За Росію коштують російські богатирі - такі як Сергій Лавров

МЗС МЕН

Автори - Сергій Мінаєв, Сергій Яковлєв

Міністр закордонних справ Сергій Лавров розповів Esquire, чому політична ситуація сьогодні гірше, ніж за часів Рейгана, як він тримає удар останні 23 роки, і про що думає, коли переговори заходять у глухий кут (приблизні питання вірменської делегації про Карабах, Туреччину і МДІМВ є авторським вимислом. Як і припущення про те, що Лавров носить будинку спортивний костюм).

Громадина Іл-96 дуже плавно для свого розміру приземляється в аеропорту Ханеда на початку восьмого ранку. Японська сторона швидко подає трап, і заспані журналісти шикуються в чергу, щоб швидше покинути салон, в якому вони провели останні десять годин. Але нікого не випускають.

«Пасажир на борту?» - досить голосно питає в гарнітуру співробітник ФСО . Через кілька секунд йому відповідають: «Пасажир виходить». І ще трохи пізніше: «Пасажир вийшов». Після цього двері салону, нарешті, відкривається, і журналістів випускають. Спустившись, ми ще якийсь час стоїмо під крилом літака, чекаючи, поки «пасажир» покине територію аеропорту.

Це практично голлівудська сцена: над бетоном злітної смуги ранкове токійський марево, в якому дуже чітко помітні автомобіль російського посла і кілька машин з супроводжуючими особами. Фесеошнік на передньому сидінні зосереджено дивиться у вікно на застиглих поруч японців. Процесія терпляче очікує початку руху, але нічого не відбувається.

«Пасажир» (мені досить добре його видно) сидить на задньому сидінні посольського лімузина і каже по телефону. Хвилин п'ять або десять. У Токіо сьомій ранку, в Москві - першій годині ночі. Через годину розпочнуться російсько-японські переговори. В цей час так довго «пасажир» може говорити тільки з однією людиною - Президентом Росії.

«Пасажира» звуть Сергій Лавров. Він служить міністром закордонних справ Російської Федерації. Післязавтра у нього день народження, який він зустріне на борту все того ж Іл-96 по дорозі назад в Москву після переговорів з Японією. Журналісти подарують йому футболку з його ж портретом.

Об одинадцятій ранку представників ЗМІ пускають на короткий «підхід» до столу переговорів Росія-Японія. Лавров виглядає так, ніби провів останні десять годин на СПА, а не в салоні літака, - він неправдоподібно, зухвало свіжо виглядає. Точно так же він виглядав тиждень тому, рано вранці понеділка, на зустрічі з представниками однієї з африканських країн, коли повільно, з розстановкою, повідомляв присутнім: «Також особливу увагу ми приділяємо питанню інвестицій російського бізнесу в економіку наших партнерів ...»

При слові «інвестиції» наші партнери з африканської держави нервово затеребілі масивні золоті персні. Що стоїть біля стіни Марія Захарова , Директор департаменту інформації та друку МЗС, кидає в їх сторону короткий погляд, яким дивиться вчителька, коли загрожує вліпити двійку за поведінку. Партнери моментально перестають смикати кільця і ​​перешіптувалися.

У цей момент Лавров коротко сканує зал поглядом і розуміє, що на нього почалося полювання. Людина, що стоїть на другому ряду справа (фотограф Esquire), не знайомий Лаврову. Поки представник африканської держави виголошує промову, Сергій Лавров кілька разів кидає напружений погляд в бік фотографа. Я роблю крок вперед, щоб зустрітися з міністром поглядом, і показую, що це мій фотограф. Лавров злегка киває мені, але не розслабляється.

«Звірина інтуїція», - записую я в блокноті. За моєю спиною одна з журналісток шепоче сусідці: «Як у нього виходить так виглядати? Тут зайвий стакан води на ніч вип'єш і набрякають з ранку, а він взагалі в літаку ночував ». Варто зазначити, що Лавров не просто «ночував в літаку». За три дні до переговорів він провів тридцять сім зустрічей на маршруті Москва - Бонн - Мюнхен - Бішкек - ​​Москва.

Те ж питання я задав йому тиждень тому в Москві, і Лавров відповів: «Якщо чесно, це гени. Спасибі татові з мамою. Ну і так, по дріб'язку: щоранку розтяжка, велотренажер, по неділях, якщо вдається, - футбол ».

Вдень в Токіо я вирубані на півтори години. Проклятий джетлаг. У цей момент Лавров почне другий раунд переговорів з японцями. Багато журналістів в залі прийомів посольства Росії стануть клювати носом. Є така професія - чекати. Офіційна заява двох російських міністрів і двох японських - закордонних справ і оборони (токійська зустріч проходить у форматі «два плюс два») - переноситься то на півгодини, то ще на сорок п'ять хвилин.

Під час загального виходу до преси слово « Курили »Ніхто так і не скаже, хоча стає ясно: переговорний процес затягується в тому числі з-за островів. У цей момент японські ультраправі викрикують щось з мегафонів - за стінами посольства стихійний мітинг, який ледь встигають розганяти бійці токійського ОМОНу, схожі в своїй амуніції на броненосців. Лавров і бровою не веде. За своєю трибуною на спільний вихід до преси він стоїть прямо, навіть не переступаючи з ноги на ногу.

Кожен журналіст, чия голова різко падає від недосипу, зустрічає на собі його докірливий погляд і тут же прокидається. Виступ міністрів переводять на дві мови, все тягнеться, як уві сні, і Лавров, будучи не в силах вплинути на процес, повертається до Сергію Шойгу , Перемовляється з ним, і вони сміються над якоюсь жартом. Інакше всю цю процедуру справді не вистояти.

Про працездатності міністра закордонних справ ходять легенди. Приїжджає в висотку на Смоленській мало не першим, після будь-якої відрядження, хоч би тривалої вона не була. Ці розповіді, підтверджені численними очевидцями, створюють повне відчуття, що Лавров не людина, а абсолютна зброя, призначена виключно для відстоювання інтересів держави на міжнародній арені. Супергерой з блокбастерів в ідеально сидить костюмі, якого і вдома називають по імені та по батькові. Але супергероїв тепер навіть в кіно олюднюють - сценаристи придумують їм хобі, наділяють їх страхами і юнацької ранимою, захованої десь в глибині душі.

- А вдома він що, теж міністр? - цікавлюся я у дочки Лаврова Катерини, коли ми п'ємо каву у неї в офісі. - Ось, наприклад, він коли-небудь перевіряв у вас домашнє завдання, щоденник, там, я не знаю ... англійську мову?

- Взагалі-то тато не пропускав жодного батьківських зборів, поки ми жили в Нью-Йорку , - Катя докірливо дивиться на мене. - Він перевіряв мої курсові, вчив водити машину, першим прочитав мою дисертацію.

- Батьки, як правило, контролюють своїх дочок, - я намагаюся застосувати власний досвід батька двох дівчаток, - особливо якщо батько - постійний представник Росії при ООН.

- Він ніколи не тиснув на мене. Чи не намагався надмірно опікати. Мені довіряли, - Катя посміхається. - Я росла дуже вільним дитиною.

- Ви пам'ятаєте, що батько подарував вам на повноліття?

- Пісню. Папа подарував мені пісню, яку сам склав і записав на диск. Це було на домашньому вечері. Він взагалі такий, - Катя на секунду замислюється, підбираючи потрібне слово, - домашній.

Домашній. Я дивлюся на акварелі сучасних російських художників, розвішані по стінах Катиного офісу, і ще раз повторюю про себе: «Людина домашній».

Я намагаюся уявити це монтажної нарізкою з якогось тізера до кінокартині: вранці п'ять годин напружених переговорів з американцями, потім п'ять двосторонніх зустрічей з європейськими делегаціями, в перерві між ними Лавров в машині пише вірші, а ввечері він приїжджає додому, переодягається в спортивний костюм і йде у двір, щоб дати дочки черговий урок водіння.

- З педаллю газу акуратніше!

- Пап, а чого там Кондоліза сказала, будуть вони в Іраку воювати?

- Та ну її! - Лавров відкриває вікно автомобіля. - Кать, зчеплення не кидай, а.

Так або приблизно так я б написав цю сцену в серіалі про Лаврова, якому, за розповідями дочки, сподобалися і «Картковий будиночок», і «Батьківщина». У коридорах МЗС я розповім міністру про свою бесіду з американськими продюсерами, які закинули мені ідею фільму про Лаврова для міжнародного прокату.

- А хороший серіал міг би вийти з вашим щоденникам, Сергій Вікторович.

- Чи не веду щоденників! - кине міністр і швидким кроком рушить на чергову «двосторонку».

Ця відповідь можна вважати злочином не просто перед кінопродюсерами (чорт з ними, вони просто жадібні), але перед істориками, яким я і є за першою освітою. Особливо цікаво було б почитати записи міністра, що стосуються 2014 року. Під час однієї з наших зустрічей я запитаю його, коли ситуація була важче - в 1980-ті, коли був Рейган, санкції, « СРСР - імперія зла »і Афганістан, або останні три роки?

- Безумовно, жорсткіше зараз, - відповість він не замислюючись. - Тоді існували дві імперії: Західна і Радянська, кожна з яких підігрівала конфлікти з суперником на території третіх країн. Але ніколи на своїх кордонах і ніколи безпосередньо. Навіть публічна риторика була м'якше. Тоді обидва табори не переходили межі дозволеного. Сьогодні ніяких правил більше немає.

Восени 2014 го, в розпал гри без правил, Лавров сказав мені в телеінтерв'ю: «Від нас світ не лякає, я вас запевняю». І в цьому була серйозна заслуга МЗС. У той час як американські партнери розсилали урядам Євросоюзу і Азії «методички» по спілкуванню з російською стороною (відмова від двосторонніх візитів, жорстка позиція по Криму, підтримка санкцій), Лавров демонстрував марафонський темп, перелітаючи зі столиці в столицю, розмовляючи по телефону, створюючи альянси і контр-альянси.

Після того інтерв'ю ми ще півгодини курили в моїй гримерці в Останкіно, і Лавров розповідав про своєму вчорашньому графіку: вранці виліт з Москви, переговори, три телефонні розмови з Керрі, ще дві зустрічі, телефонна лінія з Берліном і Парижем по ситуації на Україні, дві пізні зустрічі, виліт в Москву, після прильоту - знову Керрі.

За кілька годин до рейсу, який вилітає з урядового аеропорту « Внуково-2 », Прокидаєшся в абсолютному страху запізнитися. Відчуваєш себе героєм фільму «Початок» Крістофера Нолана: за сюжетом людини, сплячого на стільці, різко зіштовхували в ванну з водою, щоб негайно розбудити. До воріт аеропорту можна приїхати пізніше ні на хвилину - Лавров любить порядок.

Преса, яка нерідко слід за ним, не поміщається в автобус супроводу і в літаку займає майже весь третій салон. Про те, що він робить і з ким зустрічається, постійно повідомляють провідні ЗМІ. Причому не тільки російські. Першу зустріч Сергія Лаврова з новим держсекретарем США Рексом Тіллерсона в Бонні окремим сюжетом покажуть і Euronews, і CNN, і BBC.

За підсумками півторагодинних переговорів і Лавров, і Тіллерсон зроблять роздільні заяви для преси. Своє Техаський Тірекс - як на батьківщині називають нового главу американського держдепартаменту , Уродженця південного штату, - зачитає з папірця. Російський міністр вийде до журналістів вільно, енергійно, але максимально стримано, руки він буде стискати в кулаки, щоб зосередитися.

Журналісти на місці часто працюють в режимі протоколу - це зйомка і запис перших хвилин переговорів. Є навіть таке поняття, як «роздача по пулу». Це коли в кімнаті, де Лавров зустрічається зі своїм іноземним колегою, уміщається мало народу, і акули пера з самого початку кидають монетку - хто з них піде на зустріч і всю першу інформацію негайно роздасть іншим.

Лавров ще не встигне обмінятися люб'язностями (тобто формальностями) з Тіллерсона, як журналістка The Telegraph несподівано зірветься: «Чи буде подолана турбулентність у відносинах між Росією і США ? »« We should not interfere in a domestic matter of other countries »(Ми не повинні втручатися у внутрішні питання інших країн. - Esquire)», - блискавично парирує російський міністр бездоганною англійською. «Спасибі, колеги!» - так само блискавично в сторону The Telegraph кине Марія Захарова, натякаючи, що для питань зараз не час і пресі пора виходити.

Два джерела в МЗС Росії розповіли мені, як кілька років тому на чергових переговорах у відповідь на фразу Керрі про те, що США ніколи не диктують своїм партнерам, яку зовнішню політику проводити, Лавров публічно передасть Керрі одну з перехоплених американських «методичок» по відносинам з Росією. Три роки по тому за короткою бесідою в МЗСівський особняку на Спиридоновке я запитаю Лаврова про ту ситуацію.

- Без коментарів, - відповість міністр і продовжить після паузи: - По келиху червоного?

- Звичайно, - стрімко погоджуюся я, програючи варіанти: поговоримо хвилин п'ять, ще п'ять будуть нести вино, потім ще хвилин десять, поки ми його вип'ємо, - разом близько двадцяти хвилин замість обіцяних десяти, а вголос кажу: - Як би ви однією фразою охарактеризували наші відносини зі Штатами?

- Очікування, - практично без паузи відповідає міністр. - Сьогодні все розвивається за інерцією, оскільки на місцях ще сидять люди Обами. Ми не можемо приступити до повноцінної роботи - команда Трампа ще не сформована. Я не знаю, скільки часу це у нього займе. Обама після Буша міняв людей протягом восьми місяців. Не думаю, що у Трампа вийде швидше.

- Як вам Тіллерсон? - цікавлюся я. - Вдається вибудувати відносини?

- Цілком, - киває міністр. - У мене взагалі з усіма держсекретарями були якщо не приятельські, то хороші відносини.

Лавров згадує випадок в Брюсселі, коли на прес-конференції на столі не виявилося прапора США, і Пауелл жартома узяв в руки російський прапор і сфотографувався з ним. Зараз це неможливо уявити, але тоді ще були доречні подібні жарти.

- Безумовно, - посміхаюся я, - особливо «хорошими» ваші стосунки були з Кондолізою Райс. Настільки гарні, що Гленн Кесслер з Washington Post написав про вас: «Лавров досконало опанував техніку доведення Кондолізи Райс до сказу». Ви їй дуже подобалися і користувалися цим, кажуть американські журналісти, правда, не під запис.

- Подобався? Брехня! - протестує міністр, посміхаючись. - Ми просто дуже тепло і тісно спілкувалися з Кондолізою.

Лавров лукавить. Він подобається західній пресі, подобається нашим дипломатичним противникам. І він про це знає.

Те, як вони жартували з Керрі після найскладніших переговорів щодо Сирії , То, як в тісних коридорах Мюнхена з Лавровим прагнули коротко, віч-на-віч, переговорити міністри, ще п'ять хвилин тому загрожували посиленням санкцій щодо Росії, то, як Лавров спілкувався з журналістами, поки вони змійкою з тетрису обходили його, не наважуючись задати питання, - все це не чергові елементи дипломатичного протоколу.

Багато з міністрів тільки починають свій шлях у великий дипломатичній грі, інші пройдуть «транзитом», що не протримавшись на своїх постах і пари років, тоді як Лавров залишається найдосвідченішим учасником світового елітного клубу дипломатів, з яким кожен з них прагне встановити особисті стосунки, заручитися підтримкою.

На свій виступ на щорічній Мюнхенській конференції з безпеки в цьому році, де він закликав «перейти до чесної праці, не відволікаючись на брехню і вигадки», і почати таким чином нову епоху post-fake на противагу горезвісної епохи пост-правди, Лавров запізнювався. І Вольфганг Ішингер, видатний німецький дипломат, жартував - мовляв, не хвилюйтеся, мій друг Лавров в будівлі, напевно, відійшов вимити руки.

- Взагалі, дипломати можуть говорити один одному публічно найжорсткіші слова, люто захищати інтереси своїх країн, - Лавров робить ковток вина. - А після разом сидіти і випивати.

- Тобто при особистих зустрічах все друзі і розуміють все, а потім публічно приймаються абсолютно протилежні, іноді абсурдні рішення? - Я беру в руки келих. - Виходить як в анекдоті: окремо ми пристойні люди, а все разом - таке лайно.

- Це проблема більшості розвинених політичних систем, - посміхається Лавров, поправляючи окуляри. Зовсім як на тій прес-конференції, де прозвучало хрестоматійне тепер «Дебіли, бл ...».

Фрази, які стали мемами, - ще одна риса фірмового стилю Лаврова. До «дебілів» було ще наказують міністрові «Who are you to fucking lecture me (Хто ви такі, щоб, чорт забирай, мене повчати. - Esquire)», нібито сказане в розмові з Девідом Мілібендом.

- Я сказав Мілібенду, що один з європейських міністрів в розмові зі мною тет-а-тет назвав Саакашвілі fucking lunatic (чортів божевільний. - Esquire). Це англійці все перебрехали, - роз'яснює Лавров, як все було насправді, поки в особняку на Спиридоновке збирається делегація Вірменії.

На обличчях вірмен німий докір. Здається, що зараз вони хором скажуть мені щось на зразок: «По-братськи просимо, можеш зараз відійти від нього? У Сергія Вікторовича часу і так немає, а тут ти ще, так? А у нас Карабах, Туреччина, питання по електроенергії і ще доньці в МГИМО трійку поставили ». Я ніколи не жартував з вірменами і намагаюся розчинитися в натовпі. Ймовірно, це сама запам'ятовується зустріч з усіх, на яких я побував.

Перш чем зайти в зал для переговорів, Вірменська Делегація обступає Лаврова, и практично КОЖЕН учасник Щось говорити міністру. На обличчях - палітра емоцій: жалість, обурення, образа. Лавров коротко відповідає кожному. У його міміці читається: «Розберемося, не хвилюйтеся, постараємося вирішити, та зрозуміло все, допоможемо». Очевидно, що це не епізод дипломатичного рауту, а зустріч зі старшим товаришем, який вислухає, дасть пораду, допоможе несправедливо скривдженому, захистить, якщо буде потрібно.

Я ділюся спостереженнями зі знайомим вірменським бізнесменом. «Ну, а до кого ще країнам колишнього Союзу йти, щоб наші справи розрулити? - він клацає пальцями. - У нас тільки і є, що Путін да Лавров ». І я мовчки погоджуюся з цією гіперпацанской парадигмою. За моїми спостереженнями, Лавров вміє говорити і на цій мові. «З ним, напевно, пити добре, - припускає мій вірменський товариш (взагалі, це в стилі нашого електорату - вимірювати політика за шкалою« випив би з ним чи ні »). - Ось зятю-то з ним пощастило! »

Щодо «пощастило» я запитав у Каті. Справді, ось так зустрічаєшся ти з дівчиною, вона в якийсь момент веде тебе знайомитися з батьками, ти входиш, а там цілий Лавров сидить (відмінно підійшло б для рубрики Esquire «Як ви будете почуватися ...»).

- Батько взагалі не особливо цікавився моїм особистим життям, я завжди вибирала сама. І в той раз все пройшло дуже спокійно. Посиділи, поговорили дуже коротко, і батько поїхав.

«Я люблю переконувати. Але іноді і мене переконують, - говорить сам Лавров. - Рідко, але буває ». Мабуть, це був якраз такий випадок.

- Здається, в той день була подія важливіші, - згадує Катя. - Тоді «Спартак» грав.

Про «Спартак» давно все знають. Це головна пристрасть міністра. Довгий час він ходив з айфоном, на задній панелі якого було викарбувано емблема московського футбольного клубу. ( «Це я йому подарувала», - розповість мені Катя.) Крім футболу, ще є гітара і вірші.

- Улюблений поет - Висоцький. Ще Єсенін і Блок. Але Висоцький - це наша сучасність.

- А яку іноземну музику ви любите? Так, щоб підспівувати в машині?

- Музику? - серйозно замислюється міністр перший раз за час кількох наших розмов. - Взагалі, гарне питання. Мене ніколи не питали про музику. Люблю фолк, джаз. Подобається, як Бутман грає. Ну і «Бітлз», звичайно, люблю. І Синатру.

Це дуже підходить міністру за стилем. Хтось порівнює Лаврова з легендарним Громико, радянським міністром закордонних справ, але якби мені запропонували підібрати політикам аватари, то я однозначно порівняв би Лаврова з Сінатрою. У своїх класичних костюмах, з легким загаром і широкою посмішкою, з бездоганними манерами він залишається одним з останніх представників епохи великого стилю. До речі, з Громико Лавров бачився всього один раз, коли, за його ж словами, «зовсім молодим був запрошений на якусь колегію МЗС, де Громико виступав». Чи зустрічався Сергій Лавров з Френком Сінатрою, невідомо.

Ми допиваємо келихи. Лавров закурює і пропонує мені. Я відповідаю йому, що кинув.

- Це друга за сьогодні, - довірливо повідомляє міністр. - Раніше садив по півтори пачки за день. Прокидався з сигаретою. Далі сигарета замість сніданку, сигарета після сніданку. Потім стало трохи важче грати в футбол. Спочатку кинув палити в машині, потім в кабінеті. Потім перейшов на чотири цигарки в день.

- Завжди заздрив тим, хто так вміє. У мене не виходить. Або курю запійний, або не курю зовсім, - скаржуся я.

- Дипломатична витримка, - сміється Лавров. - Чи зобов'язаний тримати удар.

- Ви сьогодні о котрій встали?

- Годині о сьомій. І ліг вчора десь близько двох, - Лавров на секунду завмирає, і я нарешті бачу в його очах втома людини, який зобов'язаний тримати удар останні двадцять три роки: десять - на посаді постійного представника Росії в ООН і ще тринадцять - на посаді міністра закордонних справ. Одна молода співробітниця МЗС якось поділиться: «Ми не знаємо іншого Сергія Вікторовича, він завжди - міністр».

Мені хочеться задати йому сакраментальне питання: «Навіщо ви так довго цим займаєтеся? Можна ж вибрати роботу спокійніше або взагалі на пенсії мемуари писати? ». Але я згадую його «не веду щоденників» і Катину фразу «дипломатія для батька - це життя» і питаю:

- У той момент, коли під час переговорів вам нададуть повторювати одне й те саме, а візаві вас «не чує», як ви заспокоюєте себе, що робите? Одні масажують кісточки пальців, інші думають про те, що на дачі дах тече.

- Я постійно думаю про «Спартак»! - сміється міністр і непомітно робить знак рукою.

Особняк приходить в рух: співробітник ФСО підносить зовнішню сторону зап'ястя до рота і коротко командує, до входу подають машину міністра, з коридорів особняка вибігають співробітники секретаріату.

- Дякую за розмову, - посміхається Лавров. - Тепер ви все знаєте про мене і про міністерство закордонних справ. Ну, або майже все.

Після того як команда міністра залишає будинок прийомів на Спиридоновке, я на прощання обходжу парадний хол. За тиждень я вивчив його до найдрібніших деталей: гобелени, вітражі, дерев'яні стендові панелі. У переходу до камінного залу два бронзових мушкетери. У правого на чоботях шпори у вигляді круглих коліщаток з гострими зубцями. Якщо провести по шпори пальцем - цього багато хто до цих пір не знають, - вона почне крутитися. Як все в МЗС. Ну, або почти все.

джерело

Сергій Лавров. Прес-конференція у Вашингтоні. повне відео

Термінове заяву МЗС Росії щодо України - Сергій Лавров - 20.05.2017

Більш детальну і різноманітну інформацію про події, що відбуваються в Росії, на Україні і в інших країнах нашої прекрасної планети, можна отримати на Інтернет-конференціях, постійно проводяться на сайті «Ключі пізнання» . Все Конференції - відкриті і абсолютно безплатні. Запрошуємо всіх прокидаються і цікавляться ...