Статьи

Звідки в Києві взявся українську мову? - громадські новини

  1. Звідки в Києві взявся українську мову?
  2. Звідки в Києві взявся українську мову?
  3. Звідки в Києві взявся українську мову?
  4. Звідки в Києві взявся українську мову?
  5. Звідки в Києві взявся українську мову?
  6. Звідки в Києві взявся українську мову?

Звідки в Києві взявся українську мову?

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які часто не є фахівцями в питаннях мови. Однак виявляють напрочуд велику активність. Одні "специ" виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорському вплив, хоча в більшості своїй не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мови викликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам безліч відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці питання, спробую відповісти на них на "популярній мові", не заглиблюючись в наукові нетрі.

Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Порівнюючи різні мови, учені прийшли до висновку, що деякі з них дуже близькі один одному, інші є родичами більш віддаленими. А є такі, які взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, встановлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджицький, хінді, англійська і т.д. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та ін. З українським або, скажімо, іспанською ніяк НЕ связини.

Доведено, що кілька тисячоліть до нашої ери існувало якесь співтовариство людей (племен), які розмовляли на близьких діалектах. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3-5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор'ї, можливо навіть, у Подніпров'ї. Індоєвропейська прамова не зберігся до наших часів. Найдавніші писемні пам'ятки, що дійшли до наших днів, були написані тисячу років до нашої ери на мові давніх жителів Індії, яка має назву "санскрит". Будучи найдавнішим, ця мова вважається найбільш наближеним до індоєвропейської.

Вчені реконструюють прамову на підставі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, в зворотному напрямку: від сучасних мов - до спільної мови. Реконструйовані слова наведені в етимологічних словниках, давні граматичні форми - в літератора з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів колишньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день - day, ніч - night, сонце - sun, матір - mother, син - son, око - eye, дерево - tree, вода - water, два - two, МОГТ - might, сваріті - swear, веліті - will. Таким чином, український, як і всі інші індоєвропейські мови, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами - грецькою, ісландським, давньоперською, вірменським та ін., Не кажучи вже про близькі слов'янські - російським, словацьким, польським ...

В результаті переселення народів, воєн, завоювань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, виникали нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі і проникли в Азію (тому й отримали таку назву).

Праіндоєвропейське мовна сім'я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); німецькі (мертвий готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс і т.д.); кельтські (валлійський, шотландський, ірландський і ін.), индоиранские (мертвий санскрит, гінді, урду, фарсі, таджицький, осетинський, циганський, можливо, також мертвий скіфський тощо.); балтійські (мертвий прусський, литовська, латиська та ін.), слов'янські (мертва старослов'янська, або "староболгарська", український, болгарський, польський, великоруський, білоруський і т.д.). Окремі індоєвропейські гілки пустили грецька, вірменська, албанська мови, у яких немає близьких родичів. Досить багато індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються один від одного?

Як правило, формування мови пов'язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Відмінності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими - часто неіндоєвропейськими - мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримував певні ознаки переможеної мови і відповідно відрізнявся цими ознаками від свого родича (витіснений мову, який залишив свої сліди, називають субстратом), а також піддавався граматичним і лексичним змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом "віддаляють" її від споріднених говірок. Хоча, судячи з усього, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, в найдавніші часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і призвело до нинішньої строкатої мовній картині. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійській (албанський) і етруська. На англійську - норманський і різні кельтські говори, на французький - галльській, на великоруський - угро-фінських мов, а також "староболгарська". Угро-фінського вплив у російській мові дало ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко - млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов'янських та балтійських мов, існувала балто-слов'янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов'ян населяли території від Північного Подніпров'я - до Балтійського моря. Однак в результаті міграційних процесів це єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов'янська мова виникає як окрема мова (а не балто-слов'янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов'яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоевропейскім народом, мова якого не терпів поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися таким чином, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з'являлися короткі голосні. Так, "ал-ктіс" перетворився на "ло-ко-ті" (лікоть), "кор-вас" на "ко-ро-ва" (корова), "ме-дус" на "ме-до" (мед ), "ор-бі-ті" на "ро-бі-ти" (працювати) "драу-гас" на "дру-ги" (другий) і т.п. Грубо кажучи, уявлення про "дославянськими" мовному періоді дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Перш за все, з найдавніших пам'яток слов'янської писемності (Х - ХІІ століття). Короткі голосні звуки передавалися на листі буквами "ь" (щось середнє між коротким "о" і "и") і "ь" (короткий "і"). Традиція написання "ь" в кінці слів після приголосних, що перейшла в великоруський мову за київською традицією передачі церковнослов'янської, дожила до початку ХХ століття, хоча, звичайно, ці голосні у російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов'яни?

Ця мова проіснував з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звичайно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Йдеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов'янська мова, прийнявши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нь лиє-зй шу-ми-т'(читається "зе-ле-ні лиє-со шу-ми-то" - зелений ліс шумить); Кь-де і-доун-т'мед'-віє-д'і вл'-Кь? (Читається "ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (Де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та ... тра-та- та ... тра-та-та ... Наше сучасне вухо навряд чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратним мовою для праслов'ян, котра "запустила" в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мову трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова - поглинута мова, яка залишила в мові фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний - голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла і деякі інші. Мовляв, від трипільського мови українська - через посередництво інших мов і праслов'янських діалектів - успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у-в, і-й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки будь-яких достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. У той же час відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних "епох", навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов'янських наріч проіснувала до V-VI століть нової ери. Де жили праслов'яни - точно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря - в Подніпров'ї, Подунав'ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. В середині першого тисячоліття в результаті бурхливих міграційних процесів праслов'янська єдність розпалася. Слов'яни заселили всю центральну Європу - від Середземного до Північного моря.

З тих пір почали формуватися прамови сучасних слов'янських мов. Точкою відліку появи нових мов стало падіння закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що стало причиною цього падіння - черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов'янської єдності. Однак в жодній слов'янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча і залишив в кожному з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки різними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, в кожній з мов.

Як з'явилися сучасні слов'янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одному говірці співуче вимова ( "тра-та-та") збереглося довше, в інших - фонетична "революція" відбулася швидше. В результаті праслов'янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов'янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та ін.); западнославянские (польський, чеський, словацький і т.д.); східнослов'янські (сучасні український, великоруський, білоруський). У стародавні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що характеризувалися певними загальними рисами, які відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов'янських мов і розселенням слов'ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси утворення держав, взаємний вплив слов'янських наріч, а також іншомовні елементи.

Власне, розпад праслов'янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально "відірвалися" від решти племен південні (балканські) слов'яни. Цим пояснюється те, що в їх говорах закон відкритого складу протримався найдовше - до ІХ-ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних і західних слов'ян, на відміну від балканських, в середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Падіння закону відкритого складу дало старт розвитку нових європейських мов, багато з яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови представляли собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло на власному неречіі. Поляні розмовляли по-полянські, деревляни - по-Деревлянська, сіверяни - по-Сіверянський, уличі і тиверці - по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя характеризувалися спільними рисами, тобто однаковими наслідками падіння відкритого складу, які і зараз відрізняють українську мову від інших слов'янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

Є два реальних джерела наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнських говорах. Перший - писемні пам'ятки, найдавніші з яких були написані в Х-ХII століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була "староболгарська" (церковнослов'янська) мова, яка прийшла до нас з Балкан. Це мова, на який в ІХ столітті Кирило і Мефодій переклали Біблію. Він був не зрозумілий для східних слов'ян, оскільки зберіг давній закон відкритого складу. Зокрема, в ньому звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами "ь" і "ь". Однак в Києві ця мова поступово українізували: короткі звуки не читав, а деякі голосні було замінено на свої - українські. Зокрема, носові голосні, які до сих пір збереглися, скажімо, в польському, вимовлялися як звичайні, "староболгарські" дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило і Мефодій дуже б здивувалися, почувши "свою" мову в київській церкві.

Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий "давньоруський" мову, який був нібито загальним для всіх східних слов'ян, - спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли чи не на "староболгарською" мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що і зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він досліджував описки, помилки київських авторів і переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі "переробляли" слова і "староболгарські" граматичні форми навмисне - щоб було "зрозуміліше".

Друге джерело наших знань - сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими і майже не піддавалися зовнішньому впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирської області, а сіверян - північ Чернігівської. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, що збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати падіння коротких голосних у східних слов'ян - ХІІ - ХІІІ століття. Однак подібне "подовження життя" закону відкритого складу навряд чи обгрунтоване.

Коли з'явився українську мову?

Відлік, мабуть, можна почати з середини першого тисячоліття - коли зникли короткі голосні. Саме це викликало появу власне українських мовних ознак - як, зрештою, і ознак більшості слов'янських мов. Перелік ознак, що відрізняли наш прамова від інших мов, може виявитися трохи нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Стародавні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов'янських звукосполучень -ра-, -ла-, -ре-, -ле- в мові наших предків звучало -оро-, -зло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (по- "староболгарські" - солодкий), сповнений (полон), середа (середа), морок (мрак) і т.п. "Збіги" в болгарському і російською мовами пояснюються величезним впливом "староболгарської" на формування російської мови.

Болгарським (южнославянским) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов'янські ро-, ло-: робота (робота), рости (рости), уловлю (вловлюю). На місці типового болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (кожен). Болгарським суффиксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: віючій (виє), спопеляючій (спопеляючий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, в праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і в даний час (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків ( 'і ь) подекуди "змусило" подовжити вимовляння попередніх голосних "о" та "е" в новому закритому складі, щоб компенсувати "скорочення" слова. Так, сто-звелів ( "сто-ло") перетворився на "стіел" (кінцевий ь зник, зате став довше "внутрішній" голосний, перетворившись в подвійний звук - дифтонг). Але в формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-ст' ( "мо-сто") перетворився на міест, муест, мііст і т.п. (В залежності від діалекту). Дифтонг згодом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові "і" в закритому складі чергується з "о" та "е" - у відкритому (кіт - ко-та, попіл - по-пе-лу, ріг - ро-гу, МІГ - мо-же і т.д.). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).

Стародавні праслов'янські дифтонги, зокрема в відмінкових закінченнях, що позначалися на письмі літерою "ять", знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в "і" (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелій тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання "ять" і "е" в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говорах древній дифтонг активно витіснявся голосним "і" (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись в літературній мові.

Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов'янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнський успадкував древнє чергування к-ч, г-з, х-с (рука - руці, ріг - розі, муха - мусі), яке збереглося і в сучасній літературній мові. З давніх-давен в нашій мові використовується кличний відмінок. У діалектах активною є древня форма "майбутня" часу (буду брав), а також стародавні покажчики особи і числа в дієсловах минулого часу (я - ходив, ми - ходілісьмо, ти - Ходив, ви - ходілісте).

Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі ...

Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?

Звичайно ж, не на сучасній літературній мові.

Будь-літературна мова певною мірою штучний - він виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужим, запозиченим, а часом і незрозумілим для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучний - українізований "староболгарська" мова, на якому написано більшість літературних пам'яток, зокрема "Ізборники Святослава", "Слово о полку Ігореві", "Повість часЛ літ", твори Івана Вишенського , Григорія Сковороди та ін. Літературний мова не була застиглою: вона постійно розвивався, змінювався протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика його спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежала від освіченості і "вільнодумства" авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в лист). Цей київський літературна мова, створений на основі "староболгарської", зіграв величезну роль у формуванні великоруської ( «російського») мови.

Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок - спадкоємців діалекту літописних полян (а також, мабуть, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) - у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ'яненко, а також Тарасу Шевченку .

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли на різних українських говірках, використовуючи на листі українізований "староболгарська".

У княжу добу в Києві розмовляли на "общепонятном" для жителів стольного міста мовою (койне), який був сформований на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи його не чув, і в записах він не зберігся. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про цю мову. Щоб уявити його, слід, мабуть, "схрестити" граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці "ять" і сучасного "і" в закритому складі, особливості "глибокої" вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини , а такоже Черкащини та Полтавщини.

Чи змогли б сучасні українці зрозуміти мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Для "сучасного" вуха звучав би він як своєрідне українське наріччя. Щось на зразок того, що ми чуємо в електричках, на базарах і будівельних майданчиках столиці.

Чи можна називати давню мову "українською", якщо самого слова "Україна" не було?

Назвати мову можна як завгодно - суть від цього не змінюється. Стародавні індоєвропейські племена теж свою мову "індоєвропейською" не називали.

Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають в різні періоди історії її носії або сторонні люди.

Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов'яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов'яни в доісторичну епоху. Швидше за все, кожне плем'я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов'яни іменували свою мову просто "свій".

Слово "руський" щодо мови наших предків з'явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову - на противагу письмовою "слов'янському". Пізніше "руська мова" протиставлялася "польському", "московським", а також неслов'янським мов, на яких розмовляли сусідні народи (в різні періоди - чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називався "Руська" до ХVІІІ століття.

В українській мові чітко розрізняються назви - "руський" і "російський", на відміну від великоросійського, де ці назви безпідставно плутаються.

Слово "Україна" з'явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.

Як інші мови вплинули на формування українського?

Українська мова належить до "архаїчних" мов за своїм словниковим складом і граматичній будові (як, скажімо, литовський і ісландський). Більшість українських слів успадковані з індоєвропейської прамови, а також з праслов'янських наріч.

Досить багато слів прийшли до нас з племен, які були сусідами з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали і т.д., - готів, греків, тюрків, угрів, римлян і ін. (Корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українському є також запозичення з «староболгарського» (наприклад, область, благо, предок), польського (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов'янських. Однак жоден з цих мов не вплинув ні на граматику, ні на фонетику (звуковий лад) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, які мають вельми отдаленниое уявлення як про польську, так і про українську мову, про спільне походження всіх слов'янських мов.

Український постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови.

Володимир Ільченко, к.ф.н.

Звідки походить російську мову - читайте тут

Если ви нашли помилки, відiлiть ее ведмедика та натісніть Ctrl + Enter

Звідки в Києві взявся українську мову?

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які часто не є фахівцями в питаннях мови. Однак виявляють напрочуд велику активність. Одні "специ" виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорському вплив, хоча в більшості своїй не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мови викликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам безліч відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці питання, спробую відповісти на них на "популярній мові", не заглиблюючись в наукові нетрі.

Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Порівнюючи різні мови, учені прийшли до висновку, що деякі з них дуже близькі один одному, інші є родичами більш віддаленими. А є такі, які взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, встановлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджицький, хінді, англійська і т.д. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та ін. З українським або, скажімо, іспанською ніяк НЕ связини.

Доведено, що кілька тисячоліть до нашої ери існувало якесь співтовариство людей (племен), які розмовляли на близьких діалектах. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3-5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор'ї, можливо навіть, у Подніпров'ї. Індоєвропейська прамова не зберігся до наших часів. Найдавніші писемні пам'ятки, що дійшли до наших днів, були написані тисячу років до нашої ери на мові давніх жителів Індії, яка має назву "санскрит". Будучи найдавнішим, ця мова вважається найбільш наближеним до індоєвропейської.

Вчені реконструюють прамову на підставі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, в зворотному напрямку: від сучасних мов - до спільної мови. Реконструйовані слова наведені в етимологічних словниках, давні граматичні форми - в літератора з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів колишньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день - day, ніч - night, сонце - sun, матір - mother, син - son, око - eye, дерево - tree, вода - water, два - two, МОГТ - might, сваріті - swear, веліті - will. Таким чином, український, як і всі інші індоєвропейські мови, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами - грецькою, ісландським, давньоперською, вірменським та ін., Не кажучи вже про близькі слов'янські - російським, словацьким, польським ...

В результаті переселення народів, воєн, завоювань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, виникали нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі і проникли в Азію (тому й отримали таку назву).

Праіндоєвропейське мовна сім'я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); німецькі (мертвий готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс і т.д.); кельтські (валлійський, шотландський, ірландський і ін.), индоиранские (мертвий санскрит, гінді, урду, фарсі, таджицький, осетинський, циганський, можливо, також мертвий скіфський тощо.); балтійські (мертвий прусський, литовська, латиська та ін.), слов'янські (мертва старослов'янська, або "староболгарська", український, болгарський, польський, великоруський, білоруський і т.д.). Окремі індоєвропейські гілки пустили грецька, вірменська, албанська мови, у яких немає близьких родичів. Досить багато індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються один від одного?

Як правило, формування мови пов'язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Відмінності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими - часто неіндоєвропейськими - мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримував певні ознаки переможеної мови і відповідно відрізнявся цими ознаками від свого родича (витіснений мову, який залишив свої сліди, називають субстратом), а також піддавався граматичним і лексичним змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом "віддаляють" її від споріднених говірок. Хоча, судячи з усього, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, в найдавніші часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і призвело до нинішньої строкатої мовній картині. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійській (албанський) і етруська. На англійську - норманський і різні кельтські говори, на французький - галльській, на великоруський - угро-фінських мов, а також "староболгарська". Угро-фінського вплив у російській мові дало ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко - млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов'янських та балтійських мов, існувала балто-слов'янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов'ян населяли території від Північного Подніпров'я - до Балтійського моря. Однак в результаті міграційних процесів це єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов'янська мова виникає як окрема мова (а не балто-слов'янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов'яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоевропейскім народом, мова якого не терпів поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися таким чином, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з'являлися короткі голосні. Так, "ал-ктіс" перетворився на "ло-ко-ті" (лікоть), "кор-вас" на "ко-ро-ва" (корова), "ме-дус" на "ме-до" (мед ), "ор-бі-ті" на "ро-бі-ти" (працювати) "драу-гас" на "дру-ги" (другий) і т.п. Грубо кажучи, уявлення про "дославянськими" мовному періоді дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Перш за все, з найдавніших пам'яток слов'янської писемності (Х - ХІІ століття). Короткі голосні звуки передавалися на листі буквами "ь" (щось середнє між коротким "о" і "и") і "ь" (короткий "і"). Традиція написання "ь" в кінці слів після приголосних, що перейшла в великоруський мову за київською традицією передачі церковнослов'янської, дожила до початку ХХ століття, хоча, звичайно, ці голосні у російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов'яни?

Ця мова проіснував з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звичайно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Йдеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов'янська мова, прийнявши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нь лиє-зй шу-ми-т'(читається "зе-ле-ні лиє-со шу-ми-то" - зелений ліс шумить); Кь-де і-доун-т'мед'-віє-д'і вл'-Кь? (Читається "ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (Де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та ... тра-та- та ... тра-та-та ... Наше сучасне вухо навряд чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратним мовою для праслов'ян, котра "запустила" в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мову трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова - поглинута мова, яка залишила в мові фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний - голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла і деякі інші. Мовляв, від трипільського мови українська - через посередництво інших мов і праслов'янських діалектів - успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у-в, і-й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки будь-яких достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. У той же час відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних "епох", навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов'янських наріч проіснувала до V-VI століть нової ери. Де жили праслов'яни - точно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря - в Подніпров'ї, Подунав'ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. В середині першого тисячоліття в результаті бурхливих міграційних процесів праслов'янська єдність розпалася. Слов'яни заселили всю центральну Європу - від Середземного до Північного моря.

З тих пір почали формуватися прамови сучасних слов'янських мов. Точкою відліку появи нових мов стало падіння закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що стало причиною цього падіння - черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов'янської єдності. Однак в жодній слов'янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча і залишив в кожному з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки різними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, в кожній з мов.

Як з'явилися сучасні слов'янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одному говірці співуче вимова ( "тра-та-та") збереглося довше, в інших - фонетична "революція" відбулася швидше. В результаті праслов'янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов'янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та ін.); западнославянские (польський, чеський, словацький і т.д.); східнослов'янські (сучасні український, великоруський, білоруський). У стародавні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що характеризувалися певними загальними рисами, які відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов'янських мов і розселенням слов'ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси утворення держав, взаємний вплив слов'янських наріч, а також іншомовні елементи.

Власне, розпад праслов'янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально "відірвалися" від решти племен південні (балканські) слов'яни. Цим пояснюється те, що в їх говорах закон відкритого складу протримався найдовше - до ІХ-ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних і західних слов'ян, на відміну від балканських, в середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Падіння закону відкритого складу дало старт розвитку нових європейських мов, багато з яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови представляли собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло на власному неречіі. Поляні розмовляли по-полянські, деревляни - по-Деревлянська, сіверяни - по-Сіверянський, уличі і тиверці - по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя характеризувалися спільними рисами, тобто однаковими наслідками падіння відкритого складу, які і зараз відрізняють українську мову від інших слов'янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

Є два реальних джерела наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнських говорах. Перший - писемні пам'ятки, найдавніші з яких були написані в Х-ХII століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була "староболгарська" (церковнослов'янська) мова, яка прийшла до нас з Балкан. Це мова, на який в ІХ столітті Кирило і Мефодій переклали Біблію. Він був не зрозумілий для східних слов'ян, оскільки зберіг давній закон відкритого складу. Зокрема, в ньому звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами "ь" і "ь". Однак в Києві ця мова поступово українізували: короткі звуки не читав, а деякі голосні було замінено на свої - українські. Зокрема, носові голосні, які до сих пір збереглися, скажімо, в польському, вимовлялися як звичайні, "староболгарські" дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило і Мефодій дуже б здивувалися, почувши "свою" мову в київській церкві.

Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий "давньоруський" мову, який був нібито загальним для всіх східних слов'ян, - спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли чи не на "староболгарською" мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що і зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він досліджував описки, помилки київських авторів і переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі "переробляли" слова і "староболгарські" граматичні форми навмисне - щоб було "зрозуміліше".

Друге джерело наших знань - сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими і майже не піддавалися зовнішньому впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирської області, а сіверян - північ Чернігівської. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, що збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати падіння коротких голосних у східних слов'ян - ХІІ - ХІІІ століття. Однак подібне "подовження життя" закону відкритого складу навряд чи обгрунтоване.

Коли з'явився українську мову?

Відлік, мабуть, можна почати з середини першого тисячоліття - коли зникли короткі голосні. Саме це викликало появу власне українських мовних ознак - як, зрештою, і ознак більшості слов'янських мов. Перелік ознак, що відрізняли наш прамова від інших мов, може виявитися трохи нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Стародавні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов'янських звукосполучень -ра-, -ла-, -ре-, -ле- в мові наших предків звучало -оро-, -зло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (по- "староболгарські" - солодкий), сповнений (полон), середа (середа), морок (мрак) і т.п. "Збіги" в болгарському і російською мовами пояснюються величезним впливом "староболгарської" на формування російської мови.

Болгарським (южнославянским) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов'янські ро-, ло-: робота (робота), рости (рости), уловлю (вловлюю). На місці типового болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (кожен). Болгарським суффиксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: віючій (виє), спопеляючій (спопеляючий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, в праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і в даний час (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Звідки в Києві взявся українську мову?

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які часто не є фахівцями в питаннях мови. Однак виявляють напрочуд велику активність. Одні "специ" виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорському вплив, хоча в більшості своїй не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мови викликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам безліч відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці питання, спробую відповісти на них на "популярній мові", не заглиблюючись в наукові нетрі.

Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Порівнюючи різні мови, учені прийшли до висновку, що деякі з них дуже близькі один одному, інші є родичами більш віддаленими. А є такі, які взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, встановлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджицький, хінді, англійська і т.д. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та ін. З українським або, скажімо, іспанською ніяк НЕ связини.

Доведено, що кілька тисячоліть до нашої ери існувало якесь співтовариство людей (племен), які розмовляли на близьких діалектах. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3-5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор'ї, можливо навіть, у Подніпров'ї. Індоєвропейська прамова не зберігся до наших часів. Найдавніші писемні пам'ятки, що дійшли до наших днів, були написані тисячу років до нашої ери на мові давніх жителів Індії, яка має назву "санскрит". Будучи найдавнішим, ця мова вважається найбільш наближеним до індоєвропейської.

Вчені реконструюють прамову на підставі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, в зворотному напрямку: від сучасних мов - до спільної мови. Реконструйовані слова наведені в етимологічних словниках, давні граматичні форми - в літератора з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів колишньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день - day, ніч - night, сонце - sun, матір - mother, син - son, око - eye, дерево - tree, вода - water, два - two, МОГТ - might, сваріті - swear, веліті - will. Таким чином, український, як і всі інші індоєвропейські мови, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами - грецькою, ісландським, давньоперською, вірменським та ін., Не кажучи вже про близькі слов'янські - російським, словацьким, польським ...

В результаті переселення народів, воєн, завоювань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, виникали нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі і проникли в Азію (тому й отримали таку назву).

Праіндоєвропейське мовна сім'я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); німецькі (мертвий готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс і т.д.); кельтські (валлійський, шотландський, ірландський і ін.), индоиранские (мертвий санскрит, гінді, урду, фарсі, таджицький, осетинський, циганський, можливо, також мертвий скіфський тощо.); балтійські (мертвий прусський, литовська, латиська та ін.), слов'янські (мертва старослов'янська, або "староболгарська", український, болгарський, польський, великоруський, білоруський і т.д.). Окремі індоєвропейські гілки пустили грецька, вірменська, албанська мови, у яких немає близьких родичів. Досить багато індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються один від одного?

Як правило, формування мови пов'язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Відмінності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими - часто неіндоєвропейськими - мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримував певні ознаки переможеної мови і відповідно відрізнявся цими ознаками від свого родича (витіснений мову, який залишив свої сліди, називають субстратом), а також піддавався граматичним і лексичним змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом "віддаляють" її від споріднених говірок. Хоча, судячи з усього, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, в найдавніші часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і призвело до нинішньої строкатої мовній картині. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійській (албанський) і етруська. На англійську - норманський і різні кельтські говори, на французький - галльській, на великоруський - угро-фінських мов, а також "староболгарська". Угро-фінського вплив у російській мові дало ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко - млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов'янських та балтійських мов, існувала балто-слов'янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов'ян населяли території від Північного Подніпров'я - до Балтійського моря. Однак в результаті міграційних процесів це єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов'янська мова виникає як окрема мова (а не балто-слов'янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов'яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоевропейскім народом, мова якого не терпів поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися таким чином, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з'являлися короткі голосні. Так, "ал-ктіс" перетворився на "ло-ко-ті" (лікоть), "кор-вас" на "ко-ро-ва" (корова), "ме-дус" на "ме-до" (мед ), "ор-бі-ті" на "ро-бі-ти" (працювати) "драу-гас" на "дру-ги" (другий) і т.п. Грубо кажучи, уявлення про "дославянськими" мовному періоді дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Перш за все, з найдавніших пам'яток слов'янської писемності (Х - ХІІ століття). Короткі голосні звуки передавалися на листі буквами "ь" (щось середнє між коротким "о" і "и") і "ь" (короткий "і"). Традиція написання "ь" в кінці слів після приголосних, що перейшла в великоруський мову за київською традицією передачі церковнослов'янської, дожила до початку ХХ століття, хоча, звичайно, ці голосні у російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов'яни?

Ця мова проіснував з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звичайно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Йдеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов'янська мова, прийнявши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нь лиє-зй шу-ми-т'(читається "зе-ле-ні лиє-со шу-ми-то" - зелений ліс шумить); Кь-де і-доун-т'мед'-віє-д'і вл'-Кь? (Читається "ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (Де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та ... тра-та- та ... тра-та-та ... Наше сучасне вухо навряд чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратним мовою для праслов'ян, котра "запустила" в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мову трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова - поглинута мова, яка залишила в мові фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний - голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла і деякі інші. Мовляв, від трипільського мови українська - через посередництво інших мов і праслов'янських діалектів - успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у-в, і-й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки будь-яких достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. У той же час відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних "епох", навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов'янських наріч проіснувала до V-VI століть нової ери. Де жили праслов'яни - точно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря - в Подніпров'ї, Подунав'ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. В середині першого тисячоліття в результаті бурхливих міграційних процесів праслов'янська єдність розпалася. Слов'яни заселили всю центральну Європу - від Середземного до Північного моря.

З тих пір почали формуватися прамови сучасних слов'янських мов. Точкою відліку появи нових мов стало падіння закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що стало причиною цього падіння - черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов'янської єдності. Однак в жодній слов'янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча і залишив в кожному з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки різними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, в кожній з мов.

Як з'явилися сучасні слов'янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одному говірці співуче вимова ( "тра-та-та") збереглося довше, в інших - фонетична "революція" відбулася швидше. В результаті праслов'янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов'янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та ін.); западнославянские (польський, чеський, словацький і т.д.); східнослов'янські (сучасні український, великоруський, білоруський). У стародавні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що характеризувалися певними загальними рисами, які відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов'янських мов і розселенням слов'ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси утворення держав, взаємний вплив слов'янських наріч, а також іншомовні елементи.

Власне, розпад праслов'янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально "відірвалися" від решти племен південні (балканські) слов'яни. Цим пояснюється те, що в їх говорах закон відкритого складу протримався найдовше - до ІХ-ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних і західних слов'ян, на відміну від балканських, в середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Падіння закону відкритого складу дало старт розвитку нових європейських мов, багато з яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови представляли собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло на власному неречіі. Поляні розмовляли по-полянські, деревляни - по-Деревлянська, сіверяни - по-Сіверянський, уличі і тиверці - по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя характеризувалися спільними рисами, тобто однаковими наслідками падіння відкритого складу, які і зараз відрізняють українську мову від інших слов'янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

Є два реальних джерела наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнських говорах. Перший - писемні пам'ятки, найдавніші з яких були написані в Х-ХII століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була "староболгарська" (церковнослов'янська) мова, яка прийшла до нас з Балкан. Це мова, на який в ІХ столітті Кирило і Мефодій переклали Біблію. Він був не зрозумілий для східних слов'ян, оскільки зберіг давній закон відкритого складу. Зокрема, в ньому звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами "ь" і "ь". Однак в Києві ця мова поступово українізували: короткі звуки не читав, а деякі голосні було замінено на свої - українські. Зокрема, носові голосні, які до сих пір збереглися, скажімо, в польському, вимовлялися як звичайні, "староболгарські" дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило і Мефодій дуже б здивувалися, почувши "свою" мову в київській церкві.

Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий "давньоруський" мову, який був нібито загальним для всіх східних слов'ян, - спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли чи не на "староболгарською" мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що і зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він досліджував описки, помилки київських авторів і переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі "переробляли" слова і "староболгарські" граматичні форми навмисне - щоб було "зрозуміліше".

Друге джерело наших знань - сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими і майже не піддавалися зовнішньому впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирської області, а сіверян - північ Чернігівської. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, що збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати падіння коротких голосних у східних слов'ян - ХІІ - ХІІІ століття. Однак подібне "подовження життя" закону відкритого складу навряд чи обгрунтоване.

Коли з'явився українську мову?

Відлік, мабуть, можна почати з середини першого тисячоліття - коли зникли короткі голосні. Саме це викликало появу власне українських мовних ознак - як, зрештою, і ознак більшості слов'янських мов. Перелік ознак, що відрізняли наш прамова від інших мов, може виявитися трохи нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Стародавні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов'янських звукосполучень -ра-, -ла-, -ре-, -ле- в мові наших предків звучало -оро-, -зло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (по- "староболгарські" - солодкий), сповнений (полон), середа (середа), морок (мрак) і т.п. "Збіги" в болгарському і російською мовами пояснюються величезним впливом "староболгарської" на формування російської мови.

Болгарським (южнославянским) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов'янські ро-, ло-: робота (робота), рости (рости), уловлю (вловлюю). На місці типового болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (кожен). Болгарським суффиксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: віючій (виє), спопеляючій (спопеляючий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, в праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і в даний час (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Звідки в Києві взявся українську мову?

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які часто не є фахівцями в питаннях мови. Однак виявляють напрочуд велику активність. Одні "специ" виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорському вплив, хоча в більшості своїй не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мови викликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам безліч відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці питання, спробую відповісти на них на "популярній мові", не заглиблюючись в наукові нетрі.

Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Порівнюючи різні мови, учені прийшли до висновку, що деякі з них дуже близькі один одному, інші є родичами більш віддаленими. А є такі, які взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, встановлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджицький, хінді, англійська і т.д. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та ін. З українським або, скажімо, іспанською ніяк НЕ связини.

Доведено, що кілька тисячоліть до нашої ери існувало якесь співтовариство людей (племен), які розмовляли на близьких діалектах. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3-5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор'ї, можливо навіть, у Подніпров'ї. Індоєвропейська прамова не зберігся до наших часів. Найдавніші писемні пам'ятки, що дійшли до наших днів, були написані тисячу років до нашої ери на мові давніх жителів Індії, яка має назву "санскрит". Будучи найдавнішим, ця мова вважається найбільш наближеним до індоєвропейської.

Вчені реконструюють прамову на підставі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, в зворотному напрямку: від сучасних мов - до спільної мови. Реконструйовані слова наведені в етимологічних словниках, давні граматичні форми - в літератора з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів колишньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день - day, ніч - night, сонце - sun, матір - mother, син - son, око - eye, дерево - tree, вода - water, два - two, МОГТ - might, сваріті - swear, веліті - will. Таким чином, український, як і всі інші індоєвропейські мови, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами - грецькою, ісландським, давньоперською, вірменським та ін., Не кажучи вже про близькі слов'янські - російським, словацьким, польським ...

В результаті переселення народів, воєн, завоювань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, виникали нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі і проникли в Азію (тому й отримали таку назву).

Праіндоєвропейське мовна сім'я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); німецькі (мертвий готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс і т.д.); кельтські (валлійський, шотландський, ірландський і ін.), индоиранские (мертвий санскрит, гінді, урду, фарсі, таджицький, осетинський, циганський, можливо, також мертвий скіфський тощо.); балтійські (мертвий прусський, литовська, латиська та ін.), слов'янські (мертва старослов'янська, або "староболгарська", український, болгарський, польський, великоруський, білоруський і т.д.). Окремі індоєвропейські гілки пустили грецька, вірменська, албанська мови, у яких немає близьких родичів. Досить багато індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються один від одного?

Як правило, формування мови пов'язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Відмінності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими - часто неіндоєвропейськими - мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримував певні ознаки переможеної мови і відповідно відрізнявся цими ознаками від свого родича (витіснений мову, який залишив свої сліди, називають субстратом), а також піддавався граматичним і лексичним змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом "віддаляють" її від споріднених говірок. Хоча, судячи з усього, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, в найдавніші часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і призвело до нинішньої строкатої мовній картині. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійській (албанський) і етруська. На англійську - норманський і різні кельтські говори, на французький - галльській, на великоруський - угро-фінських мов, а також "староболгарська". Угро-фінського вплив у російській мові дало ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко - млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов'янських та балтійських мов, існувала балто-слов'янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов'ян населяли території від Північного Подніпров'я - до Балтійського моря. Однак в результаті міграційних процесів це єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов'янська мова виникає як окрема мова (а не балто-слов'янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов'яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоевропейскім народом, мова якого не терпів поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися таким чином, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з'являлися короткі голосні. Так, "ал-ктіс" перетворився на "ло-ко-ті" (лікоть), "кор-вас" на "ко-ро-ва" (корова), "ме-дус" на "ме-до" (мед ), "ор-бі-ті" на "ро-бі-ти" (працювати) "драу-гас" на "дру-ги" (другий) і т.п. Грубо кажучи, уявлення про "дославянськими" мовному періоді дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Перш за все, з найдавніших пам'яток слов'янської писемності (Х - ХІІ століття). Короткі голосні звуки передавалися на листі буквами "ь" (щось середнє між коротким "о" і "и") і "ь" (короткий "і"). Традиція написання "ь" в кінці слів після приголосних, що перейшла в великоруський мову за київською традицією передачі церковнослов'янської, дожила до початку ХХ століття, хоча, звичайно, ці голосні у російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов'яни?

Ця мова проіснував з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звичайно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Йдеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов'янська мова, прийнявши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нь лиє-зй шу-ми-т'(читається "зе-ле-ні лиє-со шу-ми-то" - зелений ліс шумить); Кь-де і-доун-т'мед'-віє-д'і вл'-Кь? (Читається "ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (Де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та ... тра-та- та ... тра-та-та ... Наше сучасне вухо навряд чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратним мовою для праслов'ян, котра "запустила" в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мову трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова - поглинута мова, яка залишила в мові фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний - голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла і деякі інші. Мовляв, від трипільського мови українська - через посередництво інших мов і праслов'янських діалектів - успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у-в, і-й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки будь-яких достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. У той же час відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних "епох", навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов'янських наріч проіснувала до V-VI століть нової ери. Де жили праслов'яни - точно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря - в Подніпров'ї, Подунав'ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. В середині першого тисячоліття в результаті бурхливих міграційних процесів праслов'янська єдність розпалася. Слов'яни заселили всю центральну Європу - від Середземного до Північного моря.

З тих пір почали формуватися прамови сучасних слов'янських мов. Точкою відліку появи нових мов стало падіння закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що стало причиною цього падіння - черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов'янської єдності. Однак в жодній слов'янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча і залишив в кожному з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки різними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, в кожній з мов.

Як з'явилися сучасні слов'янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одному говірці співуче вимова ( "тра-та-та") збереглося довше, в інших - фонетична "революція" відбулася швидше. В результаті праслов'янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов'янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та ін.); западнославянские (польський, чеський, словацький і т.д.); східнослов'янські (сучасні український, великоруський, білоруський). У стародавні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що характеризувалися певними загальними рисами, які відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов'янських мов і розселенням слов'ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси утворення держав, взаємний вплив слов'янських наріч, а також іншомовні елементи.

Власне, розпад праслов'янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально "відірвалися" від решти племен південні (балканські) слов'яни. Цим пояснюється те, що в їх говорах закон відкритого складу протримався найдовше - до ІХ-ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних і західних слов'ян, на відміну від балканських, в середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Падіння закону відкритого складу дало старт розвитку нових європейських мов, багато з яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови представляли собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло на власному неречіі. Поляні розмовляли по-полянські, деревляни - по-Деревлянська, сіверяни - по-Сіверянський, уличі і тиверці - по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя характеризувалися спільними рисами, тобто однаковими наслідками падіння відкритого складу, які і зараз відрізняють українську мову від інших слов'янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

Є два реальних джерела наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнських говорах. Перший - писемні пам'ятки, найдавніші з яких були написані в Х-ХII століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була "староболгарська" (церковнослов'янська) мова, яка прийшла до нас з Балкан. Це мова, на який в ІХ столітті Кирило і Мефодій переклали Біблію. Він був не зрозумілий для східних слов'ян, оскільки зберіг давній закон відкритого складу. Зокрема, в ньому звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами "ь" і "ь". Однак в Києві ця мова поступово українізували: короткі звуки не читав, а деякі голосні було замінено на свої - українські. Зокрема, носові голосні, які до сих пір збереглися, скажімо, в польському, вимовлялися як звичайні, "староболгарські" дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило і Мефодій дуже б здивувалися, почувши "свою" мову в київській церкві.

Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий "давньоруський" мову, який був нібито загальним для всіх східних слов'ян, - спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли чи не на "староболгарською" мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що і зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він досліджував описки, помилки київських авторів і переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі "переробляли" слова і "староболгарські" граматичні форми навмисне - щоб було "зрозуміліше".

Друге джерело наших знань - сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими і майже не піддавалися зовнішньому впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирської області, а сіверян - північ Чернігівської. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, що збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати падіння коротких голосних у східних слов'ян - ХІІ - ХІІІ століття. Однак подібне "подовження життя" закону відкритого складу навряд чи обгрунтоване.

Коли з'явився українську мову?

Відлік, мабуть, можна почати з середини першого тисячоліття - коли зникли короткі голосні. Саме це викликало появу власне українських мовних ознак - як, зрештою, і ознак більшості слов'янських мов. Перелік ознак, що відрізняли наш прамова від інших мов, може виявитися трохи нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Стародавні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов'янських звукосполучень -ра-, -ла-, -ре-, -ле- в мові наших предків звучало -оро-, -зло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (по- "староболгарські" - солодкий), сповнений (полон), середа (середа), морок (мрак) і т.п. "Збіги" в болгарському і російською мовами пояснюються величезним впливом "староболгарської" на формування російської мови.

Болгарським (южнославянским) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов'янські ро-, ло-: робота (робота), рости (рости), уловлю (вловлюю). На місці типового болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (кожен). Болгарським суффиксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: віючій (виє), спопеляючій (спопеляючий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, в праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і в даний час (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків ( 'і ь) подекуди "змусило" подовжити вимовляння попередніх голосних "о" та "е" в новому закритому складі, щоб компенсувати "скорочення" слова. Так, сто-звелів ( "сто-ло") перетворився на "стіел" (кінцевий ь зник, зате став довше "внутрішній" голосний, перетворившись в подвійний звук - дифтонг). Але в формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-ст' ( "мо-сто") перетворився на міест, муест, мііст і т.п. (В залежності від діалекту). Дифтонг згодом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові "і" в закритому складі чергується з "о" та "е" - у відкритому (кіт - ко-та, попіл - по-пе-лу, ріг - ро-гу, МІГ - мо-же і т.д.). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).

Стародавні праслов'янські дифтонги, зокрема в відмінкових закінченнях, що позначалися на письмі літерою "ять", знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в "і" (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелій тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання "ять" і "е" в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говорах древній дифтонг активно витіснявся голосним "і" (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись в літературній мові.

Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов'янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнський успадкував древнє чергування к-ч, г-з, х-с (рука - руці, ріг - розі, муха - мусі), яке збереглося і в сучасній літературній мові. З давніх-давен в нашій мові використовується кличний відмінок. У діалектах активною є древня форма "майбутня" часу (буду брав), а також стародавні покажчики особи і числа в дієсловах минулого часу (я - ходив, ми - ходілісьмо, ти - Ходив, ви - ходілісте).

Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі ...

Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?

Звичайно ж, не на сучасній літературній мові.

Будь-літературна мова певною мірою штучний - він виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужим, запозиченим, а часом і незрозумілим для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучний - українізований "староболгарська" мова, на якому написано більшість літературних пам'яток, зокрема "Ізборники Святослава", "Слово о полку Ігореві", "Повість часЛ літ", твори Івана Вишенського , Григорія Сковороди та ін. Літературний мова не була застиглою: вона постійно розвивався, змінювався протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика його спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежала від освіченості і "вільнодумства" авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в лист). Цей київський літературна мова, створений на основі "староболгарської", зіграв величезну роль у формуванні великоруської ( «російського») мови.

Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок - спадкоємців діалекту літописних полян (а також, мабуть, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) - у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ'яненко, а також Тарасу Шевченку .

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли на різних українських говірках, використовуючи на листі українізований "староболгарська".

У княжу добу в Києві розмовляли на "общепонятном" для жителів стольного міста мовою (койне), який був сформований на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи його не чув, і в записах він не зберігся. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про цю мову. Щоб уявити його, слід, мабуть, "схрестити" граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці "ять" і сучасного "і" в закритому складі, особливості "глибокої" вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини , а такоже Черкащини та Полтавщини.

Чи змогли б сучасні українці зрозуміти мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Для "сучасного" вуха звучав би він як своєрідне українське наріччя. Щось на зразок того, що ми чуємо в електричках, на базарах і будівельних майданчиках столиці.

Чи можна називати давню мову "українською", якщо самого слова "Україна" не було?

Назвати мову можна як завгодно - суть від цього не змінюється. Стародавні індоєвропейські племена теж свою мову "індоєвропейською" не називали.

Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають в різні періоди історії її носії або сторонні люди.

Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов'яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов'яни в доісторичну епоху. Швидше за все, кожне плем'я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов'яни іменували свою мову просто "свій".

Слово "руський" щодо мови наших предків з'явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову - на противагу письмовою "слов'янському". Пізніше "руська мова" протиставлялася "польському", "московським", а також неслов'янським мов, на яких розмовляли сусідні народи (в різні періоди - чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називався "Руська" до ХVІІІ століття.

В українській мові чітко розрізняються назви - "руський" і "російський", на відміну від великоросійського, де ці назви безпідставно плутаються.

Слово "Україна" з'явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.

Як інші мови вплинули на формування українського?

Українська мова належить до "архаїчних" мов за своїм словниковим складом і граматичній будові (як, скажімо, литовський і ісландський). Більшість українських слів успадковані з індоєвропейської прамови, а також з праслов'янських наріч.

Досить багато слів прийшли до нас з племен, які були сусідами з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали і т.д., - готів, греків, тюрків, угрів, римлян і ін. (Корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українському є також запозичення з «староболгарського» (наприклад, область, благо, предок), польського (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов'янських. Однак жоден з цих мов не вплинув ні на граматику, ні на фонетику (звуковий лад) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, які мають вельми отдаленниое уявлення як про польську, так і про українську мову, про спільне походження всіх слов'янських мов.

Український постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови.

Володимир Ільченко, к.ф.н.

Звідки походить російську мову - читайте тут

Если ви нашли помилки, відiлiть ее ведмедика та натісніть Ctrl + Enter

Звідки в Києві взявся українську мову?

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які часто не є фахівцями в питаннях мови. Однак виявляють напрочуд велику активність. Одні "специ" виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорському вплив, хоча в більшості своїй не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мови викликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам безліч відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці питання, спробую відповісти на них на "популярній мові", не заглиблюючись в наукові нетрі.

Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Порівнюючи різні мови, учені прийшли до висновку, що деякі з них дуже близькі один одному, інші є родичами більш віддаленими. А є такі, які взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, встановлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджицький, хінді, англійська і т.д. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та ін. З українським або, скажімо, іспанською ніяк НЕ связини.

Доведено, що кілька тисячоліть до нашої ери існувало якесь співтовариство людей (племен), які розмовляли на близьких діалектах. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3-5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор'ї, можливо навіть, у Подніпров'ї. Індоєвропейська прамова не зберігся до наших часів. Найдавніші писемні пам'ятки, що дійшли до наших днів, були написані тисячу років до нашої ери на мові давніх жителів Індії, яка має назву "санскрит". Будучи найдавнішим, ця мова вважається найбільш наближеним до індоєвропейської.

Вчені реконструюють прамову на підставі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, в зворотному напрямку: від сучасних мов - до спільної мови. Реконструйовані слова наведені в етимологічних словниках, давні граматичні форми - в літератора з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів колишньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день - day, ніч - night, сонце - sun, матір - mother, син - son, око - eye, дерево - tree, вода - water, два - two, МОГТ - might, сваріті - swear, веліті - will. Таким чином, український, як і всі інші індоєвропейські мови, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами - грецькою, ісландським, давньоперською, вірменським та ін., Не кажучи вже про близькі слов'янські - російським, словацьким, польським ...

В результаті переселення народів, воєн, завоювань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, виникали нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі і проникли в Азію (тому й отримали таку назву).

Праіндоєвропейське мовна сім'я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); німецькі (мертвий готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс і т.д.); кельтські (валлійський, шотландський, ірландський і ін.), индоиранские (мертвий санскрит, гінді, урду, фарсі, таджицький, осетинський, циганський, можливо, також мертвий скіфський тощо.); балтійські (мертвий прусський, литовська, латиська та ін.), слов'янські (мертва старослов'янська, або "староболгарська", український, болгарський, польський, великоруський, білоруський і т.д.). Окремі індоєвропейські гілки пустили грецька, вірменська, албанська мови, у яких немає близьких родичів. Досить багато індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються один від одного?

Як правило, формування мови пов'язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Відмінності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими - часто неіндоєвропейськими - мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримував певні ознаки переможеної мови і відповідно відрізнявся цими ознаками від свого родича (витіснений мову, який залишив свої сліди, називають субстратом), а також піддавався граматичним і лексичним змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом "віддаляють" її від споріднених говірок. Хоча, судячи з усього, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, в найдавніші часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і призвело до нинішньої строкатої мовній картині. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійській (албанський) і етруська. На англійську - норманський і різні кельтські говори, на французький - галльській, на великоруський - угро-фінських мов, а також "староболгарська". Угро-фінського вплив у російській мові дало ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко - млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов'янських та балтійських мов, існувала балто-слов'янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов'ян населяли території від Північного Подніпров'я - до Балтійського моря. Однак в результаті міграційних процесів це єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов'янська мова виникає як окрема мова (а не балто-слов'янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов'яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоевропейскім народом, мова якого не терпів поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися таким чином, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з'являлися короткі голосні. Так, "ал-ктіс" перетворився на "ло-ко-ті" (лікоть), "кор-вас" на "ко-ро-ва" (корова), "ме-дус" на "ме-до" (мед ), "ор-бі-ті" на "ро-бі-ти" (працювати) "драу-гас" на "дру-ги" (другий) і т.п. Грубо кажучи, уявлення про "дославянськими" мовному періоді дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Перш за все, з найдавніших пам'яток слов'янської писемності (Х - ХІІ століття). Короткі голосні звуки передавалися на листі буквами "ь" (щось середнє між коротким "о" і "и") і "ь" (короткий "і"). Традиція написання "ь" в кінці слів після приголосних, що перейшла в великоруський мову за київською традицією передачі церковнослов'янської, дожила до початку ХХ століття, хоча, звичайно, ці голосні у російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов'яни?

Ця мова проіснував з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звичайно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Йдеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов'янська мова, прийнявши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нь лиє-зй шу-ми-т'(читається "зе-ле-ні лиє-со шу-ми-то" - зелений ліс шумить); Кь-де і-доун-т'мед'-віє-д'і вл'-Кь? (Читається "ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (Де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та ... тра-та- та ... тра-та-та ... Наше сучасне вухо навряд чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратним мовою для праслов'ян, котра "запустила" в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мову трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова - поглинута мова, яка залишила в мові фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний - голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла і деякі інші. Мовляв, від трипільського мови українська - через посередництво інших мов і праслов'янських діалектів - успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у-в, і-й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки будь-яких достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. У той же час відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних "епох", навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов'янських наріч проіснувала до V-VI століть нової ери. Де жили праслов'яни - точно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря - в Подніпров'ї, Подунав'ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. В середині першого тисячоліття в результаті бурхливих міграційних процесів праслов'янська єдність розпалася. Слов'яни заселили всю центральну Європу - від Середземного до Північного моря.

З тих пір почали формуватися прамови сучасних слов'янських мов. Точкою відліку появи нових мов стало падіння закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що стало причиною цього падіння - черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов'янської єдності. Однак в жодній слов'янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча і залишив в кожному з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки різними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, в кожній з мов.

Як з'явилися сучасні слов'янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одному говірці співуче вимова ( "тра-та-та") збереглося довше, в інших - фонетична "революція" відбулася швидше. В результаті праслов'янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов'янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та ін.); западнославянские (польський, чеський, словацький і т.д.); східнослов'янські (сучасні український, великоруський, білоруський). У стародавні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що характеризувалися певними загальними рисами, які відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов'янських мов і розселенням слов'ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси утворення держав, взаємний вплив слов'янських наріч, а також іншомовні елементи.

Власне, розпад праслов'янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально "відірвалися" від решти племен південні (балканські) слов'яни. Цим пояснюється те, що в їх говорах закон відкритого складу протримався найдовше - до ІХ-ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних і західних слов'ян, на відміну від балканських, в середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Падіння закону відкритого складу дало старт розвитку нових європейських мов, багато з яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови представляли собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло на власному неречіі. Поляні розмовляли по-полянські, деревляни - по-Деревлянська, сіверяни - по-Сіверянський, уличі і тиверці - по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя характеризувалися спільними рисами, тобто однаковими наслідками падіння відкритого складу, які і зараз відрізняють українську мову від інших слов'янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

Є два реальних джерела наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнських говорах. Перший - писемні пам'ятки, найдавніші з яких були написані в Х-ХII століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була "староболгарська" (церковнослов'янська) мова, яка прийшла до нас з Балкан. Це мова, на який в ІХ столітті Кирило і Мефодій переклали Біблію. Він був не зрозумілий для східних слов'ян, оскільки зберіг давній закон відкритого складу. Зокрема, в ньому звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами "ь" і "ь". Однак в Києві ця мова поступово українізували: короткі звуки не читав, а деякі голосні було замінено на свої - українські. Зокрема, носові голосні, які до сих пір збереглися, скажімо, в польському, вимовлялися як звичайні, "староболгарські" дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило і Мефодій дуже б здивувалися, почувши "свою" мову в київській церкві.

Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий "давньоруський" мову, який був нібито загальним для всіх східних слов'ян, - спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли чи не на "староболгарською" мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що і зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він досліджував описки, помилки київських авторів і переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі "переробляли" слова і "староболгарські" граматичні форми навмисне - щоб було "зрозуміліше".

Друге джерело наших знань - сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими і майже не піддавалися зовнішньому впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирської області, а сіверян - північ Чернігівської. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, що збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати падіння коротких голосних у східних слов'ян - ХІІ - ХІІІ століття. Однак подібне "подовження життя" закону відкритого складу навряд чи обгрунтоване.

Коли з'явився українську мову?

Відлік, мабуть, можна почати з середини першого тисячоліття - коли зникли короткі голосні. Саме це викликало появу власне українських мовних ознак - як, зрештою, і ознак більшості слов'янських мов. Перелік ознак, що відрізняли наш прамова від інших мов, може виявитися трохи нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Стародавні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов'янських звукосполучень -ра-, -ла-, -ре-, -ле- в мові наших предків звучало -оро-, -зло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (по- "староболгарські" - солодкий), сповнений (полон), середа (середа), морок (мрак) і т.п. "Збіги" в болгарському і російською мовами пояснюються величезним впливом "староболгарської" на формування російської мови.

Болгарським (южнославянским) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов'янські ро-, ло-: робота (робота), рости (рости), уловлю (вловлюю). На місці типового болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (кожен). Болгарським суффиксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: віючій (виє), спопеляючій (спопеляючий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, в праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і в даний час (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків ( 'і ь) подекуди "змусило" подовжити вимовляння попередніх голосних "о" та "е" в новому закритому складі, щоб компенсувати "скорочення" слова. Так, сто-звелів ( "сто-ло") перетворився на "стіел" (кінцевий ь зник, зате став довше "внутрішній" голосний, перетворившись в подвійний звук - дифтонг). Але в формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-ст' ( "мо-сто") перетворився на міест, муест, мііст і т.п. (В залежності від діалекту). Дифтонг згодом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові "і" в закритому складі чергується з "о" та "е" - у відкритому (кіт - ко-та, попіл - по-пе-лу, ріг - ро-гу, МІГ - мо-же і т.д.). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).

Стародавні праслов'янські дифтонги, зокрема в відмінкових закінченнях, що позначалися на письмі літерою "ять", знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в "і" (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелій тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання "ять" і "е" в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говорах древній дифтонг активно витіснявся голосним "і" (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись в літературній мові.

Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов'янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнський успадкував древнє чергування к-ч, г-з, х-с (рука - руці, ріг - розі, муха - мусі), яке збереглося і в сучасній літературній мові. З давніх-давен в нашій мові використовується кличний відмінок. У діалектах активною є древня форма "майбутня" часу (буду брав), а також стародавні покажчики особи і числа в дієсловах минулого часу (я - ходив, ми - ходілісьмо, ти - Ходив, ви - ходілісте).

Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі ...

Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?

Звичайно ж, не на сучасній літературній мові.

Будь-літературна мова певною мірою штучний - він виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужим, запозиченим, а часом і незрозумілим для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучний - українізований "староболгарська" мова, на якому написано більшість літературних пам'яток, зокрема "Ізборники Святослава", "Слово о полку Ігореві", "Повість часЛ літ", твори Івана Вишенського , Григорія Сковороди та ін. Літературний мова не була застиглою: вона постійно розвивався, змінювався протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика його спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежала від освіченості і "вільнодумства" авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в лист). Цей київський літературна мова, створений на основі "староболгарської", зіграв величезну роль у формуванні великоруської ( «російського») мови.

Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок - спадкоємців діалекту літописних полян (а також, мабуть, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) - у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ'яненко, а також Тарасу Шевченку .

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли на різних українських говірках, використовуючи на листі українізований "староболгарська".

У княжу добу в Києві розмовляли на "общепонятном" для жителів стольного міста мовою (койне), який був сформований на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи його не чув, і в записах він не зберігся. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про цю мову. Щоб уявити його, слід, мабуть, "схрестити" граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці "ять" і сучасного "і" в закритому складі, особливості "глибокої" вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини , а такоже Черкащини та Полтавщини.

Чи змогли б сучасні українці зрозуміти мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Для "сучасного" вуха звучав би він як своєрідне українське наріччя. Щось на зразок того, що ми чуємо в електричках, на базарах і будівельних майданчиках столиці.

Чи можна називати давню мову "українською", якщо самого слова "Україна" не було?

Назвати мову можна як завгодно - суть від цього не змінюється. Стародавні індоєвропейські племена теж свою мову "індоєвропейською" не називали.

Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають в різні періоди історії її носії або сторонні люди.

Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов'яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов'яни в доісторичну епоху. Швидше за все, кожне плем'я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов'яни іменували свою мову просто "свій".

Слово "руський" щодо мови наших предків з'явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову - на противагу письмовою "слов'янському". Пізніше "руська мова" протиставлялася "польському", "московським", а також неслов'янським мов, на яких розмовляли сусідні народи (в різні періоди - чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називався "Руська" до ХVІІІ століття.

В українській мові чітко розрізняються назви - "руський" і "російський", на відміну від великоросійського, де ці назви безпідставно плутаються.

Слово "Україна" з'явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.

Як інші мови вплинули на формування українського?

Українська мова належить до "архаїчних" мов за своїм словниковим складом і граматичній будові (як, скажімо, литовський і ісландський). Більшість українських слів успадковані з індоєвропейської прамови, а також з праслов'янських наріч.

Досить багато слів прийшли до нас з племен, які були сусідами з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали і т.д., - готів, греків, тюрків, угрів, римлян і ін. (Корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українському є також запозичення з «староболгарського» (наприклад, область, благо, предок), польського (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов'янських. Однак жоден з цих мов не вплинув ні на граматику, ні на фонетику (звуковий лад) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, які мають вельми отдаленниое уявлення як про польську, так і про українську мову, про спільне походження всіх слов'янських мов.

Український постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови.

Володимир Ільченко, к.ф.н.

Звідки походить російську мову - читайте тут

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Звідки в Києві взявся українську мову?

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які часто не є фахівцями в питаннях мови. Однак виявляють напрочуд велику активність. Одні "специ" виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорському вплив, хоча в більшості своїй не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мови викликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам безліч відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці питання, спробую відповісти на них на "популярній мові", не заглиблюючись в наукові нетрі.

Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Порівнюючи різні мови, учені прийшли до висновку, що деякі з них дуже близькі один одному, інші є родичами більш віддаленими. А є такі, які взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, встановлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджицький, хінді, англійська і т.д. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та ін. З українським або, скажімо, іспанською ніяк НЕ связини.

Доведено, що кілька тисячоліть до нашої ери існувало якесь співтовариство людей (племен), які розмовляли на близьких діалектах. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3-5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор'ї, можливо навіть, у Подніпров'ї. Індоєвропейська прамова не зберігся до наших часів. Найдавніші писемні пам'ятки, що дійшли до наших днів, були написані тисячу років до нашої ери на мові давніх жителів Індії, яка має назву "санскрит". Будучи найдавнішим, ця мова вважається найбільш наближеним до індоєвропейської.

Вчені реконструюють прамову на підставі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, в зворотному напрямку: від сучасних мов - до спільної мови. Реконструйовані слова наведені в етимологічних словниках, давні граматичні форми - в літератора з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів колишньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день - day, ніч - night, сонце - sun, матір - mother, син - son, око - eye, дерево - tree, вода - water, два - two, МОГТ - might, сваріті - swear, веліті - will. Таким чином, український, як і всі інші індоєвропейські мови, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами - грецькою, ісландським, давньоперською, вірменським та ін., Не кажучи вже про близькі слов'янські - російським, словацьким, польським ...

В результаті переселення народів, воєн, завоювань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, виникали нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі і проникли в Азію (тому й отримали таку назву).

Праіндоєвропейське мовна сім'я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); німецькі (мертвий готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс і т.д.); кельтські (валлійський, шотландський, ірландський і ін.), индоиранские (мертвий санскрит, гінді, урду, фарсі, таджицький, осетинський, циганський, можливо, також мертвий скіфський тощо.); балтійські (мертвий прусський, литовська, латиська та ін.), слов'янські (мертва старослов'янська, або "староболгарська", український, болгарський, польський, великоруський, білоруський і т.д.). Окремі індоєвропейські гілки пустили грецька, вірменська, албанська мови, у яких немає близьких родичів. Досить багато індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються один від одного?

Як правило, формування мови пов'язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Відмінності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими - часто неіндоєвропейськими - мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримував певні ознаки переможеної мови і відповідно відрізнявся цими ознаками від свого родича (витіснений мову, який залишив свої сліди, називають субстратом), а також піддавався граматичним і лексичним змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом "віддаляють" її від споріднених говірок. Хоча, судячи з усього, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, в найдавніші часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і призвело до нинішньої строкатої мовній картині. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійській (албанський) і етруська. На англійську - норманський і різні кельтські говори, на французький - галльській, на великоруський - угро-фінських мов, а також "староболгарська". Угро-фінського вплив у російській мові дало ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко - млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов'янських та балтійських мов, існувала балто-слов'янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов'ян населяли території від Північного Подніпров'я - до Балтійського моря. Однак в результаті міграційних процесів це єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов'янська мова виникає як окрема мова (а не балто-слов'янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов'яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоевропейскім народом, мова якого не терпів поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися таким чином, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з'являлися короткі голосні. Так, "ал-ктіс" перетворився на "ло-ко-ті" (лікоть), "кор-вас" на "ко-ро-ва" (корова), "ме-дус" на "ме-до" (мед ), "ор-бі-ті" на "ро-бі-ти" (працювати) "драу-гас" на "дру-ги" (другий) і т.п. Грубо кажучи, уявлення про "дославянськими" мовному періоді дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Перш за все, з найдавніших пам'яток слов'янської писемності (Х - ХІІ століття). Короткі голосні звуки передавалися на листі буквами "ь" (щось середнє між коротким "о" і "и") і "ь" (короткий "і"). Традиція написання "ь" в кінці слів після приголосних, що перейшла в великоруський мову за київською традицією передачі церковнослов'янської, дожила до початку ХХ століття, хоча, звичайно, ці голосні у російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов'яни?

Ця мова проіснував з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звичайно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Йдеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов'янська мова, прийнявши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нь лиє-зй шу-ми-т'(читається "зе-ле-ні лиє-со шу-ми-то" - зелений ліс шумить); Кь-де і-доун-т'мед'-віє-д'і вл'-Кь? (Читається "ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (Де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та ... тра-та- та ... тра-та-та ... Наше сучасне вухо навряд чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратним мовою для праслов'ян, котра "запустила" в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мову трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова - поглинута мова, яка залишила в мові фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний - голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла і деякі інші. Мовляв, від трипільського мови українська - через посередництво інших мов і праслов'янських діалектів - успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у-в, і-й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки будь-яких достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. У той же час відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних "епох", навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов'янських наріч проіснувала до V-VI століть нової ери. Де жили праслов'яни - точно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря - в Подніпров'ї, Подунав'ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. В середині першого тисячоліття в результаті бурхливих міграційних процесів праслов'янська єдність розпалася. Слов'яни заселили всю центральну Європу - від Середземного до Північного моря.

З тих пір почали формуватися прамови сучасних слов'янських мов. Точкою відліку появи нових мов стало падіння закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що стало причиною цього падіння - черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов'янської єдності. Однак в жодній слов'янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча і залишив в кожному з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки різними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, в кожній з мов.

Як з'явилися сучасні слов'янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одному говірці співуче вимова ( "тра-та-та") збереглося довше, в інших - фонетична "революція" відбулася швидше. В результаті праслов'янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов'янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та ін.); западнославянские (польський, чеський, словацький і т.д.); східнослов'янські (сучасні український, великоруський, білоруський). У стародавні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що характеризувалися певними загальними рисами, які відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов'янських мов і розселенням слов'ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси утворення держав, взаємний вплив слов'янських наріч, а також іншомовні елементи.

Власне, розпад праслов'янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально "відірвалися" від решти племен південні (балканські) слов'яни. Цим пояснюється те, що в їх говорах закон відкритого складу протримався найдовше - до ІХ-ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних і західних слов'ян, на відміну від балканських, в середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Падіння закону відкритого складу дало старт розвитку нових європейських мов, багато з яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови представляли собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло на власному неречіі. Поляні розмовляли по-полянські, деревляни - по-Деревлянська, сіверяни - по-Сіверянський, уличі і тиверці - по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя характеризувалися спільними рисами, тобто однаковими наслідками падіння відкритого складу, які і зараз відрізняють українську мову від інших слов'янських мов.

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

Є два реальних джерела наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнських говорах. Перший - писемні пам'ятки, найдавніші з яких були написані в Х-ХII століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була "староболгарська" (церковнослов'янська) мова, яка прийшла до нас з Балкан. Це мова, на який в ІХ столітті Кирило і Мефодій переклали Біблію. Він був не зрозумілий для східних слов'ян, оскільки зберіг давній закон відкритого складу. Зокрема, в ньому звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами "ь" і "ь". Однак в Києві ця мова поступово українізували: короткі звуки не читав, а деякі голосні було замінено на свої - українські. Зокрема, носові голосні, які до сих пір збереглися, скажімо, в польському, вимовлялися як звичайні, "староболгарські" дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило і Мефодій дуже б здивувалися, почувши "свою" мову в київській церкві.

Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий "давньоруський" мову, який був нібито загальним для всіх східних слов'ян, - спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли чи не на "староболгарською" мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що і зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він досліджував описки, помилки київських авторів і переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі "переробляли" слова і "староболгарські" граматичні форми навмисне - щоб було "зрозуміліше".

Друге джерело наших знань - сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими і майже не піддавалися зовнішньому впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирської області, а сіверян - північ Чернігівської. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, що збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати падіння коротких голосних у східних слов'ян - ХІІ - ХІІІ століття. Однак подібне "подовження життя" закону відкритого складу навряд чи обгрунтоване.

Коли з'явився українську мову?

Відлік, мабуть, можна почати з середини першого тисячоліття - коли зникли короткі голосні. Саме це викликало появу власне українських мовних ознак - як, зрештою, і ознак більшості слов'янських мов. Перелік ознак, що відрізняли наш прамова від інших мов, може виявитися трохи нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Стародавні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов'янських звукосполучень -ра-, -ла-, -ре-, -ле- в мові наших предків звучало -оро-, -зло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (по- "староболгарські" - солодкий), сповнений (полон), середа (середа), морок (мрак) і т.п. "Збіги" в болгарському і російською мовами пояснюються величезним впливом "староболгарської" на формування російської мови.

Болгарським (южнославянским) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов'янські ро-, ло-: робота (робота), рости (рости), уловлю (вловлюю). На місці типового болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (кожен). Болгарським суффиксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: віючій (виє), спопеляючій (спопеляючий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, в праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і в даний час (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків ( 'і ь) подекуди "змусило" подовжити вимовляння попередніх голосних "о" та "е" в новому закритому складі, щоб компенсувати "скорочення" слова. Так, сто-звелів ( "сто-ло") перетворився на "стіел" (кінцевий ь зник, зате став довше "внутрішній" голосний, перетворившись в подвійний звук - дифтонг). Але в формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-ст' ( "мо-сто") перетворився на міест, муест, мііст і т.п. (В залежності від діалекту). Дифтонг згодом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові "і" в закритому складі чергується з "о" та "е" - у відкритому (кіт - ко-та, попіл - по-пе-лу, ріг - ро-гу, МІГ - мо-же і т.д.). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).

Стародавні праслов'янські дифтонги, зокрема в відмінкових закінченнях, що позначалися на письмі літерою "ять", знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в "і" (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелій тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання "ять" і "е" в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говорах древній дифтонг активно витіснявся голосним "і" (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись в літературній мові.

Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов'янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнський успадкував древнє чергування к-ч, г-з, х-с (рука - руці, ріг - розі, муха - мусі), яке збереглося і в сучасній літературній мові. З давніх-давен в нашій мові використовується кличний відмінок. У діалектах активною є древня форма "майбутня" часу (буду брав), а також стародавні покажчики особи і числа в дієсловах минулого часу (я - ходив, ми - ходілісьмо, ти - Ходив, ви - ходілісте).

Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі ...

Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?

Звичайно ж, не на сучасній літературній мові.

Будь-літературна мова певною мірою штучний - він виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужим, запозиченим, а часом і незрозумілим для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучний - українізований "староболгарська" мова, на якому написано більшість літературних пам'яток, зокрема "Ізборники Святослава", "Слово о полку Ігореві", "Повість часЛ літ", твори Івана Вишенського , Григорія Сковороди та ін. Літературний мова не була застиглою: вона постійно розвивався, змінювався протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика його спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежала від освіченості і "вільнодумства" авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в лист). Цей київський літературна мова, створений на основі "староболгарської", зіграв величезну роль у формуванні великоруської ( «російського») мови.

Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок - спадкоємців діалекту літописних полян (а також, мабуть, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) - у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ'яненко, а також Тарасу Шевченку .

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли на різних українських говірках, використовуючи на листі українізований "староболгарська".

У княжу добу в Києві розмовляли на "общепонятном" для жителів стольного міста мовою (койне), який був сформований на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи його не чув, і в записах він не зберігся. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про цю мову. Щоб уявити його, слід, мабуть, "схрестити" граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці "ять" і сучасного "і" в закритому складі, особливості "глибокої" вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини , а такоже Черкащини та Полтавщини.

Чи змогли б сучасні українці зрозуміти мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Для "сучасного" вуха звучав би він як своєрідне українське наріччя. Щось на зразок того, що ми чуємо в електричках, на базарах і будівельних майданчиках столиці.

Чи можна називати давню мову "українською", якщо самого слова "Україна" не було?

Назвати мову можна як завгодно - суть від цього не змінюється. Стародавні індоєвропейські племена теж свою мову "індоєвропейською" не називали.

Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають в різні періоди історії її носії або сторонні люди.

Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов'яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов'яни в доісторичну епоху. Швидше за все, кожне плем'я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов'яни іменували свою мову просто "свій".

Слово "руський" щодо мови наших предків з'явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову - на противагу письмовою "слов'янському". Пізніше "руська мова" протиставлялася "польському", "московським", а також неслов'янським мов, на яких розмовляли сусідні народи (в різні періоди - чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називався "Руська" до ХVІІІ століття.

В українській мові чітко розрізняються назви - "руський" і "російський", на відміну від великоросійського, де ці назви безпідставно плутаються.

Слово "Україна" з'явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.

Як інші мови вплинули на формування українського?

Українська мова належить до "архаїчних" мов за своїм словниковим складом і граматичній будові (як, скажімо, литовський і ісландський). Більшість українських слів успадковані з індоєвропейської прамови, а також з праслов'янських наріч.

Досить багато слів прийшли до нас з племен, які були сусідами з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали і т.д., - готів, греків, тюрків, угрів, римлян і ін. (Корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українському є також запозичення з «староболгарського» (наприклад, область, благо, предок), польського (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов'янських. Однак жоден з цих мов не вплинув ні на граматику, ні на фонетику (звуковий лад) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, які мають вельми отдаленниое уявлення як про польську, так і про українську мову, про спільне походження всіх слов'янських мов.

Український постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови.

Володимир Ільченко, к.ф.н.

Звідки походить російську мову - читайте тут

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Звідки в Києві взявся українську мову?
Звідки в Києві взявся українську мову?
Звідки в Києві взявся українську мову?
Звідки в Києві взявся українську мову?
Звідки в Києві взявся українську мову?
Звідки в Києві взявся українську мову?
Звідки в Києві взявся українську мову?
Чому в українській мові багато слів із санскриту?
Чому індоєвропейські мови так відрізняються один від одного?
Звідки нам відомо про цей закон?

Новости

Где купить переходник на объектив линк

Давно занимаюсь фотографией, разумеется, в работе требуются разные объективы. Но конструкция постоянно меняется. Для установки объективов на камеры нового поколения, типа EOS 5D markIII и других

Хорошее туристическое агентство

Много интересного можно найти и в своей стране, а не только за рубежом. Стоит только поискать, и вы с удивлением обнаружите очень много мест ничем не хуже разрекламированных мировых чудес, только рядом,

Где купить держатель для телефона в авто

Жизнь нас не ждет и все время увеличивает темпы своего ритма. В таком бешеном круговороте нельзя никуда опаздывать и нельзя ничего пропускать. Мобильный телефон - настоящий друг и помощник при такой

Увлекательные туры по Украине

Когда кто-то спрашивает, что может быть лучше гор? В привычку у людей вошёл ответ только горы. Мне хотелось бы поспорить с этим выражением, ведь есть не менее прекрасные реки! Особенно хорошо всю красоту

Новости грузии сегодня видео
Выбор медицинского оборудования на сегодняшний день очень велик. Однако я, когда покупал оборудование для своей небольшой частной клиники, остановил свой выбор на продукции компании Медаппарат стол

Ты одессит мишка
О песне: Одной из самых популярных песен времен Великой Отечественной войны была песня "Одессит Мишка" в исполнении Леонида Утесова. Устами этого Мишки было сказано то, о чем думали все, покидая родные

Актеры у которых есть оскар
Самыми обсуждаемыми персонами в марте 2014 г. стали актеры, получившие «Оскар». Список открыл Мэттью Макконахи, исполнивший Рона Вудруфа в «Далласском клубе покупателей». Фильм

Сегодня праздник у девчат видео
Давно хотел начать свой бизнес, уже надоело работать на дядю за копейки. Но каждый раз когда я собирался меня что то останавливало, то собственная лень, то боязнь чего то нового. Друг посоветовал начать

Одесса видео новости
Пришла зима, и остро стал вопрос отопления дачного домика. Естественно ни о каком централизованном отоплении речи быть не могло, пришлось искать альтернативные методы отопления. Прочитав миллион комментариев

Фотозона it
Состав: Филе куриное 600 гр Бедра куриные 400 гр Сало - 200 гр Чеснок - 6 зубчиков Вода - 50 мл Соль - 1 ч.л. Черный перец - по вкусу Натуральная оболочка - 1, 5 м 1. Сало нарезать кубиками 0, 5 см на