Висоцького досі пам’ятають на Закарпатті, як він гасав Мукачевом босоногим хлопчаком
Опубликовано: 24.10.2018
Володимира захоплювало, що неподалік від дядькового дому височіє замок «Паланок» , пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Він встиг зіграти майже 30 ролей у кіно, написати понад 700 віршів та пісень, взяти участь у створенні 11 радіоспектаклів, які були дуже популярні в 70-ті роки минулого сторіччя, коли іще й телевізори були не в кожній родині. Попри жорстку цензуру радянського режиму, мав сміливість підіймати у творчості «незручні» соціальні теми. Про нього ходили легенди, багато хто помилково вважав, що Висоцький сидів у в`язниці, оскільки жанр багатьох його творів асоціювався з місцями позбавлення волі, однак насправді Володимир Семенович багато років був «в`язнем» пагубних звичок, що, швидше за все, і вкоротило йому віку.
Однак мало хто знає, що доля Володимира Висоцького тісно пов`язана з нашим краєм. Дитинство актора і поета не було безхмарним. Батьки розлучилися, коли хлопцеві було всього 9 років. Згодом у батька з`явилася нова дружина, а у матері – новий чоловік. В якійсь мірі хлопчик виявився зайвим і в одній, і в іншій родинах. Однак батьків брат, Олексій Володимирович Висоцький, не відцурався племінника. Військовий за фахом, у 1951 році він був направлений на службу до Мукачева. Тут, на вулиці Толстого, у будинку під номером 29, п’ять років поспіль проводив свої літні канікули юний Володимир Висоцький. У домі дядька тоді полюбляли збиратися творчі люди Мукачева – актори, художники.
Не виключено, що саме причетність до таких вечірок вплинула на формування особистості Володимира. Подейкують, що саме в Мукачеві Володимир вдосконалював свої навички гри на гітарі у місцевого музиканта-угорця. Однак, попри тягу до прекрасного, підліток Висоцький був таким же шибайголовою, як і його закарпатські однолітки. Хлопчаки любили ошиватися біля тодішньої «забігайлівки із назвою «Прапорщик», поруч з військовою частиною, послухати перченого армійського гумору та бувальщин. Володимира дуже захоплював той факт, що неподалік від дядькового дому гордо височіють, впираючись майже в самісінькі хмари, напівзруйновані споруди справжнього старовинного замку.
Це в наші часи «Паланок» – візитна картка Мукачева, а тоді, в 50-ті, віддана на «розтерзання» місцевим профтехучилищам територія історичної пам`ятки мала жалюгідний стан. А що може більше приваблювати хлопчаків, як не занедбані споруди та території? Саме там, на узвишші Паланку, Висоцький та його мукачівські друзі, вигадували різноманітні розваги, навіть в Олімпійські ігри бавилися. Ті розваги, як і саме місто, згодом вже дорослий митець згадував з теплом. «Ты Мукачевский замок видел? …Я туда пацаном ездил. К родичам. Отдыхали на Латорице. Красотища – не нарисуешь! Замок на горе, в небесах, выше – один Бог. И весь городишко – как Таллинн!».
У 80-ті роки на Закарпатті з’явився бард-клуб «Вертикаль», до складу якого входили шанувальники авторської пісні, а разом з тим – і творчості Висоцького. Молоді люди, об`єднані спільним захопленням, збиралися разом, щоб пограти на гітарі, поспівати власних пісень, згадати і творчість кумира. Після того, як Україна стала незалежною, дехто з учасників клубу виїхав з міста, а згодом спільнота розпалася. Так, письменник і бард Дмитро Первухін, нині мешкає в Санкт-Петербурзі. Іще живучи в Мукачеві, він встиг дізнатися чимало фактів біографії Висоцького, що пов`язували його дитинство з нашим містом. В 2008 році, до 70-річчя Висоцького, Дмитро Первухін видав книгу «Володина баллада, или Рыцарь по имени Высота». Досліджував мукачівські сторінки біографії Висоцького і нині відомий письменник Мирослав Дочинець. Його стаття «Закарпатські сліди Висоцького» вперше побачила світ іще наприкінці 1980-х років у журналі «Соціалістична культура».
Нині в нашому місті діє створений два роки тому бард-клуб «Аквамарин», який знову ж таки своїм зародженням завдячує містичній постаті незабутнього барда. Саме підготовка до чергового вечора пам`яті Висоцького звела разом, познайомила, об`єднала прихильників авторської пісні. Що цікаво, до складу «Аквамарину» увійшли двоє колишніх учасників «Вертикалі» – Василь Чепак та Яна Міхєєва.
Напередодні цьогорічного вечора пам`яті Висоцького ми зустрілися з Василем Чепаком, і він поділився спогадами з читачами закарпатської газети «НЕДІЛЯ» про те, як іще 15-річним підлітком був прийнятий у творче середовище «Вертикалі». Хоча і назва клубу була відлунням творчості Висоцького, однак тодішні мукачівські барди на зустрічах, котрі проводили то в міському Будинку культури, то на природі, то в кав`ярнях, більше виконували власні авторські пісні. Сам Василь настільки трепетно ставився до творчості кумира, що довго не наважувався виконувати його пісні. Однак саме він, вже дорослим, у жовтні 2012 році при відкритті меморіальної дошки на будинку, де колись щоліта гостював юний Висоцький, був запрошений для виконання його пісень.
А в часи «Вертикалі», коли шанувальники творчості Висоцького приходили до цього будинку у дні народження та дні пам`яті кумира, колишні господарі проганяли непроханих гостей, скаржилися, що ті порушують їхній спокій. Було таке, що й міліцію викликали. Про це теж згадав тепер Василь Чепак. На момент встановлення меморіальної дошки в легендарному будинку вже змінилися господарі. Вони не мали жодних претензій до проведення заходів з ушанування пам`яті Висоцького. До речі, меморіальну дошку встановили на приватні кошти і з ініціативи шанувальників, тому дехто й досі вважає її «неофіційною». Та хіба в таких випадках «офіційність» має значення? Головне, що людину, якої нема на світі вже майже стільки ж років, скільки вона прожила на цьому світі, і досі шанують і пам`ятають у місті, де колись він гасав вулицями босоногим хлопчаком.
Валентина ЖУК , газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
