малопридатна для швидкого «випікання» кваліфікаційних робіт - кандидатської чи докторської дисертацій. Але в міру насичення дослідженнями історичного періоду Другої світової війни дійде черга і до таких «невдячних» тим, як перегляд статистики.

З'ясування кількості українців, залучених до примусової праці в Райху, на початку 1990-х років був стимульований міжнародними домовленостями про компенсаційні виплати ФРН колишнім примусовим робітникам з СРСР.

Для цього Німеччина надала в розпорядження фондів «Взаєморозуміння і примирення», які були створені в Києві, Мінську та Москві, 1 млрд марок. Указом № 453 КМ України від 16.07.1993 р був заснований Український національний фонд «Взаєморозуміння і примирення», а також його регіональні представництва.

Таблиця III. Статистика виплат Німецьким фондом «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» колишнім примусовим робітникам і їх правонаступників:

Таблиця зроблена по: «Gemeinsame Verantwortung und moralische Pflicht»: Abschlussbericht zu den Auszahlungsprogrammen der Stiftung «Erinnerung, Verantwortung und Zukunft» - Göttingen, 2007 - S. 215.

Станом на 1.09.1999 р гуманітарні виплати в Україні отримали 631 375 осіб, на що було виділено 377 407 тис. Марок.

У вересні 2000 р, під потужним міжнародним тиском у ФРН був створений Фонд «Пам'ять, відповідальність і майбутнє», в якому взяли участь не тільки держава, а й промислові кола Німеччини. Завданням Фонду стала виплата не гуманітарної допомоги, а саме компенсації колишнім примусовим робітникам.

За результатами діяльності Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» до червня 2007 року (коли офіційно було завершено виплати) 1,6 млн. Чоловік в більш ніж 100 країнах світу отримали загалом 4,37 млрд. Євро (див. Табл. III ).

В Україні УНФ «Взаєморозуміння і примирення» здійснив виплати 471 000 претендентам, в т.ч. і колишнім остарбайтерам та їх спадкоємцям, у розмірі 867 млн. євро.

---------------

Список літератури

1 - Spoerer Mark. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz. Ausländische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und Häftlinge im Deutsche Reich und im besetzten Europa 1939-1945. - Stuttgart, München. - S. 253.

2 - Ebenda, S. 221 - 222.

3 - Herbert Ulrich. Fremdarbeiter: Politik und Praxis des «Ausländer-Einsatzes» in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. - Bonn: Dietz, 1999. - S. 7.

4 - Herbert U. (Hg.). Europa und der «Reichseinsatz»: ausländische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und KZ-Häftlinge in Deutschland 1938 - 1945. - Essen: Klartext-Verl, 1991. - S. 8.

5 - Спогади Лендєл В.М. і Химич А.Н. Пам'ять заради майбутнього. Спогади. - К., 2001 - С.285, 412.

6 - ЦДАВО України, Ф.3676, оп.4, спр.127 (анкети на осіб, уродженців України, які працювали в 1943-1945 рр. В Німеччині і отримали трудові книжки на біржі праці в г.Бранденбурге).

7 - Качараба С. Трудова еміграція із Західної України до Франції (1919-1939 рр) / / Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2002. - Вип. 8. - С. 95-107.

8 - Там же, с.104.

9 - Львівські вісті. - 1941. - 8 листопада.

10 - Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreutz ... - S. 222.

11 - Herbert U. Fremdarbeiter ... - S. 316.

12 - Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreutz ... - S. 80.

13 - Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і звільнення їх Червоною Армією (1941 - 1943 р.р.) - Чернігів: Деснянська правда, 1947.- 330 с .; Окупаційний режим на Дніпропетровщині в хронологічних довідках місцевих органів влади: Збірник документів / Автори-упорядники А. В. Касьянов і Н. Кіструсская - Дніпропетровськ: Герда, 2010. - 380 с.

14 - ЦДАГО України, Ф.1, оп.23, спр. 1478 «Довідка про прийом і працевлаштуванні радянських громадян, які повертаються на батьківщину з німецького рабства».

15 - ЦДАГО України, Ф.1, оп.23, спр. 4351, л. 3 -51.

16 - Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр. - У 3-х т. / Ред. колегія: Назаренко І. Д. (кер.) та ін .; пер. з укр. яз. Вид. доп. і дораб. - Том 3: Радянська Україна в завершальний період Великої Вітчизняної війни (1944 - 1945 рр.) - К, 1975. - С. 153.

17 - Див .. більш детально: Пастушенко Т. В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942 - 1953) - К, 2009. - 284 с.

18 - ДАКО. Ф. Р-4758, оп. 2, спр. 1-55.

19 - Скоробагатов А.В. Харків під час німецької окупації (1941-1943). - М .: Прапор, 2004. - С.119.

20 - Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому Рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - М., 2003. - 344 с .; Іл.

21 - Папакін А. «Українські в'язні концентраційного табору Флоссенбюрг».

22 - Про дослідницькому проекті дивись тут :, а також: Гузе М., Сочка Л. Подолати кордону, зав'язати зв'язку. - Langenfeld, 2008. - 20 c.

Тетяна Пастушенко - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, опубліковано у виданні Historians.in.ua

переклад: «Аргумент»

В тему: