забійне справу

1. забійне справу Володимир Абарінов Ми спробували вийти на тих з них, чиї імена регулярно згадуються...
2. І ти, Бут!
3. І, звичайно, Рабинович
4. «Він повернувся на екрани наших радарів»

забійне справу Володимир Абарінов

Ми спробували вийти на тих з них, чиї імена регулярно згадуються в зведеннях Інтерполу або в витоках спецслужб. Тим більше що це - нинішні або недавні наші співвітчизники. Залишили, наприклад, візитну картку журналіста «Совершенно секретно» за московським адресою, де, як нам достеменно відомо, регулярно з'являвся один з наших героїв - Віктор Бут. Попросили зв'язатися з газетою. Чи не подзвонив. Правда, за даними нашого джерела, в даний момент через посилення інтересу з боку міжнародних правоохоронних органів до його персони цей скандально відомий підприємець подався в тепліші краї. Однак і там, ймовірно, є телефон ...

Мінін з 341-го номера

Рано вранці 5 серпня 2000 року в поліцейську дільницю Чініселло-Бальзамо, нічим не примітного передмістя Мілана, з'явилася повія зі скаргою на клієнта, який не побажав платити за послуги. Ведені постраждалої правоохоронці вирушили до готелю Europa, де в номері 341 їх поглядам постала зовсім голий пан в суспільстві чотирьох оголених дам. Дами виявилися професіоналками і перебували при виконанні, причому одна з них була італійка, інша - російська, третя - албанка, а четверта - уродженка Кенії.

Побіжний огляд приміщення приніс непогані результати. Конфісковано 58 грамів кокаїну, 150 тисяч доларів готівки і ще на півмільйона алмазів, а також портфель з документами. Велелюбним, але скупим клієнтом виявився Леонід Мінін, за діяльністю якого давно спостерігали розвідки декількох країн.

Пану Мініну закритий в'їзд до країн шенгенської зони і в деякі інші. Тому, прибувши у справах в потрібну країну, він часто був змушений ночувати на борту власного літака, щоб не проходити паспортний контроль. Втім, у нього, як стверджують, багато псевдонімів і паспортів. Крім ізраїльського - німецький, російський, болівійський і грецький.

Ще не знаючи, хто опинився у них в руках, поліцейські заарештували постояльця номера 341 по звинуваченню в зберіганні наркотиків. Адвокати заарештованого негайно заявили, що їхній клієнт - простий торговець деревиною. Це чиста правда. Виходець з України і громадянин Ізраїлю Леонід Юхимович Мінін в недавньому минулому - власник зареєстрованої в швейцарському кантоні Цуг компанії Exotic Tropical Timber Enterprise, що займається розробкою та експортом екзотичних видів деревини з Ліберії.

Справа прийняв до провадження глава відділу міланської поліції по боротьбі з організованою злочинністю Сальваторе ла Барбера. Вивчивши папери з зеленого портфеля - без малого півтори тисячі документів на чотирьох мовах (англійською, російською, голландською та французькою), - він оцінив їх по достоїнству.

Леонід Мінін належить до нової генерації приватних торговців зброєю, що з'явилися на світовому ринку після розпаду Радянського Союзу. На початку 90-х років країни Східного блоку позбувалися від арсеналів «холодної війни», яким не бачили застосування. Але в «третьому світі» попит на зброю залишався високим. Спорожнілу нішу заповнили приватні підприємці. В італійське в'язницю ненароком потрапив один з найбільших ділків «чорного» ринку озброєнь.

, ... 13 березня 1999 року в аеропорт столиці Буркіна-Фасо Уагадугу прибув великий вантаж зброї: в декларації значилися 715 ящиків стрілецької зброї і боєприпасів до неї, протитанкові гармати, ракети «земля-повітря», гранатомети РПГ і боєприпаси до них. Поставка була здійснена за контрактом, підписаним від імені міністерства оборони Буркіна-Фасо зареєстрованої в Гібралтарі компанією і українським виробником зазначених озброєнь. У постачальника, української державної компанії «Укр-спецекспорт», була офіційна експортна ліцензія, видана урядом України. Сертифікат кінцевого користувача був підписаний підполковником Жильбером Дідеріх, начальником особистої охорони президента Буркіна-Фасо. У Уагадугу вантаж доставив літак британської компанії, зафрахтований українською перевізником.

Британський міністр Пітер Хейн був першим, хто публічно звинуватив Віктора Бута в незаконних поставках зброї загонам УНІТА

У столиці Буркіна-Фасо зброя не затримався. З іспанського острова Ібіца прилетів реактивний BAC-111, зареєстрований на Кайманових островах компанією, що має юридичну адресу в Швейцарії. До кінця місяця він здійснив щонайменше вісім перельотів з Уагадугу в Монровію і назад, поки не перевіз весь товар, після чого повернувся в Іспанію.

Літак цей фахівцям добре відомий. Свого часу він належав американському баскетбольному клубу Seattle Supersonics, а потім став власністю Леоніда Мініна, який входив до кола найближчих ділових партнерів ліберійського диктатора Чарльза Тейлора. BAC-111 у свій час був президентським літаком. Паралельно він використовувався з метою порушення збройового ембарго проти Ліберії; звідти зброю переправлялось загонам Об'єднаного революційного фронту (ОРФ) Сьєрра-Леоне. Зафіксовано, зокрема, його переліт з вантажем зброї на борту зі столиці Нігера Ніамей в Монровію всього за кілька днів до сумнозвісної операції No Living Thing ( «Нічого живого») в січні 1999 року, коли загони ОРФ перетворили Фрітаун в криваву баню.

З Монровії до кордону Сьєрра-Леоне зброю доставлялося на вантажівках, що належать двом іншим членам «ближнього кола» Тейлора - голландцеві з малайзійським громадянством Гусу ван Каувенховену і ізраїльтянинові Симону Розенблюм, жителю Абіджана (Кот д'Івуар) і власникові ліберійського дипломатичного паспорта. Обидві компанії розробляють рідкісну деревину, прокладають дороги в джунглях. За щасливим збігом дороги ці підходять саме до самого кордону Сьєрра-Леоне.

В процесі переправлення зброї бере участь безліч людей, підставних і реальних фірм, часто не підозрюють про існування один одного. Але сполучною ланкою джерела називають ліванського бізнесмена Талала ель-Ндіна. У його офісі в Монровії і відбувається остаточний розрахунок з продавцями, покупцями, перевізниками і посередниками. Купівля зброї на «чорному ринку» - надзвичайно дороге задоволення. Замовник повинен сплатити не тільки вартість товару, послуги і накладні витрати, а й хабарі чиновникам і високим посадовим особам, які забезпечують легальне прикриття у вигляді реєстрації літаків в своїх національних регістрах повітряних суден, видачі дипломатичних паспортів, звільнення від митного огляду та оформлення сертифікатів кінцевого користувача.

Складна схема - а ця ще не найзаплутаніша - необхідна, щоб замести сліди. І до пори до часу це вдавалося. Фрагменти інформації було важко звести воєдино. Допоміг, як це часто буває, випадок - той самий, в готелі Europa. За два тижні до події Леонід Мінін крупно заробив, доставивши 113 тонн автоматів АК-47, гранатометів РПГ, мінометів, боєприпасів і військового спорядження з Києва в Абіджан - і ось на радощах розслабився.

Документи в зеленому портфелі виявилися справжнім джерелом інформації для слідчих. То був повний бізнес-архів торговця рідкісної деревиною. Тоді-то і склалися разом розрізнені шматочки «пазла». Серед перлин цієї колекції - сертифікат кінцевого користувача, підписаний в травні 2000 року особисто тодішнім президентом Кот д'Івуару генералом Робертом Геа. У порядку підготовки до призначених на вересень загальних виборів, в сприятливому для себе результаті яких він сильно (і, як виявилося, справедливо) сумнівався, генерал замовив ту саму партію зброї і амуніції, вдалу доставку якої справляв в італійському готелі Леонід Мінін. Замовлення виконала українська державна компанія «Спецтехноекспорт».

Серед інших виявилися і паперу про постачання в кінці 1997 - початку 1998 року української зброї в Пешавар, звідки їх вантажівками доставляли кінцевому користувачу - «Талібану». Під час війни на Балканах Мінін і його спільники займалися, в порушення ембарго ООН, поставками зброї до Хорватії. Але найзначнішим відкриттям стала інформація про те, що ліберійський лесозаготовитель вже готувався до операцій з ракетами: Мінін з компаньйонами розглядали можливість продажу Китаю міжконтинентальних балістичних ракет СС-18.

Оскільки в публікаціях, що оповідають про арешт Мініна, постійно згадується українська зброя і українські компанії, Київ вважав за потрібне відповісти спростуванням: «Що стосується нашої держави, то Україна неодноразово спростовувала звинувачення в незаконних поставках вітчизняних озброєнь в« гарячі точки », надаючи відповідні і належним чином оформлені сертифікати про кінцевого користувача в Комітет з санкцій ООН. Наприклад, в 1999 р подібні звинувачення були визнані необґрунтованими в прецеденті, коли офіційно поставлена ​​уряду однієї з африканських країн партія зброї була без відома України реекспортувати ».

Відставний капрал Фоді Санко (на фото) створив найжорстокіше в історії Африки повстанський рух - Об'єднаний революційний фронт Сьєрра-Леоне. А до зубів озброїв повстанців Леонід Мінін

Саме цю партію зброї перевіз літак, що належить члену міжнародного злочинного синдикату Леоніду Мініну, якого мас-медіа охрестили «главою української мафії в Європі».

І ти, Бут!

Після відновлення в кінці 1998 року бойових дій в Анголі голова Комітету РБ ООН по ангольським санкцій канадський посол Роберт Фаулер поставив перед Радою Безпеки питання про неефективність режиму санкцій проти повстанської армії Національної спілки за повну незалежність Анголи - простіше кажучи, УНІТА - під проводом Жонаса Савімбі. Рада доручила вивчити питання групі експертів на чолі з колишнім послом Швеції в Анголі Андерсом Мёлландером. 10 березня 2000 року доповідь Фаулера був представлений Раді Безпеки. (Згодом доповідь групи експертів був доповнений доповідями спостерігачів за санкціями щодо УНІТА від 18 квітня і 12 жовтня 2001 року, що містять детальну інформацію про міжнародну мережу збройових дилерів.)

Основною країною-постачальником зброї для УНІТА його автори називають Болгарію. Серед тих, хто надавав допомогу Савімбі після того, як в травні 1997 року був повалений його найвірніший союзник диктатор Заїру Мобуту Сесе Секо, фігурують голови двох держав - президент Того Гнассінгбе Ейядема і президент Буркіна-Фасо Блез Компаоре. Обидва названі головними покровителями Савімбі, активно сприяють нелегальній торгівлі алмазами і отримують з цього обороту свій відсоток. Більш-менш відкрито алмазно-збройові ділки здійснювали операції в столиці Руанди Кігалі і столиці Кот д'Івуара Абіджані.

Питання стояло дуже серйозно. Під сумнів було поставлено, зокрема, майбутнє членство Болгарії в НАТО. Софія звинувачувалася не тільки в незаконних збройних поставках, а й в підготовці офіцерів УНІТА, які за документами значилися конголезцями (заірцамі) і в 1996 році навчалися в Болгарії поводження з ракетно-зенітними комплексами САМ-6 і БМП-2. Відповідаючи на запит групи, Софія підтвердила, що в болгарській військово-повітряної академії «пройшли підготовку в якості командирів розрахунків зенітно-ракетних комплексів 40 заїрський військових фахівців». Експерти групи, однак, підкреслюють, що переплутати заірцев з ангольці важко: перші говорять по-французьки, другі - по-португальськи.

Широке місце в доповіді Фаулера приділено нашому співвітчизнику Віктору Буту.

Саме Бут зафрахтував в 1995 році літак татарської авіакомпанії «Аеростан» для доставки партії автоматів АК-47 і іншої військової амуніції загальною вагою 30 тонн в Кабул, в розпорядження уряду Бурхануддіна Раббані, чиї сили в той час відчайдушно чинили опір наступу «Талібану». Рейс, однак, завершився примусової посадкою в Кандагарі, захопленому талібами. В ході тривали більше року переговорів про звільнення екіпажу і літака Віктор Бут перетворився з одного Ахмада Шаха Масуда в постачальника мулли Омара. Після цього екіпаж літака здійснив втечу з Кандагара на своїй власній машині в Шарджу, де розташовувалася штаб-квартира компанії Бута.

Кандагарский інцидент привернув до персони Бута увагу західних розвідок, перш за все американської. У січні 2000 року високопосадовець, британський міністр у справах Африки Пітер Хейн, вперше публічно звинуватило Бута в незаконних поставках зброї загонам УНІТА.

За даними південноафриканських властей, Віктор Бут - резидент Об'єднаних Арабських Еміратів; при цьому він має щонайменше п'ять паспортів, два з яких російські і один український. Дітище Бута, компанія Air Cess була зареєстрована в 1996 році в Монровії та 1 грудня того ж року відкрила офіс в аеропорту Остенде (Бельгія), який став її операційної базою. Однак вже 31 липня 1997 року Air Cess закрила бельгійську контору і перевела свій авіапарк в Шарджу (ОАЕ). Спостерігачі пов'язують цей маневр з початком розслідування бельгійськими властями звинувачень на адресу Бута.

ХТО ВИ, МІСТЕР БУТ?
Уродженець Душанбе і офіцер ВПС у відставці, Віктор Бут має репутацію найбільшого в світі нелегального торговця зброєю. Сліди комерційної діяльності Бута виявлені у всіх без винятку конфліктних зонах Африки. На думку фахівців, Віктор Бут володіє найбільшим в світі приватним парком вантажних літаків. Йому 35 років. У 1991 році він закінчив Військовий інститут іноземних мов в Москві. На початку 90-х років служив перекладачем в силах з підтримки миру в Анголі. З чуток, побіжно говорить на шести язиках.Сам Бут стверджує, що народився в Ашхабаді. Можливо, саме таке місце народження значиться в паспорті, за яким він живе зараз в Росії. Однак в зарубіжних джерелах факсимільно опублікована перша сторінка закордонного паспорта 44 № 3570350, виданого 4 лютого 1998 року і дійсного по 4 лютого 2003 року, де сказано, що громадянин Росії Бут Віктор Анатолійович народився 13 січня 1967 року в «Dushanbe, USSR». В одній з доповідей ООН згадується також російський паспорт Бута 29 № 0006765, термін дії якого до моменту публікації доповіді (квітень 2001 г.) минув.
Спостерігачі ООН звинувачують Бута в постачанні зброєю антиурядових угруповань Анголи, Сьєрра-Леоне і режиму Чарльза Тейлора в Ліберії. Бут і афільовані з ним компанії ведуть або вели в недавньому минулому операції в Камеруні, Центрально-Африканській Республіці, Демократичній Республіці Конго (колишній Заїр, колишнє Бельгійське Конго), Екваторіальної Гвінеї, Кенії, Лівії, Республіці Конго (Браззавіль), Руанді, ПАР, Судані, Свазіленді, Лесото і Уганді. До недавнього часу проживав в Москві.

20 серпня 1997 року утворена компанія Air Cess Swaziland. Її очолив Віктор Бут. Деякі його літаки, зареєстровані в Ліберії, були переведені в Свазіленд. Незважаючи на свазілендських реєстрацію, в дійсності операції здійснювалися з аеропорту Пітерсбург на північному сході ПАР. Незабаром Air Cess Swaziland увійшла в консорціум з місцевими компаніями. На світ з'явилося спільне підприємство Air Pass, співзасновниками якого виступили Air Cess і південноафриканська Norse Air Charter ( «Норс Ейр Чартер»). За словами Дейрдре Уорд (Deirdre Ward), власниці Norse Air Charter і виконавчого директора Air Pass, «у Бута не було ліцензії, а у нас була, проте нам не вистачало літаків. Ми звели його з нашими клієнтами, головним чином гірничодобувними компаніями. Він був дуже розумний і представницький. Можливо, він робив щось погане в інших місцях, але кожен рейс, що прямував звідси, перевірявся службою імміграції, митницею, прикордонною поліцією, звичайної поліцією і собакою на ім'я Рекс. Рейсами, які контролювала я, ніколи нічого протизаконного не перевозилося ».

Підприємство процвітало. Частим гостем у офісі Air Pass був ліванець Імад Кабір (він же Емад Бакрі), якого експерти ООН називають головним посередником УНІТА при закупівлях зброї та військового спорядження в період між 1995 і 1999 роком. Бут, траплялося, приносив в контору в пластиковому мішку і замикав в сейф по півмільйона доларів відразу. У 1998 році Віктор Бут був гостем на весіллі короля Свазіленду Мсваті III (король - багатоженець і час від часу вступає в новий шлюб, не розриваючи старих). Русский підприємець підніс молодятам старовинний срібний свічник за п'ять тисяч доларів.

Щедрий подарунок, однак, не застрахував его від непріємностей. Правоохоронні органи ПАР зацікавіліся компанією Бута и в підсумку Прийшли до висновка, что Air Pass порушила національне законодавство про Цивільну авіацію 146 раз. Південноафріканські влада поставила до відома про це уряд Свазіленду, Пожалуйста у відповідь віключіло зі свого регістра повітряних суден 43 літака Air Cess / Air Pass. У тому ж, 1998 году Бут зареєстрував ще две компании - в Екваторіальній Гвінеї и Центрально-Афріканській Республіці. Літаки, віключені з свазілендськіх регістра, були зареєстровані в ціх двох странах. Операційної базою Залишайся Шарджа. В Алма-АТІ тим часом булу засновано компанія вантажних авіаперевезень IRBIS. Вона НЕ мала Власний літальних апаратів и фрахтувалі Виключно літаки Air Cess. У березні 2000 року суд Бангі (столиця ЦАР) засудив Бута до двох років тюремного ув'язнення за те, що належить йому Іл-62 Здійснити політ в Габон з розпізнавальними знаками державної центральноафриканською компанії на фюзеляжі.

Поряд з південноафриканцем бельгійського походження Жаком «Кікі» Лемер і Йоханнесом Парфір'єв Паррейра, громадянином чи ПАР, то чи Намібії, експерти ООН називають Віктора Бута найважливішим постачальником зброї і військового спорядження для УНІТА в середині 90-х років. Посередником в угодах, які відбувалися найчастіше в Уагадугу або Кігалі, майже завжди виступав Імад Кабір. До кінця десятиліття компанія Бута домінувала в цьому секторі «чорного ринку».

Один з найбільш обізнаних фахівців з незаконного обігу зброї, консультант Групи експертів ООН бельгієць Йохан Пелеман давно стежить за діяльністю Бута. Він розповідає, що вперше почув про Віктора Бута в 1996 році: «Тоді ми відстежували шляхи постачання зброї угрупованням руандійських хуту після геноциду в Руанді, який забрав понад мільйон життів в 1994 році. Два роки по тому, в 1996-му, хуту хлинули в Конго, і ми намагалися з'ясувати, хто їх озброює. В Остенде нам вдалося знайти достатньо свідчень, що дають підстави стверджувати, що Бут був замішаний в поставках зброї військам хуту в Конго. Але проблема в тому, що літаки, якими оперував Віктор Бут, не були зареєстровані в Бельгії - вони тільки базувалися там, а за документами проходили як ліберійські. Вони вилітали з Остенде порожніми, зброєю завантажувалися в Болгарії і Румунії і далі летіли з вантажем в Руанду. Оскільки бельгійське законодавство не дозволяє порушувати справи проти іноземних фірм, чиї літаки курсують між іншими державами, то Буту було неможливо пред'явити звинувачень ».

За словами Пелемана, коли Віктор Бут починав працювати в Бельгії, у нього було всього один літак, два інших він орендував. Уже через три-чотири роки Бут оперував флотом в 50-60 машин. Разом з Леонідом Мініним він постачав партизан Сьєрра-Леоне і режим Чарльза Тейлора в Ліберії. Зброя надходило із Середньої Азії, Білорусі, Румунії, Молдови та Словаччини.

Чим розплачувалися диктатори?

Лідер ангольських повстанців, нині покійний Жонас Савімбі, як і його сьерра-леонского колеги, розплачувався за зброю алмазами. Алмаз ніби спеціально створений для нелегального бізнесу: він маленький, легкий, міцний і дуже дорогий. Ніякі найдосконаліші технічні пристрої його не "бачать". Його можна заховати де завгодно.

МІНІН - ГЛАВА УКРАЇНСЬКОЇ МАФИИ В ЄВРОПІ?
Леонід Юхимович Мінін (до зміни прізвища перед виїздом за кордон - Блувштейн) народився в Одесі, в 1972 році емігрував в ФРН, потім переїхав до Ізраїлю і отримав громадянство цієї країни. Тривалий час жив в Італії, організовуючи контрабандний транзит антикваріату, валюти, наркотиків, дорогоцінних металів, діамантів і зброї. За протизаконну діяльність Мініну був закритий в'їзд до деяких країн Європи, а в 1999 р аналогічне рішення прийняла і Служба безпеки України відповідно до ст.25 Закону України «Про правовий статус іноземців».
Дані про це діло, що використовує документи на кілька вигаданих імен, є в поліції багатьох країн і свідчать про його злочинну діяльність, що підтверджено в лютому 2001 р в італійському суді. Є на нього матеріали і в Службі безпеки України.

Тема «кривавих алмазів» довгий час була долею незалежних правозахисних організацій. Зрештою стало ясно, що, не вирішивши цю проблему, не можна розраховувати на припинення жорстоких африканських конфліктів, давно втратили будь-яке було ідеологічне або хоча б міжплемінне зміст. З засоби фінансування війни алмази перетворилися в її мета; як бунтівники, так і уряди прагнуть в першу чергу захопити алмазоносних райони. Встановивши свій контроль над алмазними копальнями, можна вести переговори про збереження status quo - в обмін на алмази до тебе рікою тече все необхідне. І перш за все зброя. Є попит - є пропозиція.

Типовий маршрут пілотованого російським екіпажем вантажного Іл-76 починався в болгарському порту Бургас. Чотиримоторний «Ільюшин» має корисне навантаження 52 тонни - цього достатньо для транспортування танка

Т-62. У підроблених документах на вантаж значилися, наприклад, запасні частини для автомобілів або тракторів. У польотному плані в якості кінцевого пункту вказувалася столиця Замбії Лусака. Після дозаправки в Уганді літак брав курс на Замбію з таким розрахунком, щоб увійти в замбійських повітряний простір вночі. (Дозаправка була потрібна на зворотний шлях - Савімбі економив пальне. Як свідчить доповідь Групи експертів, найчастіше пунктами дозаправки були Лібревіль, Тоголезька порти і Кігалі.) Тут літак змінював курс і розвертався на захід, залишаючись невидимим для американських супутників. Над Анголою починався найскладніший відрізок польоту. Посадку на підконтрольній УНІТА території доводилося здійснювати теж вночі на тимчасової злітно-посадковій смузі. Смуга, що не нанесена ні на які карти, готувалася просто: після розчищення бульдозером її заливали водою. Суха на сонці грязь виконувала роль твердого покриття. Смугу робили якомога коротше і вже. Чагарник по обидва боки підстригали рівно настільки, щоб його не торкалися крила «Ільюшина». З космосу підстрижений чагарник нічим не відрізняється від дикого звичайної висоти. Досягнувши зазначених координат, літак подавав радіосигнал, після чого зустрічали запалювали посадкові вогні. Камені, призначені на сплату за танк, були до моменту посадки завчасно перевірені представником постачальника - він знаходився на території УНІТА постійно. Після повторної перевірки на борту танк вивантажуються, і літак піднімався в повітря ще до світанку.

Група експертів ООН звернула увагу на спроби Бута відкрити гранувальні фабрику в Кігалі. Якби йому це вдалося, алмази надходили б на вільний ринок Антверпена вже в обробленому, що не піддається ідентифікації вигляді.

І, звичайно, Рабинович

Після 11 вересня досьє Бута поповнилося новими подробицями. У січні 2002 року з'явилася інформація про те, що Бут приймає жваву участь в операціях еміратської авіакомпанії Flying Dolphin, що здійснює двічі на тиждень регулярні вантажні рейси з Шарджі в Кандагар. Глава компанії, колишній посол ОАЕ в Вашингтоні шейх Абдулла бін Заєд бін-Сакре ан-Найя, за нашими джерелами, - діловий партнер Віктора Бута. Коли в листопаді 2000 року санкції ООН зупинили діяльність Ariana, Flying Dolphin з незрозумілих досі причин отримав від ООН дозвіл на польоти і продовжував літати в Афганістан аж до заборони в січні 2001 року. Посол афганського уряду у вигнанні в ООН, в свою чергу, заявив, що в рамках цієї схеми з Еміратів в Кандагар доставляється хімічну зброю - «ціаніди та інші токсичні речовини», закуплені в Німеччині, Чехії і на Україні. «Талібану» ці хімікалії не потрібні, - стверджував посол. - Одержувач цього вантажу - бен Ладен і його люди ». Той факт, що «Аль-Кайда» експериментувала з нервово-паралітичні та іншими отруйними речовинами, сьогодні підтверджено документально завдяки відеозаписі, що опинився в розпорядженні телекомпанії CNN.

Питання про каналах постачання «Талібану» не раз піднімався в світовій пресі. У січні 2002 року німецький тижневик Der Spiegel повідомив про велику постачання «Талібану» танків Т-55 і Т-62. Постачальником був нібито ізраїльський бізнесмен, виходець з України Вадим Рабинович, який діяв за підтримки пакистанської розвідки, а в Кабул танки загальним числом 150-200 машин доставлялися літаками Бута через Шарджу. Рабинович в інтерв'ю «Українській правді» ці відомості спростував. За його словами, йому вічно приписують чужі гріхи і на Україні є політичні сили, які прагнуть перетворити його на цапа-відбувайла. «Якщо щось пропало на Україні, вкрадено або зникло - винен Рабінович. Якщо на Україні немає води, це справа рук Рабиновича ».

«Він повернувся на екрани наших радарів»

Повернемося, однак, до нашого співвітчизника Віктора Буту. За оцінкою незалежних експертів, на операціях з «Талібаном» та «Аль-Каїдою» він заробив не менше 50 мільйонів доларів. Після перших же повідомлень в західній пресі про його афганських зв'язках Бут спішно покинув Емірати і переселився в Росію. 8 лютого бельгійська поліція провела обшуки в будинках його партнерів і співробітників. Серед іншого виявилися документи, що підтверджують ангольські поставки, і пропуску на аеродром Баграм поблизу Кабула. Заарештовано було сім чоловік, з них під вартою залишаються троє, в тому числі кенієць (вірніше, індієць з кенійським громадянством) Санджіван Руприх - діловий партнер Бута і власник алмазних копалень в Ліберії. Руприх активно співпрацює зі слідством. За кілька місяців до арешту він, судячи за деякими даними, вже заробляв собі окуляри, таємно забезпечуючи американські спецслужби інформацією про здійснювані Бутом незаконних поставках.

Американці розслідують операції Бута два роки. Колеги з «Вашингтон пост» мають інформацію, що в кінці 2000 року адміністрація Клінтона звернулася до уряду ОАЕ «на досить високому рівні» з проханням покласти край діяльності Бута. Посадові особи ОАЕ відповіли, що у них немає доказів кримінальної активності Бута. Коли ж в Білий дім прийшов Буш, справа Бута стало залучати менше уваги. Після 11 вересня, за висловом високопоставленого представника вже нової адміністрації, «він раптово повернувся на екрани наших радарів».

опальний РАБИНОВИЧ
49-річний Вадим Рабинович займає особливе місце серед тих бізнесменів, кому «зла чутка» приписує участь в контрабанді радянської зброї в гарячі точки за межами СНД. Цілком респектабельна фігура, філантроп і президент Всеукраїнського єврейського конгресу, кавалер золотого ордена Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі». Офіційно інтереси Рабиновича поширюються насамперед на медіа-бізнес - йому належить ряд українських газет, видавництв, радіоканалів. Він став широко відомий за межами України два роки тому, коли поповзли чутки про його плани покупки НТВ, фактично втраченого на той час Гусинським, але ще не подпавшего повністю під контроль «Газпрому». Однак всередині України Рабинович давно має славу «місцевого Березовського». Ділові і політичні інтереси тісно пов'язували його з рядом впливових українських політиків, перш за все з правою рукою президента Кучми, великим підприємцем Олександром Волковим. Останнім часом, однак, справи Рабиновича йдуть з рук геть погано. Але зовсім не через те, що він попався на продажу 200 танків «Талібану». На це звинувачення якраз українська влада вустами колишнього міністра оборони, нині президента асоціації авіаційної промисловості Валерія Шмарова відповіли, що це, мовляв, «домисел». Мовляв, «система державної служби експортного контролю в Україні настільки складна і багатоступенева, що виключає можливість переправити з України непоміченим танк або іншу бронетехніку». Можливо, Рабинович просто потрапив в політичну опалу і веде, як його російський прототипу, емігрантський спосіб життя.

Через тиждень після арешту Руприх бельгійська влада заочно пред'явили Віктору Буту звинувачення у відмиванні кримінальних доходів і 18 лютого видали міжнародний ордер на його арешт. 28 лютого в прямому ефірі «Ехо Москви» Бут спростував всі до єдиного звинувачення і заявив, що абсолютно вільно і спокійно проживає в Москві; що стосується зарубіжного бізнесу, то він його повернув з причин, які не мають відношення до «цькуванні» чесного російського бізнесмена. Приблизно через півгодини після початку інтерв'ю на стрічці «Інтерфаксу» з'явилася заява представника національного бюро Інтерполу в Москві Ігоря Цірюльнікова, який сказав: «На сьогоднішній день можна з упевненістю стверджувати, що Бута на території Росії немає». Через кілька днів пан Цирульників прокоментував сам себе: ордер з Бельгії-де поки не отримано, а як тільки - так відразу: всі документи будуть передані в Генпрокуратуру і спецслужби для перевірки. Якщо ж звинувачення визнають обґрунтованими, підуть, мовляв, відповідні кроки.

Як видно, бельгійські матеріали до сих пір в Москву не надійшли. А може, визнані непереконливими. Віктор Бут не тільки не затриманий, а й свій бізнес з «Аль-Каїдою», за даними наших джерел, не скрутив. Європейські спецслужби, наприклад, дали недавно витік інформації про доставку декількома партіями вантажу золота з пакистанського порту Карачі морем до Ірану. В Ірані в даний час окопалися члени вищого керівництва «Аль-Кайди» Мафуз Валід і Саїф аль-Адель. Кінцевим пунктом була суданська столиця Хартум. На цьому останньому відрізку в операції брали участь літаки Віктора Бута. Судан фігурує в його послужному списку починаючи з березня 1999 року, коли лондонська Observer повідомила з посиланням на британського пілота, який працював в компанії Бута, про регулярні порушення Бутом збройового ембарго ООН проти цієї країни. У доповіді ООН від жовтня 2001 року Хартум фігурує в якості постійного транзитного порту при перельотах літаків Air Cess з Шарджі в Того в 1997 році. Нагадаємо: Усама бен Ладен жив в Хартумі з 1991 по 1996 рік і інвестував в економіку Судану.

Сам Віктор Бут всі звинувачення заперечує. В одному з небагатьох своїх публічних виступів на радіостанції «Ехо Москви» він стверджував, що «конкретних фактів проти нього немає і не може бути». Правда, після цього затаївся ще більш ретельно.

Віктор Анатолійович все-таки кривить душею. Будучи високим професіоналом, він прекрасно обізнаний про методи моніторингу режиму санкцій. Про це говорить хоча б складна, заплутана схема маскування справжніх маршрутів, вмісту вантажних контейнерів, інформації про відправника та одержувача. Відомі випадки, коли літаки Бута літали під помилковими розпізнавальними знаками. Існує досить докладний список авіапарку Бута і афілійованих з ним компаній - таких, як киргизька Phoenix і російська GATS (Gulf Aviation Technology & Services). У першому випадку операційна база компанії - Шарджа, а літаки значаться в регістрах Ірану, Болгарії, Ліберії і Сан-Томе, операційна база другий - Малабо, Екваторіальна Гвінея, а країни реєстрації літаків - Ліберія, Болгарія і Афганістан. Відомі бортові номери машин, їх моделі та інші ідентифікаційні ознаки. Літаки ці не раз помічені на територіях, контрольованих незаконними формуваннями. Походження зброї, яким ше-вали повстанці, встановлено за серійними номерами. Тому Віктор Бут приблизно уявляє собі, які звинувачення і докази в їх підтвердження йому можуть бути пред'явлені ...