Андрій Парамонов. Бойові дії 87-го гвардійського мінометного полку на південь від Харкова 1-30 березня 1943 р

У боях за Харків лютого-березня 1943 року війська Червоної Армії активно застосовували реактивні системи залпового вогню, або як їх називали самі бійці - «катюші». Можна почути найрізноманітніші думки про ефективність цих систем, ясно одне, що для досягнення хорошого результату від їх застосування, потрібно значне число установок на 1 км фронту. У боях на південь від Харкова в описуваний період такого необхідної кількості не було і бути не могло, велика частина гвардійських мінометних полків свої дивізіони використовували роз'єднано, прикриваючи на різних ділянках фронту дивізії, або направленія1. Тим більше цікаво було б на прикладі одного гвардійського мінометного полку розглянути детально, яким чином відбувалося застосування реактивної артилерії.

Одним з таких полків, який потрапив в поле зору моїх пошуків став 87-й гвардійський мінометний полк, його використання зводилося до застосування окремими дивізіонами «катюш» на дуже протяжної території, яку займали війська 15-го стрілецького корпусу 6-ї армії Південно-Західного фронту і 3-ї танкової армії Воронезького фронту.

У 87-му гвардійському мінометному полку було три дивізіони (364-й, 365-й, 366-й гвардійські мінометні дивізіони). Кожен дивізіон складався з трьох батарей, а в кожній батареї було по штату чотири установки БМ-13, або М-30. Звичайно в бойових умовах число установок могло змінюватися, особливо коли дивізіони зазнавали втрат в бойових умовах. Також в полку був зенітний дивізіон, в який входили вісім 37-мм зенітних автоматичних знаряддя (61-К) і чотири 12.7-мм великокаліберні кулемети ДШК, з цілком зрозумілих причин цей дивізіон міг прикривати весь полк тільки якщо він був зібраний в одному разом. Входив в полк і батальйон забезпечення, який ледве міг справлятися в зимових умовах із забезпеченням боєприпасами. Командиру полку гвардії підполковнику Дмитру Івановичу Каткову2 доводилося об'їжджати штаби двох фронтів, двох армій, одного корпусу, кількох дивізій і полків щоб забезпечувати свій полк паливом, боєприпасами, продовольством. Штаб полку розташовувався в лютому 1943 року в с. Андріївка Балаклійського району Харківської області, а при наближенні лінії фронту, з 1 березня переїхав в с. Вовчий Яр того ж району.

У лютневих боях полк втратив дев'ятьох своїх солдатів і офіцерів, які загинули у с. Грушине нинішнього Першотравневого району, тоді одна з батарей полку змушена була прийняти бій з проривається групою есесівців з полку «Дер Фюрер» танково-гренадерської дивізії СС «Дас Райх».

1. Схема поховання вісьмох бійців і командирів в с. Грушине, загиблих 23 лютого 1943 року, ще один червоноармієць Данило Федорович Корзіенко загинув 21 лютого і був похований на східній околиці села.

Березень місяць був значно більшим на втрати і серед особового складу та бойової техніки, що цілком співвідноситься з тими подіями, які відбувалися на південь від Харкова. На початку місяця 364-й гвардійський мінометний дивізіон (командир гвардії капітан Федір Федорович Сальник), оснащений новими бойовими машинами розташовувався в с. Андріївка Балаклійського району, де прикривав 267-ту стрілецьку дивізію і розвідувальний дивізіон 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. 365-й гвардійський мінометний дивізіон на початку місяця перебував у місті Куп'янську, де отримував нову бойову техніку. 366-й гвардійський мінометний дивізіон (командир гвардії майор Андрій Іванович Ватанін), маючи старі справні бойові машини зібрані з усіх дивізіонів полку, розташовувався в хут. Діптан Зміївського району, прикриваючи дії 25-ї гвардійської стрілецької дивізії, особливо її 78-й гвардійський стрілецький полк в с. Таранівка.

Бойові дії в березні почав першим 366-й гвардійський міноместний дивізіон, який 2 березня зафіксувавши скупчення військ противника у с. Таранівка справив залп, знищивши 1 танк і до 30 осіб пехоти3.

2. Реактивна установка залпового вогню БМ-13 на базі автомобіля ЗІС-6. Саме такі установки були в складі всіх дивізіонів 87-го гвардійського мінометного полку до 1 березня 1943 року. Потім врятовані з них були передані тільки до складу 366-го мінометного дивізіону полку.

На наступний день дивізіони полку вогню не вели, 364-й дивізіон перевели в с. Гракове Чугуївського району, 365-й, як і раніше доукомплектовувався в Куп'янську технікою та особовим складом (керував цим питанням сам командир полку), 366-й на свою біду прикривав дії нестійкою 350-ї стрілецької дивізії. Дивізія спішно і без наказу знялася з позицій у с. Рябухине Нововодолазького району та перейшла до с. Бірки. Одна батарея 366-го дивізіону, що розташовувалася в Рябухине просто не встигла знятися з позицій, командира батареї ніхто не повідомив про відступ. Як результат встигли відійти в розташування дивізіону тільки частина бойових вантажних автомобілів. При виході з Рябухине відстали автомобілі натрапили на танкову групу противника зі складу 6-ї танкової дивізії і були знищені. Особовий склад батареї в складі 11 бійців і командирів до сих пір вважається зниклим без весті4.

4 березня 1943 року 365-й дивізіон прибув в Гракове і був готовий виконувати бойові завдання. 365-й дивізіон був переведений в с. Шелудьківка Зміївського району. З66-й дивізіон дав один залп по скупченню противника у с. Таранівка, знищив 1 танк і до взводу піхоти.

5 березня 1943 року 365-й дивізіон був переведений в с. Андріївка, інші дивізіони залишалися на місці, вогню не вели.

6 березня 1943 року вогонь вів тільки 365-й дивізіон по скупченню противника в районі сел. Червоний Донець Балаклійського району. Результати двох залпів повноцінного дивізіону оснащеного новими БМ-13 невідомі. Але швидше за все ефект був чисто психологічний, тому що після цього 267-та стрілецька дивізія зайняла селище Червоний Донець і хутір Жовтневий.

3. Реактивна установка залпового вогню БМ-13 на базі автомобіля «Студебеккер» американського виробництва. Саме такі отримали на початку березні 1943 року 364-й і 365-й дивізіони 87-го гвардійського мінометного полку.

7 березня 1943 року дивізіони вогню не вели, 364-й дивізіон був зосереджений у м Зміїв (Зидьки), 365-й дивізіон як і раніше в Андріївці, одна батарея 366-го дивізіону була переведена в с. Черкаський Бишкин, а друга на хутір. Омельченко.

8 березня 1943 року полк перейшов в оперативне підпорядкування групи генерал-майора Павла Андрійовича Фірсова, яка готувала контрудар з району Таранівки на Нової Водолаги, в тил танковому корпусу СС. Командиру полку доводилося постійно бути на зв'язку зі 152-й і 25-ї гвардійської стрілецькими дивізіями, щоб отримувати свіжі дані про підготовлюваний контрудар. З раннього ранку 364-й дивізіон був зосереджений на хутір. Карпівка, 365-й дивізіон в хут. Діптан, а 366-й дивізіон в с. Пролетарське - все Зміївського району. Штаб полку розташувався в с. Шелудьківка.

(натисніть для збільшення)

4. Частина карти генерального штабу Червоної Армії, де розташовувалися дивізіони 87-го гвардійського мінометного полку в березні 1943 року.

9 березня 1943 року штаб полку був переведений в район міста Змієва (Замостя), 365-й дивізіон в цей день вогню не вів. 364-й дивізіон дав залп прямою наводкою по північно-східній околиці Таранівки, де зібралася велика кількість німецької піхоти. Було знищено до роти піхоти та взвод мотопехоти5. 366-й дивізіон справив залп по скупченню піхоти і танків противника в с. Соколово, після чого в атаку пішов 81-й гвардійський стрілецький полк (правда безрезультатно).

10 березня 1943 року вів вогонь тільки 364-й дивізіон, який в цей день справив три залпи по скупченнях живої сили і техніки та контратакующим частинам противника в південній і західній околицях Таранівки. За бойовим донесенням дивізіону, їм було знищено понад 400 солдатів і офіцерів, підбито і спалено 6 танків, проте противник таких втрат в своїх донесеннях не підтвердив.

У цей день загинули гвардії молодший лейтенант з арттехдівізіона Володимир Михайлович Єгоричев і кулеметник гвардії червоноармієць Олексій Дмитрович Озеров. Вони виконували бойове завдання в районі с. Танюшівка, де і були поховані.

11 березня 1943 роки ситуація ускладнилася, група генерал-майора Фірсова завдання не виконала, під впливом противника відкотилася за р. Мож. Його на цій ділянці фронту стримувала 25-а гвардійська стрілецька дивізія, яка обороняла лінію Чемужівка-Замостя-Зміїв.

365-й дивізіон в цей день справив три залпи по скупченнях піхоти і техніки в районі с. Соколово і по роті автоматників, які просочилися в район цегельного заводу в 2-х км на захід від Змієва. Дивізіон заявив про знищення двох рот піхоти і взводу автоматників. У цей день старшим по вогневій позиції був гвардії старший лейтенант Василь Георгійович Пештере, який за цей бій був нагороджений орденом Червоної Зірки. Другим відзначилися офіцером в цей день був командир взводу ПТО і ППО гвардії лейтенант Іван Андрійович Ткачов, який особисто був у розвідці і надав відомості про скупчення військ противника в с. Соколово, за цей подвиг був нагороджений орденом Червоного Прапора.

366-й дивізіон також дав три залпи по скупченню піхоти противника в районі с. Пролетарське. Було заявлено про знищення до роти автоматників, до двох взводів піхоти, 6 танків і 2 автомашини. Противник ж втрати в танках не підтвердив. За цей бій командир дивізіону гвардії майор А. І. Ватанін був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Після того як частини 6-ї танкової дивізії вермахту увійшли на південні окраїни Змієва, штаб полку перейшов в с. Черемушне, туди ж переїхали 364-й і 365-й дивізіони, а 366-й був розміщений на північній околиці с. Зидьки.

В цей день в м Змієві від авіанальоту загинув заступник командира батареї гвардії старший лейтенант Іван Сергійович Волков, він був похований на східній околиці міста. Ще два гвардії червоноармійця під час цього ж авіанальоту пропали безвісти, це були два гарматних номера Олександр Михайлович Афанасьєв і Семен Миколайович Гребощенко. А в с. Черемушна загинув в цей же день гвардії сержант, навідник гармати Віктор Павлович Міхєєв.

5. Місце поховання гвардії старшого лейтенанта І. С, Волкова в м Змієві.

12 березня 1943 роки 364-й дивізіон зробив два залпи по центру Змієва, де зібралося багато автомобілів і піхоти противника. Було заявлено про знищення до роти автоматників, 3 автомобілів, 10 підвід. 365-й дивізіон справив три залпи по північній і північно-західній окраїнах Змієва, було заявлено про знищення 300 солдатів і офіцерів противника і 10 танків. Як і в попередніх випадках втрати в танках 6-а танкова дивізія не зафіксувала. У полку була нестача палива та боєприпасів, очікувався підвезення з міста Куп'янська.

13 березня 1943 роки 364-й дивізіон надійшов в резерв 15-го стрілецького корпусу і відбув в с. Мосьпанове Чугуївського району. 365-й дивізіон отримав завдання відбути в с. Андріївка в розпорядження 267-ї стрілецької дивізії. Перед від'їздом з-під Змієва він о 22.30 встиг нанести спільний удар з 366-м дивізіоном по північній околиці Змієва, знищивши до взводу піхоти супротивника. 366-й дивізіон отримав завдання відбути в розпорядження командира 152-ї стрілецької дивізії і був розміщений в будинку відпочинку поблизу ж. д. станції Занки.

14 березня 1943 року зі раннього ранку дивізіони були в русі за вказаними маршрутами, в ході маршу надійшло нове розпорядження - рухатися всім дивізіонах в с. Геніївка Зміївського району, проте ще не почавши його виконувати воно було скасовано і дивізіони прибутку по раніше намічених селах. Дивізіони вогню не вели, окопувалися і маскували бойову техніку. В цей день при виконанні бойового завдання в с. Горохівка Воронезької області загинув гвардії молодший сержант заступник командира гармати Микола Васильович Колошкін.

15 березня 1943 року виробив вогневої наліт тільки 366-й дивізіон по центральній частині с. Зидьки, знищивши до взводу солдатів і одну автомашину.

16 березня 1943 року той же 366-й дивізіон відкрив вогонь по південно-західній околиці с. Черемушна, де знищив до взводу піхоти супротивника. В цей день в с. Гракове загинули четверо гвардії червоноармійця: помічник шофера Василь Миколайович Ніколаєв і радіотелеграфіст Микола Радионович Ефімочкін, слюсар Дмитро Олександрович Панков і шофер Сапар Зіманов. Всі були поховані на північній околиці села.

17 березня 1943 року полк почав виводиться до річки Сіверський Донець в район селища Печеніги.

20 березня 1943 року через сел. Печеніги 364-й дивізіон по тривозі прибув в район с. Скрипаі, практично з ходу йому надійшов наказ нанести вогневий наліт по північно-західній околиці с. Мохнач. Точне число втрат противника не наводиться, однак за цей залп командир дивізіону гвардії капітан Ф. Ф. Сальник був нагороджений орденом Червоного Прапора.

24 березня 1943 роки від авіанальоту в с. Базаліївка Чугуївського району загинули гвардії червоноармійці, гарматні номери Сергій Іванович Солодовников і Іван Михайлович сопун. В цей же день в с. Богородичне загинув водій гвардії старший сержант Павло Тимофійович Корецький.

6. Місце поховання гвардії червоноармійців Сапунова і Солодовникова в с. Базаліївка.

У 20-е числа березня 87-й гвардійський мінометний дивізіон мав прикривати відхід військ 6-ї армії і 3-ї танкової армії поблизу міста Чугуєва, проте умов для ефективного застосування полку не було і після того як полк почав нести втрати від авіанальотів супротивника , він був виведений за р. Сіверський Донець.

Такі коротко бойові операції одного гвардійського мінометного полку. Тільки один раз в ході лютнево-березневих боїв два дивізіони завдали вогневого удару по противнику одночасно по одному квадрату. І ефективність його була вельми незначною, зрозуміти з документа досить складно, чи були знищені два взводи піхоти противника, або тільки один. Всі інші дні і лютий і березень 1943 року полк завдавав удари або дивізіоном, або батареєю, що звичайно позначалося на ефективності застосування установок залпового вогню. Однак їх присутність і навіть таке застосування підтримувало бойовий дух в підрозділах Червоної Армії, які перебувають на межі виснаження, яке виникло в ході безперервних наступальних операцій початку 1943 року року.

У 2014 році для внесення на стели братських могил мною були підготовлені списки загиблих бійців і командирів 87-го гвардійського мінометного полку. Списки були звірені з існуючими на стелах, в Книзі Пам'яті, після чого в відділи культури Чугуївського та Первомайського районів, до сільських рад с. Базаліївка, Гракове і Грушино були направлені листи з ними за умови посилання на джерела. Однак жодна установа відповіді не надіслав, імена солдатів, сержантів і офіцерів не внесені на стели.

Андрій Парамонов - історик, кніговідавець м. Харків. Досліджує Історію Слобідської України XVII-XX cт.

1. Ряд прикладів використання окремих дивізіонів в лютому-березні 1943 року дає яскраве уявлення про можливості цих підрозділів. Найбільший вплив вони надавали на піхоту противника, перш за все моральне. Залп з чотирьох установок в кращому випадку знищував роту піхоти, хоча в окремих повідомленнях звучали і великі цифри. Однак потрібно враховувати, що в цих випадках діяла і гаубична артилерія, тому підрахунок втрат від будь-якої сторони мав похибки. Вельми схвально відгукнувся про дії 440-го гвардійського мінометного дивізіону в ході бою за с. Соколово Людвік Свобода, на його рахунок були записані 4 танка противника і велика кількість мотопіхоти, при цьому дивізіон справив всього два залпи з чотирьох установок, і був знищений. При цьому 6-а танкова дивізія вермахту в донесеннях про втрати не говорить ні слова про підбиті танки.
2. Дмитро Іванович Катков за свої успіхи в командуванні 87-м гвардійським мінометним полком був нагороджений кількома орденами, звання полковника і продовжував службу командиром 28 гвардійської мінометної бригади РГК.
3. ЦАМО РФ. - Ф. 19348, оп. 1032с, од. хр. 1. - Л. 71 об. - Журнал бойових дій.
4. ЦАМО РФ. - Ф. 87 гв.мп, оп. 62695с, од. хр. 5. - Л. 26. - Втрати особового складу.
5. ЦАМО РФ. - Ф. 19348, оп. 1032с, од. хр. 1. - Л. 74 об. - Журнал бойових дій.