BSNews :: «Наш друг Паруйр Айрікян». Український дисидент про який зазнав замаху кандидата в президенти Вірменії

1. На кандидата в президенти Вірменії скоєно замах
2. Вибори президента Вірменії відбудуться вчасно - 18 лютий
3. Кандидат в президенти Вірменії Паруйр Айрікян виписаний з лікарні

Паруйр Айрікян біля могили Василя Стуса на Байковому кладовищі 11 вересня 1999

Василь ОВСІЄНКО

Шановні колишні радянські політв'язні,
склав я нарис про Паруйра Айрікяна, послав в українську пресу, перевів на російську мову. Можете розсилати і друкувати. Молимося за його здоров'я.
З повагою - Василь Овсієнко.

Від редакції BSNews:

Василь Васильович Овсієнко (1949) - український громадський діяч, правозахисник, член Української Гельсінської Групи, колишній політв'язень, публіцист, історик дисидентського руху.

Тривожна звістка з Єревана: пізно ввечері 31 січня 2013 року стріляли в Паруйра Айрікяна, кандидата в Президенти Вірменії. Він поранений у праву ключицю. Кулю вже вилучили, загрози його життю немає. Але душа моя заніміла: Паруйр - мій співв'язнів з мордовських політичних таборів, друг Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола, Михайла Гориня і, дозволю собі високий штиль, великий друг України.

Ім'я Паруйра Айрікяна мигоче в листах Стуса, в 10-томнику Чорновола, в «Українському віснику» кінця 80-х років, в книгах Михайла Гориня. Є про нього докладні довідки в «Міжнародному словнику дисидентів. Україна" , В Енциклопедичному довіднику «Рух опору в Україні. 1960 - 1990 », є блискучий нарис про нього Михайла Хейфеца« Військовополонений секретар »(увійшов в третій том« Вибраного », разом з його ж« Українськими силуетами »- видала Харківська правозахисна група 2000 року). А с 11 вересня 1999 записав з ним інтерв'ю про Василя Стуса біля могили на Байковому кладовищі . Тому сьогодні, бажаючи Паруйра якнайшвидшого одужання і перемоги на виборах, я хочу поділитися своїми враженнями про моє сверстнике (рід. 5.07.1949), про який Хейфец так чисто по-єврейськи сказав би: «На всі боки талановитий».

Дійсно, вже в 17 років Паруйр очолив Молодіжну структуру «Шант» ( «Блискавка») Національної об'єднаної партії. Зазвичай перше завдання молоді - вивчати історію свого народу, стежити за чистотою рідної мови, боротися проти асиміляції вірменського народу і за його об'єднання.

Але коли дорослі лідери НОП були арештовані, то 19-річний Паруйре, студент Єреванського політехнічного інституту, виявився фактичним її лідером. Мета цієї партії - домогтися незалежності Вірменії ненасильницьким шляхом, через референдум, під контролем ООН (цю ж ідею в 1960 висував «Український Робітничо-Селянський Союз» Левка Лук'яненка).

Це була партія з жорсткою дисципліною, суворої конспірацією, з присягою і клятвою вірності. Незабаром після того, як 24 квітня 1969 група «Шант» організувала радіопередачу біля пам'ятника жертвам геноциду 1915 року, 6 її членів, серед них Айрікян, були теж заарештовані і звинувачені в проведенні антирадянської агітації і пропаганди і в участі в антирадянській організації.

На «процесі двадцятирічних» юнаки визнали деякі інкриміновані їм дії, але заявили, що не вважають їх злочинними. Суд «врахував їх молодість і недостатню політичну зрілість», позитивні характеристики з роботи і навчання і засудив Айрікяна до позбавлення волі в таборах суворого режиму на 4 роки (прокурор вимагав 7), Азата Аршакяна і Ашот Навасардян - на 2 м, Р. Барсегова і А. Хачатряна - на 6 місяців. За надто м'який вирок суддя був переведений на роботу в архів. Право, в історії радянського «правосуддя» в Україні схожого прояви національної солідарності не траплялося.

Термін Паруйр відбував в таборі ЖХ-385 / 3-5 в Мордовії, в селищі Барашево. Там в 1973 р і познайомився він з українськими політв'язнями В'ячеславом Чорноволом і Василем Стусом, перегукувався через паркан з нашими політв'язнями Іриною Калинець, Стефанією Шабатурою, Надією Світличною. Брав участь в акціях протесту, в голодовках. 2,5 року з 4-х провів у камерах під слідством, в карцерах і приміщеннях камерного типу (ПКТ). Перший термін закінчився, але Паруйр ненадовго затримався на свободу.

Михайло Горинь, Паруйр Айрікян, Вахтанг Кіпіані, Василь Овсієнко біля могили В'ячеслава Чорновола на Байковому кладовищі 11 вересня 1999

В Єревані його взяли під адміністративний нагляд. З метою зменшити його громадську активність, йому пропонували вступити до інституту, на що він відповів: «Навіщо Вірменії ще один інженер? Патріоти для неї важливіше ». На підпільних зборах командирів він був обраний керівником НОП і реорганізував партію. Вона ожила. З'явилися листівки, брошури, написи на будівлях «Хай живе незалежна Вірменія! Вимагаємо референдуму! », Азат Аршакян спалив величезний портрет Леніна на стіні готелю« Інтурист ».

У новій програмі НОП, головним автором якої був Айрікян, підкреслювалося, що вона не є антирадянської організацією, оскільки майбутня вільна Вірменія представляється як дружнє СРСР держава, а питання про її соціальний устрій НОП взагалі не ставила: вона залишала його на обговорення народу вільної Вірменії. «Ми вимагаємо від влади тільки одного - виконання законів, прийнятих радянською владою, в тих випадках, для яких вони написані».

НОП визначила себе як національно-демократичну, общеармянскую організацію, членом якої може стати кожен вірменин незалежно від його політичних та релігійних переконань і навіть партійну приналежність, якщо тільки він готовий поставити загальні інтереси нації вище особистих вигод і інтересів. Фактично, це був національний фронт.

Розуміючи, що тільки гласність, контакт зі світовими засобами масової інформації зроблять нову тактику дієвої, Айрікян, порушивши режим адміністративного нагляду, таємно поїхав в Москву, зустрівся з видатними дисидентами. Цим НОП декларувала відмову від русофобії і що вона є частиною всесоюзного правозахисного руху.

5 лютого 1974 року Айрікян засуджений до 2 років позбавлення волі в таборах суворого режиму «за порушення правил нагляду». Арештований в залі суду. Але через тиждень йому пред'явили звинувачення за ч. 2 статті 65 КК АрмРСР «Антирадянська агітація і пропаганда» і звинуватили в організаційній діяльності (ст. 67). Перевели в слідчий ізолятор КДБ. Володіючи рідкісним талантом спілкування з людьми, Паруйр через наглядачів налагодив зв'язок з іншими заарештованими членами НОП. Довелося замінити склад наглядачів СІЗО, але це не допомогло.

Карцер 19-го табору в Мордовії, пос. Лісовий, де багато разів сидів Паруйр Айрікян. Знімок 1978 року

Знаючи, що захищати підсудного має право кожен громадянин СРСР, Айрікян вимагав, щоб це право було надано Андрію Дмитровичу Сахарову. Суд відхилив клопотання, але дозволив йому захищатися самому, надавши тиждень на підготовку. За підсумками 18 судових процесів у справі НОП зрадників в ній не виявилося. Не маючи ніяких конкретних доказів проти талановитого конспіратора Айрікяна, слідство і суд інкримінували йому конфісковані цензурою мордовського табору його листи рідним і друзям, заяви до Верховної Ради Вірменської РСР і в ООН.

У своєму останньому слові Паруйр поставив суд в скрутне становище:

«Громадяни судді! У нашого народу багатовікова історія. Були мільйони жертв серед вірмен, але жодного разу не було в історії, щоб вірмени судили вірменина тільки за патріотизм, за те, що він бажає незалежності свого народу. Ви - перші вірмени в історії, яким належить винести вирок за вірменський патріотизм! Нехай вічно живе Вірменія! Слава героям-борцям! ».

З подібним словом до суддів звертався хіба що наш Іван Гель в 1972 році.

Засудили його до 7 років таборів суворого режиму і 3 років заслання (прокурор вимагав 10 років особливого режиму, 4 роки заслання і визнання особливо небезпечним рецидивістом!).

Після суду Айрікяна відправили спецконвоєм, літаком до Мордовії, в той же табір ЖХ-385/3. Василь Стус, побачивши його, відчайдушно видихнув: «Паруйр ...». І руки опустив.

Паруйр швидко встановив зв'язок з товаришами по партії і вже 5 серпня 1974 роки 6 членів НОП в різних таборах провели триденну голодовку на підтримку свого звернення до Генерального секретаря ООН Курт Вальдгайм з проханням створити міжнародну комісію для розслідування злочинів радянської влади проти вірменського народу. Як він зв'язувався з колегами? Винахідливості його не було меж. Але одного разу Паруйр все ж «погорів».

Ось уривок з його інтерв'ю:

«Заяви прокурору завжди повинні відсилати протягом доби. Заяви прокурору я відправляв з повідомленням про вручення. Повідомлення приклеюється зворотною адресою до конверту - ці цензори КДБ ніколи не дивилися на зворотну адресу, який я написав. Якщо мені треба в іншу зону щось передати, я на цьому повідомленні писав адресу того, хто там сидів. Тобто я посилав ці листи через КДБ. (Нікому я цього досі не розповідав, вважаючи, що раптом знову знадобиться).

Лист йде в прокуратуру, в прокуратурі повідомлення відривають, підписують і відправляють назад. Але повідомлення йде не до мене - воно йде Разміка Маркосяном, іншому. Отримуючи це повідомлення, вони знають, що його треба трохи нагріти, тому що я на ньому анальгіновой таблеткою писав, що нам слід робити. Таким чином, у всіх зонах знали, що ми готуємо потужну голодування.

А «погорів» я на 17-й зоні через неохайність цензорші. Вона, ця неохайна жінка, причому в усіх відношеннях неохайна, пила чай, як потім вона мені розповідала. Вона пила чай, і їй не було чим накрити чашку, то вона поклала на чашку моє повідомлення і раптом бачить - там з'являються літери! Ви уявляєте? ».

Скоро Паруйра перевели в 17-й табір, в сел. Озерний (на мові мокша - заморити), де перебував і я. Мене вразив його талант організатора і взагалі його здатність спілкуватися з людьми різних світоглядів, в тому числі і з виконавцями неправедних наших вироків, так, що ніхто не міг на нього образитися. Значно пізніше я дізнався, що одного разу він побачив на вишці солдата «кавказької національності». Заговорив. Виявилося - вірменин. За кілька днів перекидає через паркан цілу пачку копій документів - і всі вони доходять, куди слід! Я б не наважився і заговорити з охоронцем, знаючи, що він українець ... А як талановито він розставив мережі і зловив в них донощика Кузюкіна! А коли наглядач Чекмарьов занадто досадив в'язням своїми причіпками і рапортами, то Паруйр через тих же стукачів, ніби випадково обмовився, що Чекмарьов виносить на волю листи ... Чекмарьова негайно перевели в іншу зону.

Репресована партія періодично нагадувала про своє існування голодуванням і вимогами звільнити заарештованих її членів (до цього часу через суди пройшли близько 80 членів НОП). На судах всі вони висловлювали підтримку її цілей і гасел, але заперечували організаційну приналежність до неї. Тоді КДБ поставив за мету ліквідувати НОП оригінальним способом: через дискредитацію її провідних діячів. Так, з 18 заарештованих в 1973-74 рр. 11 осіб були звільнені достроково, до того ж багато з них не подавали покаянних заяв.

24 квітня 1974, як і щороку, все вірмени-політв'язні провели голодування пам'яті жертв геноциду 1915 року.

«Для вірмен він був безумовно вождем, незважаючи на свою молодість: і сам себе усвідомлював таким, і все в зонах безумовно визнавали його першість», - писав про нього Михайло Хейфец. - ... Його лідерство визначалося тільки його постійною готовністю прийняти на себе перший удар ... Для вірмен кожне його слово звучало наказом ... Він не властолюбний за характером .., але він відчував себе вождем по праву ... Паруйр ж явно вважав, що раз він сам ризикує більше всіх, то має моральне право вимагати аналогічного ризику будь-якого члена НОП ». (Михайло Хейфец. Військовополонені секретар: Повість про Паруйра Айрікяном. - Вибране. У трьох томах. Харківська правозахисна група. - Харків: Фоліо, 2000. - Т. 3: - С. 230-231, 235).

Карцер ВС-389/36 в Кучино Пермської обл., Де неодноразово сидів Паруйр Айрікян. знімок 5.09.2005

Дійсно, більше половини терміну Айрікян провів в карцерах і ПКТ.

Щоб підтримати вірмен в їх боротьбі, Василь Стус запропонував:

- Паруйре, щоб мені не стояти перед тобою смирно, я хочу оголосити себе іноземним членом-симпатиком НОП ...

Паруйр був втішений таким проявом солідарності. На наступний рік членами-симпатиками НОП оголосили себе політв'язні різних національностей: українці Роман Семенюк, Ірина Калинець, В'ячеслав Чорновіл, Іван Гель, Зорян Попадюк, Василь Овсієнко, євреї Михайло Хейфец, Едуард Кузнєцов, російські Сергій Солдатов, Петро Сартаков, литовці, латиші. Членство підтверджувалося насамперед одноденної голодуванням солідарності 24 квітня - в день пам'яті вірменського геноциду 1915 року. Так національна партія стала інтернаціональною. Вірмени, в свою чергу, підтримували політичні голодування українців 12 січня, всіх політв'язнів - 30 жовтня.

Коли у Василя Стуса відібрали все рукописи віршів, Айрікян запропонував 30 жовтня 1976 почати голодовку на всіх політичних зонах з вимогою повернути рукописи. Він зумів повідомити про це у всі зони через свої талановито організовані таємні канали. Восени його відвезли в КДБ Вірменії і там полковник Григорян повідомив йому, що Стусу повернули 100 рукописів. «Мені було приємно - я знав, що хоч що-небудь для мого друга зробив», - сказав пізніше Паруйр.

Мені довелося зустрічати новий 1976 рік у карцері 19-го табору. Там давали пайку хліба 400 г і раз в дві доби гарячу їжу без жирів і цукру. Вийдеш через 15 діб - вітер тобою колише. Сидів з доктором права Тартуського університету Августом Рейнгольдом. В одній з камер сидів Паруйр - він в ПКТ, де режим трохи м'якше карцерного. Одного разу відкривається «годівниця» (хвіртка в дверях, через яку подають їжу), там з'являється два шматка хліба ...

У зоні Паруйр запитав, чи отримали ми хліб. Це він передав - через наглядача. І строго заборонив мені про це розповідати. Він зумів порозумітися навіть з наглядачем, отже, цього наглядача не можна «здати». А ще одного разу, коли його виводили в робочу камеру, він сам зумів відкрити «годівницю» і кинув нам дві цукерки ... Такі прояви солідарності - незабутні. А одного вечора Паруйр заспівав ... Напевно, це були його власні пісні типу "Чи не полонений, чи не заслана моя Батьківщина, ти будеш вільною!" ». Він ще й поет, і пісняр. Це було дивовижне спів - навіть наглядачі заслухались, не кричали на цього красеня-вірменина з неймовірно чорними очима.

Улітку 1976 р Айрікян заявив, що є секретарем НОП і несе відповідальність за всі її дії, за програму і тактику. У грудні 1976 він як секретар НОП, В'ячеслав Чорновіл як редактор журналу «Український вісник» і Володимир Осипов як редактор журналу «Віче» підписали розроблений ними проект «Статусу політв'язня СРСР» (відомий як «мордовська варіант») і 17.01. 1977 направили його владі. Айрікян перейшов на Статус явочним порядком ще 10 грудня 1976 року. Усну інформацію про це мені було доручено вивезти із зони і повідомити в московські дисидентські кола. З Мордовії мене вивезли 9 лютого 1977, а щоб я не заїхав в Москву, мене етапом відвезли в Житомир і випустили точно 5 березня, в день закінчення 4-річного терміну, відразу взявши під адміністративний нагляд. Тобто я не мав права нікуди їздити. До мене приїхав посланець з Москви, з яким я дав написану вже вдома інформацію.

Тим часом Паруйр з карцеру подав цілу серію заяв на підтримку жінок-політв'язнів, що сидять в ЖХ-385 / 3-4 (сел. Барашево, більшість українки). Брав участь у виснажливій 100-денний поетапної голодування з 21 квітня до 30 липня 1977 року - перед Мадридською нарадою ОБСЄ. Його возили в Москву, де пропонували звільнення в обмін на згоду виїхати за кордон. Відмовився. Перекинули на Урал. У 1980 р в ПКТ провів 7 місяців поспіль, включаючи 27 діб карцеру без перерви.

Незадовго до кінця терміну, в жовтні 1980, його звинуватили в дачі хабара вільнонайманих майстру табору ВС-389/36 Жиліна, який нібито отримував продуктові посилки і віддавав їх засудженому Свєрдлову (відомому в таборі стукачу і провокатору), а той - Айрікяном. Доказів проти Айрікяна не було, але його засудили ще на 3 роки таборів суворого режиму, причому після закінчення терміну за політичною статтею його повинні були відправити в кримінальний табір.

На початку 1987, вже при «перебудови», Айрікян звільнений. Повернувся в Єреван і разом зі своїми соратниками з НОП створив об'єднання «Національне самовизначення», яке діє до сих пір. Це воно тепер висунуло його на посаду Президента.

8 вересня 1987 року в Москві Айрікян від імені Вірменського комітету захисту політв'язнів, а В.Чорновіл від імені української ініціативної групи за звільнення політв'язнів, підписали заяву про створення Вірменсько-Українського комітету захисту політв'язнів. Комітет ставив собі за мету звільнення всіх політв'язнів СРСР і створення гарантій, які виключали б політичні репресії в майбутньому. Висунули ідею створення міжнаціонального комітету захисту політв'язнів.

Ввечері 7 грудня 1987 Паруйр Айрікян приїхав до Львова, щоб зустрітися з членами українського підкомітету міжнаціонального комітету захисту політв'язнів. Не знаючи точно номер квартири Ірини Калинець, він сів на сходинку і заспівав. Ірина впізнала голос, тому що чула його через огорожі в Барашево ... На наступний день він, Михайло Горинь, В'ячеслав Чорновіл та Іван Гель повинні були їхати в Москву на Міжнародний семінар з гуманітарних питань. Всіх їх затримала міліція «за підозрою в спекуляції і перевозі наркотиків». На семінар вони не потрапили. Айрікяна посадили в літак на Єреван. Отримавши звістку про затримання сина, його батько помер від інсульту.

10 - 14 грудень 1988 року в Єревані відбулася нарада представників національно-демократичних рухів народів СРСР: від Вірменії - Айрікян, від Грузії - Мераб Костава, від України - Чорновіл і Горинь. Прийнято заяву з мінімальними вимогами: 1) ввести в конституції всіх республік статті про державну мову кожної нації; 2) повернути на батьківщину і відновити державність примусово депортованих народів.

У лютому 1988 Айрікян звинуватив владу СРСР в організації погромів вірменського населення в м Сумгаїті і був заарештований за звинуваченням в «розпалюванні міжнаціональної ворожнечі і проведенні антирадянської діяльності».

У травні 1988 Президент США Рональд Рейган зустрівся в Москві з радянськими дисидентами. На зустрічі була дружина Айрікяна Олена Сиротенко з сином. Коли син заплакав, Рейган запитав, що там. Чорновіл відповів: «Син Айрікяна просить звільнити батька».

У той час популярність Айрікяна в Вірменії була така висока, що він міг очолити країну. Сидячи у в'язниці КДБ, 22 червня він почув, що його ім'я скандують на вулиці десятки тисяч людей. Галюцинації? Ні, це була перша в СРСР демонстрація біля будівлі КДБ. Включили компресор - і в'язень знав, що поки працює компресор - триває демонстрація.

4 місяці влада шукала спосіб, як позбутися від Айрікяна, і нарешті позбавила його радянського громадянства. Його спеціальним літаком привезли в Москву, а звідти величезним порожнім лайнером в супроводі восьми кагебістів вивезли в Ефіопію - країну, в якій не було правила питати, чи бажає висланий жити в цій країні. Айрікян переїхав в США і став фактичним лідером дисидентської еміграції, був обраний головою міжнародної організації «Демократія і незалежність».

У травні 1990 його заочно обрали депутатом Верховної Ради Вірменії. Вже думав нелегально, через Туреччину, пробиратися додому, але його стримували. Тільки у вересні, після 2,5 років вигнання, його відновили в громадянстві і дозволили повернутися. Якби він це час був в Вірменії, політична ситуація там була б іншою. У 1995 і 1999 знову обраний до парламенту. У 1991 і 2003 роках висувався на пост Президента Вірменії.

Паруйр Айрікян кілька разів відвідував Україну, зокрема, був на похоронах В'ячеслава Чорновола 29 березня 1999 року через півроку - знову приїжджав. Виступив на вечорі його пам'яті в театрі ім. І. Франка 24 грудня 2007 року. А в 2008 році Паруйр подарував мені пляшку вірменського коньяку, яку ще ніхто з моїх гостей не зумів відкоркувати. Нехай чекає самого Паруйра!

І ще від редакції BSNews:

На кандидата в президенти Вірменії скоєно замах

Увечері 31 січня 2013 року до Вірменії скоєно замах на кандидата в президенти, голови об'єднання «Національне самовизначення» Паруйра Айрікяна. Кандидат отримав вогнепальне поранення.

В даний час Паруйр Айрікян госпіталізований і знаходиться в медичному центрі Святого Григора Лусаворича. За попередніми даними, Айрікян отримав вогнепальне поранення в область грудної клітини і в даний момент знаходиться в реанімації. Лікарі оцінюють стан кандидата середньої тяжкості. У них є побоювання, що пошкоджені судини в області ключиці.

Напад на Айрікяна сталося в центрі Єревана, на вулиці Тпагрічнері. На місце події прибули співробітники правоохоронних органів на чолі з начальником поліції вірменської республіки Володимиром Гаспаряном, а також група рятувальників.

На місці замаху була виявлена стріляна куля, а також зв'язка ключів, яка належала Айрікяном, повідомив фотожурналіст Гагік Шамшян на сайті Shamshyan.com.

за матеріалами Грузія Online

Вибори президента Вірменії відбудуться вчасно - 18 лютий

Вибори президента Вірменії пройдуть в строк, встановлений раніше прийнятими рішеннями - 18 лютого.

Поранений в замаху кандидат в президенти Вірменії, лідер партії "Об'єднання" Національне самовизначення "Паруйр Айрікян не став подавати прохання до Конституційного суду про перенесення виборів глави держави на двотижневий термін. З такою заявою виступив адвокат Айрікяна Левон Багдасарян.

Як раніше повідомлялося, Паруйр Айрікян отримав вогнепальне поранення в область плеча 31 січня приблизно о 23:30 в центрі Єревана, на вулиці Тпагрічнері ( "Друкарі"), де розташований будинок його батьків.

За фактом замаху порушено кримінальну справу за статтею 34-305 Кримінального кодексу Вірменії (замах на вбивство державного, політичного або громадського діяча, вчинене з метою припинення його діяльності). Створена спільна оперативно-слідча група, до якої увійшли співробітники поліції і Служби національної безпеки.

В Конституції Вірменії зафіксовано, що в разі виникнення для одного з кандидатів в президенти республіки непереборних перешкод президентські вибори можуть бути відкладені на двотижневий термін. У разі неусунення перешкод, визнаних непереборними, можуть бути призначені нові вибори, а голосування проводиться на сороковий день після закінчення зазначеного двотижневого терміну. Можливість перенесення виборів озвучувалася самим Паруйром Айрікяном.

Як заявив голова постійної парламентської комісії з державно-правових питань Давид Арутюнян, звернення до Конституційного суду міг зробити тільки сам потерпілий, якщо розцінить своє нинішнє становище як нездоланну перешкоду для участі у виборах. Центральна виборча комісія самостійно, без ініційованої Айрікяном процедури не має повноважень прийняти рішення про відстрочення виборів.

У гонці за президентське крісло беруть участь вісім претендентів: йде на другий термін президент, лідер правлячої Республіканської партії Вірменії Серж Саргсян, лідер партії "Спадщина" Раффі Ованесян, голова партії "Свобода" Грант Багратян, глава об'єднання "Національне самовизначення" Паруйр Айрікян, колишній глава МЗС невизнаної Нагірного Карабаху Арман Мелікян, безробітний епосолог (фахівець з епосу) Вардан Седракян, глава партії "Національна згода" Арам Арутюнян і директор "Радіо Ай" Андріас Гукасян.

за матеріалами вісник Кавказу

Кандидат в президенти Вірменії Паруйр Айрікян виписаний з лікарні

11 лютого 2013 року кандидат в президенти Вірменії Паруйр Айрікян покинув лікувальний заклад, в якому перебував на лікуванні після збройного нападу на нього.

На думку директора британської неурядової організації Links Денніса Саммут, передвиборна атмосфера в Вірменії спокійна і навіть нудна. Лише замах на Паруйра Айрікяна, за його словами, "внесло елемент драми в спотвореному вигляді", пише Panarmenian.

Нагадаємо, що 10 лютого суд в Єревані заарештував раніше затриманих за підозрою в замаху на Айрікяна громадян Вірменії Хачатура Погосяна і Самвела Арутюняна. На квартирі, де проживав один з них, виявили пістолет.

за матеріалами Кавказький вузол