Валянки. Зимові витівки. Історія речей.

Січня 2012 року

Закрити вікно

Ух, ну і морозець нині! За щоки щипає, за п'яти кусає. Тут в черевичках далеко не втечеш: ноги сніг чують! Тут без валянок ніяк не можна. Ех, валянки та валянки, ех та не підшиті, стареньки!

Це тільки так говориться: «простий як валянок». Насправді валянки - штука хитра, вигадлива! Не дарма ж їм відразу два музеї присвячені - один в Москві першопрестольної, інший - в місті Мишкін Ярославської області. Там, в цьому самому Мишкін, ще в XVIII столітті майстри-умільці почали валяти зручну і корисну для здоров'я взуття - валянки. Цілком, з халявою, без будь-яких швів. Ось вже іноземці дивувалися - що за диво таке, з чого зроблено? Так і стали валянки символом Росії, вони для заморських гостей то ж, що і матрьошка, самовар, балалайка та шапка-вушанка. А яких тільки валянок в Ярославському музеї немає - і величезні, на ведмежу лапу, і зовсім крихітні - на мишку али на горобчика. І з малюнком хитромудрим, і гладенькі.

А знаєте, скільки рочків найпершого валянку? Близько 2500 років! Строго кажучи, це не сам валянок, а його початок - праваленок, так би мовити. Такий праваленок вчені-археологи виявили на Алтаї, разом з іншими першими виробами з вовни. Правда вважається, що валяні з вовни азіатські килими - ті ще древнє. Степові кочівники здавна володіли цим мистецтвом. Чого тільки вони собі не валяли - і «шпалери» для своїх переносних будинків, і ковдри, і подушки, і утеплювачі під халати, і устілки у взуття. А ось найперші валянки, на наші схожі, з'явилися в Сибіру. Правда, були ці валянки нізехонькіе та зі швом. Взування тепла, але не целиковая - халяви валялися окремо.

У літературі про валянках теж свідчення є. Найперше - в «Слові о полку Ігоревім». Там валянки називаються «повстяними чоботями». А куди ж без таких чобіт в засніженій та морозної Росії? Ось і стали валянки з міста Мишкіна по всій Росії розбігатися - та так швидко, що якраз в кожному селі свої умільці-шаповали з'явилися. А в містах - так там навіть і до заводів справа дійшла.

Робити валянки дуже непросто. Спочатку майстри овечу вовну очищали, потім били - довго, поки не стане м'якуватою, ніжною. Потім починали валяти - хто вручну, а хто і на спеціальних верстатах. Потім занурювали в окріп, потім - в соляний розчин. Потім одягали заготовку на трикутну колодку. Потім обколачівалі. І тільки потім вже збивали повсть на болванці до замовленого розміру.

Дозволити собі таку чудову взування міг далеко не кожен - коштували валянки дуже дорого. Частенько на всю сім'ю припадала лише одна пара валянок. Носили їх по старшинству - спочатку батько, потім сини. І дуже дбайливо, тому як передати їх треба було в цілості наступному поколінню. А вже коли валянки в сімействі якому були у кожного - то ця сім'я вважалася багатою, тут вже було чому позаздрити. Були валянки щедрим подарунком, про який багатьом залишалося тільки мріяти. А на зимових ярмарках найспритнішим та хватким валянки вдавалося добути: заберешся по гладкому стовпа, та ще й жиром натертого, під саме небо - дивись, і знімеш з верхівки заповітну пару.

Так що там селяни, самі царі не гребували валянками! Петро Перший лікував ними застуду, надягаючи на голі ноги. А цариці-матінки Катерина II та Анна Іванівна - ті валянки аж з розкішними бальними сукнями нáшівалі.

Так що і ви не соромтеся: трохи підморозить, надягайте «чесанка», «катанки», «Валенца» «волнушечкі», а то й «витівки». Імен у валянок багато, а мета одна - від морозу врятувати так здоров'я зберегти.

Носіть та не хворійте!